2. Теорія соціального научіння Дж. Роттера

Теорія Джуліана Роттера (1916–1995) базується на припущен- ні,  що  когнітивні чинники сприяють формуванню реакції людини на вплив навколишнього середовища. Роттер відкидає концепцію класичного біхевіоризму, відповідно якої  поведінку формують без- посередні підкріплення з навколишнього середовища, і вважає, що основним чинником, який визначає характер діяльності людини, є її очікування щодо майбутнього.

Головним внеском Роттера в сучасну психологію стали формули, на  підставі яких  можливо прогнозувати людську поведінку. Роттер стверджував, що ключем до прогнозування поведінки є наші знання, минула історія та очікування, і наполягав на тому, що людську пове- дінку найкраще можна передбачити, розглядаючи взаємини люди- ни зі значущим для неї оточенням.

Основна  формула, яку розробив Роттер, дозволяє прогнозувати ці- леспрямовану поведінку в конкретній ситуації, використовуючи по- няття «потенціал поведінки», «очікування», «підкріплення», «цін- ність підкріплення»:

потенціал поведінки = очікування + цінність підкріплення.


 

«Потенціал поведінки»  – це можливості поведінки в ситуаціях з підкріпленням.  Кожна людина володіє певним потенціалом пове- дінкових реакцій, що сформувалися протягом життя. «Очікування» в теорії соціального научіння  – це суб’єктивна вірогідність того,  що в схожих ситуаціях у поведінці людини спостерігатиметься підкрі- плення. «Цінність підкріплення» Роттер пояснює так: різні люди цінують і віддають перевагу різним підкріпленням: хтось  більше ці- нує  схвалення, пошану з боку  інших, хтось  — матеріальні цінності або чутливіший до покарання тощо. Як і очікування, цінність підкрі- плення базується на досвіді особистості і може змінюватись з часом, залежно від ситуації. При  цьому цінність підкріплення не залежить від очікування. Вона пов’язана з мотивацією, а очікування — з пізна- вальними процесами.

Ключове поняття теорії соціального научіння:  — «локус контр- олю». Поняття базується на двох основних положеннях: 1. Люди  роз- різняються за тим, як і де вони локалізують контроль над значущими для себе подіями. Виділено два полярні типи такої локалізації — екс- тернальний та інтернальний. 2. Локус контролю, характерний для певної особистості, надситуативний і універсальний. Один  і той  же тип контролю характеризує поведінку даної особистості як під час не- вдач, так  і в разі  досягнень.

Для  виміру локусу контролю, або, як його інколи називають, рів- ня суб’єктивного контролю, використовується «Шкала інтернальнос- ті – екстернальності» Роттера. Локус контролю визначає, чи відчуває особистість себе активним суб’єктом власної діяльності і свого життя, чи пасивним об’єктом дій інших людей і обставин.

Особистість з екстернальним локусом контролю вважає, що  її успіхи і  невдачі регулюються зовнішніми чинниками  такими  як доля, успіх, щасливий випадок, впливові люди   і  непередбачувані сили оточення. Особистість з інтернальним локусом контролю вірить у те, що успіхи і невдачі визначаються її власними діями і здібностя- ми.  Інтернали не лише чинять опір  зовнішньому впливу, але також, коли трапляється нагода, прагнуть контролювати поведінку інших. Інтернали більш упевнені в  своїй  здатності вирішувати проблеми, ніж екстернали, і тому незалежні від думки інших.

Екстерналам властива конформна і залежна поведінка. Вони  не можуть існувати без спілкування, краще працюють під  контролем. Інтернали, на відміну від екстерналів, не бажають бути під контролем інших та чинять опір, коли ними маніпулюють і намагаються позба- вити  свободи. Інтернали більш ефективно працюють самостійно.


 

У екстерналів частіше виникають психологічні і психосоматич- ні проблеми. Їм властиві тривожність і депресивність, вони  більш схильні до фрустрації і стресів, до розвитку неврозів. Інтернали вияв- ляють активнішу позицію у ставленні до свого психічного і фізичного здоров’я. Встановлено зв’язок інтернальності з позитивною самооцін- кою,  з більшою узгодженістю образів реального та ідеального «Я».

Екстернали та інтернали розрізняються також і за способом інтер- претації соціальних ситуацій, зокрема, здобуттям інформації і меха- нізмом їх каузального пояснення. Інтернали виявляють більшу від- повідальність, обізнаність у проблемах і ситуаціях, ніж екстернали, не пояснюють поведінку емоційними і ситуативними факторами (на відміну від екстерналів).

У цілому, теорія соціального научіння Дж. Роттера підкреслює значення мотиваційних і когнітивних чинників для  пояснення  по- ведінки особистості у контексті соціальних ситуацій і робить спробу виявити, як особистість навчається взаємодіяти з іншими.