2. Ленінградська школа

Концепція «людинознавства» Б. Г. Ананьєва

Б. Г.  Ананьєв (1907—1972) виступав за  цілісний підхід до про- блем психіки, що дозволило йому переглянути дослідження дитячого


 

розвитку, включивши їх в загальну картину цілісного життєвого циклу людини. Багато закономірностей психічного становлення осо- бистості Ананьєв пояснював взаємовпливом  онтогенетичного і  біо- графічного розвитку. За Ананьєвим, еволюція людини — це єдиний процес у всій  множинності її станів і властивостей, детермінований історичними умовами життя людини у суспільстві. Вчений одним  із перших почав  вивчати проблеми зрілості і старіння. У дослідженнях Ананьєва були  отримані дані  про  гетерохронність і нерівномірність психічного розвитку, особливості перебігу психічних процесів у пе- ріод зрілості. Вчений розробляв питання про співвідношення понять індивідуальності, особистості, суб’єкта.

Індивідуальність — це продукт злиття соціального і біологічно- го у індивідуальному розвитку людини. Індивідуальність спрямовує розвиток індивіда, особистості і суб’єкта в загальній структурі люди- ни,  стабілізує її властивості і є важливим чинником високої життєз- датності і довголіття.

Особистість — складова індивідуальності, її характеристика як суспільного індивіда, об’єкта і суб’єкта історичного процесу. Якщо особистість — «вершина» усієї  структури людських  властивостей, то індивідуальність — це «глибина» особистості та суб’єкта. Своєрід- ність і неповторність індивідуальності виявляються в співвідношенні відкритої і закритої систем, що розкривають людину як суб’єкта ді- яльності і суб’єкта психічної активності.

Як  відкрита система, людина, знаходячись у постійній взаємодії з природою і суспільством, здійснює індивідуальний розвиток своїх властивостей і стає  особистістю з її соціальними зв’язками. Але лю- дина  є і закритою системою унаслідок внутрішньо взаємопов’язаних властивостей особистості, індивіда  і  суб’єкта, що  складають ядро його  особистості. Неповторність індивідуальності виявляється  в пе- реході внутрішніх тенденцій і потенцій у продукти творчої діяльності особистості, що змінює навколишній світ і суспільний розвиток. Он- тогенез індивідуальності — внутрішньо суперечливий і гетерохрон- ний процес. Внутрішня суперечність розвитку особистості обумовлює зміну її суспільних функцій, ролей, станів, які, у свою чергу, підси- люють суперечність еволюції індивіда.

Особистість є  продуктом життєвого шляху  людини. Структура особистості не є сталою, а поступово складається в процесі її соціаль- ного розвитку. У структурі особистості Ананьєв розрізняв інтерінди- відну структуру як те соціальне ціле, до якого належить особистість з її суспільними зв’язками і взаєминами, та інтраіндивідну структуру


 

що включає п’ять ієрархічно пов’язаних підструктур (психічні про- цеси; стани; властивості особистості; сенсорні і мнемічні функції; мо- тивація з потребами та установками), які є внутрішніми психічними утвореннями самої  особистості.

Структура особистості будується одночасно за  субординаційним принципом супідрядності загальних властивостей елементарним соціальним і психофізіологічним властивостям і координаційному принципу, при  якому  взаємодія корельованих властивостей поєд- нується з  їх  відносною автономією (наприклад, система ціннісних орієнтації, установок). Сукупність властивостей інтраіндивідної структури складає характер як систему властивостей особистості, її суб’єктного ставлення до суспільства, інших людей та власне до себе. Характер — це вершина особистісних властивостей.

Б. Г. Ананьєв відмовляється визнати ієрархію провідних типів ді- яльності, запропоновану О.М.Леонтьєвим. Він називає лише два види діяльності — пізнання і спілкування, що мають безпосереднє значен- ня для  розвитку людини на всіх етапах онтогенезу. Пізнання є осно- вною  формою діяльності індивіда саме  внаслідок того,  що  пізнання є всесвітньо-історичним процесом цілеспрямованого і узагальненого віддзеркалення  людьми об’єктивних законів  природи, суспільства і самої  свідомості. Спілкування, вважає Ананьєв, настільки ж  є со- ціальним, наскільки і індивідуальним. Завдяки розвитку пізнання і спілкування в процесі виховання, їх взаємодії і злиття у різних фор- мах і виникає така «синтетична» форма діяльності дитини, як ігрова. Усі форми гри, за Ананьєвим, є ті або інші інтеграції елементів піз- нання і спілкування.

Психологія  ставлень В. М. Мясіщева

Теорія Мясіщева (1892–1973) базується на ідеях Лазурського про класифікацію особистостей, згідно з типами їх ставлення до навко- лишньої дійсності. Основне  положення теорії Мясіщева полягає в тому, що особистість, психіка і свідомість людини – це єдність відо- браження об’єктивної дійсності і ставлення людини до неї.  Психоло- гічні ставлення людини – це цілісна система індивідуальних, вибір- кових, свідомих зв’язків особистості з різними сторонами об’єктивної дійсності: з явищами природи і світом речей; з людьми і суспільством; із собою як суб’єктом діяльності.

Вивчаючи людину з позиції її ставлення, ми  визначаємо її зміс- товні  зв’язки з довколишньою суспільною дійсністю. Поняття ставлення відображає, за  Мясіщевим,  внутрішню  сторону зв’язку


 

людини з дійсністю. Воно змістовно характеризує особистість як ак- тивного суб’єкта з його  вибірковим характером внутрішніх пережи- вань і зовнішніх дій, спрямованих на різні сторони об’єктивної дійснос- ті. Діяльність і поведінка особистості визначаються її ставленням до різних сторін дійсності.

Ставлення особистості має  певну   структуру, окремі компоненти якої можуть виступати як аспекти ставлення, його  сторони і види. Структура ставлення визначається декількома ознаками: вибірковіс- тю,  активністю, цілісністю, усвідомленістю. Найважливішими вида- ми ставлень автор  вважав потреби, мотиви, емоційні ставлення (при- язнь-неприязнь, любов, симпатія-антипатія тощо). Домінуючим став- ленням, яке визначає життєвий шлях особистості, є спрямованість.

Найвищий рівень розвитку особистості визначається рівнем сві- домого ставлення до оточуючого світу і самосвідомістю, як свідомим ставленням власне до себе. Ставлення людини до себе визначається її ставленням до інших людей і їх ставленням до неї.  Виходячи з цього, Мясіщев у типології характерів основне значення надає особливос- тям  ставлень людини до інших.

За  теорією Мясіщева, ставлення пов’язані з різними підструкту- рами особистості. Властивості темпераменту і характеру виявляють- ся лише під час активного ставлення до об’єкта, який викликає реак- цію.  Здібності людини знаходяться в співвідношенні із схильностя- ми,  які є рушійною силою  розвитку здібностей. Схильності – не що інше, як потреба у певній діяльності і позитивне ставлення до неї.