3. Вікові індивідні властивості та особистість

Вікові властивості –  це  всі  властивості індивіда, що  характери- зують його розвиток у ході онтогенезу. Весь цикл життя людини по- діляється на  окремі своєрідні періоди. Поділ онтогенезу на  періоди називають періодизацією розвитку. Періодизація розвитку людини як індивіда має власні закономірності, як і періодизація її психічного розвитку. В розвитку існує  певна генетично задана послідовність по- яви  органічних структур, функцій, систем, потреб, прагнень. Певні періоди розвитку є сприятливими для максимального розквіту тих чи інших як індивідних, так  і особистісних утворень.

Сенситивними періодами називають фази розвитку, у яких орга- нізм характеризується підвищеною чутливістю до певних зовнішніх і внутрішніх чинників. У цей період посилено розвиваються певні  пси- хічні функції. Якщо в сенситивний період не відбудеться їх  форму- вання, то психічний розвиток особистості ускладниться.

Критичні періоди в розвитку індивіда –  це  вікові інтервали, в контексті яких підвищується чутливість до певних впливів та  зни- жується резистентність (опір)  щодо  них. Критичні періоди можна розглядати як періоди ризику, в межах яких з високою ймовірніс- тю  може бути  порушено нормальний  хід  фізіологічного дозріван- ня.  У критичні  періоди відбувається перебудова психічного життя попереднього періоду і формується психологічна структура, яка ви- значатиме розвиток на подальшому етапі. Критичні періоди – це пе- реходи на  вищий рівень розвитку. У критичні періоди знижуються адаптаційні  можливості організму, індивід стає  більш вразливим. У віковій психології як критичний виділяють вік  3,  7,  12-13 років. Кризи дозрівання організму співпадають із кризами психічного роз- витку, але однозначної відповідності між ними немає.


 

Гетерохронність розвитку індивіда виявляється у нерівномір- ності  дозрівання та росту  різних структур, функцій і систем організ- му.  Так  само нерівномірно протікає і становлення психічних власти- востей. Гетерохронність індивідного розвитку взаємодіє з процесами гетерохронності особистісного формування. Психічний та особистіс- ний розвиток відображає основні закономірності поступального руху людини життєвим шляхом. За біологічним (генетичним) годинником у нас з’являються певні  патерни індивідуального розвитку. Відповід- но до біологічного годинника, у різних культурах визначають час для початку шкільного навчання, для одруження, для народження дітей, для  виходу на  пенсію, тобто  відповідно до  біологічного годинника

«йде» і соціальний годинник. Крім цього, кожна людина має своєрід- ну вікову індивідуальність. Вікова індивідуальність перш за все ха- рактеризується певними темпами розвитку: в одних вона дуже  стрім- ка, випереджувальна (як  у юного Моцарта), в інших людей – сповіль- нена. Вікова індивідуальність людини проявляється у психологічній феноменології особистісного формування.

Вікові зміни охоплюють усі  сфери  особистості, однак взаємодія особистості з віковою індивідуальністю може відбуватись на різному рівні усвідомлення і з різними результатами. Деякі люди, незважа- ючи  на зрілі роки, поводяться як безпорадні діти. Одні люди  просто старіють, а інші, старіючи, стають «молодими», оскільки зберігають життєву енергію, прагнуть повноцінного особистого та  соціального життя й залишаються енергійними, натхненними. Інші люди  старі- ють «передчасно» – замолоду, переживають гіркоту та розчарування, безсилля та приреченість у життєвій боротьбі.

Коли людина відчуває невдоволення своїм хронологічним віком, у неї виникає потреба змінити свій психологічний вік.  Психологічний вік  є мірою  суб’єктивної реалізованості психологічного часу  особис- тості і створює в будь-якому хронологічному віці  можливість «вийти за межі «фатальної» визначеності, змінити своє положення у віковій градації» (Є. І. Головаха). Для  розвитку особистості надзвичайно по- зитивним є інтерес особистості до майбутнього як до поля самореа- лізації: «Наявність усвідомленої життєвої перспективи дає  людині могутні стимули до творчості, породжує оптимістичне самопочуття і протидіє психологічній старості» (О. Кроник).

Психологічна старість настає тоді,  коли більшість найважливі- ших подій  людина відносить до минулого та не розглядає їх як при- чини і засоби  реалізації значимих подій  у майбутньому. Тоді минуле стає не пов’язане із майбутнім, а людина психологічно збільшує свій


 

вік, передчасно наближаючись до  старості у своєму  суб’єктивному відчутті. Психологічна старість є виявом песимістичного ставлення до власного часу життя, сприйняття домінування реалізованих відно- шень порівняно з актуальними та потенційними. Завищений психо- логічний вік (коли двадцятилітня людина вважає себе сорокарічною) свідчить про надмірний песимізм у ставленні до майбутнього та бідні життєві перспективи.

Психологічному віку особистості властиві специфічні особливості.

1.  Психологічний вік  – характеристика людини як індивідуаль- ності, яка вимірюється у «внутрішній системі відліку» (є інтраіндиві- дуальною), а не шляхом інтеріндивідуальних порівнянь. Для  визна- чення психологічного віку необхідно знати лише особливості власно- го психологічного часу особистості.

2. Психологічний вік  принципово динамічний як у прямому, так і зворотному напрямку: тобто  особистість у психологічному часі  не лише старішає, а може помолодшати за рахунок зміни ставлення до минулого чи майбутнього.

3.  Психологічний вік  людини є багатовимірним і може не збіга- тися в різних сферах діяльності. Особистість може відчувати себе по- вністю реалізованою у сімейній сфері  й одночасно відчувати свою не- реалізованість у професійній.

Отже, процеси фізичного розвитку впливають на психологічні особливості опосередковано, вони  поєднуються із соціальним кон- текстом, із  ставленням особистості до своїх  тілесних особливостей, впливами батьків, учителів і друзів. У результаті виникають різні варіанти особистісного становлення, які в психологічній літературі в емпіричних даних поки що представлені фрагментарно.