1. Соціально-когнітивна теорія особистості А. Бандури

Одним із найвизначніших психологів сучасності є американський учений Альберт Бандура (1925). На відміну від радикальних біхеві- ористів він вважає, що особистість формують такі чинники: поведін- ка людини, її індивідуальні характеристики (особливо важливу роль тут грає  мислення) та вплив навколишнього середовища. Слід зазна- чити, що у теорії Бандури велика увага надається здатності людини мислити та пізнавати і набагато менша факторам навколишнього се- редовища.

Людська поведінка, згідно соціально-когнітивної теорії, здебіль- шого засвоюється шляхом опанування певних патернів (зразків). На підставі численних досліджень учений прийшов до висновку, що лю- дям  не завжди потрібний для  научіння власний досвід, вони  можуть учитися і на чужому досвіді. Научіння способом спостереження необхідне в таких ситуаціях, коли власні помилки можуть призвести до досить неприємних або навіть фатальних наслідків. За допомогою вербальних і образних репрезентацій особистість аналізує, моделює і зберігає чужий досвід  так, щоб він міг служити орієнтиром для  май- бутньої поведінки.

Бандура виявив, що в якості зразка для  наслідування, ми  виби- раємо людей своєї  статі  і приблизно того ж віку, які з успіхом вирі- шують проблеми, аналогічні тим, що  встають перед  нами. Було  по- мічено, що ми більш схильні імітувати поведінку тих людей, з якими контактуємо частіше. Особливу роль у формуванні зразків поведінки відіграють засоби  масової інформації, які поширюють символічні мо- делі в широкому соціальному просторі.

Дослідження показали, що  діти, як правило, імітують спочатку дорослих, а згодом  тих  одноліток, чия  поведінка призвела до успіху. Бандура також виявив, що  діти  іноді  імітують навіть ту поведінку, яка не мала успішного наслідку, тобто  вони   засвоюють нові  моделі поведінки «про всяк випадок».

Діти  легко імітують також і  агресивну поведінку. Так, батьки агресивних підлітків є для  них  зразком такої поведінки, заохочую- чи їх до проявів агресії поза  домівкою. Дослідження Бандурою при- чин  агресивності в сім’ї  продемонстрували роль  імітації у формуван- ні певних моделей поведінки у дітей. При  цьому, вчений прийшов до


 

висновку про те, що разові підкріплення ефективніші (в усякому разі для розвитку агресії), ніж постійні.

У соціально-когнітивній теорії передбачається, що научіння від- бувається лише тоді,  коли включаються детермінанти регуляції ін- дивідної поведінки у  формі двох  видів  підкріплень —  «непрямого (зовнішнього) підкріплення» і «самопідкріплення». Непряме підкрі- плення виникає тоді,  коли поведінка обраної «моделі» є ефективною. Тобто,  якщо поведінка обраної «моделі» нагороджується, а не кара- ється, то  її  дії  доцільно імітувати. Самопідкріплення у соціально- когнітивній теорії означає, що особистість сама  себе заохочує і вина- городжує, і цей процес вона здатна контролювати. Самопідкріплення особистість використовує кожного разу, досягаючи встановленої нею норми поведінки. Системи самопідкріплення засвоюються, на думку Бандури, на основі принципів научіння, ідентичних тим, які відпові- дають  за засвоєння інших типів поведінки. Вченим було сформульо- вано висновок про те, що значну роль у соціальному научінні людини грають когнітивні процеси.

Бандура звернув увагу на  два  важливі чинники навколишнього середовища, яким теоретики інших напрямів не надають належної уваги, – це випадкові зустрічі і випадкові події. Вчений вважає, що деякі незаплановані і несподівані події та зустрічі мають вирішальне значення для нашого життя.

Важливе місце у роботах Бандури мають поняття «саморегуляція»,

«самоконтроль» і «самоефективність». Здатності до саморегуляції від- водиться провідна роль у научінні й організації поведінки особистості. Виділяються три  компоненти саморегуляції поведінки: самоспосте- реження, самооцінка і самозвіт. Соціально-когнітивна теорія виділяє п’ять основних програмних рівнів процесу самоконтролю: визначен- ня форми поведінки, на яку необхідно впливати, збір основних даних, розробку програми, виконання програми, оцінку і висновок.

Самоефективність особистості – це усвідомлена здатність люди- ни впоратись із специфічними і складними ситуаціями. Дослідження Бандури показали, що людська поведінка мотивується і регулюється відчуттям своєї  адекватності внутрішнім стандартам. На думку вче- ного, наша діяльність, як правило, більш успішна, коли ми маємо до- статню впевненість у своїй спроможності її виконати. Люди з високою оцінкою власної ефективності легше контролюють свою поведінку і дії  оточуючих, успішніші в кар’єрі й спілкуванні. Люди  з низькою оцінкою особистої ефективності навпаки,  пасивні, не можуть долати перешкоди і впливати на оточуючих.


 

У соціально-когнітивній теорії передбачається, що розвиток само- ефективності особистості забезпечується  за  допомогою формування когнітивних умінь будувати свою  поведінку, здійснювати вербальне самонавіювання, пластично входити в стан фізичного або емоційного піднесення, що й забезпечує успіх діяльності.

Бандура також є автором психотерапевтичного методу, що отримав назву «Систематична десенсибілізація».  Суть  його  в тому, що  люди спостерігають за поведінкою «моделі» в таких ситуаціях, які здають- ся  їм  небезпечними, такими, що  викликають стан  напруги, тривоги (наприклад, у закритому приміщенні, у присутності змії, злого собаки тощо). Успішна діяльність «моделі» викликає прагнення імітувати її поведінку і поступово знімає напругу у клієнта. Ці методи широко ви- користовуються не лише в освіті та медицині, але й у бізнесі, допомага- ючи людині адаптуватись до складних виробничих ситуацій.