5. Теорії мотивації Інстинкти життя і смерті як рушійна сила поведінки (3. Фрейд)

Фрейд вважав, що  поведінка людини підпорядковується закону збереження енергії: енергія може переходити з  одного  стану в ін- ший, але кількість її залишається сталою. Фрейд перевів загальний


 

закон природи збереження енергії на мову психологічних термінів у базові  положення психоаналізу, стверджуючи, що психічну енергію генерують сексуальні та агресивні інстинкти. Тобто, в основі  мотива- ції  лежить прагнення задовольнити вроджені інстинкти (соматичні вимоги організму). Фрейд вважав, що  будь-яка активність людини (мислення, сприйняття, пам’ять, уява) визначається інстинктам. Значна частина психічної енергії, що виникає з тілесних потреб, витрачається на  розумову діяльність, яка дозволяє знизити рівень збудження, викликаного цими потребами. Інстинкти – це єдина при- чина будь-якої активності.

Керують  поведінкою  людини  два  основні інстинкти: інстинкт життя та інстинкт смерті. Для  позначення енергії інстинктів життя в цілому Фрейд використовував термін лібідо. Лібідо – це енергія праг- нення до життя, що змушує до дій і думок, які приносять насолоду; потік енергії, що вільно перетікає з одного  об’єкта де іншого. Фрейд переконував, що інстинкт агресії лежить в основі  всіх емоційних сто- сунків між людьми, і єдиним винятком з цього  може бути лише став- лення матері до своєї дитини чоловічої статі.

Модель поведінки  здорової особистості полягає  в прагненні  зменшити напруження, підтримати  динамічну  рівновагу на такому рівні,  щоб отри- мати та максимально посилити насолоду від задоволення  потреби, дотри- муючись соціальних норм.

Прагнення до переваги як основний мотив

(А. Адлер)

Особистість не просто реагує на зовнішні стимули середовища, вона сформована прагненнями власного «Я»  й орієнтована на  майбутнє. По суті, рушійною силою  особистості, як постулює Адлер, є існуван- ня єдиної динамічної сили, що лежить в основі людської активності – пошуку досконалості. Адлер  вважав, що прагнення до переваги — це фундаментальний закон людського життя і єдина мотиваційна сила  в житті особистості.

Життєвий досвід  особистості сприяє усвідомленню почуття влас- ної неповноцінності і розвитку прагнення компенсувати це почуття. У дитинстві люди  переживають тривалий період залежності й  без- порадності. Цей  досвід  формує у дитини глибокі переживання не- повноцінності порівняно з іншими членами сім’ї, більш могутніми та вправними. Поява таких переживань знаменує початок життєвої


 

боротьби за досягнення переваги над  оточенням, а також прагнення до досконалості та бездоганності.

Якщо прагнення до досконалості поєднується із соціальним інте- ресом  і турботою про оточення, воно  розвивається у конструктивно- му (позитивному) напрямку. У негативному варіанті людина шукає лише  особистої переваги  і  дотримується  принципу:  відчути  свою перевагу важливіше, ніж бути  корисною іншим. На  думку Адлера, прагнення досягнення особистої переваги – це невротичний симптом, результат дуже  сильного почуття неповноцінності та відсутності со- ціального інтересу.

На думку Адлера, ті основні цілі, що визначають напрям нашого життя, – це до певної міри  фіктивні цілі, оскільки їх не можливо зі- ставити з реальністю. Прагнення індивіда до переваги скеровується обраною особистістю фіктивною метою, а формуються фіктивні цілі власною творчою си- лою особистості. Якщо особистість має свого фіктивну мету, життя сповнюється для неї смислом: виникає історія життя, сповнена смислу. Фіктивні цілі допо- магають вирішувати життєві проблеми. Наприклад, професіонал, що прагне перевершити інших, може не досягти своєї мети, але одного прагнення досягти високого професійного рівня достатньо, щоб зробити власне життя здоровим і корисним.

Індивідуація як мотиваційна сила особистості

(К. Юнґ)

Мотиваційною силою  особистості, на думку К. Юнга, виступає прагнення досягти кінцевої життєвої мети  – повної реалізації свого

«Я». Процес досягнення цієї  мети  спрямований на особливий резуль- тат  – «здобуття самості». Самість Юнг вважав найголовнішим архе- типом, що втілює в собі єдність свідомого та несвідомого, гармонію та баланс різних протилежних елементів психіки.

Процес розвитку особистості в напрямку здобуття самості дістав назву індивідуації. Еґо здобуває зв’язок із самістю в процесі довгої  і тривалої роботи розуміння та прийняття несвідомих процесів. Розви- ток самого  Еґо – це лише розвиток свідомості, процес здобуття знань про світ і про себе. Самість пересуває Еґо в центр психіки. Утворення самості надає єдності психічному життю особистості, допомагає інте- грувати свідоме та несвідоме. Результатом процесу є завершеність і ці- лісність  особистості, а не досконалість:  «Не досконалість, а завершеність

– ось те, чого чекають від вас» (Юнг).


 

Юнг вважав, що самореалізація як завершальний етап  розвитку особистості є недосяжною для  більшості людей. Досягнення індиві- дуації під силу  тільки обдарованим і високоосвіченим людям, які до того ж мають у своєму розпорядженні багато вільного часу. Через такі обмеження для  переважної більшості самореалізація є недосяжною. Юнґ  вважав, що  люди  в першій половині життя не надто  включені у процес індивідуації, вони  більше спрямовані на успіх – цілі Еґо. З віком, вже  досягнувши таких цілей, вони  шукають гармонії, більше прагнуть інтеграції, ніж досягнень.

Екзистенційні потреби особистості (Е. Фромм)

Найбільш  могутня  мотиваційна сила особистості, як  стверджував  Е. Фромм, – це конфлікт між двома прагненнями – до свободи та до безпеки, що зумовлений існуванням екзистенційних потреб. Фромм визначив п’ять основних екзистенційних потреб людини:  у встановленні  стосунків,  у по- доланні, у вкоріненні, в ідентичності, в системі поглядів та відданості.

Потреба у встановленні  стосунків.   Кожній  людні властиве прагнення турбуватися  про когось, співчувати  комусь. Якщо ця потреба не задоволь- няється, людина стає нарцистичною, вона відстоює лише свої власні інтер- еси і не здатна довіряти іншим.

Потреба в подоланні. Людині властиве прагненні виявити власну твор- чу діяльну сутність і подолати пасивність. Оптимальний  спосіб задоволен- ня потреби – це діяльність і творчість. Неможливість задовольнити таку суттєву потребу стає причиною людської деструктивності.

Потреба у вкоріненні.  Важливою потребою людини є прагнення бути  в єдності із навколишнім світом. Потреба виникає з самого  мо- менту народження людини, коли рветься біологічний зв’язок з ма- тір’ю. Почуття безпеки і єдності забезпечується батьківською опікою, від якої доросла людина поступово відмовляється. Ті ж, хто зберігає симбіотичні зв’язки зі своїми батьками, родиною не здатні повною мі- рою відчувати свою особисту цілісність та свободу.

Потреба в ідентичності. Суттєвою для  людей є внутрішня потре- ба власної ідентичності, завдяки якій вони  відчувають свою унікаль- ність та усвідомлюють, хто вони  є насправді. Копіюючи чиюсь  пове- дінку, проявляючи сліпу конформність, особистість не здатна досяг- ти почуття власної ідентичності.

Потреба в системі поглядів та  відданості. Об’єктивний і раціо- нальний погляд на природу та суспільство має  величезне значення для  особистості, необхідний для  збереження психічного здоров’я.


 

Особистість також має потребу в об’єкті відданості, у присвяті свого життя чомусь впливовому – вищій меті, що становило б для неї сенс життя. Присвята життя таким вищим цінностям забезпечує мож- ливість подолання ізольованого існування і надає життю певного сенсу.

Особливість екзистенційних  потреб  полягає у тому, що  їх  вияв- лення та задоволення відбувається в певному соціально-економічно- му контексті і залежить від нього. Можливості, які надає суспільство для  задоволення екзистенційних  потреб, формують у  людей певну структуру особистості або «основні орієнтації характеру» (Е. Фромм).

Невротичні потреби особистості (К. Хорні)

Карен Хорні обстоювала позицію, що  в дитинстві домінують дві потреби – у задоволенні та у безпеці. Головною потребою, що  впли- ває  на формування дитини, є потреба у безпеці. Вона  виявляється у прагненні дитини бути  любимою, бажаною та захищеною від  небез- пек  навколишнього світу. Завдяки задоволенню цієї  потреби форму- ється здорова особистість. Якщо ж батьки не здатні проявити істинну любов  і турботу, вони  тим  самим стимулюють внутрішній конфлікт дитини між залежністю від рідних і почуттями образи.

Карен Хорні вважала, що  невротичні потреби властиві всім  лю- дям. Вони  допомагають людині подолати почуття безпорадності, відчуженості, самотності. Але невротичні особи діють  недостатньо адаптивно, вони  обирають для  себе одну потребу і намагаються задо- вольнити її у всіх  можливих ситуаціях соціальної взаємодії. Хорні так  висловилась про цю особливість невротичної особистості: «Якщо вона має потребу в любові, то вона добивається її від друга і від ворога, від працедавця та чистильника взуття».

Піраміда потреб та прагнення до самоактуалізації

(А. Маслоу)

А. Маслоу визначав, що поведінка особистості мотивована певною системою потреб, що виникають у певній послідовності й ієрархічно впорядковані. Для  того щоб вищі потреби заявили про себе, спочатку мають бути задоволені потреби, що розташовані на нижчих рівнях іє- рархії. Порядок домінування потреб  особистості такий: фізіологічні потреби; потреби у  безпеці та захисті; потреби належності та любові;


 

потреби самоповаги; потреби самоактуалізації, або потреби особисто- го самовдосконалення.

Ієрархія потреб  функціонує за  певними закономірностями. Якщо людина потрапляє в ситуацію вибору між нижчими і вищими потреба- ми, вона надає перевагу нижчим. Принципово важливим є те, що хоча нижчі потреби є визначальними для виживання та психічного здоров’я, але максимум психічного здоров’я та благополуччя досягається тільки задоволенням вищих потреб.

Провідний мотив життя особистості:

тенденція до актуалізації  (К. Роджерс)

У  своїй  концепції  особистості К.  Роджерс висунув гіпотезу, за якою поведінка людини спрямовується та підтримується єдиним мотивом, який він  назвав тенденцією до актуалізації – це властива організму тенденція розвивати всі свої здібності, щоб зберегти та роз- винути свою  особистість. Ця  фундаментальна тенденція і є єдиним мотивом, властивим людині, і для  пояснення поведінки особистості жодні інші специфічні мотиви, на  думку Роджерса, більше не  по- трібні. Будь-які інші потреби та мотиви можна пояснити як один  із проявів тенденції актуалізації.  Конкретними проявами тенденції до актуалізації є бажання досягти чогось, завершити справу, отримати певні  результати (хорошу оцінку, посаду, спортивний успіх, написа- ти наукову статтю).

Для  пояснення поведінки не треба  шукати інших специфічних мотивацій (інстинктів, прагнень): кожна людина мотивована просто тим, що живе. Роджерс не мав сумнівів, що людина є вільною в тому, щоб зробити вибір  та творити своє життя. Тенденція до самоактуалі- зації максимально ефективна в особистостей з повним функціонуван- ням. Вони досягають свого повного функціонування, тому що вважа- ють себе першоджерелом власної свободи  і дійсно користуються сво- бодою в кожний момент часу.

Функціональна автономія мотивації особистості

(Г. Олпорт)

Для  пояснення мотивації особистості Олпорт  увів  поняття функ- ціональної автономії. Функціональна автономія – стан, коли поведін- ка, орієнтована на досягнення певного результату, стає самоцінною і


 

починає приносити задоволення сама  по собі, без досягнення тих  або інших цілей, для яких вона була потрібна раніше.

Розпочинаючи свою  професійну діяльність, людина може керу- ватися прагненнями зміцнити своє  матеріальне становище, зробити кар’єру, заробити більше грошей, але, досягнувши цих  цілей, продо- вжить працювати, керуючись вже  іншими причинами. У цьому і по- лягає сутність функціональної автономності мотивів. Початкові мо- тиви  повністю втрачаються особистістю, натомість виникають нові. Під  впливом функціонально автономних мотивів майстерна людина продовжує своє  самовдосконалення, ділова людина продовжує пра- цювати, а жадібна – накопичувати гроші. Особливість їхньої діяль- ності  в тому, що  початкові мотиви втратили для  них  свою  актуаль- ність, а поведінка залишилась, однак вона підтримується вже новими

– функціонально автономними мотивами.

Основний критерій функціональної автономії мотивів такий: актуальний мотив функціонально автономний до того часу, поки шу- кає  нові  цілі. Наприклад, дитина, навчившись ходити, продовжує вправлятись у нових рухах. Професіонал, виконавши одне завдання, шукає нові проблеми для апробації своїх здібностей та знань. Нові мо- тиви, які керують ним, відмінні й автономні від тих, на основі  яких вони виникли. Автономність мотивів – міра  зрілості особистості.

Оллпорт розрізняв  два  типи функціональної автономії: стійка функціональна автономія (проявляється у системі звичок людини, її схильності до повторних дій,  до задоволення своїх  потреб  звичним чином: проводити час,   користуватись  улюбленою чашкою, гуляти звичним маршрутом тощо)  та  власне функціональна автономія (на- буті у процесі розвитку звички людини, цінності – як головна система мотивації особистості, що  забезпечує постійність прагнень людини відповідно до внутрішнього Я-образу і прагнення вищого рівня осо- бистісної зрілості).

Гіпотези Л. І. Божович про спрямованість особистості

Основна гіпотеза. Цілісна структура особистості визначається перш за все її спрямованістю. Гіпотеза про ієрархію мотивів як основу  спря- мованості. Основа  спрямованості складається зі сформованої у проце- сі життя стійкої домінуючої системи мотивів, у якій провідні мотиви підпорядковують собі інші й визначають будову мотиваційної сфери лю- дини. Гіпотеза про значення спрямованості для  особистості Зміст спря- мованості особистості зумовлює всі її особливості: інтереси, прагнення,


 

риси  характеру. Гіпотеза про  вікову визначеність та періодичність спрямованості Кожний віковий період характеризується специфічною для нього констеляцією мотивів і особливим характером їх ієрархічної структури. Розвиток особистості відбувається як послідовний перехід від елементарних, неусвідомлюваних або частково усвідомлюваних по- треб, які безпосередньо мотивують поведінку на ранніх етапах онтогене- зу, до відносно постійно домінуючих потреб, на основі яких утворюється стійка ієрархія мотивів і які виявляються через свідомо визначені цілі та наміри зрілої особистості.

Діяльнісна концепція особистості О. М. Леонтьєва

У концепції О. М. Леонтьєва підкреслено особливий смислот- ворчий аспект мотивації. Термін «мотив», за  Леонтьєвим, означає те об’єктивне, в чому  конкретизується  потреба в даних умовах і на що спрямовується діяльність. Леонтьєв вводить поняття «зрушення мотивів»: людина під  впливом певного мотиву починає виконувати дію, а потім виконує її заради неї самої. В даному разі  мотив немовби зміщується на ціль, а дія перетворюється у діяльність. Мотиви діяль- ності, що мають таке походження, Леонтьєв називає свідомими мо- тивами.

Леонтьєв відрізняє мотиви «усвідомлювані» від  «реально дію- чих». Лише за певних умов  одні  мотиви можуть перетворюватися в інші. Це  перетворення відбувається так; іноді  результат дії виявля- ється раніше, ніж мотив, реально збуджуючий цю дію.  Дитина сум- лінно готує домашні завдання, бажаючи швидше піти на прогулянку. В результаті це приводить до значно більшого, тобто до хороших оці- нок. Відбувається нове  опредметнення потреб  дитини, а це означає, що вони  змінюються, розвиваються, піднімаються на щабель вище. Так  здійснюється перехід до більш високого типу  реальних мотивів. Якщо перед  дитиною поставити завдання запам’ятати певні  слова, а потім це ж завдання дати  в ігровій діяльності, то в другому випадку завдання буде виконано з подвійною ефективністю. Тут відіграє роль конкретний мотив конкретної діяльності.

Встановлюючи мотиви дій і мотиви діяльності, Леонтьєв показує їх  взаємний перехід: мотиви діяльності, підкоряючись більш висо- ким  мотивам, стають мотивами лише окремих дій  і додатково під- тримують їх виконання. Природно, можна спостерігати і зворотний процес.