ЧАСТИНА І ФІЗІОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ, ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З ФУНКЦІЄЮ ХАРЧУВАННЯ Розділ 1 ХАРЧУВАННЯ ЛЮДИНИ ЯК МЕДИКО-БІОЛОГІЧНА ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПРОБЛЕМА 1.1. Харчування і стан здоров'я населення

 

Поняття здоров'я включає в себе нормальний фізичний та психічний розвиток, відсутність захворювань та прихованих хворобливих станів, но­рмальну репродуктивну функцію у дітородному віці. Здоров'я — це гар­монія та єдність фізичних, розумових, духовних, емоційних та соціальних функцій. У статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я записано, що здоров'я є стан повного фізичного, морального і соціального благополуч­чя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад.

Серед чинників, що формують здоров'я людини, на харчування припадає 40—45 %, генетику людини — 18; охорону здоров'я — 10; чинники довкілля — 8 та інші — 19-24.

Разенков І.П. приділяв велику увагу ролі харчування та вказував, що на відміну від інших чинників навколишнього середовища їжа є найви­щою мірою складним, багатокомпонентним чинником. Залежно від вла­стивостей і складу їжа по-різному впливає на організм. За її допомогою функцію і трофіку тканин, органів, систем організму в цілому ми може­мо змінювати довільно або підсилюючи їх, або послаблюючи.

Харчування є найважливішою фізіологічною потребою організму і має надзвичайно важливий вплив на життя та здоров'я людини, а саме:

^ забезпечує ріст та розвиток молодого організму;

^ формує високий рівень здоров'я, зменшує рівень захворюваності та тяжкості захворювань;

^ відновлює працездатність;

^ забезпечує нормальну репродуктивну функцію;

^ збільшує тривалість життя, у тому числі активного життя;

^ захищає від впливу несприятливих екологічних умов, шкідливих виробничих та побутових чинників;

^ є методом лікування та профілактики захворювання.

Наука про харчування традиційно розглядає забезпечення організму енергією та нутрієнтами: білками, жирами, вуглеводами, мінеральними речовинами та вітамінами. Але чим більше вчені розуміють взаємозв'язок між харчовими продуктами, харчуванням і здоров'ям, тим більш стає оче­видним, що харчові продукти — це щось більше, ніж просто нутрієнти.

Достатнє харчування — це не зникнення відчуття голоду, а таке харчування, яке достатнє за складом і будовою харчових речовин. Щодоби людина повинна обов'язково отримувати близько 600 харчо­вих речовин, серед яких 66 — абсолютно незамінних нутрієнтів та не менше 30 різноманітних страв щотижня.

 

СОЦІАЛЬНІ, ЕКОНОМІЧНІ І МЕДИКО-БІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ХАРЧУВАННЯ

 

Докорінні зміни в структурі харчування людини не дозволяють сьогодні навіть теоретично забезпечити традиційними шляхами орга­нізм усіма необхідними речовинами. Це призвело до негативних нас­лідків у здоров'ї населення економічно розвинутих країн:

поширення серед дорослих різних форм ожиріння (надлишкова маса тіла й ожиріння виявляється в 55 % людей старших за 30 років) і, як наслідок, зростання захворювань, в основі яких порушення вугле­водного і ліпідного обмінів, — атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет;

порушення імунного статусу, зокрема з різними видами імуно­дефіцитів, зі зниженою резистентністю до інфекцій й інших несприят­ливих факторів навколишнього середовища;

збільшення захворювань, пов'язаних з аліментарними дефіцитами мінералів і мікроелементів: залізодефіцитна анемія у дорослих і дітей, за­хворювання щитоподібної залози, які пов'язані з дефіцитом йоду, захво­рювання опорно-рухового апарата — з дефіцитом кальцію і магнію та ін.

Складні економічні умови в України призвели до того, що трива­лість життя в країні є однією з найнижчих у світі і на 20 років менша, ніж у країнах Західної Європи. Зростають серцево-судинні захворю­вання, злоякісні пухлини, ожиріння, діабет, карієс; зростає дитяча за­хворюваність: слабкі та середні форми анемії, затримка росту, підви­щений рівень смертності.

Структура харчування населення України має такі характерні риси:

дефіцит тваринних білків, особливо у населення з низькими до­ходами;

дефіцит ПНЖК родини омега-3 при надлишковому надходженні тваринних жирів;

дефіцит більшості вітамінів та мінеральних речовин (Са, Бе, І, Б, Бе, ги);

дефіцит харчових волокон.

 

ПРИЧИНИ ЗМІН У СТРУКТУРІ ХАРЧУВАННЯ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

 

По-перше, індустріалізація сільськогосподарського виробництва призвела до різкого зниження харчової цінності багатьох рослинних продуктів харчування. Постійне й інтенсивне використання в сільсь­кому господарстві одних і тих самих земель неминуче веде до їх міне­рального виснаження: вміст мікроелементів у рослинних продуктах харчування за період з початку та на кінець ХХ століття становить по різних позиціях від 60 до 99,5 %; якщо на початку XX ст. люди одер­жували добову дозу заліза з двох яблук середньої величини, то напри­кінці століття — більше ніж з 50-ти яблук.

По-друге, широкого розповсюдження в харчовій промисловості набули очищення чи рафінування продуктів харчування. Під час цьо­го процесу від цільних натуральних продуктів відокремлюється так звана баластова частина, що не має енергетичної і пластичної цінно­сті для людського організму — лушпайка, шкірка, волокна, але, як виявилося, найчастіше саме ця частина продуктів, що відкидається, найбільш багата на найважливіші для людини мікронутрієнти — ві­таміни та мінеральні елементи. З цим пов'язано зростання спожи­вання очищених простих вуглеводів: якщо 200 років тому середній європеєць споживав 5-6 кг цукру на рік, то зараз ця кількість стано­вить близько 50—60 кг.

По-третє, різке скорочення в економічно розвинених країнах світу (майже в 2 рази) енерговитрат у більшості населення. Зараз вони досягли критичного рівня (близько 2200—2500 ккал на день). Природно, що ця кі­лькість енергії потребує надходження набагато меншого обсягу їжі, що не дозволяє навіть теоретично забезпечити організм людини необхідними хар­човими речовинами. Насамперед, це стосується вітамінів, мінеральних еле­ментів й інших біологічно активних речовин, що є в їжі в малих кількостях.

По-четверте, порушення харчового статусу призводить до збіль­шення таких захворювань, як атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, захворювання шлунково-кишкового тракту, а з іншого боку — до порушення імуннореактивно-сті і резистентності до природних і техногенних факторів навколиш­нього середовища і як наслідок скорочення тривалості життя, висока смертність від серцево-судинних і онкологічних захворювань.

Тому серед фахівців у галузі харчування і медицини поширеною є думка, що найбільш швидким, економічно обгрунтованим і прийнят­ним шляхом поліпшення структури харчування населення є створення і широке застосування у повсякденному харчуванні хворих і здорових людей біологічно активних добавок.

Таким чином, незадовільний стан харчування виникає внаслідок споживання:

вузького асортименту продуктів харчування;

продуктів низької якості, у тому числі забрудненої шкідливими речовинами (контамінантами);

зменшених кількостей їжі та якісного її складу внаслідок високих споживчих цін, низьких реальних доходів та свідомого обмеження в ній;

низької трофологічної культури населення (недостатньої обізна­ності населення про властивості та харчову і біологічну цінність про­дуктів харчування та оптимальний режим харчування).

 

ХВОРОБИ, СПРИЧИНЕНІ НЕПРАВИЛЬНИМ ХАРЧУВАННЯМ

 

Незадовільний стан харчування призводять до зниження імунного і гуморального захисту організму і як наслідок до збільшення кількості інфекційних та неінфекційних захворювань, передчасному виснажен­ню організму і зростанню смертності; гальмування фізичного та пси­хічного розвитку молодого організму і як наслідок зниження соціаль­ного статусу особи; ускладнення виконання організмом репродук­тивної функції (зниження ймовірності запліднення, кволе та хворе по­томство з незначною потенціальною тривалістю життя, низьким соціа­льним статусом та генетичними вадами).

Хвороби, що пов'язані із недостатнім або надлишковим харчуван­ням, називаються аліментарними.

Розлади харчування організму — це патологічні стани, обумовлені нестачею або надлишком необхідних для життєдіяльності харчових речовин, а також недостатністю або надлишковою енергетичною цін­ністю їжі. Аліментарні захворювання в основному виникають внаслі­док тривалих порушень харчування.

До хвороб недостатності харчування належать при білковій та білко­во-енергетичній недостатністі — аліментарна дистрофія, при вітамінній та мінеральній недостатності — цинга (вітамін С), пелагра (вітамін РР), бері-бері (вітамін Ві), анемія (вітамін Ві2), ендемічний зоб (Г), карієс (Б).

Досконалість регулюючих систем організму не абсолютна, тому будь-яка формула збалансованого харчування не може бути однаково адекватною для всіх процесів життєдіяльності організму людини. Крім цього важливу роль відіграють індивідуальні генетичні особливості метаболізму і функцій органів і систем.

Наприклад, у разі споживання великої кількості насичених жирів або холестерину в одних людей ліпідний обмін суттєво не змінюється, тоді як в інших він порушується навіть у разі меншого їх споживання. Отже, один і той самий нутрієнт спричиняє індивідуальні метаболічні процеси організму, які доповнюються фізіологічними чинниками: ві­ком, статтю, фізичною активністю тощо.

Можна виділити такі хвороби з аліментарним фактором ризику: ате­росклероз (тваринні жири, холестерин, легкозасвоювані вуглеводи), зло­якісні пухлини (копчені продукти, тваринні жири), цукровий діабет (лег­козасвоювані вуглеводи, тваринні жири), подагра (пуринові основи, нуклеїнові кислоти, сечова кислота та інші азотовмісні екстрактивні речо­вини). Тому необхідне державне регулювання харчування населення.

 

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ І НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗДОРОВОГО ХАРЧУВАННЯ

 

Основними напрямами державної політики у галузі здорового хар­чування є:

У ліквідація дефіциту білка шляхом створення індустрії виробниц­тва білка з нетрадиційних джерел та технологій його використання;

У ліквідація дефіциту мікронутрієнтів шляхом створення індустрії біоло­гічно активних добавок до їжі та технологій збагачення продуктів хар­чування;

У створення індустрії спеціалізованих продуктів дитячого харчування, що забезпечить оптимальний фізичний і розумовий розвиток дитини;

У забезпечення безпеки харчових продуктів, створюючи сучасну інструментальну базу;

У підвищення рівня знань з питань здорового харчування шляхом розробки системи освітянських програм для загальноосвітніх шкіл, на­селення та засобів масової інформації.