2. Погляди психологів на роль генетичних чинників у розвитку особистості

Позиція Карла Юнга. Юнг вважав, що кожний індивід з’являється на світ з «певним особистісним ескізом», який потенційно наявний від самого  народження, навколишнє середовище лише виявляє закладе- не в особистості, а не визначає його.  Юнґ висловив ідею про те, що іс- нує спадкова структура психічного, що розвивалася сотні тисяч років.


 

Ми успадковуємо, на думку вченого, можливість повторного пережи- вання досвіду попередніх поколінь. Наприклад, кожне немовля наро- джується з готовністю до сприйняття матері та реагування на неї; з го- товністю тривимірного бачення світу, які вони  розвивають досвідом і тренуваннями; з готовністю до мислення, сприйняття, почуття. Люди налаштовані боятись темноти та змій, тому  що для прадавніх людей вони таїли багато небезпеки.

Позиція Гордона Оллпорта. Оллпорт вважав новонароджену дитину цілковито продуктом спадковості, примітивних рефлексів. У новонародженого, на думку вченого, відсутні індивідуальні відмін- ні риси, що в подальшому будуть  визначати його взаємодію із серед- овищем. У новонародженого немає особистості. Дитина має від наро- дження певні  конституційні властивості, властивості темпераменту, здатності реагувати за  допомогою специфічних рефлексів на  досить обмежене коло  видів  стимулювання. У цих  властивостях закладено потенціал, який може бути реалізований тільки в процесі дозрівання та розвитку. Олпорт запропонував математичний вираз для обчислен- ня  впливу спадковості на  розвиток особистості у вигляді рівняння: Особистість = Спадковість × Середовище. Коментарі Олпорта до рів- няння: «Два  причинних чинники не додаються окремо, а виступають у взаємозв’язку як два множники. Якщо те чи інше дорівнює нулю, особистість стає неможливою».

Позиція Ганса Айзенка. Айзенк дотримувався позиції, згідно з якою вплив оточення практично не має  впливу на  формування осо- бистості. Генетичні чинники визначають подальшу поведінку осо- бистості більшою мірою, ніж враження та досвід  дитинства. За  Ай- зенком, невротичні симптоми розвиваються в результаті впливу ге- нетичних факторів і певного досвіду, що призводить до формування сильних емоційних реакцій на  певні  стимули. Однак, таким даним Айзенк давав принципову інтерпретацію: «Генетично детермінована тільки певна диспозиція (налаштованість) особи  реагувати та  діяти певним чином, коли вона  потрапляє в певні  ситуації». Відповідно до цієї концептуальної позиції, можна визначити, що для вразливої лю- дини  важливо уникати деяких потенційно травматичних ситуацій, а також поступово навчитись поведінки, що  відповідає соціальним нормам.

Позиція Раймонда Кеттела. Кеттел був  одним  із  тих  учених, які  займалися систематичним дослідженнями ролі  спадковості як детермінанти особистості. Унікальність Кеттела як вченого полягала в тому, що  він  зробив спробу  за  допомогою розробленої ним  статис-


 

тичної процедури багатопрофільного абстрактного варіантного аналі- зу порівняти внесок у розвиток рис  особистості таких чинників, як спадковість і соціальне оточення. У дослідженні було виявлено роль спадковості у формуванні таких рис,  як інтелект, інтроверсія-екстра- версія тощо. У результаті проведеної роботи  з’явилось таке поняття в теорії рис,  як частка спадковості (відношення генетично визначе- ної варіації риси  до загальної варіації). Частка спадковості – це інди- катор того,  наскільки варіація риси  залежить від спадковості. Якщо частка спадковості, наприклад, для  інтелекту становить 0,6, то  це означає, що 60 % загальної варіації інтелекту зумовлено генетични- ми чинниками.

Точка зору А. Маслоу. Маслоу  зробив ряд  припущень щодо при- роди  людини, які вказують на  принципово інше бачення проблеми детермінованості поведінки та розвитку особистості. Маслоу  вважав, що людина має вроджену природу, але вона за своєю суттю  добра або ж нейтральна. Лише суспільство породжує спотворення внутрішньої сутності особистості, яке ми помилково тлумачимо потім як властиве природі людини. Якщо особистість розвивається в сприятливому ото- ченні, на основі  власних активних зусиль у напрямі актуалізації сво- єї природи, тоді творчі сили людини проявляються з більшою силою, яскравіше. Якщо ж  людина невротична, нещаслива, то  причиною цього є патологічне, неосвічене оточення, яке зробило людину такою.

Точка зору Карла Роджерса. Організм, як і система «Я» особистос- ті, мають вроджену тенденцію до актуалізації, однак вони є об’єктом сильних впливів соціального оточення і середовища. Особистість буде успішно розвиватися, пристосовуватися та функціонувати, якщо ди- тина  виховується в умовах безумовного позитивного ставлення; тоді між організмом і «Я»  не виникає дистанції (неконгруентність, невід- повідність). Якщо ж оцінки батьків то позитивні, то негативні, дити- на починає розуміти, що одні  її дії  та почуття цінні (схвалювані), а інші – нецінні (несхвалювані). Поступово «Я-концепція» стає  деда- лі більш спотвореною чужими оцінками. Дитина намагається стати такою, якою її хочуть бачити, а не такою, як вона  є. Особисте  «Я»  в таких умовах стає  саморуйнівною конструкцією. Роджерс перекону- вав,  коли людина адекватно сприймає власні сексуальні чи агресивні почуття, вона може стати більш толерантною до інших, не вступати в конфлікти, покращити свої стосунки. Постійна увага до власних пе- реживань, акцентування персональної точки зору  приведе не до по- стійних конфліктів між людьми та соціального хаосу, а якраз навпа- ки. Всі люди мають ті самі потреби, серед яких і потреба бути прийня-


 

тим іншими. В результаті цінності значною мірою  будуть  спільними, і люди  краще зрозуміють один одного.

Позиція О.М.Леонтьєва. Поняття особистості та поняття індиві- да відображають цілісність суб’єкта життя. Особистість – це цілісне утворення особливої природи, не зумовлене генотипом, тому в цьому значенні ми не можемо говорити про особистість немовляти, а лише про  яскраві риси  його  індивідуальності  (індивіда).  Особистість ви- значається природою стосунків, які її зумовлюють, які є суспільни- ми і до яких людина залучається через  предметну діяльність. Хоча  б якими різноманітними не були  види  діяльності, вони  мають спільну внутрішню структуру і передбачають свідому регуляцію, тобто свідо- мість  та самосвідомість суб’єкта. Основою особистості є діяльність.

Генетичні чинники особистості в світлі сучасних досліджень. За останні роки в психології з’явились нові дані, які засвідчують, що суттєві риси особистості мають велику генетичну спадкову компонен- ту. Для  визначення частки генетичного чинника психологи порівню- вали особистісні риси  в ідентичних близнюків, які виховувалися в одній  сім’ї разом, та тих  близнюків, які виховувались нарізно. Отри- мані  факти свідчать, що однояйцеві близнюки, які виховувались на- різно, так  само  схожі як і ті,  що  виховувались разом. Дослідження близнюків показують, що  компоненти концепції  власного «Я», до яких належать поняття про власну популярність, зовнішність, деякі абстрактні ідеї,  поведінкові проблеми і тривожність, значною мірою генетично детерміновані. За останніми оцінками, частка спадковості в рисах особистості становить приблизно 0,40. Це означає, що 40 % індивідуальних відмінностей у рисах особистості пояснюється спад- ковістю. Генетична детермінація стосується не тільки поведінкових рис  чи  таких властивостей особистості, як, наприклад, час  реакції, а навіть такої її характеристики, як релігійність. Отримані дані  до- зволяють говорити про те,  що в основі  успадкування різних рис осо- бистості лежать специфічні біологічні механізми. Ставитися до цих результатів можна по-різному, але  вони  безумовно вказують, що по- шук генетичних основ особистості може привести до вражаючих від- криттів. Разом з тим, дослідники так  визначають можливі результа- ти:  «Подібно до того,  як тисячі генів  визначають фізичну структуру тіла, від кольору очей до папілярних ліній, так  можуть і сотні  чи ти- сячі  генів  впливати на формування психологічних структур на рівні такому тонкому, що його важко уявити».

Сучасні дослідження, як і  досвід, переконують нас  у  тому, що люди, яких підтримують інші, фізично і психічно розвиваються кра-


 

ще,  ніж ті,  хто позбавлений соціальної підтримки. Однак  підтримка зумовлена і забезпечується не тільки виключно оточенням. Генетич- ні дослідження свідчать, що спадковість певних осіб є більш сприят- ливою і робить їх більш вправними у пошуку соціальної підтримки. Тож  не лише умови оточення, а й спадковість визначає те,  що деякі люди  отримують більшу соціальну підтримку.