2.1.4.  Оцінка  виробничих факторів розвитку.

Оцінка  виробничих факторів  розвитку  передбачає  вивчення основних показників галузей господарства (обсяг продукції, що ви- пускається,  кількість  зайнятих,  вартість основних фондів і т.п.).

Виробнича підсистема ТСЕС регіону має галузеву й територі- альну структури,  обумовлені процесами поділу й інтеграції праці.

i

 
Галузева структура характеризується співвідношенням у від- повідних пропорціях  різних галузей або секторів економіки регіону. Дана структура визначається часткою Д тієї чи іншої галузі або сек-


тору в економіці регіону:


Oi

i

 
Д =      •100%,

O


i

 
де O – обсяг продукції, що припадає на i–ту галузь; О – загаль-

ний обсяг виробництва даного регіону.

Галузева  структура  регіональної  економіки  також  може  бути


зi

 
визначена  як частка Д


зайнятого  населення у відповідних  галузях


(секторах) економіки регіону:

Зi

Д

 

=

 

З

 

зi

 
•100%,

i

 
де З – чисельність зайнятих в i–й галузі (секторі) економіки; З –

загальна чисельність зайнятих в економіці регіону [8].

Для характеристики ролі галузей регіону в національній еконо- міці застосовуються коефіцієнти  спеціалізації  (локалізації) ви-


ir

 
робництва. Коефіцієнт K


спеціалізації (локалізації) виробництва


i-ї галузі в регіоні r можна розрахувати двома способами:


 

1)         Kir


= qir


÷ qi  ,


Qr        Q


ir

 
де q


– обсяг випуску  i-ї галузі в регіоні r; q  – загальний  обсяг


i

 

i

 
випуску  i-ї галузі в країні; Q  – обсяг валового  випуску  в регіоні r;

Q – обсяг валового випуску в країні;


 

2)         ,


ir

 
де a


– частка регіону r в обсязі  випуску  i-ї галузі; a


– частка


r

 
регіону r в обсязі валового випуску в країні [7].

Чим більше концентрація (або локалізація) даної галузі в регіо-


ні, тим більше значення  коефіцієнта K . Якщо K


> 1, то i-та галузь


ir          ir

уважається галуззю спеціалізації регіону r.

При порівняльному аналізі галузевих структур регіонів не- рідко прибігають до визначення рівня диверсифікованості, що характеризує різноманітність у регіоні галузей економіки. При цьому величина галузевої диверсифікованості є зворотною ве- личині  галузевої концентрації.  У цьому зв'язку методика  вияв- лення обох показників єдина. Їхнє обчислення  проводиться на основі зіставлення «ваги» окремих галузей у регіоні й країні в цілому.

Коефіцієнт галузевої  концентрації обчислюється за форму- лою:

N   P           C 


K кон


= ∑⎜  j 

j =1   P


C ,


 

для всіх j, для яких


Pj  C j


 

0 ;


P          C

де j – індекс галузі; P , C  – чисельність  зайнятих (або ж обсяг

j           j

продукції, що випускається, вартість основних фондів)  в j-й галузі,

відповідно, у регіоні та країні в цілому; P, C – загальна чисельність зайнятих (обсяг продукції, що випускається, вартість основних фондів)  у народному  господарстві,  відповідно,  у регіоні та країні в цілому [5].

Коефіцієнт галузевої  диверсифікованості  розраховується як величина, зворотна коефіцієнту галузевої концентрації:

1


Kдив  =

K


.

кон


Обидва коефіцієнти коливаються в межах від 0 до 1 (чим більше

значення, тим більше, відповідно, концентрація або диверсифікова- ність).


Для аналізу відкритості  економіки  регіону за окремими  галузями й товарними групами застосовуються спеціальні коефіцієнти – вивозу, ввозу й товарообміну [7]. Якщо позначити v – вивіз продукції, w – ввіз продукції, q – обсяг виробництва продукції в регіоні, тоді коефіцієнт вивозу (або коефіцієнт товарності регіонального виробництва)

=

 
v

γ

 
,

v          q

коефіцієнт ввозу (частка  ввозу в загальному  споживанні  про- дукції в регіоні)

γ

 

=

 
w

,

w         q v + w


коефіцієнт товарообміну

γ

 

=

 
v+w


 

v + w

.

q


Значення коефіцієнтів вивозу та ввозу знаходяться в межах від

0 до 1, причому чим вони більше, тим більше відкритість  економіки по даній галузі (або товарній групі) у відповідному  напрямку  (вивіз або ввіз).  Значення коефіцієнта товарообміну  може бути більше 1 (чим більше коефіцієнт,  тим більше відкритість  економіки).

Територіальну структуру виробничої підсистеми ТСЕС скла- дають територіально-виробничі комплекси  (ТВК).

ТВК формуються на підставі таких принципів:

•  комплексного  використання природно-ресурсного потенціалу;

•  ефективності функціонування виробництва;

•  територіальної єдності виробництва;

•  взаємозв'язку об'єктів на певній території.

Якщо оцінювати різні галузі, що складають ТВК, то їх роль і значення  визначається насамперед  участю в територіальному поді- лі праці й характером  взаємодії  (комплексоутворення). Виходячи  з цього, відмінності між окремими галузями  залежать від низки влас- тивостей, головними  з яких є:

•  рівень розвитку, масштаби й ефективність виробництва;

•  відповідність виробництва місцевим, зокрема природним, умовам;

•           масштаби  й ефективність використання природних,  матеріаль- них і трудових ресурсів;

•  вплив виробництва на довкілля;


•           характер зв'язків з іншими галузями;

•           комплексоутворюючі властивості  галузі;

•           участь галузі та її виробництв у міжкомплексному обміні сиро- виною, паливом, енергією та готовою продукцією [8, с. 82]. Оцінка різних галузей ТВК за даними ознаками  дає можливість

розділити  їх на дві великі групи: міжрегіональні й внутрірегіональ- ні.

Галузі міжрегіонального значення  визначають  спеціалізацію комплексів, їх місце в системі поділу й інтеграції праці країни. Вони мають вирішальне значення в процесі комплексоутворення й беруть активну участь у міжрегіональному обміні.

Галузі внутрірегіонального значення  розвиваються з метою за- доволення потреб ТВК. Вони забезпечують розвиток галузевої спе- ціалізації  й створюють умови для всебічного використання всіх на- явних у комплексі ресурсів.

ТВК формують виробничий потенціал регіону, який характери- зується  можливостями виробництва, максимального випуску  про- дукції або послуг за певний  період при відповідних  організаційно- економічних  і технологічних умовах.

Оцінка  виробничого потенціалу  регіону здійснюється за фор- мулою:

i =m

Пр = (Пi + НПi + ΔПi),

i = j

де Пр – виробничий потенціал  регіону; m – загальна  кількість підприємств;  Пi – потужності i-го підприємства даного регіону; НПi

– недовикористані потужності  i-го підприємства; ΔПi – приріст ви-

робничих потужностей  i-го підприємства [8, с. 82-83].