2.1.1.  Оцінка  географічного положення.

Географічне положення – найважливіша категорія регіональної економіки  – показує  відношення досліджуваного об'єкта  до інших, які розташовані на земній поверхні поза його межами, але вплива- ють на його розвиток  [4].

При вивченні економіки регіону важливо насамперед визначити його економіко-географічне положення (ЕГП),  тобто відношення до того, що знаходиться за його межами й впливає на економічну си- туацію (ринки  збуту, торговельні  шляхи, великі промислові  й тор- гові центри тощо). ЕГП не є стабільним  і може змінюватися з часом у той або інший бік, тому одне із завдань регіональної  економіки  – відслідковувати ці зміни.

Значний внесок  до теорії економіко-географічного положення зробив  російський  економіко-географ М. М. Баранський, який  ще в 1939  р. присвятив цьому  поняттю  програмну  статтю  в журналі

«География в школе». Слідом за цією й іншими його роботами ЕГП стали підрозділяти за масштабом (або територіальним охопленням зв'язків) на мікро-,  мезо- і макроположення, а в просторовому ас- пекті – на центральне, периферійне, сусідське, приморське.

М. М. Баранський розглядав  насамперед  інтегральне  ЕГП,  але воно складається з окремих  компонентів або часткових  ЕГП, голо- вним  з  яких  є  транспортно-географічне положення.   Інший  росій- ський економіко-географ І. М. Маєргойз у компонентному ЕГП, крім транспортно-географічного положення,  запропонував виділяти:

1)   промислово-географічне положення (щодо джерел енергії, цен- трів обробної промисловості й науково-технічних баз);

2)   агрогеографічне положення (щодо  продовольчих  баз і центрів споживання сільськогосподарської продукції);


3) ринкове положення (щодо ринків збуту товарів);

4) демогеографічне  положення (щодо трудових ресурсів і науково- технічних кадрів);

5)  рекреаційно-географічне положення  (щодо  центрів  рекреації) [9].

В умовах ринкової економіки  критеріями оцінки економіко- географічного положення (ЕГП) є:

1)   корисність  (рентабельність) – за мінімумом  витрат  на підпри- ємницьку  діяльність порівняно з витратами в інших регіонах;

2)   потенційність  – перспективи підприємництва;

3)   ринкова позиція – наявність умов створення й підтримки трива- лих конкурентних переваг [12, с. 15].

При вивченні окремих держав як регіонів потрібно знати їхнє геополітичне  положення,  тобто відношення до інших держав, які впливають  на їхній розвиток,  місце у світовому  співтоваристві й у системі міжнародних  зв'язків. Геополітичне  положення відповідно до внутрішньої структури геополітики може включати наступні еле- менти:

1)   топополітичне положення – положення держави у світі, її місце в міжнародних  політичних  і економічних  зв'язках;

2)   морфополітичне положення –  положення щодо  державних кордонів, найближчого оточення держави, яке сприяє або пе- решкоджає  політико-економічним зв'язкам з іншими держава- ми;

3)   фізиполітичене положення – місце природних  умов і ресурсів країни серед природних  багатств інших держав [10].

Кількісним методом  оцінки  географічного положення регіо- ну є розрахунок  коефіцієнтів ієрархічності. Його суть полягає в тому, що доступність будь-якого  регіону (населеного пункту, району, області, країни, групи країн) щодо інших оцінюється в умовних одиницях  – топологічних  відстанях. Наприклад, доступ- ність до регіонів, які безпосередньо межують із досліджуваним, дорівнює  1, доступність  до регіонів,  які лежать  за ними, – 2, 3 і т.д. Підсумовування топологічних  відстаней дозволяє виявити ринки, які розміщаються в даній системі найбільш зручно віднос- но інших, а також її центру. Розрахунки здійснюються  за форму- лою [13, с. 15]:


Li

К =      ,

Li  min

де К – коефіцієнт ієрархічності  положення території даного ре- гіону відносно центру,  – сума топологічних  відстаней від даного до всіх інших регіонів,  – мінімальна  сума топологічних  відстаней (для регіону, який  займає  центральне  положення в даній системі).  Чим менше коефіцієнт ієрархічності,  тим вигідніше географічне  поло- ження.

Так, аналіз за допомогою даного методу географічного положен- ня України  дозволяє зробити наступні висновки  [13, с. 35-39]:

1.   У межах макрорегіону,  який  включає  всі європейські країни,  а також Казахстан, Середню Азію, Закавказзя, Туреччину, країни Близького Сходу й Північної Африки, Україна характеризуєть- ся одним з найкращих коефіцієнтів ієрархічності (К=1,11). Ана- логічне значення мають ще дві держави – Німеччина й Франція. Краще показники лише в Росії (К=1,0) і Туреччини (К=1,05).

2.   У межах власне європейського регіону коефіцієнт ієрархічності України  також  досить  низький  (К=1,05), хоча небагато  посту- пається цьому показнику для Німеччини,  Франції й Польщі (К=1,0).

Отже, географічне  положення регіону – це його специфікатор, який  показує  його особливості  порівняно з іншими  й місце серед них.