1. Основні напрями вивчення особистості

Особистість із її неповторним духовним світом завжди була і продо- вжує залишатись однією  з найскладніших проблем пізнання людини. У наш  час потреба у науково достовірних і придатних для  практичних завдань даних про психологію особистості помітно загострилася.  Без цих  знань неможливий прогрес науки і техніки, економіки й освіти, культури і мистецтва, розвитку людського суспільства.


 

Особистість як предмет пізнання  цікавить  багато наук,  що  ви- вчають людину.  У  філософії особистість виступає як  сукупність усіх  суспільних стосунків. Проблема особистості у філософії — це проблема місця, яке займає особистість у суспільстві. Особистість у соціології — це стійка система соціально значимих рис,  що характе- ризують індивіда як продукт суспільного розвитку і обґрунтовують включення індивіда в систему  соціальних стосунків за  допомогою діяльності  і  спілкування.   Особистість у  загальній  психології  — ядро, інтегруюче начало, що зв’язує воєдино різні психічні процеси індивіда і що  надає його  поведінці необхідну послідовність і стій- кість. Диференціальна психологія робить акцент на вивченні інди- відуально-психологічних  особливостей особистості і  відмінностей між людьми. Соціальна психологія вивчає статус і соціальні ролі особистості у різних спільнотах, її самосприйняття в контексті цих ролей, настанови, міжособистісні взаємини, зв’язки людей у спіль- ній діяльності.

Суттєвий вклад  до  загальної  теорії  особистості вносять  педа- гогічна, вікова, етнічна психологія, психологія праці, психологія розвитку і ряд  інших наук.

Психологія особистості вивчає рушійні сили і умови розвитку особистості, періодизацію розвитку індивіда, особистості та індивіду- альності, індивідуальні властивості особистості та їх роль  у розвитку особистості, розвиток особистості у соціо- та персоногенезі, структуру особистості і різні методичні підходи до її вивчення, теорії особистос- ті та багато інших проблем.

У сучасній психології виділяють наступні напрями досліджен- ня  особистості: біогенетичний, соціогенетичний і персоногенетичний. В основі  виділення даних напрямів знаходиться детермінація розвитку особистості під впливом середовища і спадковості. Розглянемо кожний із перерахованих напрямів.

Центром уваги представників біогенетичного напряму є проблеми розвитку людини як індивіда, що має  певні  антропогенетичні власти- вості  (задатки, темперамент, біологічний вік,  стать, нейродинамічні властивості, органічні потреби, потяги тощо.), які проходять різні стадії дозрівання під час реалізації філогенетичної програми виду в онтогенезі.

Основним завданням представників соціогенетичного напряму є ви- вчення процесів соціалізації  людини, засвоєння людиною соціальних норм  і ролей, набуття соціальних настанов і ціннісних орієнтацій, фор- мування соціального і національного характеру людини як члена тієї або іншої спільності.


 

У  центрі  уваги  представників  персоногенетичної орієнтації  сто- ять  проблеми активності,  самосвідомості і творчості особистості, фор- мування  людського Я,  боротьби мотивів,  виховання  індивідуального характеру і здібностей, самореалізації і особистого вибору, пошуку сенсу життя.

Велике значення для  психології  особистості має  культурно-істо- ричний системно-діяльнісний підхід розвитку особистості. У даному на- прямі властивості людини як індивіда розглядаються як «безособові» передумови розвитку особистості, які в процесі життєвого шляху мо- жуть отримати особистісний розвиток. Соціокультурне середовище є джерелом, що живить розвиток особистості, а не «чинником», що безпосередньо визначає  поведінку.  Справжніми  підставами  і  ру- шійною силою  розвитку особистості виступають спільна діяльність і  спілкування, за  допомогою яких  здійснюється залучення  осо- бистості до культури. У рамках  системно-діяльнісного підходу осо- бистість розглядається як відносно стійка сукупність психічних властивостей, як результат включення індивіда у простір міжін- дивідуальних зв’язків.

Б. Г. Ананьєв таким чином підсумовує вивчення проблеми особис- тості у психології: «Проблема особистості, будучи однією з централь- них  у теоретичній і прикладній психології, виступає як досліджен- ня  психічних властивостей і стосунків особистості (загальна психо- логія особистості), індивідуальних особливостей і відмінностей між людьми (диференціальна психологія), міжособистісних зв’язків, статусу і ролей особистості у різних спільнотах (соціальна психо- логія), суб’єкта суспільної поведінки і конкретних видів  діяльності (прикладна психологія). Цінність такого багаторівневого психоло- гічного вивчення особистості полягає в тому, що всі вони дозволяють розкрити діалектику як загального так  і неповторного у психологіч- ному  складі особистості. Найважливіше теоретичне завдання такого підходу полягає в розкритті об’єктивних підстав інтегральних пси- хологічних властивостей, які характеризують людину як індивіда, як суб’єкта, як особу і як індивідуальність».

Б. Г. Ананьєв так  сформулював завдання психології особистості: вивчення психічних властивостей і взаємин особистості; вивчення ін- дивідуальних особливостей і відмінностей; дослідження міжособис- тісних зв’язків, статусу і ролей  особистості в різних спільнотах; ви- вчення суб’єкта суспільної поведінки і конкретних видів  діяльності.