3. Індивідуальна психологія А. Адлера

Відомим учнем 3.  Фрейда, який  виступив проти біологізатор- ських тенденцій свого  вчителя, був А. Адлер  (1870— 1937). Він за- снував так  звану індивідуальну психологію. На відміну від глибинної психології З. Фрейда, в теорії А. Адлера немає жодних постулатів про приховані неосяжні сили і структури психічного життя.  Не  приро- джені потяги, не природжені архетипи, а відчуття спільності з інши-


 

ми людьми, що стимулює соціальні контакти і орієнтацію на інших людей, – ось та головна сила, яка визначає поведінку і життя люди- ни, стверджував А. Адлер.

А. Адлер  вважав соціальне почуття природженим, хоча  специ- фічність взаємин людей й  визначається характером суспільства, в якому проживає людина. Отже, у цьому аспекті точка зору А. Адлера так  само  біологічна, як і погляди З. Фрейда і К. Юнга. В той же  час Адлер  був єдиним, хто  вважав найважливішою тенденцією в розви- тку  особистості її прагнення зберегти в цілісності свою індивідуаль- ність, усвідомлювати і розвивати її. З. Фрейд в принципі відкидав ідею про унікальність кожної особистості, досліджуючи те загальне, що властиве сфері несвідомого.

На думку А. Адлера, структура особистості єдина і тому  не може бути  розчленованою на три  інстанції («Воно», «Я»  та «Над-Я»). Де- термінантою розвитку особистості є потяг до вищості, прагнення вла- ди, самоствердження. Однак  цей потяг не завжди може бути реалізо- ваний, наприклад, внаслідок дефектів у розвитку або несприятливих соціальних умов виникає почуття неповноцінності.

Теорія особистості А.  Адлера є добре  структурованою системою, що  базується на  декількох базових поняттях: фіктивний фіналізм, прагнення до переваги, почуття неповноцінності і компенсації, сус- пільний інтерес, стиль життя, креативне «Я».

Фіктивний фіналізм (фіктивні цілі) — суб’єктивні причини пси- хологічних явищ. Психологічні феномени неможливо зрозуміти, не ґрунтуючись на принципі фіналізму, лише фінальні цілі можуть по- яснити людську поведінку. Фінальна мета  може бути фікцією, тобто недосяжним ідеалом, але є реальною стимул-реакцією і дає остаточне пояснення поведінки.

Прагнення до переваги є поштовхом до вирішення людиною жит- тєвих проблем. Прагнення до переваги є природженим і веде людину до вершин розвитку. Це могутній динамічний принцип.

Почуття неповноцінності включає усі почуття, які виникають у зв’язку з соціальною або психологічною недосконалістю, окрім пе- реживань, пов’язаних з фізичною слабкістю і хворобою. Почуття не- повноцінності в нормальних обставинах є великою рушійною силою. Бажання  подолати свою  неповноцінність дає  поштовх до  розвитку особистості.

Суспільний інтерес є природженим, тобто люди  — соціальні іс- тоти, які прагнуть зробити суспільство досконалим.


 

Життєвий стиль є системною основою  функціонування особис- тості, тобто  це  цілісність, якій підпорядковані структурні частини особистості.

Креативне «Я» створює суб’єктивну, динамічну, єдину, таку, що

володіє унікальним життєвим стилем особистість, надає сенс життю, творить мету і продумує засоби  її досягнення.

А. Адлер  надавав великого значення позиції дитини в сім’ї  (по- рядку народження) для  розвитку стилю її  життя та  способу  вирі- шення життєвих  проблем. Створені А.  Адлером психологічні пор- трети типової дитини в різних вікових позиціях є суттєвим внеском вченого в сучасну психологію.

Індивідуальна психологія А. Адлера заперечує фатальний зв’язок психічного розвитку особистості з органічними інстинктами, біль- ше  того,  вона  стверджує, що  цей  розвиток керований логікою сус- пільного життя. Однак, погляди А. Адлера у наш  час сприймаються як надмірно механістичні, що надто  спрощують складні діалектич- ні зв’язки між індивідом і суспільством.