4. Статевий диморфізм і статева ідентифікація особистості

Статевий диморфізм – це фізичні відмінності між обома статя- ми, зумовлені біологічно. Біологічне значення статевого диморфіз- му  пов’язане зі  збереженням людини як біологічного виду. У 60-ті роки XX  століття В. А. Геодакяном була  сформульована теорія ста- тевого  диморфізму. Відповідно до цієї  теорії, чоловіча стать  є передо- вим  загоном популяції, який вирішує проблеми формування нових


 

генетичних тенденцій, що передаються потомству під час зіткнення з умовами середовища. Жіноча стать  виконує місію  збереження гене- тичного здобутку, накопиченого на попередніх етапах еволюції.

Стать  індивіда є  передумовою становлення психологічної статі людини, але не визначає її цілком. Психологічна стать розвиваєть- ся в процесі соціалізації.

Статеві відмінності мають, перш за все, тілесне втілення. При наро- дженні на 105 хлопчиків припадає 100 дівчаток. Немовлята чоловічої статі  при  народження важчі та  довші, вони  також більш вразливі з боку всіх пренатальних проблем. Хлопчиків частіше травмують під час пологів через  більший розмір їхнього тіла. У дорослих чоловіків об’єм м’язів становить більш ніж 40 % маси тіла, а у жінок – тільки 24 %.

Завжди, коли статеві розбіжності виявляються в дослідженнях, розгортається дискусія, чи  зумовлені вони  тиском генетичних про- грам, чи ці розбіжності визначаються соціально-культурним тиском. Для   більшості статевих відмінностей соціальний контекст є  прин- циповим, хоча  останнім часом  говорять, що  статеві відмінності зу- мовлені також функціональною асиметрією мозку. У жінок півкулі головного мозку функціонально менш диференційовані, ніж у чоло- віків.

Коли  дитина народжується, одразу ж  запитують: «Хлопчик чи дівчинка?» Коли  дитина росте, всі – батьки, вихователі, оточення – поводяться з нею відповідно до її статі. Дж. Рубін досліджував бать- ків, що отримали змогу  один день поспілкуватись з немовлям – своєю першою дитиною. З’ясувалося, що хоча  самі  малюки суттєво не від- різнялися за  показниками активності та  поведінковими ознаками, однак батьки описували дівчаток як гарненьких, маленьких, приєм- них, а хлопчиків як більш активних, впевнених, сильних. Зрозуміло, що з віком батьківські підходи будуть  транслюватись у базові  компо- ненти особистості та «Я-концепції дитини». У цьому значенні статеві особливості, як і інші індивідні структури, звичайно, безособистісні, але вони є важливими для розвитку особистості.

У доволі ранньому віці, коли маленька істота ще нечітко розуміє свої індивідуальні риси, вона вже знає, хто вона – хлопчик чи дівчин- ка. Більшість дітей  правильно можуть назвати свою стать  у дворіч- ному  віці. Трирічні діти  надають перевагу у спілкуванні дітям своєї статі. Дво-трирічні діти надають перевагу певним іграшкам і усвідом- люють, які заняття та професії вважаються чоловічими чи жіночими. Такі фіксовані уявлення, які засвоюють діти, називаються статево- рольовими стереотипами.


 

Статево-рольові стереотипи в  наш  час  значно змінились, і  вже мало  хто  вірить, що  єдино  можливе призначення жінки – це  вихо- вання дітей  та домашнє господарство, а чоловік має робити кар’єру і не може вести  дім та виховувати дітей. Разом з тим, статево-рольові стереотипи, звичайно, не зникли. В результаті їх вивчення виникли такі нові поняття, як маскулінність, фемінність та андрогінність, що набули популярності.

Маскулінність – певна схема чоловічої поведінки, ознаками якої є: прагнення бути інтелектуально та фізично активним, неемоційним, не проявляти ознак слабкості. З даних досліджень видно, що в стресо- вій  ситуації чоловіки відгороджуються від негативних емоцій, зосе- реджуючись на фізичній активності, щоб вивести себе з негативного стану. В більшості культур хлопчиків заохочують бути  впевненими, конкурентними та незалежними. Типовий чоловік (за опитуванням студентів про найбільш яскраві та типові чоловічі риси): агресивний, заповзятливий, винахідливий, домінуючий, незалежний, приховує емоції, любить заняття наукою, відзначається діловими навичками, знає, як освоювати світ, легко приймає рішення, самодостатній, віль- но розмовляє про секс з іншими чоловіками.

Фемінність – певна схема жіночої поведінки, ознаками якої є: пасивність, концентрація на  почуттях, прояв емоцій та  прагнення розділити їх з іншими. Від жінки в сучасному суспільстві очікують виконання експресивної ролі, тобто  схильності до співробітництва, турботи і чутливості. Типова жінка (за  опитуванням студентів про найбільш яскраві та  типові жіночі риси): тактовна, проявляє пози- тивну налаштованість у стосунках, ніжна, не  використовує грубих висловів, розуміє почуття інших, релігійна, балакуча, цікавиться власною зовнішністю, цінує мистецтво і літературу, має  сильну по- требу в захисті, спокійна, охайна.

Андрогінія розуміється як узгодження тенденцій маскуліннос- ті  і фемінності в одній  особистості. Андрогінія –  це  особливий тип психологічного функціонування з багатьма позитивними наслідками і спрямування на уникнення самовизначення особистості, фіксовано- го на полюсі статі. Андрогінні суб’єкти користуються або чоловічим, або жіночим типом поведінки залежно від параметрів ситуації. Здат- ність гнучко реагувати збільшує особистісний потенціал для  ефек- тивного вирішення проблем психологічної адаптації і загального за- доволення життям. На  сьогодні сформувався новий погляд на адап- тацію людей з різними характеристиками. Його суть полягає в тому, що  андрогінні індивіди більш благополучні в психологічному сенсі.


 

Їхня перевага – в тому, що вони можуть гнучкіше реагувати на життє- ві ситуації, використовуючи то «чоловічу», то «жіночу» частину своєї особистості. Вони також не стоять перед  проблемою пригнічення тих аспектів своєї  індивідуальності, які не відповідають загальноприй- нятим стереотипам.