1. Загальна характеристика диспозиційного напряму у психології особистості

Назва диспозиційного напряму плоходить від  англійського сло- ва disposition –Теоретичну його основу  вибудовують дві основні ідеї.


 

Перша полягає в тому, що люди  демонструють певну  стабільність у своїх  вчинках, думках і емоціях, незалежно від перебігу часу, по- дій і життєвого досвіду. Друга основна ідея диспозиційного напряму пов’язана з тією  обставиною, що  немає двох  людей, повністю схо- жих між собою.

Гордон  Оллпорт, Ганс  Айзенк, Раймонд Кеттел – цих  психологів об’єднують як  представників диспозиційного напряму  у  вивченні особистості. Диспозиційні психологи погоджувались у тому, що зако- номірною властивістю особистості є демонстрація певної постійності вчинків, думок, почуттів незалежно від плину часу, подій  та життєво- го досвіду. Суть особистості визначається тими її схильностями, які є її невід’ємним атрибутом і які вона проносить через усе життя. На думку диспозиційних психологів, найсуттєвіші властивості особистості по- яснюються такою психологічною реальністю, як риси.

Риси  – це  фундаментальні одиниці особистості, кожна з яких є узагальнененою схильністю діяти певним чином у відповідній типовій ситуації. Разом з тим, представники цього  напряму по-різному визна- чають кількість та сутність базових параметрів, необхідних для  адек- ватного опису  особистості.

Зокрема, Гордон Оллпорт підкреслював унікальність кожної осо- бистості і її конкретних рис. Вчений також приділяє увагу питанню, яким чином на поведінку людини впливають когнітивні і мотиваційні процеси. Теорія Оллпорта є поєднанням гуманістичних та  індивіду- альних підходів до вивчення людської поведінки. Так, гуманістичною є спроба  вченого виявити потенціал особистісного зростання і саморе- алізації особистості. Індивідуальний підхід  відбивається в прагненні Оллпорта зрозуміти і передбачити розвиток реальної, конкретної осо- бистості. Оллпорт переконаний у тому, що поведінка людини завжди є результатом тієї або іншої конфігурації особистісних рис.

Ганс Айзенк і Раймонд Кет тел,  використовуючи складну психоме- тричну техніку факторного аналізу, намагалися показати, як базис- на структура рис особистості впливає на поведінкові реакції індивіда. Для  Айзенка в особистості надзвичайно важливі три основні параме- три:  інтроверсія — екстраверсія, стабільність—нейротизм, психотизм

— сила суперего. Кеттел, на відміну від Айзенка, стверджує, що струк- туру  особистості визначають принаймні 16 основних рис.  Він вважає також, що для  прогнозування поведінки можна виводити рівняння, ґрунтуючись на точних вимірах особистісних особливостей.

Слід  зазначити, що  далеко не всі  психологи погоджуються щодо стабільності особистості. Опоненти цього  підходу доводять, що  пове-


 

дінка людини з перебігом часу  і у різних обставинах зберігає лише незначну постійність особистісних проявів.