4. Київська школа

Концепція особистості Г. С. Костюка

Видатний український  психолог Г.С.  Костюк (1899–1982) зробив значний внесок у психологічну теорію  особистості. За його концепцією,


 

індивід стає суспільною істотою, особистістю тоді,  як у нього форму- ються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати  участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

Об’єктивна соціальна сутність особистості завжди  реалізується суб’єктивними психічними засобами. Одночасно соціальне, яке зу- мовлює психічне в людини, визначає її соціальні взаємини з іншими людьми.

Психічна діяльність  особистості відбувається в результаті інте- грації психічних процесів та властивостей і здійснюється нейрофізіо- логічними механізмами. Останні є системою, що  у своєму  функціо- нуванні залежить від  тих  систем організму, які складаються з біохі- мічних, біофізичних та інших компонентів. Між психічним і фізіоло- гічним існують складні стосунки. Психічне не тільки реалізується фізіологічним, а й зазнає змін  залежно від перебігу функціонування фізіологічних механізмів.

Особливості нейродинаміки  відіграють суттєву роль  у станов- ленні індивідуальної своєрідності особистості. Проте, особистість може усвідомлювати власні недоліки і певною мірою  компенсувати їх. На- приклад, стримувати афективність, імпульсивність свого темперамен- ту тощо.

Слід розрізняти поняття «індивід» та «особистість». Людина є інди- відом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати бути нею.

Необхідно долати абсолютне протиставлення природного і суспіль- ного,  біологічного і соціального в житті особистості. Немає суспіль- ного,  соціального без природного, біологічного, як немає суспільства поза індивідами, які в ньому взаємодіють.

Найпродуктивнішим, на думку Г. С. Костюка, є підхід до пробле- ми структури особистості, який базується на аналізі її діяльності. Адже суспільні умови визначають психічні властивості особистості лише че- рез дії самого індивіда.

Зв’язок між діяльністю особистості та  її  психічними власти- востями складний і багатозначний. У тій  самій діяльності, навчаль- ній або трудовій, психічні властивості нерідко формуються по-різному. Якості особистості, що виникають під час діяльності, включаються у структуру її подальшої діяльності, зазнають змін, диференціюються та інтегруються і стають компонентами більш складного цілого, яким є структура особистості. Остання постає при цьому як стійка й динаміч- на система психічних властивостей.


 

Структуру особистості утворюють різні  психічні  властивості.  Це передусім свідомість і самосвідомість. Індивід стає  особистістю, оскільки він усвідомлює навколишнє буття і себе самого, своє став- лення до нього, свої функції та обов’язки. Формою існування свідомос- ті є насамперед знання. Вони входять у систему психічних властивос- тей як певна підсистема, що характеризує освіченість особистості.

Крім того,  важливою підсистемою структури особистості є спрямо- ваність її діяльності, яка визначається потребами й інтересами, цінніс- ними орієнтаціями, цілями та установками, моральними та іншими почуттями. Особистість характеризується  й  тим, як вона  здійснює свої потяги, реалізує свою цілеспрямованість, якими вміннями, зді- бностями та вольовими якостями володіє.

Структура особистості –  ієрархічне утворення, куди входять під- структури різного онтогенетичного віку.  Ці  підструктури входять у загальну організацію особистості як суб’єкта спілкування, пізнання і праці.

Особистість являє  собою  діалектичну  єдність різноманітних  та взаємопов’язаних психічних процесів і властивостей. Як  систему, що сама  себе регулює та вдосконалює, її характеризує єдність проти- лежних тенденцій і процесів – інтеріоризації та екстеріоризації, ди- ференціації та  інтеграції, потяг до  спілкування та  до  усамітнення, відокремлення тощо. Важливою є проблема джерел і характеру супер- ечностей особистості, їхньої ролі  у формуванні особистості та шляхів подолання.

Динамічність і стійкість особистості дають їй змогу  бути незалеж- ною від безпосередніх впливів ззовні, змінювати середовище відповід- но до своїх намірів і планів, створювати умови для власного розвитку.