2. Поняття про характер. Типологія характерів

Однією  з властивостей людини, що формується під безпосереднім впливом суспільства, взаємодії особистості з іншими людьми, є ха- рактер. Характер – це система стійких індивідуальних властивостей


 

людини, що формуються і виявляються в діяльності, спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки й емоційного реагуван- ня.  В характер входять ті  властивості особистості, що  накладають певний особливий відбиток на  всю поведінку людини та виявляють її специфічне ставлення до світу, інших людей і самої  себе.  Коли  за- значають, що у людини сильний характер, тим самим окреслюють ті властивості особистості, що досить чітко визначають її поведінку, в якій проявляється здатність до подолання перешкод. Коли  ж  гово- рять про  «безхарактерну людину», то описують особистість, що  по- збавлена внутрішньої ясності та певності, коли вчинки людини зале- жать більше від обставин, ніж від неї самої. У характері виявляється визначеність ставлення людини до світу, до того,  що  для  людини є важливим, цінним, значущим. Характер мало  залежить від виду  ді- яльності, це достатньо стійка система поведінки в типових умовах. У формуванні характеру провідну роль відіграють соціальні умови. Од- ним із показників характеру є воля – здатність людини досягати своєї мети, долаючи перешкоди.

Слід  розрізняти соціальний та індивідуальний характери. Со- ціальний характер – це сукупність суттєвих ознак, властивих пев- ній  групі людей і зумовлених суспільними умовами. Соціальний ха- рактер залежить від  системи цінностей, що  панують у суспільстві, відображає ідеали і цінності певної епохи та  відзначається  певною культурно-історичною динамічністю. Індивідуальний  характер – це сукупність властивостей, якими люди, що живуть в одній  культу- рі, відрізняються між собою.

Становлення характеру відбувається в процесі взаємодії індивіду- альних переживань людини, зумовлених суспільними умовами, з її індивідними властивостями – конституційними, нейродинамічними та психодинамічними. В структурі характеру, як вважав Б. Г. Ана- ньєв, першими виникають комунікативні риси. Внутрішню основу для  комунікативних рис характеру становлять стосунки особистості з іншими людьми. Самі комунікативні риси  є підґрунтям для  форму- вання предметно-дієвих («діяльнісних») рис характеру, які форму- ються на  основі  взаємодії з об’єктивним предметним оточенням че- рез пізнання та предметну діяльність. Система ставлення людини до самої  себе є третьою системою ставлень, що об’єктивно мають місце. В подальшому в процесі усвідомлення себе суб’єктом поведінки став- лення перетворюються на  рефлексивні властивості характеру. Реф- лексивні властивості є найбільш пізніми в структурі характеру, вони залежать від  комунікативних та  діяльністних. Вони   завершують


 

структуру характеру та визначають його  цілісність. Риса характеру

– це мотив до певного способу поведінки.

С. Л. Рубінштейн визначав характер як сукупність генералізова- них мотивів у структурі особистості. Генералізовані мотиви є устале- ними, узагальненими, домінуючими, вони  визначають орієнтації на певні дії, що забезпечують захист, підтримку та розвиток власної осо- бистості. Відповідно до цих  орієнтацій, сучасні психологи виділяють такі типи характерів: егоцентричний (орієнтований на власні цілі, завдання), аллоцентричний (спрямований на  задоволення, потреб, захист інтересів інших людей), соціоцентричний (надання переваг цілям соціальних груп, суспільних закладів), альтруїстичний (від- мова від власних цілей і завдань заради досягнення чужих).

Зв’язок між темпераментом і характером визначається їх  спіль- ною фізіологічною основою  – типом нервової системи. Від властивос- тей  темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсив- ність)  особливості рис характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти або  протидіяти розвитку певних рис  характеру (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином обумовлює недоліки характеру при  послабленні виховання. У такому випадку сангвінік  недостатньо зосереджений, поверховий, легковажний. Холерик – нестриманий, конфліктний, агресивний. Флегматик – млявий, байдужий, консервативний. Меланхолік враз- ливий, замкнутий. Отже, тип темпераменту – одна із найважливіших умов походження індивідуально – своєрідних рис характеру.

Тип  характеру – це наявність в індивідуальному характері лю- дини сукупності рис, спільних для певної групи людей. Типовими ри- сами називають психологічні особливості, що є спільними для певної групи людей і водночас є показовими, дозволяють виділити цю групу людей серед інших.

Проблема типології характерів досі не вирішена, хоча  низка ти- пологій набула поширення. Слід  зазначити, що  створення типоло- гій  характеру не завжди ґрунтується на  наукових методах. Однією з найпривабливіших для  широкого загалу є типологія характерів на основі  дати  народження людини, знаків зодіаку. Різноманітні спосо- би  визначення психологічної суті  людини та  побудова передбачень щодо  подальшої долі  отримали назву гороскопів. Тривалий час  до- слідження характерів відбувалися в контексті фізіогноміки (вчення про встановлення відповідності між зовнішнім виглядом людини та її особистістю). Найвідомішою фізіогномічною системою стало  вчен- ня І. Лафатера, який переконував, що основним методом з’ясування


 

характеру має  бути  вивчення форми голови, ліній черепу, аналіз мі- міки. Набула поширення і система уявлень про можливості передба- чення рис людини та її долі за рельєфом долонь. У науковій психоло- гії  відкидають як хіромантію, так  і фізіогноміку. Однак, психологи продовжують наполягати, що в тому, як людина стоїть, поводиться, ходить, в якому положенні спить, розкривається суть характеру лю- дини.

Для  всіх типологій характерів спільними є такі ідеї.

1. Характер формується в онтогенезі відносно рано і впродовж по- дальшого життя проявляє себе як більш-менш стале особистісне утво- рення.

2. Сукупність рис, що утворюють характер, закономірно пов’язані одна з одною.