2.3.2.  Правові основи  регіональної економічної політики в Україні.

Що стосується  реалій України,  то тут у системі територіальної організації влади виділяється чотири рівня управління та реалізації регіональної  економічної політики  [8, с. 215]:

•           загальнодержавний;

•           регіональний (область, Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь);

•           субрегіональний (середньої ланки): район, міський округ, район у місті;

•           первинний (низова  самоврядна  адміністративно-територіальна одиниця).

Управління на загальнодержавному рівні здійснюється через систему вищих і центральних органів державної влади.

Управління на регіональному рівні здійснюється обласними асоціаціями територіальних громад, органами місцевого самовряду- вання  регіонального  рівня – обласними  радами  та їх виконавчими


органами, відповідними органами  АР Крим, обласними  державни- ми адміністраціями, державними адміністраціями (префектурами) міст-регіонів.

На субрегіональному рівні управління здійснюється:

1)   у районі  – районними асоціаціями територіальних громад, ра- йонними  радами та їх виконавчими органами;

2)   у міському окрузі – територіальною громадою округу та її орга- нами й посадовими особами;

3)   у районі в місті – районною в місті радою та її виконавчими ор- ганами (у випадку їх створення за рішенням  міського представ- ницького  органа  місцевого  самоврядування) або відповідними районними департаментами загальноміських органів місцевого самоврядування.

На   первинному  рівні   управління  здійснюється  винятково через систему місцевого самоврядування, тобто в самоврядних адміністративно-територіальних одиницях,  де створюються  місцеві органи виконавчої  влади.

Регіональна  економічна   політика   в  Україні   здійснюється  на основі Конституції України, законів України, актів Президента України  та Кабінету  Міністрів  України  на принципах  чіткого роз- поділу завдань, повноважень і відповідальності між органами вико- навчої влади та органами місцевого самоврядування.

Головними  із законодавчих актів  для  здійснення регіональної економічної  політики  є Закони  «Про державне прогнозування та розробку  програм  економічного  і соціального  розвитку  України»,

«Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні ад- міністрації», «Про основи містобудування».

Концептуальні засади регіональної  економічної  політики  за- кладені в Концепції державної регіональної  політики, затвердженій Указом Президента України  від 25.05.2001 р. № 341 [1].

Державна регіональна політика, згідно з Концепцією,  є скла- довою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку  України  і реалізується шляхом  здійснення органами  ви- конавчої влади та органами  місцевого самоврядування системи за- ходів щодо забезпечення ефективного комплексного  управління економічним  і соціальним  розвитком України  та її регіонів.

Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного роз- витку  України  та її регіонів,  підвищення рівня  життя  населення,


забезпечення дотримання гарантованих  державою соціальних  стан- дартів для кожного її громадянина незалежно  від місця проживан- ня, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу  регіонів, підви- щення  дієвості управлінських рішень, удосконалення роботи орга- нів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Державна регіональна політика базується  на таких принципах:

–    конституційність і законність;

–          забезпечення унітарності   України   та  цілісності   її  території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної систем;

–          комбінація  процесів централізації та децентралізації влади, гар- монізація  загальнодержавних, регіональних  та місцевих  інтер- есів;

–          максимальне наближення послуг, що надаються  органами  дер- жавної влади та місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;

–          диференційованість надання   державної   підтримки   регіонам відповідно  до умов, критеріїв  і строків,  визначених  законодав- ством;

–          стимулювання тісного співробітництва між органами  виконав- чої влади та органами  місцевого самоврядування в розробці  та реалізації заходів щодо регіонального  розвитку.

Для досягнення  головної мети державної регіональної  політики Концепцією передбачається забезпечення вирішення таких  осно- вних завдань:

–          впровадження більш глибокого вивчення та оцінки внутрішньо- го природного,  економічного,  наукового,  трудового  потенціалу кожного регіону, розробка  комплексних правових,  організацій- них, економічних  та інших механізмів  його ефективного вико- ристання;

–          здійснення на інноваційній основі структурної перебудови  еко- номіки регіонів з урахуванням особливостей  їх потенціалу;

–          поетапне  зменшення  рівня  територіальної диференціації еконо- мічного розвитку регіонів та соціального забезпечення громадян;

–          широкий    розвиток    підприємництва  як   головного    фактора соціально-економічного розвитку  держави  та її регіонів, підви- щення зайнятості населення,  наповнення місцевих бюджетів;


–          зміцнення економічної  інтеграції  регіонів  з використанням пе- реваг територіального поділу та кооперації  праці, що є одним з головних факторів  підвищення конкурентоспроможності дер- жави на міжнародних  ринках;

–          забезпечення здатності  територіальних громад  та органів  міс- цевого самоврядування в межах, визначених  законодавством, самостійно й відповідально  вирішувати питання соціально- економічного  розвитку,  створення ефективних механізмів за- безпечення  їх активної  участі в формуванні та проведенні  дер- жавної регіональної  політики;

–          удосконалення фінансових  міжбюджетних відносин, створення чітких  критеріїв  та ефективних механізмів  надання  державної підтримки  розвитку  регіонів;

–          досягнення  продуктивної зайнятості населення,  стабілізації  та поліпшення демографічної ситуації в державі;

–          подальше  вдосконалення  державної   системи  охорони  навко- лишнього середовища та використання природних  ресурсів, ме- ханізмів  та інструментів  формування та реалізації  екологічної політики;

–          налагодження міжнародного співробітництва в сфері регіональ- ної політики,  наближення національного законодавства в цьо- му питанні до норм і стандартів  Європейського Союзу, а також розвиток  транскордонного співробітництва як дієвого засобу зміцнення міждержавних відносин і вирішення регіональних проблем.

Пріоритетними шляхами  вирішення цих завдань  визначені  вдо- сконалення державного регулювання в сфері соціально-економічного розвитку  регіонів,  відповідних  правових,  організаційних, економіч- них та інших механізмів, а також підвищення ролі й відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду- вання за вирішення покладених  на них повноважень і завдань.

Що стосується  політики  транскордонного співробітництва, то її правові основи закладені  Європейською рамковою конвенцією  про основні принципи  транскордонного співробітництва між територі- альними  громадами  або органами  влади 1980 р. (Україна приєдна- лася до Конвенції в 1993 р.) і Європейською хартією місцевого само- врядування (ратифікована Верховною Радою України  в 1997 р.).

Крім того, в Україні існують Закон  України  “Про транскордон- не співробітництво”, Програма  розвитку  єврорегіонів  (затверджена


Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р. № 587) [2]

і Державна програма розвитку  транскордонного співробітництва на

2007-2010 роки (затверджена Постановою Кабінету Міністрів Укра- їни від 29.12.2006 р. № 1819) [3].

Транскордонне співробітництво як комплекс  дій, спрямованих на встановлення й поглиблення економічних,  соціальних,  науково- технічних, екологічних,  культурних та інших відносин між терито- ріальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами  виконавчої  влади  України  та територіальними громада- ми, відповідними органами  влади  іноземних  держав, здійснюється в рамках  угод, укладених  між такими  суб'єктами транскордонного співробітництва.

ЛІТЕРАТУРА ДО РОЗДІЛУ 2

1.   Указ Президента України “Про Концепцію державної регіональної політики” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 22. – с. 20.

2.   Постанова  Кабінету  Міністрів  України  “Деякі  питання  розви- тку транскордонного співробітництва та єврорегіонів”  // Офі- ційний вісник України. – 2002. – № 18. – с. 171.

3.   Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Держав- ної програми  розвитку  транскордонного співробітництва на 2007-

2010 роки” // Офіційний вісник України. – 2006. – № 52. – с. 265.

4.   Баранский Н.Н. Экономическая география. Экономическая кар- тография.  – 2-е изд., перераб. – М.: Географгиз, 1960. – 452 с.

5.   Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Основы региональной политики: Учебник. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1998. – 659 c.

6.   Голіков А.П., Черномаз  П.О., Казакова  Н.А. Словник-довідник суспільно-географічних термінів. – Х.: ХНУ  ім. В.Н. Каразіна,

2001. – 48 c.

7.   Гранберг А.Г. Основы регионально экономики: Учебник для ву- зов. – 2-е изд. – М.: ГУ ВШЭ, 2001. – 495 с.

8.   Коваль Я.В., Антоненко І.Я. Регіональна економіка: Навч. посіб. – К.: ВД “Професіонал”, 2005. – 272 с.

9. Маергойз  И.М.  Методика  мелкомасштабных экономико- географических исследований. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 137 с.

10. Потульницький В.А. Теорія  української  політології:  Курс  лек- цій. – К.: Либідь, 1993. – 192 с.


11. Прибиткова І.М. Основи  демографії:  Посібник  для  студ. – К.: “АтрЕк”, 1997. – 256 с.

12. Региональная экономика   / Градов  А.П., Кузин  Б.И.,  Мечни- ков И.Д., Соколицын А.С. – СПб.: Питер, 2003. – 222 с.

13. Регионы  Украины:  поиск стратегии  оптимального  развития / Голиков  А.П., Шищенко   П.Г., Пистун  Н.Д.  и  др.  / Под  ред. А.П. Голикова. – Харьков: ХГУ, 1994. – 304 с.

14. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу  Укра- їни. – Львів: Світ, 1993. – 240 с.

15. Стеценко Т.О. Аналіз регіональної економіки: Навч. посібник. – К.: КНЕУ,  2002. – 116 с.