1. Загальна характеристика гуманістичного напряму

У  гуманістичній психології людину розглядають як  свідому і розумну істоту, активного творця власної особистості та  свого  сти- лю  життя.  Людина визначається прагненням до  самовдосконален- ня.  Сама  сутність людини зумовлює її постійний рух  до творчості й самодостатності, якщо цьому процесу не перешкоджають обставини.

Прихильників  гуманістичних теорій особистості насамперед ці- кавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події у сво- єму житті. Вони описують феноменологію особистості, а не шукають їй пояснення; тому теорії даного типу іноді називають феноменологіч- ними. Описи особистості і подій  у її житті тут в основному зосередже- ні на дійсному життєвому досвіді, а не на минулому або майбутньому, подаються в термінах типу  «сенс життя», «цінності», «життєві цілі» тощо.

Найбільш відомими представниками цього підходу до особистості є А. Маслоу, К. Роджерс та В. Франкл.

Маслоу   одним   із  перших піддав ґрунтовній критиці психоана- ліз  та біхевіоризм за їхні  песимістичні та принизливі концепції осо- бистості. Він  вважав, що  теорія Фрейда перебільшує негативні па- тологічні сторони людського життя  і значно недооцінює позитивні здорові аспекти самореалізації  особистості, її  творчі конструктивні


 

можливості, її моральні чесноти. Маслоу висловлювався досить гостро, зокрема зазначав, що неможливо зрозуміти психічну хворобу, якщо немає розуміння психічного здоров’я. Він з усією  прямотою заявляв, що вивчення нездорових, погано адаптованих, недорозвинутих людей може в результаті призвести до створення тільки «спотвореної психо- логії». Маслоу доводив, що теорія особистості має розглядати не лише глибини особистості, а й висоти, які вона може досягати: «Психоана- ліз  представляє людину якимось неповноцінним створінням, з якого тут і там випирають дошкульні риси  та недоліки, без яких її опис був би неповним... Практично вся  діяльність, якою може пишатися лю- дина і в якій полягає сенс, багатство і цінність її життя, – все це Фрейд або ігнорує, або переводить у розряд патологічного».

К.  Роджерс, будучи гуманістичним психологом, все ж  своїми по- глядами відрізнявся від  Маслоу  за  кількома ключовими позиціями. Він вважав, що особистість та її поведінка є функцією унікального сприйняття оточення, а Маслоу  постулював, що особистість та її по- ведінка визначаються і регулюються ієрархією потреб  і не зважав на феноменологію особистості. Позиція Роджерса склалася на основі  ро- боти з людьми, які мали проблеми та шукали психологічної допомоги. У своїй  роботі  Роджерс був зосереджений на  пошуку терапевтичних умов, що сприяють самоактуалізації, й екстраполював свої висновки на загальну теорію  особистості. Маслоу  ж ніколи не займався терапі- єю. З принципових міркувань Маслоу  зосередився на вивченні лише здорових людей, процеси розвитку також були  ним  проігноровані. Роджерс охарактеризував процеси розвитку особистості в розкритті її вродженого потенціалу. Маслоу  обмежився лише визнанням того, що існують певні  «критичні стадії» життєвого циклу, в контексті яких особистість більшою мірою  підвладна фрустрації потреб. У чому обидва  титани гуманістичної психології були  єдині, то це  у своєму баченні, що особистість прагне рухатися вперед і за сприятливих об- ставин повністю реалізує свій  вроджений потенціал, демонструючи справжнє психічне здоров’я.