2. Базові категорії психології особистості:

індивід, особистість, індивідуальність.

Поняття  особистості належить  до  найбільш  суперечливих і складних для  визначення у сучасній психології. Єдиного, загально- визнаного визначення  особистості немає до  сьогодні. На  питання, що  таке особистість, психологи відповідають по-різному, і в різно- манітті їх відповідей виявляється складність феномена особистості. Як  ілюстрацію можна навести визначення поняття «особистість», що містяться в працях різних вчених.

«Поняття особистості визначає людського індивіда як члена сус- пільства,  узагальнює інтегровані в  ньому   соціально значимі  риси» (І. С. Кон).

«Особистість – це індивід, який визначив свою діяльну позицію до всього, що його оточує: до праці, до суспільного ладу, до боротьби мас, до завдань колективу, до долі іншої людини» (П. Є. Кряжев).

«Особистість – людина як суспільний індивід, суб’єкт пізнання і об’єктивного перетворення світу, розумна істота, яка володіє мовою  і здатна до трудової діяльності» (А. В. Петровський).

«Особистість – людина як носій свідомості» (К. К. Платонов).

«Особистість –  це  людина, взята в системі таких психологічних характеристик, які соціально зумовлені, проявляються в суспільних за природою зв’язках і відносинах, є стійкими і визначають моральні вчинки людини, котрі мають істотне значення для неї самої і тих, хто її оточує» (Р. С. Немов).

Особистість найчастіше визначають як людину в сукупності на- бутих  соціальних якостей. Це означає, що до числа особистісних не належать такі особливості людини, які генотипічно чи фізіологічно обумовлені і не залежать від життя у суспільстві. У багатьох визна- ченнях особистості також підкреслюється, що до числа особистісних не належать психологічні якості людини, які характеризують її піз- навальні процеси чи індивідуальний стиль діяльності, за виключен- ням  тих, які виявляються у суспільстві. У поняття особистість за- звичай включають такі властивості, які є більш чи менш стійкими, свідчать про індивідуальність людини та визначають її вчинки.

Отже, особистість – це людина в системі таких психологічних характеристик, які соціально обумовлені, виявляються у суспільних відносинах, є стійкими і визначають моральні вчинки людини.


 

Для  розуміння природи особистості,  потрібно з’ясувати співвід- ношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так  і в сучасній психології. Це поняття індивід, лю- дина, особистість, індивідуальність.

Використовуючи поняття людина, ми маємо на увазі, що мова йде про  істоту, яка поєднує в собі  два  напрямки розвитку: біологічний (людина є представником біологічного виду  і характеризується пев- ною тілесною організацією, що має такі суттєві ознаки: прямоходін- ня, наявність пристосованих до праці рук, високорозвинений мозок, особливі морфологічні ознаки) та соціальний (людина є носієм свідо- мості, що є суспільним продуктом). Тільки в суспільстві і завдячуючи суспільству відбувається розвиток біологічних можливостей людини, формування свідомості, самосвідомості та механізмів саморегуляції. Взаємодія біологічної і соціальної передумови забезпечує психологіч- ний  результат: людина набуває здатність відображати світ  у понят- тях, планувати і прогнозувати, фантазувати і мріяти, усвідомлювати причини своїх  вчинків, діяти розумно. Усі ці  аспекти (біологічний, соціальний і психологічний) рівномірно представлені у понятті «лю- дина». Жодне з них не є домінуючим.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї по- тенційними можливостями стати саме  людиною. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, викорис- товують поняття «індивід» як протилежне поняттю особини твари- ни.  Індивід — це людська біологічна основа  розвитку особистості у певних соціальних умовах. Індивідні якості, тобто  притаманні лю- дині  задатки,  анатомо-фізіологічні передумови, закладають підва- лини створення особистості.

Б. Г. Ананьєв виділяв первинні і вторинні властивості індивіда. До первинних він відносив властивості, притаманні всім людям, такі як вікові особливості (відповідність певному віку) і статевий димор- фізм  (належність до  певної статі), а  також індивідуально-типоло- гічні характеристики, у тому  числі особливості конституції (складу тіла), нейродинамічні властивості мозку, особливості функцій вели- ких півкуль. Сукупність первинних властивостей індивіда визначає його  вторинні властивості: динаміку психофізіологічних функцій і структуру органічних потреб. У свою чергу  інтеграція всіх цих влас- тивостей обумовлює особливості темпераменту і задатки людини.

Поняття особистість більш вузьке, акцентоване на  суспільній суті  людини. Іншими словами, особистість –  та  ж  людина, тільки


 

абстрагована від її біологічної, природної сторони, яка розглядаєть- ся як суспільна, соціальна істота. Це член  суспільства, який виконує певні  соціальні функції.

Деякі автори визначають особистість як системну властивість індивіда, що  формується в спільній діяльності і спілкуванні. Є й інші тлумачення цього  поняття, але  всі  вони  сходяться в одному: поняття «особистість» характеризує людину як соціальну істоту.

Проте, людина — це не лише індивід та особистість, але і носій свідомості, суб’єкт діяльності, що  виробляє матеріальні і духовні цінності. Структура людини як суб’єкта діяльності утворюється з певних властивостей індивіда і особистості, які відповідають пред- мету  і засобам діяльності (В. О. Аверін). Саме категорія «суб’єкт» означає вищий рівень розвитку особистості. Особистість стає  ін- дивідуальністю, досягаючи максимального рівня своєї  неповтор- ності, а суб’єктом вона  стає, досягаючи оптимального рівня роз- витку своєї  людяності, етичності (С. Л. Рубінштейн).

Отже, кожна людина з’являється у вигляді деякої цілісності — як індивід, особистість і суб’єкт, обумовленою єдністю біологічно- го і соціального. Як  індивід людина розвивається в онтогенезі, а як особистість вона  проходить свій  життєвий шлях, у ході  якого здій- снюється соціалізація індивіда (В. О. Аверін). Отже, людина — це біосоціальна істота, наділена свідомістю і здатністю до діяльності. Об’єднання цих  трьох рівнів в одне ціле  формує інтегральну харак- теристику людини — її індивідуальність.

Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від  інших людей. Індивідуальність виявляється у здібностях людини, домінуючих по- требах, рисах характеру, почутті власної гідності, світобаченні, сис- темі  знань, умінь, навичок, рівні розвитку інтелектуальних, твор- чих  процесів, індивідуальному стилі діяльності та поведінки, типі темпераменту, характеристиках емоційної та вольової сфер тощо.

У ряді  концепцій (С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьев) індивідуаль- ність трактується як вищий рівень розвитку особистості. В. С. Мер- лін розглядає поняття «індивідуальність» як інтеграційну структуру будь-якої особистості.  А.  Г.  Маклаків трактує індивідуальність як сукупність психічних, фізіологічних і соціальних особливостей кон- кретної людини з точки зору її унікальності, своєрідності і неповтор- ності. Передумовою формування людської індивідуальності служать анатомо-фізіологічні задатки, які розвиваються в процесі вихован- ня, що  має  суспільно обумовлений характер.  Різноманітність умов


 

виховання і  природжених характеристик  породжує широку варіа- тивність проявів індивідуальності.

На  рівні індивідуальності можливі найвищі досягнення людини, оскільки індивідуальність виявляється у взаємозв’язку і єдності влас- тивостей людини як індивіда, особи  і суб’єкта діяльності (В. О.  Аве- рін). Саме ця єдність складає основу для максимально повного розвитку і виявлення людиною своїх здібностей, допомагає їй внести свій власний неповторний вклад до суспільного розвитку.

Отже, кожна людина постає одночасно як індивід, особистість і суб’єкт діяльності, але далеко не усім удається стати індивідуальніс- тю.  Також вірно  і те,  що  кожна людина є структурним цілим, але далеко не кожна людина є цілісною особистістю, тобто досягає гар- монійної взаємодії всіх якостей, властивостей, способів  діяльності.