3. Феноменологічна теорія Карла Роджерса

На відміну від більшості інших концепцій, у яких затверджуєть- ся  цінність майбутнього (Адлер) або вплив минулого (Юнг,  Фрейд), американський психолог К. Роджерс (1902–1987) підкреслював зна- чення сьогодення і говорив про те, що люди  повинні навчитися усві- домлювати і цінувати кожен момент свого буття, знаходячи у ньому щось  прекрасне і важливе. Лише тоді  життя розкриється в своєму дійсному значенні і лише в цьому випадку можна говорити про  по- вноцінне функціонування особистості.

Однією  з важливих  особливостей теорії Роджерса є феноменоло- гічний підхід до особистості, згідно з яким, основою  особистості ви- ступає психологічна реальність, тобто суб’єктивний досвід, відповід- но до якого інтерпретується дійсність. Визначальну роль  у поведінці людини відіграє її здатність пізнавати світ і створювати на цій основі суб’єктивну реальність, тобто  реальність свідомо  сприйняту особис- тістю  в даний момент часу. Прибічники феноменологічного підходу заперечують, що  довколишній світ  існує  як об’єктивна реальність сама по собі, незмінна для всіх.

Фундаментальне поняття теорії Роджерса — «Я-концепція», що складається із сприйняття себе і своїх  взаємин з іншими людьми, а також з цінностей «Я». Я-концепція включає не  лише сприйняття себе реального, але  також і уявлення про  те,  якою би людина хоті- ла  бути. Не зважаючи на те,  що «Я»  людини постійно змінюється в результаті досвіду, уявлення людини про себе залишається відносно постійним.


 

Згідно теорії К.Роджерса,  основною рушійною силою  функціо- нування особистості є тенденція до самоактуалізації, тобто  потре- ба людини реалізувати свої  природні потенційні можливості. Люди здатні визначати свою  долю, вони  відповідальні за  те,  які вони  є, тобто свобода  самовизначення закладена в їхній природі. Для  людей природно рухатися в напрямку дедалі більшої диференціації, авто- номності, зрілості.

У тенденції самоактуалізації дуже важливою є потреба людини як у позитивній увазі з боку інших, так і у позитивному ставленні власне до себе. Потреба в позитивній увазі інших робить людину вразливою до впливу соціального схвалення. Потреба в позитивному самостав- ленні задовольняється, якщо людина вважає свою  поведінку відпо- відною власній я-концепції.

У розвитку особистості, згідно теорії Роджерса, вагомим факто- ром є ставлення до особистості значущих людей, перш за все батьків. Таке  ставлення Роджерс поділив на два типи:

безумовна позитивна увага;

обумовлена позитивна увага.

У першому випадку дитина отримує від  значущих інших повне прийняття і пошану, а її я-концепція, що формується, відповідає всім природним потенційним можливостям. У другому випадку дитина стикається з прийняттям одних і відхиленням інших форм  поведін- ки. Позитивна увага подається з умовою. (Наприклад: «Я  тебе  лю- битиму, якщо ти будеш  хорошим», а я-концепція дитини не відпові- дає природженим потенційним можливостям, зазнає тиску соціуму. У дитини формуються оціночні поняття про те,  які з її дій і вчинків гідні пошани і прийняття, а які ні.

Залежно від того,  яку увагу отримувала людина протягом життя, формується той  або інший тип  особистості. За  Роджерсом, існує  два протилежні типи особистості: «повноцінно функціонуюча» і «непри- стосована». Перша отримувала безумовну позитивну увагу. Її  ха- рактеризує схильність до екзистенційного способу життя (гнучкість, адаптивність, спонтанність, індуктивне мислення), організмічна до- віра  (інтуїтивний спосіб життя, впевненість у собі), емпірична свобо- да (суб’єктивне відчуття свободи  волі)  і креативність (схильність до створення нових і ефективних ідей  і речей). Другий тип  відповідає людині, що отримувала обумовлену позитивну увагу. Вона має умов- ні цінності, її я-концепція не відповідає потенційним можливостям, її поведінка обтяжена захисними механізмами. Вона живе згідно за- здалегідь представленому плану, ігнорує свій організм, не довіряючи


 

йому, відчуває себе швидше керованою, ніж вільною, швидше кон- формною, ніж творчою.

З  порушеннями я-концепції пов’язані основні форми психопато- логії  особистості. Так, якщо поведінка людини не  узгоджується з її я-концепцією, вона  відчуває тривогу, яка не  повністю усувається її психологічним захистом і спричиняє розвиток неврозу. При  значній невідповідності між «Я» і переживаннями захист може виявитися не- ефективним і я-концепція руйнується.

Відкриття Роджерса пов’язані не лише з новим поглядом на само- актуалізацію і самооцінку людини, але і з його підходом до психоко- рекції. Карл Роджерс стверджує, що основний бар’єр, який заважає людям спілкуватись, – це природна тенденція обговорювати, оціню- вати, схвалювати чи  засуджувати поведінку чи  твердження інших. Створений ним  напрямок психотерапії отримав назву клієнтцен- трована терапія, одним із принципів якої є безоціночне сприйняття клієнта і його проблем.