3. Основні етапи історії досліджень особистості

У СССР систематизовані спроби  аналізу розвитку теоретичних уявлень  про  психологію  особистості розпочинали  Л.   І. Анциферо- ва, К. Обухівський, В. С.Мерлін, А. В. Брушлинський, Л. І. Божович, К. В. Шорохова, М. Я. Ярошевський та інші вчені. В цьому зв’язку за- слуговує на  увагу історичний аналіз розвитку теоретичних поглядів на особистість і класифікація сучасних теорій особистості, розроблені Р. С. Нємовим. Відповідно до цих тверджень можна виділити три осно- вні періоди в розвитку психологічних поглядів на особистість: філософ- сько-літературний, клінічний та експериментальний.

Філософсько-літературний період охоплює проміжок часу від мис- лителів стародавнього світу до початку XIX століття. Теорія духовного світу людини формувалась на основі спостережень за особливостями по- ведінки людей, виявлення їх індивідуальних відмінностей. Теоретичні викладки цього періоду мали абстрактний характер і торкалися в осно- вному  моральної та соціальної природи особистості. Цей  період освіт- лений геніальними здогадками та ідеями таких зірок світової культу- ри людства, як Соломон, Піфагор, Геракліт, Сократ, Демокрит, Платон, Діоген, Аристотель, Епікур, Сенека, Плутарх, Фірдоусі, Омар  Хайям, Р. Бекон, Монтень, Спіноза, Вольтер, Г.  Сковорода, Кант та  багато


 

інших. Вони  внесли неоціненний вклад у розуміння природи та  суті людської особистості.

У клінічний період, майже до першої чверті XX століття, філософсько- літературні описи особистості почали доповнюватись результатами пси- хологічних спостережень і досліджень в умовах клініки.  Зібраний та проаналізований психіатрами клінічний матеріал про особливості пси- хічних проявів хворих людей допоміг виявити психологічні особливості особистості, властиві не лише хворим, а й здоровим людям, проте у хво- рих вони гіпертрофовані.

Особливість цього періоду полягає в тому, що, намагаючись дати ви- значення особистості, психіатри робили це в термінах «рис  особистос- ті». Риси давали можливість описати і цілком нормальну і паталогічну особистість.

Такий підхід випливав з потреб психотерапії, але обійтися в психо- логічній науці при описанні поняття «особистість» без термінів рис було вже  неможливо. Головний недолік цього  підходу полягав у тому, що в основу  «теорії особистості» лягли риси, притаманні як хворій, так  і здоровій людині, тобто не враховувалися психічні властивості, прита- манні лише «нормальній» особистості. Проте, за цей відносно короткий період, розвиток теоретичних уявлень про особистість зробив помітне зрушення вперед.

Експериментальний період, початок якого припадає на першу чверть XX  століття, в дослідженні особистості пов’язаний з «кризою психології». Суть її полягала в суперечності між досягнутим рівнем у розумінні психічних процесів та  психічних функцій і неможливістю застосувати ці досягнення до пояснення цілісних поведінкових актів людини. Індивід постав як сукупність окремих психічних функцій, що не вело до цілісної психології особистості. Проте  проведені досліджен- ня мали експериментальний характер. Одержані дані піддавалися ста- тистичному обробленню, що значно підвищило наукову достовірність результатів вивчення психічних феноменів. Завдяки цьому було  зро- блено новий крок у вивченні особистості, перейшовши від умоглядних викладок, від  виміру та  оцінювання окремих психічних функцій до експериментально вивірених і математично оброблених теоретичних моделей особистості.

Експериментальні дослідження особистості в Росії були започатко- вані О. Ф. Лазурським і Г. І. Россолімо, а за кордоном – Г. А. Айзенком, Р. Кеттелом і Г. Олпортом.

У працях О. Ф. Лазурського зроблено важливий крок у переході до нового розуміння системи взаємин людини з навколишнім соціальним


 

середовищем. Він вводить у психологію природний експеримент, при якому навмисне втручання в життя людини поєднується з природною і порівняно простою обстановкою досліду. Завдяки цьому відкривається можливість дослідження не лише окремих психічних процесів та функ- цій, а й особистості в цілому. Свої погляди вчений узагальнив у курсі лекцій «Загальна та експериментальна психологія», де стверджував, що темперамент і характер складають ендопсихічну, тобто природжену сторону особистості. А ставлення людини до оточуючої дійсності стано- вить  другу  сторону – екзопсихічну, що формується в індивідуальному досвіді особистості.

Інший російський вчений Г. І. Россолімо вносить ідею  кількісної оцінки інгредієнтів душевного життя з метою створення його індивіду- ально своєрідного профілю у здорової або хворої особистості. Розробле- ний метод дозволяв вирішувати практичні питання про типи психічних індивідуальностей, розумову відсталість про діагностування хворобли- вих симптомів у галузі психіки тощо. Та головне, що він також стоїть біля джерел цілісного підходу до вивчення і описання особистості.

В експериментальне вивчення особистості значний внесок зробив Г. Айзенк. Він розробив оригінальні методи і процедури математичного оброблення даних експерименту та спостережень, опитувань й аналізу документів, одержаних про особистість різними методами і з різнома- нітних джерел. В результаті застосування таких дослідницьких проце- дур  виникла можливість одержати корелюючі (статистично зв’язані між собою) дані, які характеризують загальні та індивідуально стійкі риси  особистості. Цей  напрям, що дістав назву «теорія рис», був роз- винений Г. Олпортом і покладений в основу нової теорії особистості.

Р. Кеттел у рамках цієї теорії розробив процедуру експерименталь- ного  вивчення особистості методом факторного аналізу. Він закладав основи  тестології особистості, виділив і описав ряд  реальних факторів (рис)  особистості. Йому   належить один  з  перших  тестів особистості

«16-факторний тест Кеттела».

Експериментальний підхід до цілісного вивчення й описання особистості виявився вельми плідним. Це привело до появи в 30-х ро- ках нашого століття політичної диференціації досліджень та виник- нення нових трактувань теорії особистості. Так, Курт  Левін з пози- цій  гештальтпсихології  зробив спробу  експериментально дослідити психологічну культуру особистості, що  включала потреби, афекти і волю. Хоча  це були  лише деякі елементи структури особистості, але результати їх досліджень були цікавими й плідними. У цей період ви- никло ряд  нових і цікавих концепцій особистості: теорія самореалі-


 

зації Г. Олпорта, концепція самоактуалізації А. Маслоу, теорія «Я» К. Роджерса, біосоціальна теорія Г. Мерфі, персонологія Г. Меррея і факторіальні теорії Р. Кеттела, Г. Айзенка і П. Гілфорда.