4. Соціокультурна  психологія Карен Хорні

На відміну від К. Юнга і А. Адлера, які підкреслювали, що не по- годжуються з  З.Фрейдом з  принципових питань, пов’язаних перш за все зі структурою особистості і механізмами її розвитку, К.Хорні (1885 – 1952) стверджувала, що вона лише прагне скоригувати деякі недоліки теорії Фрейда, залишаючись його послідовницею з принци- пових питань. Проте, спроби  вийти за  межі ортодоксального фрей- дизму, недолік якого полягає, на її думку, в біологічній спрямованос- ті цієї  концепції, призвели К.Хорні до перегляду основних положень теорії Фрейда.

К. Хорні стверджувала, що в структурі особистості домінують не інстинкти агресії або лібідо, а несвідоме почуття тривоги, занепокоєн- ня, яке вона називала почуттям корінної тривоги і вважала, що воно пов’язане з самотністю і безпорадністю, що «з’являється у дитини в потенційно ворожому їй світі». Таким чином, в її теорії зберігається не лише ідея  З. Фрейда про  значення несвідомого, але  і його  думка про антагонізм між зовнішнім світом і людиною. К. Хорні вважала, що причинами розвитку цієї тривоги можуть бути помилки сімейного


 

виховання, а саме:  непослідовна поведінка батьків, глузування, неви- конання обіцянок, надмірна опіка або ж емоційна відчуженість бать- ків. З часом  корінна тривога виявляється в усіх  взаєминах людини та у її світосприйнятті. Отже, причини невротичної поведінки варто шукати у порушеннях взаємин батьків і дітей.

Невротичні особистості формуються в умовах явного дефіциту теп- лоти  і безпеки в стосунках з батьками, оскільки, прагнучи до безпеки і подолання тривоги, дитина вибирає і формує властиву для неї захис- ну стратегію. Карен Хорні описала десять таких захисних стратегій, визначивши їх як невротичні потреби, або тенденції особистості:

•           У любові та схваленні. (Не заспокоюване нічим прагнення бути об’єктом любові  та захоплення, підвищена чутливість до кри- тики, непривітності з боку інших).

•           У партнері-керівникові. (Надмірна залежність від інших, страх отримати відмову або залишитись самотнім; переоцінка любові).

•           У чітких обмеженнях. (Надання переваги такому життєвому стилю, при  якому першочергове значення мають обмеження, встановлений порядок, невимогливість, схильність задовольни- тись малим і підпорядковуватись іншим).

•           У владі. (Домінування і контроль над іншими як самоціль, пре- зирливе ставлення до проявів слабкості).

•           В експлуатації інших. (Страх бути використовуваним іншими, страх виглядати «тупим у їхніх очах»).

•           У суспільному визнанні. (Бажання бути  об’єктом захоплення з боку інших, залежність уявлень про себе від статусу).

•           У захопленні собою. (Прагнення створити прикрашений образ своєї особи, позбавлений недоліків, обмежень, потреба в комп- ліментах та лестощах).

•           У честолюбстві. (Сильне прагнення бути кращим, незважаючи на наслідки, страх невдачі).

•           У незалежності. (Уникнення будь-яких стосунків, що передба- чають певні  обов’язки, дистанціювання від усіх і всього).

•           У бездоганності та неподоланності. (Спроби  бути  морально не- погрішимим та бездоганним у всіх  відношеннях, підтримка враження досконалості та доброчесності).

Названі типи стратегії виступають як передумовою «споконвічного конфлікту» так  і захисними механізмами. Ці  засоби  психологічного захисту породжують чотири «великих неврози» нашого часу:

1) невроз прихильності — пошуки любові  та схвалення за будь- яку ціну;


 

2)  невроз влади — гонитва за  владою, престижем та  волода- рюванням;

3) невроз покори — конформізм;

4) невроз ізоляції — втеча  від суспільства.

Важливим відкриттям  К. Хорні  є введення поняття «Образ  Я». Вона  вважала, що цей  образ  складається з двох  частин – знання про себе і ставлення до себе. При цьому, в нормі, адекватність «образу Я» пов’язана з його  когнітивною частиною, тобто  із  знаннями людини про себе, які повинні відображати її реальні здібності і прагнення.  В той же  час,  ставлення до себе має  бути  позитивним. К.Хорні вважа- ла,  що існує  декілька «образів Я» – «Я»  реальне, «Я»  ідеальне і «Я» в очах  інших людей. У ідеалі усі ці три  «образи Я» повинні бути  од- наковими, лише в цьому випадку можна говорити про  нормальний розвиток особистості і її стійкість до неврозів. Припустимо, якщо іде- альне «Я» відрізняється від реального, та людина не може до себе по- зитивно ставитись, і це заважає нормальному розвитку особистості, викликає напруженість, тривогу, невпевненість у собі,  тобто є осно- вою невротизації.

Так  само  як і А.  Адлер, а пізніше Е.  Фромм, К.  Хорні прийшла до висновку про домінуючий вплив суспільства, соціального оточен- ня  на розвиток особистості. Вона  також доводила, що людина може змінюватися і продовжувати свій  розвиток протягом життя, тому  не існує  фатальної приреченості на невроз, про яку говорив З. Фрейд.