1. Психоаналіз З. Фрейда

Розглянемо деякі погляди зарубіжних вчених на  психологію та концепції структури особистості, які найбільш використовуються у світовій психологічній науці і практиці.

Одна з найвидатніших теорій особистості була створена 3ігмундом Фрейдом (1856—1939). 3. Фрейд уподібнив психіку айсбергу, в яко- му лише невеличка частина виступає над поверхнею води і є сферою свідомого, тоді як більша частина айсберга перебуває під водою – це сфера  несвідомого, і саме  там, у просторі несвідомого, можна знайти прагнення, пристрасті, витіснені думки та почуття, що  здійснюють контроль над свідомими думками та вчинками людини.

Вчений виділив дві  основні групи людських інстинктів: еротич- ні (інстинкти життя) і руйнівні (інстинкти смерті). Енергія інстинк-


 

тів життя називається «лібідо». Інстинкти життя включають голод, спрагу, інстинкт самозбереження, сексуальний потяг. Інстинкти смерті — деструктивні сили, що  можуть бути  спрямовані як всере- дину  індивіда (мазохізм або самогубство), так  і зовні  (ненависть та агресія). Фрейд стверджував, що поведінка людини повністю детер- мінована її  сексуальними і  агресивними  потребами. Задоволення цих  потреб  стикається з перешкодами з боку навколишнього світу, суспільства, тому  вони  пригнічуються і створюють сферу  «несвідо- мого».

З. Фрейд представив психічне життя особистості як постійну арену боротьби між непримиренними силами свідомого і несвідомого, розуму та інстинктів, які змагаються за контроль над поведінкою. Така кон- цепція психічного життя має назву психодинамічної.

Відповідно до поглядів З. Фрейда, структуру особистості утво- рюють  три основних компоненти: «Воно», «Я»  і «Над-Я».

«Воно» (Ід) – це базова і найдавніша структура психічного жит- тя особистості. У ній зосереджені інстинктивні, примітивні, спадкові аспекти особистості. Це скарбниця примітивних інстинктивних праг- нень, емоцій, спогадів, забутих дитячих образ, травм, вороже ставлен- ня  до своїх  батьків, невтілені сексуальні бажання. Все це свідомість відкидає і сприймає як неприйнятне. «Воно» – темне, хаотичне, біо- логічне несвідоме, що не знає  законів та не підпорядковується прави- лам, вільне від обмежень. Провідні компоненти Ід – це сексуальні та агресивні потяги, які вимагають негайного втілення, реалізації.

Друга структура особистості – «Я»  (Его),  на думку З. Фрейда, та- кож є вродженою і розташовується як в свідомому шарі так  і в перед- свідомості. Таким чином, ми  завжди можемо усвідомити своє  «Я», хоча  це і нелегко. На відміну від Ід, природа якого виявляється в по- шуку задоволення, Его підпорядковується принципу реальності, мета якого – збереження цілісності організму. Принцип реальності дає можливість індивідууму гальмувати, переадресовувати або поступово давати вихід грубої енергії Ід у рамках соціальних обмежень. Его здат- не спрямовувати поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потреби задовольнялися безпечним для самого  індивідуума і для інших людей способом. Его відповідає за довільну поведінку, може контролювати і пригнічувати інстинкти, прагне до послаблення напруги і посилення задоволення.

«Над-Я» (Суперего) – це третій, найпізніший компонент особис- тості, інтерналізована версія суспільних норм і стандартів поведінки, морально-етична інстанція  особистості. Людина не  народжується із


 

Суперего. Суперего у процесі соціалізації формується з Его  і слугує цензором вчинків та думок останнього. Це внутрішня репрезентація традиційних цінностей та  ідеалів суспільства в тому  вигляді, який сформовано виховними впливами, насамперед сім’ї. Суперего вико- нує такі функції: совість, самоспостереження і формування ідеалів.

Система життєво важливих  потреб, що  складає зміст «Воно», постійно вимагає задоволення і несвідомо спрямовує психічну ак- тивність  людини,  регулюючи її  психічні  процеси і  стани. Несві- домі  потяги, що  йдуть від  «Воно» знаходяться  в  стані конфлікту з  соціальними і  моральними нормами поведінки, які  містяться в

«Над-Я», тому  між «Воно» і  «Над-Я» існують постійні і  немину- чі  протиріччя. Вони  вирішуються за  допомогою «Я»  –  свідомості, що, діючи відповідно до принципу реальності, намагається розумно примирити обидві  конфліктуючі сторони таким чином, щоб  потяги

«Воно» були  максимально задоволені і при  цьому не було порушено норми суспільної моралі.

Можливість  підтримувати   своє   психічне  здоров’я  залежить від   механізмів  психологічного захисту,  які  допомагають людині пом’якшити конфлікт між «Воно» і «Над-Я». Фрейд виділяв декіль- ка захисних механізмів, головними з яких є витіснення (перенесен- ня  в підсвідомість думок і почуттів, що  викликають страждання); проекція (процес, за  допомогою якого людина приписує власні не- прийнятні думки і почуття іншим людям, покладаючи таким чином на них  провину за свої недоліки); заміщення (переадресація агресії з одного об’єкта на інший); сублімація (заміна сексуальних або агре- сивних потягів на соціально прийнятні форми поведінки).

У кожної людини є свій  набір  захисних механізмів, сформова- них у дитинстві. Проте, не дивлячись на наявність захисту, витісне- ні бажання прориваються в свідомість у формі сновидінь, фантазій,

«випадкових» обмовок, неочікуваних дій і вчинків. Отже, подавле- ні мотиви продовжують діяти і істотним чином впливають на пове- дінку людини.

З. Фрейд визначив порядок розгортання психосексуальних ста- дій протягом дозрівання організму (біологічний чинник розвитку) і вважав, що ці стадії універсальні і властиві всім  людям, незалежно від їх культурного рівня. Періодизацію вікового розвитку З. Фрейда називають психосексуальною теорією особистості, оскільки  цен- тральна лінія його теорії пов’язана з сексуальним інстинктом. Назви стадій розвитку особистості (оральна, анальна, фалічна, геніталь- на)  вказують на основну тілесну (ерогенну) зону, з якою пов’язано


 

відчуття задоволення. Основні  чинники  розвитку особистості в психосексуальній  теорії Фрейда: внутрішній  (біологічне дозріван- ня, реформування кількості і спрямованості сексуальної енергії) і зовнішній (соціальний, вплив спілкування з батьками). Цінність да- ного підходу в тому, що вперше було вказано на значущість періоду дитинства у подальшому розвитку особистості.

У теорії особистості 3.  Фрейда містяться як деякі продуктивні наукові положення (про  складність, багатоплановість структури особистості, про  свідоме й несвідоме, про  внутрішні суперечності особистості), так  і суперечливі погляди на природу особистості. Вже сучасники 3.Фрейда і навіть його учні вбачали у психоаналітичному вченні низку дискусійних моментів. Так, найбільшій критиці були піддані погляди на  мотивацію людської поведінки, яку  З.Фрейд пов’язував переважно з природженими інстинктивними (сексу- альними та руйнівними) потребами, на фатальний антагонізм між свідомим і  несвідомим та  між індивідом і  суспільством. Виникла потреба у подоланні біологізаторських поглядів на особистість, у соціалізації фрейдистської теорії особистості, що  й було  здійснено неофрейдистами. Несвідоме наповнювали новим змістом. Місце нере- алізованих сексуальних потягів посіли колективне несвідоме («архе- типи»), виражене в міфології, релігійній символіці, мистецтві та пере- дане  у спадок (К.  Г. Юнг),  прагнення до влади внаслідок відчуття неповноцінності (А. Адлер), неможливість досягти гармонії із соці- альною структурою суспільства і відчуття самотності, яке при  цьому виникає (Е.  Фромм) та  інші психоаналітичні механізми конфлікту особистості і суспільства.