2. Погляди психологів на розвиток особистості

Перші теорії дитячого розвитку з’являються у  період Відроджен- ня.  Особливу увагу привертають теорії Джона Локка та  Жан Жака Руссо. Джон Локк вважав, що дитина – це tabula rasa, тобто «чиста дошка». Згідно його теорії, немовлята не мають ніяких властивостей чи здібностей і тому  їх розвиток залежить лише від соціального ото- чення. Така філософія характеризує дітей  як пасивних створінь, які мало  що роблять для того щоб вплинути на свою долю.

Жан Жак Руссо  пропонує нову теорію  дитинства. Він вважає, що діти  – це не чисті дошки для  заповнення дорослих вказівок. На від- міну  від Локка, Руссо  вважав, що дитина від природи наділена висо- коморальними почуттями і здатністю до впорядкованого,  здорового розвитку. Виховні впливи дорослих, на думку Руссо, можуть тільки зіпсувати   благородну душу  дитини. Філософія Руссо  включає дві важливі концепції: концепція стадіальності (вчений виділив чотири стадії розвитку дитини), та концепція дозрівання, що базується на ге- нетично обумовленому розвитку особистості.

У наш час на уявлення про розвиток особистості дитини має вплив велика кількість різноманітних теорій, Своєрідні уявлення про те, як з’являється, розвивається і змінюється особистість дитини, склалися в руслі психодинамічного (психоаналіз і теорія рис), соціодинаміч- ного (теорія ролей  і теорія соціального навчання), інтеракціоніст-


 

ського (теорія соціальної взаємодії) і гуманістичного (теорія самоак- туалізації і теорія пошуку сенсу життя) напрямів.

У  психоаналізі  початок формування особистості дитини пов’язується або  з виникненням конфлікту між прагненням до за- доволення біологічних потреб  дитини, і соціально-культурними цін- ностями (традиційний фрейдизм), або з виникненням перших життє- вих  невдач у задоволенні важливих потреб, що призводить до появу комплексів (неофрейдизм). Як  в першому, так  і в другому випадках початок розвитку особистості драматично пов’язується з  глибокою психологічною травмою і сильним емоційним переживанням – афек- том,  сліди якого зберігаються і залишаються протягом усього  життя людини. Подальший розвиток дитини як особистості визначається тим, наскільки їй вдасться пережити відповідну травму і позбутися комплексів. Весь процес особистісного перетворення в рамках цього підходу подається як  боротьба несвідомих потягів,  породжуваних або  органічними потребами (статева потреба, страх, агресивність), або комплексами. Особистісні новоутворення тут розглядаються саме як результат відповідної боротьби. Роль соціально-виховних впливів зводиться до формування захисних механізмів особистості.

Розуміння  розвитку особистості в  психоаналітичній традиції виходить з того,  що  здебільшого ми  чітко не знаємо, або не в змозі визначити, чому  люди  діють  так, а  не  інакше. Зародки поведінки вбачаються у «Воно» – несвідомому. Соціальним регулятором пове- дінки є «Над-Я». У процесі індивідуального розвитку дитини ці три рівні функціонування особистості – «Воно», «Я»  і «Над-Я» не вини- кають одночасно. Онтогенетично першим,  з  моменту народження, з’являється «Воно». «Я» розвивається в процесі зростання зусиль ди- тини, спрямованих на  задоволення її основних потреб  у взаємодії з оточуючими людьми. Через декілька років з’являється «Над-Я», як своєрідне внутрішнє уявлення соціальних цінностей і норм. Шляхи розвитку «Воно», «Я»  і «Над-Я» складним чином переплітаються зі стадіями дитячого психосексуального розвитку.

Теорія рис особистості акцентує увагу на формуванні і зміні цих рис у дитини. Особлива роль у ній відводиться ранньому дошкільному дитинству, коли організм дитини, її мозок ще досить пластичні і пе- ребувають у стадії дозрівання. Риси особистості в цей час формують- ся  й закріплюються дуже  швидко. Життєва сталість як психофізіо- логічна система визначається тим, що риси  особистості формуються в  умовах численних впливів навколишнього середовища на  мозок дитини, який знаходиться у процесі дозрівання. Особливий інтерес


 

для  дослідників, що дотримуються цього  погляду, становлять періо- ди формування в дитини основних базисних рис особистості: екстра- версії, інтроверсії, тривожності, невротичності тощо. Вважається, що риси  особистості починають формуватися досить рано, з дитинства, і до закінчення школи в основному є сформованими.

Основні, або базові, риси особистості – головні в кожній з груп осо- бистісних рис,  складаються в дошкільному віці  і визначають подаль- ший  напрямок їх розвитку. Приблизно до початку навчання в школі виникає система базисних рис,  що становлять індивідуальну своєрід- ність дитини. Ця  індивідуальність закріплюється в підлітковому та юнацькому віці, зберігається протягом усього подальшого життя, що дозволяє шкільним товаришам і друзям упізнавати один  одного  як особистостей навіть через  багато років після закінчення школи.

Відповідно до теорії ролей, розвиток особистості дитини почина- ється тоді,  коли вона  стає  здатною до рольової імітації. Кожна нова роль  робить свій  внесок у розвиток особистості дитини, і результат розвитку в кінцевому підсумку залежить від того,  скільки і які різ- номанітні соціальні ролі  людині в житті довелося зіграти. Оскільки різноманітність ролей   задається умовами життя,  розвиток особис- тості залежить від соціальних впливів і внутрішньо обмежений лише можливістю зміни поведінки і гнучкого пристосування до зовнішніх умов.

Теорія соціального научіння  розглядає особистісний розвиток як набуття людиною певних звичок, умінь і навичок спілкування з людьми. Джерелом особистісного розвитку тут  слугує зовні  органі- зована система підкріплення  (заохочення і покарання). Завдяки їй можна формувати і змінювати особистість дитини протягом усього дитинства. Дана  теорія велику роль у розвитку особистості відводить правильно організованому психолого-педагогічному вихованню і під- тверджує, що особистість більше залежить від виховання, ніж від до- зрівання, глибинних потягів або комплексів.

Гуманістична теорія особистості узагальнена в поняттях само- актуалізації, мети  і сенсу життя, окреслює процес особистісного роз- витку дитини як знаходження людиною свідомого й високого сенсу існування, а також властивості бути  і ставати особистістю. Початок особистісного розвитку тут припадає приблизно на вік  у три  роки, а завершення процесу оформлення особистості відбувається до закін- чення школи. В аналізі структури особистості акцент ставиться на мотиваційну сферу  дитини, виникнення і функціонування в неї сис- теми  стійких ціннісних орієнтацій і моральних установок, а також


 

подальше перетворення цієї  системи під впливом умов  життя. Голо- вне  питання, що  тут  ставиться і вирішується, полягає в тому, щоб з’ясувати, як відбувається засвоєння дітьми тих  або інших мораль- них  цінностей на  різних етапах індивідуального розвитку залежно від соціальних умов.

Відповідно діяльнісного підходу розвиток особистості відбуваєть- ся в процесі включення у різні види  діяльності. Шляхи розв’язання проблеми розвитку особистості, які  окреслили П.  П.  Блонський і Л. С. Виготський, розгорнув і поглибив О. М. Леонтьєв, який вказу- вав  на  залежність розвитку психіки не від  діяльності взагалі, а від провідної діяльності.

Безпосередньо-емоційне спілкування з дорослими є провідною ді- яльністю дитини першого року  життя. На межі раннього дитинства відбувається перехід дитини до власне предметних дій.  У дошкільно- му віці провідною діяльністю є рпольва гра. Головне значення гри для дітей  дошкільного віку полягає в тому, що завдяки особливим ігро- вим  прийомам дитина моделює в ній  стосунки між людьми. Рольо- ва гра постає як діяльність, у якій відбувається орієнтація дитини у складових людської діяльності.

Л. С. Виготський висунув положення про те, що для розумового роз- витку дітей шкільного віку основне значення має навчання. У процесі її здійснення дитиною відбувається інтенсивне формування інтелекту- ально-пізнавальної сфери. Провідне значення навчальної діяльності ще й у тому, що через  неї опосередковується вся система взаємин дити- ни з навколишніми дорослими.

Особливі труднощі становить виокремлення основної діяльності в підлітковий період. Це пов’язано з тим, що провідною діяльністю про- довжує залишатися навчальна діяльність. У підлітковому віці  також виникає і розвивається особлива діяльність, яка полягає у встановлен- ні інтимно-особистих відносин між підлітками. Цю діяльність названо інтимно-особистісним спілкуванням.