1. Соціально зумовлені характеристики особистості

При  соціально-психологічному підході, що  властивий соціології та соціальній психології, особистість розглядається переважно з боку міжособистісних взаємодій, соціальної динаміки тощо. Головна ува- га приділяється вивченню, за терміном Б. Г. Ананьсва, інтеріндиві- дуальної структури того соціального цілого, до якого належить осо- бистість. При  цьому, насамперед, вивчаються такі соціально зумов- лені характеристики особистості, як її статус, позиція, ролі, ранг.

Статус особистості являє собою своєрідний центр зосередження її прав і обов’язків, схему становища особистості в суспільстві. Статус характеризується стійкістю, тривалістю. Він може бути цілісним або частковим. Частковий статус пов’язується з родом  занять, розміром


 

доходів, рівнем освіти, етнічною належністю, статевими ознаками тощо. Узагальнення часткових статусів дає змогу  визначити загаль- ний профіль статусу.

Статус особистості задається наявною системою суспільних відно- син і об’єктивно визначається місцем особистості в соціальній струк- турі. Цей  зв’язок уперше постає в момент народження дитини і від- повідає статусу батьків, їхньому економічному, правовому, політич- ному, культурному становищу в суспільстві. З початком самостійної суспільно-трудової діяльності створюється власний статус людини. Він зберігає зв’язки зі статусом родини, містить у собі його  ознаки, хоча  може й віддалятися від нього.

Статус  особистості є об’єктивною характеристикою, але він може усвідомлюватися людиною адекватно чи неадекватно, активно чи па- сивно, цілковито, частково або зовсім не усвідомлюватись. Науковий аналіз статусу особистості охоплює вивчення її реального економіч- ного стану (майнова характеристика, загальний заробіток, забезпече- ність житлом, реальний бюджет у співвідношенні зі структурою спо- живання тощо), політико-правового стану як певного балансу прав і обов’язків громадянина (права й обов’язки особистості становлять ядро  статусу особистості).

Поняття статусу мас бути доповнене поняттям позиції особистос- ті,  що  характеризує суб’єктивний — активний, діяльнісний — бік становища особистості у структурі суспільства. У складних за своєю природою суспільних відносинах кожна  особистість може займати кілька позицій, що відрізняються одна від одної за своїм  значенням, визначеністю та  іншими ознаками. Наприклад, людина може зай- мати професійну позицію, сімейну, суспільно-політичну, культурну, національну тощо.

Знання статусу і позиції особистості необхідне для  визначення її соціальних ролей. Роль узагалі розглядається як динамічний аспект статусу, як реалізація зв’язків, заданих позиціями особистості в сус- пільстві. За  визначенням І.С.Кона, роль  особистості — це соціальна функція, нормативно схвалений спосіб поведінки, яка очікується від кожного, хто  займає дану  позицію. Очікування, що  визначають за- гальні контури соціальної ролі, не залежать від свідомості й поведін- ки  конкретного індивіда. Вони  даються йому  як те,  що є зовнішнім, більш або менш обов’язковим. Їхнім суб’єктом є не індивід, а суспіль- ство або якась конкретна соціальна група.

Загальною  для    соціологів  і   психологів  характеристикою   ро- лей  особистості як соціальних функцій є ціннісна орієнтація груп  і


 

особистості, спільність цілей діяльності, життєва спрямованість або мотивація поведінки людей. Цінності можна умовно розподілити на матеріальні, соціально-політичні, духовні.

Важливою соціально-психологічною характеристикою осо- бистості с її ранг. Ранг особистості, її масштаб і значення для суспіль- ства визначаються багатьма факторами, серед яких найважливішим вважається  продуктивність основних видів   діяльності  особистості, зокрема творчої діяльності. Завдяки цьому забезпечується створення особистістю суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей, визначається її внесок у скарбницю суспільних благ. Рангу особис- тості  відповідають її престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві.

Цей  аспект соціально-психологічної характеристики особистості виявляється в існуванні так  званої надіндивідної підсистеми. У кла- сичній психології на це вперше вказав В. Джемс, коли зазначав, що особистість людини не обмежується власним тілом, а охоплює «свої» речі, продукти власної праці, а також поширюється на людей, з яки- ми  індивід пов’язаний родинними, дружніми, професійними, духо- вними стосунками. Цей  факт відчувається індивідом у момент роз- риву  зв’язків через  смерть, хворобу близької людини, переїзд тощо. У сучасній психології цей  феномен вивчається як явище персоналі- зацїї, згідно з яким у кожної людини існує  потреба бути  представле- ною,  продовженою в іншій людині своїми думками, почуттями, сві- тоглядом тощо. Завдяки персоналізації люди  пов’язані між собою в єдине  духовне ціле, соціальну, культурну спільність. Ця  спільність формується у ході  спілкування, коли від однієї особистості до іншої передаються духовні, культурні цінності. Таким чином, вирішується проблема біологічного й духовного безсмертя людського роду, переда- чі багатств особистості наступним поколінням.