1. Погляди вітчизняних учених на психологічну структуру особистості

У вітчизняній  психології робилися неодноразові спроби  розроб- ки  теоретичних основ  психологічної структури особистості. Найчас- тіше  вони  здійснювалися в руслі розробки загальної теорії особис- тості  (Л.  С. Виготський, Д. М. Узнадзе, О. М. Леонтьєв, О. Р. Лурія, Б.  Г.Ананьєв, В.   М.   М’ясіщев,  Л.   І.  Божович, В.   В.   Давидов, О. В. Запорожець, П. Я. Гальперін та ін.). У наш час найбільш пошире- ними є теоретичні розробки структури особистості С. Л. Рубінштейна, К. К. Платонова, О. Г. Ковальова, А. В. Петровського.

Напрям досліджень структури особистості у  радянській психо- логії  багато в чому  визначило таке твердження С. Л.  Рубінштейна:

«Виокремлюють різні сфери  рис,  які характеризують різні аспекти


 

особистості, але  при  всьому розмаїтті, несхожості й суперечливості, основні властивості особистості, взаємодіючи між собою у конкретній діяльності людини і взаємопроникаючи одна  в одну,  об’єднуються в реальній особистості. Тому  хибним є той  погляд, за яким цілісність особистості виражається в аморфній єдності, що перетворює її вигляд на безформну туманність, так  і інший, протилежний до нього, який бачить в особистості окремі риси  і, втрачаючи будь-яку справжню, внутрішню єдність особистості, марно потім шукає «кореляцій» між зовнішніми виявами цих  рис».

Одним із перших дослідників, які застосували наведене тверджен- ня  Рубінштейна в описі  структури особистості, став  О. Г. Ковальов, який зазначав у другому виданні своєї монографії: «Із психічних про- цесів  на тлі станів утворюються властивості особистості. У процесі ді- яльності властивості певним чином пов’язуються одна з одною відпо- відно до вимог діяльності й утворюють складні структури, до яких ми відносимо темперамент (система природних властивостей), спрямо- ваність (система потреб, інтересів, ідеалів), здібності (ансамбль інте- лектуальних, вольових і емоційних властивостей), характер (синтез відносин і способів  поведінки)».

Подальший розвиток уявлень про структуру особистості представле- но у працях Б. Г. Ананьєва і В. С. Мерліна, присвячених проблемі індиві- дуальності. У праці «Людина як предмет пізнання» Ананьєв так визна- чає свій підхід: «Окрему людину як індивідуальність можна зрозуміти лише як єдність і взаємозв’язок її властивостей як особистості, суб’єкта діяльності, у структурі яких функціонують природні властивості люди- ни  як індивіда. Інакше кажучи, індивідуальність людини можна зро- зуміти лише за  умови повного набору  характеристик людини. Отже, людина як вид і як людство (суспільство в його історичному існуванні) становить підставу для  будь-якого визначення станів кожної окремої, одиничної людини, яка є індивідом, особистістю й індивідуальністю».

Мерлін, один із послідовників Ананьєва, розвиваючи теорію  інте- гральної індивідуальності, спеціально підкреслював, що «структуру особистості не можна характеризувати як систему, котра складаєть- ся з різних груп  психічних властивостей: темпераменту, характеру, здібностей і спрямованості. Одні  з  них  (властивості темпераменту) взагалі не є властивостями особистості; інші ж (характер, здібності та спрямованість) являють собою не різні «підсистеми», а різні функції тих самих властивостей особистості».

У працях Ананьєва, Мерліна та їхніх послідовників накопичено великий емпіричний матеріал щодо зв’язків між елементами розгля-


 

нутих структур. Тут  здійснено спроби  аналізу процесу формування властивостей індивідуальності й особистості залежно від  їхньої на- лежності до тієї або іншої підструктури.

Найдокладніше   проблему  структури   особистості  відображено у працях К.  К.  Платонова. Проаналізувавши сучасні дослідження і провівши порівняння слів російської, грузинської й болгарської мов, які використовуються для  опису  особистісних властивостей, Плато- нов висунув ідею ієрархічної структури особистості, підсистеми якої він розглядає «як рівні ієрархічної градації, в якої нижчі ступені ке- ровані (субординовані) вищими і підпорядковані їм,  а вищі, включа- ючи в себе нижчі й спираючись на них, не зводяться до їх суми, тому що  переходи від  рівня до рівня здійснюються як стрибки на  основі появи системних якостей».

Крім згаданих авторів, проблеми структури особистості в різних аспектах розглядали у своїх  працях Л.  І. Анциферова, Л.  І. Божо- вич, Б. В. Зейгарник, О. М. Леонтьев, Б. Ф. Ломов, В. М. М’ясищев, В. М. Русалов тощо.

Загальним недоліком більшості з  цих  праць, присвячених про- блемі структури особистості, є недостатнє підкріплення теоретичних положень результатами емпіричних досліджень. Однією  з основних причин такого становища, безумовно, було ідеологічне спрямування самого  терміна «особистість» («гармонійна, всебічно розвинута осо- бистість», «нова історична спільність людей –  радянський народ»,

«радянська людина може все» та ін.).

Цілком очевидно, що  об’єктивний природничо-науковий підхід до дослідження такого роду «святинь» був неможливим. Не могло  не позначитися на стані  прикладних досліджень і негативне ставлення до тестів та інших психометричних методів, характерне для  радян- ської психології після постанови ЦК ВКПБ 1936 р. «Про  педологічні перекручення в системі Наркомпросів».