2. Аналітична психологія К. Юнга

Один  із учнів З. Фрейда, Карл Юнг  (1875—1961), — швейцар- ський психолог, засновник аналітичної психології — відмежувався від  свого  великого вчителя у поглядах на  пансексуалізм як голо- вну  рушійну силу  поведінки людини. До основних понять вчення Юнга відносять поняття про інтроверсію та екстраверсію, відкриття чотирьох основних психічних функцій, дослідження колективного несвідомого, особливий погляд на структуру особистості, а в зв’язку з цим  – створення аналітичної психотерапії.


 

За К. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особис- те несвідоме і колективне несвідоме. Визначальну роль  у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слі- дів  пам’яті, що  залишається від  усього  минулого людства і впли- ває на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народ- ження.

Колективне несвідоме утворюється з різних рівнів, які визна- чаються загальнолюдською, національною та расовою спадщиною. Найбільше значення мають сліди минулого, тобто досвід тваринних предків людини. Колективне несвідоме виявляється  у вигляді ар- хетипів. К. Юнг називав архетипи первинними образами, оскільки вони  пов’язані з міфічними і казковими темами. Він також вважав, що архетипи організовують не лише індивідуальну, але і колективну фантазію (наприклад, лежать в основі  міфології народу, його релігії, визначаючи психологію народу, його самосвідомість). Через актуалі- зацію певних архетипів культура робить вплив і на становлення інди- відуальної психіки людини.. К. Юнг зарахував до архетипів основні складові структури особистості, виділяючи такі елементи: Персону, Его, Тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і Самість.

Персона – це візитна картка «Я», це та частина нашої особи,  яку ми показуємо світу, якими ми хочемо бути в очах  інших людей. Пер- сона включає і типові для нас ролі, стиль поведінки і одяг, манеру го- ворити, мислити, одягатися, це характер, соціальна роль, здатність самовиражатися у суспільстві.

Его  – центр свідомості, і тому  відіграє основну роль  у свідомо- му  житті:  створює відчуття усвідомленості і  послідовності наших думок та  дій,  відповідальне за  зв’язок свідомого і несвідомого. Его збирає розрізнені дані  особистого досвіду в єдине  ціле, формуючи з них цілісне і  усвідомлене сприйняття власної особи.

Тінь – центр особистого несвідомого, куди входять бажання, пе- реживання, тенденції, що заперечуються індивідуумом як несуміс- ні з існуючими соціальними стандартами. При  цьому, чим  більше домінує Персона в структурі особистості, тим більшою є Тінь, оскіль- ки  людині необхідно витісняти в несвідоме все більшу кількість не- реалізованих бажань. Юнг не вважав за можливе просто  позбавитися від  Тіні, не визнавати її, оскільки вона  – природна частина особис- тості  і людина без Тіні  так  само неповноцінна, як і без інших частин душі. Найшкідливіше, з його погляду, не помічати, ігнорувати Тінь, тоді як уважне ставлення до Тіні, прагнення до аналізу її змісту допо- магають подолати її негативний вплив.


 

Аніма (у чоловіка) або Анімус (у жінки) – це ті частини душі, які відображають інтерсексуальні зв’язки, уявлення людини про проти- лежну стать.

Самість – архетип цілісності особистості, самість об’єднує свідоме  і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного  до ці- лісності. К.  Юнг  відводив архетипу «самості» центральну роль  як потенційному центру особистості. на  відміну від  «Его», як центру свідомості.

Особисте несвідоме складається з переживань, що були  колись свідомими, але  потім стали забутими або витісненими зі  свідомо- го. За певних умов вони стають усвідомленими. Структурні одиниці особистого несвідомого являють  собою  сукупність почуттів, думок та спогадів.

К. Юнг створив типологію особистості, в основі  якої лежить спрямованість людини на себе або на зовнішнє. Відповідно до цього він розподіляв людей на інтровертів та екстравертів. Інтроверти в процесі індивідуалізації звертають більше уваги на внутрішню час- тину своєї душі, будують свою поведінку на основі власних ідей, влас- них  норм і переконань. Екстраверти, навпаки, більше орієнтовані на Персону, на зовнішню частину своєї душі, вони легше встановлюють соціальні зв’язки і краще усвідомлюють, що відбувається навколо них. Щодо  походження типів, то,  за  К.Юнгом, вони  визначаються не обставинами життя людини, а її природженими властивостями.

Згідно аналітичної теорії, особистість — це сукупність природже- них  і реалізованих архетипів, а структура особистості визначається індивідуальною своєрідністю співвідношення окремих властивостей архетипів,  рівнями несвідомого і свідомого, а також екстра- або ін- тровертованістю особистості.