2.2.  Увага і її роль в організації психічних процесів. Особливості уваги продавця

Поняття про увагу. Навколишнє середовище постійно впливає на органи чуття людини, проте не всі подразники воно відображає одна- ково чітко. Захоплений своєю працею, робітник не помічає, що довкола нього відбувається, хоч на виробничій ділянці вирує життя: метушаться люди, гуркочуть механізми. З того, що залишається в полі його зору, одне сприймається чітко, а інше відступає на задній план і тільки в міру потреби включається в зону ясного бачення.

Свідомість індивіда не спроможна відобразити все, що робиться навколо нього, не може з’ясувати водночас усі питання складного за- вдання. Для їх чіткого усвідомлення потрібне виділення окремих пред- метів і явищ дійсності та послідовне їх відображення. Можливості яс- ного бачення дорослої людини обмежуються 4–6 об’єктами одночасно. Тому вона завжди спрямована на щось, уважна до одних предметів і явищ навколишнього середовища й неуважна до інших. Функцію ува- ги можна порівняти з лінзою, яка збирає у фокус сонячні промені й запалює дерево. Так і увага збирає у фокус розумові сили людини й спрямовує їх на розв’язування проблем, що постають перед нею.

Під увагою розуміють спрямованість психічної діяльності лю- дини, її зосередженість на об’єктах, що мають для особи певну зна- чущість. Увага може бути направлена як на об’єкти зовнішнього сві- ту, так і на власні думки і переживання.

Основні види уваги — мимовільна і довільна. При мимовільній увазі ваша психічна діяльність здійснюється як би сама по собі, без сві- домих вольових зусиль особи, без попереднього наміру. По своєму по- ходженню ця увага біологічна. Воно може виникати під впливом зо- внішніх і внутрішніх чинників. Сильний звук, яскравий колір, гострий запах, щось пульсуюче, що рухається, незвичайне — це зовнішні чин- ники. Відчуття, інтереси, потреби, що є для вас постійно або тимчасово значущими, — чинники внутрішні.

На відміну від мимовільного, довільна увага по своєму походжен- ню соціальна. Вона не є продуктом дозрівання організму, а формується в дитини тільки в спілкуванні з дорослим. Розвиток довільної уваги в


 

малюка спочатку забезпечує реалізацію тільки тих цілей, які ставлять перед ним дорослі, а потім і тих, які ставляться ним самостійно.

Ця здатність є ключовою в розвитку психіки дошкільника. Саме завдяки розвитку довільної уваги дитина стає здатною активно, вибор- чо «витягувати» з пам’яті потрібну йому інформацію, виділяти головне, істотне, ухвалювати правильні рішення.

Для того щоб досягати поставленої цілі, дитині потрібно уміти контролювати свої поточні дії і стежити за тим, наскільки вони набли- жають його до неї. У зв’язку з цим розвиток довільності — це і фор- мування розумових дій контролю.

Довільна увага тісним чином пов’язана з мовою. В 5 років ди- тина повинна навчитися підпорядковувати свої дії мовної інструкції дорослого, а в 6–7 років — оволодіти умінням підпорядковувати свою поведінку власній мовній інструкції.

Для тренування довільної уваги найбільш відповідними є завдан- ня, в яких необхідно послідовно аналізувати різні ознаки (або сторони) одного об’єкту і порівнювати їх з особливостями іншого.

К. Д. Ушинський помітив, що увага — це «ті двері, через які про-

ходить все, що тільки входить в душу людини із зовнішнього світу».

Увага — основа будь-якої інтелектуальної діяльності. Жоден пси- хічний процес, будь то сприйняття, мислення, пам’ять або уява, не може протікати без уваги. Психологами встановлено, що чим вище рівень розвитку уваги, тим вище ефективність навчання. Саме неуважність і явився головною причиною поганої успішності дітей в школі, особли- во в молодших класах. Навчання ставить перед дитиною нові задачі, не схожі на ті, які він звик вирішувати під час гри. Учбові завдання, на відміну від ігрових, як правило, містять більше нової інформації, а процес їх виконання вимагає більш тривалого зосередження. На жаль, і по своїй формі процес навчання не завжди явився захоплюючим і не- вимушеним. І щоб справитися зі всім цим, потрібно уміти управляти своєю увагою підпорядковувати його своїй волі. А для цього необхідно його спеціально тренувати.

До кінця дошкільного періоду починають з’являтися зачатки більш активної, довільної уваги. Її виникнення — важливе психічне


 

новоутворення даного віку. Дитина ще не може «примусити себе» бути уважною, тому їй необхідна допомога дорослого. Вона може полягати, наприклад, в організації сумісних ігор, сприяючих тренуванню уваги.

Увага — не саме відображення, вона не має свого предмета піз- нання. Це не самостійний психічний процес, а швидше його необхідна умова, форма окремої відображувальної і продуктивної діяльності на різних рівнях свідомості. Отже, увага є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає в спрямованості й зосередженості сві- домості на об’єктах, що забезпечує їх виразне відображення.

Увага завжди тісно пов’язана з діяльністю людини, забезпечує її свідомий характер, а також нею стимулюється і регулюється. Діяти — означає бути уважним до об’єктів діяльності.

Природа уваги. Однак фізіологічний механізм уваги набагато складніший за описаний. Неабияке значення тут має і ретикулярна фор- мація — сіткоподібне утворення, яке посилює значущі сигнали, пропус- каючи їх у кору мозку, і гальмує інші. Це сприяє відсіву стимулів, що досягають зони чіткого усвідомлення. Повніше уявлення про динаміку уваги дає можливість скласти відкрите І. П. Павловим явище, назване осередком оптимального збудження. Один значущий подразник або їх комплекс викликає за законом індукції нервових процесів гальмування в суміжних ділянках кори головного мозку. Об’єкти, імпульси яких до- ходять до зони оптимального збудження, відображаються у свідомості людини, а ті об’єкти збудження, які потрапляють у загальмовані ділян- ки кори, залишаються поза увагою.

Осередок оптимальною збудження є динамічним утворенням вза- ємодії споріднених збуджень середньої інтенсивності,  що найбільше сприяє створенню нормальних умов для певної діяльності. Зміна подраз- ників, тривала їх дія на одні й ті самі центри головного мозку викликають переміщення осередку на інші ділянки кори та зміну обрисів його форми, що узгоджується з динамікою зміни змісту діяльності індивіда.

Ця ідея набула подальшого розвитку в працях О. О. Ухтомського, який назвав явище, що розглядається, домінантою, тобто панівним осе- редком збудження. Він довів, що цей осередок відносно стійкий, він не тільки гальмує, а й підпорядковує собі побічні імпульси, завдяки їм


 

посилюючись і набуваючи більшої стійкості. Відоме явище, коли слаб- кі звуки музики, звичний шум у приміщенні іноді навіть підсилюють зосередження уваги на виконуваній роботі, а їхня відсутність часом від- волікає увагу від роботи.

Виникнення панівної домінанти спонукається актуальними про- блемами, мотивами, інтересами, а зміна домінант зумовлюється виник- ненням нових потреб, сильніших і значущих.

Проте поняття оптимального осередку збудження, або домінанти, до кінця не розкриває механізми уваги людини, зокрема її довільний характер. Якщо фізіологічний механізм уваги полягає в концентра- ції збудження, викликаного об’єктивними зовнішніми чи внутрішні- ми подразниками, у певних ділянках кори головного мозку (але при цьому невідомо, який зміст за цим приховується), то психологічний механізм пояснює його через різноманітні взаємозв’язки людини з на- вколишнім середовищем, через здатність ставити перед собою мету, підпорядковуючи її досягненню всі свої можливості й дії, а це дає змо- гу регулювати увагу. Керуючись певними цілями й мотивами, людина спрямовує увагу переважно на необхідні їй об’єкти, зосереджується на них, незважаючи на перешкоди, абстрагується від того, що не по- в’язане з метою діяльності.

Види уваги. Залежно від активності людини та співставлення зо- внішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділяють на мимовільну, довільну й післядовільну.

Мимовільна увага — це зосередження свідомості людини на об’єкті внаслідок його особливостей як подразника. Особливості по- дразників, завдяки яким привертається увага людини, відрізняються ве- ликою силою, інтенсивністю, контрастом, новизною, посиленням або послабленням, просторовими змінами руху, раптовістю появи об’єкта. Довільна увага — це та, що свідомо спрямовується і регулюється осо- бистістю. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі і змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні. Тому вона пови- нна докладати зусиль, щоб бути уважною, особливо до того, що спер- шу і непривабливе, і нецікаве. Довільна увага пов’язана з силою волі та здатністю долати зовнішні й внутрішні перешкоди.


 

Досягнення мети трудової діяльності вимагає не тільки вміння зо- середжуватись на ній, а й відвертатися від побічних стимулів, перебо- рювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди, розподіляти свої зусилля на виконанні окремих етапів праці, хоча вони бувають і непри- вабливими, контролювати цей процес до кінця. І чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більше вимагає вона довільної уваги. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється і поринає у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо її зацікавлює сам зміст діяльності. Цю увагу називають вторинною мимовільною, або післядовільною. Таку захопле- ність нерідко можна помітити в діяльності фахівців, зайнятих творчою працею; інженерів-конструкторів, технологів-розробників, наладчиків, письменників, художників, архітекторів, дослідників та ін. Вона має ознаки як мимовільної — не вимагає спеціальних вольових зусиль, так і довільної — залишається цілеспрямованою і передбачуваною. Перехід від довільної уваги в післядовільну зменшує напруженість діяльності через зменшення потреби у витрачанні зусиль на зосередження в роботі й тому підвищує її ефективність.

Властивості уваги. Перемикання уваги — це швидкість перемі- щення фокусу уваги з одного об’єкту на інший, переходу від одного виду діяльності до іншого. Такий перехід завжди пов’язаний з вольовим зусиллям. Чим вище ступінь концентрації уваги на одній діяльності, тим важче перемкнутися на іншу.

У віці 5–7 років слідують розвивати в дитини здатність як можна довше утримувати увагу на одному і тому ж об’єкті (або задачі), а також швидко перемикати увагу з одного об’єкту на інший. Крім того, щоб малюк став більш уважним, потрібно навчити його підпорядковувати свою увагу свідомо поставленої цілі (або вимогам діяльності) і поміча- ти в предметах і явищах малопомітні, але істотні властивості.

Стійкість і концентрованість уваги

Чим довше дитина може утримувати свою увагу на задачі, тим глибше вона може проникнути в її суть, і тим більше в нього мож- ливостей її вирішити. В 5 років стійкість і концентрація уваги дитини


 

ще дуже низька. До 6–7 років вона значно збільшується, але все таки залишається ще слабо розвинутою. Дітям ще важко зосередитися на од- номанітній і малопривабливій для них діяльності, тоді як в процесі емо- ційно забарвленої гри вони можуть достатньо довго залишатися уваж- ними. Ця особливість уваги шестирічок являється однією з підстав, по яких заняття з ними не можуть будуватися на завданнях, що вимагають постійних, вольових зусиль. В той же час в дитини потрібно поступово розвивати здатність робити такі зусилля, і зокрема, в ході розв’язання інтелектуальних задач. Стійкість уваги істотно підвищується, якщо ди- тина активно взаємодіє з об’єктом, наприклад, розглядає його і вивчає, а не просто дивиться. При високій концентрації уваги дитина помічає в предметах і явищах значно більше, чим при звичайному стані свідо- мості. А при недостатньо концентрованій увазі його свідомість як би ковзає по предметах, не затримуючись довго на якому-небудь з них. В результаті враження виявляється розпливчатими і нечіткими.

Перемикання уваги. Здібність до перемикання уваги має дуже важ- ливе значення в ігровій і учбовій діяльності дитини. Невміння швидко перемикати увагу може приводити дітей до утрудняють тоді, коли по- трібно, наприклад, від гри перейти до учбового завдання або читання книги, послідовно виконати певні вказівки дорослого, при рішенні зада- чі здійснити різні розумові дії в заданій послідовності. В цих випадках звичайно говорять, що такі діти розсіяні. Вони зосереджені або силь- но зосереджені однією дією і не можуть швидко перемкнутися на інше. Це часто спостерігається в дітей з інертним, флегматичним типом тем- пераменту. Разом з тим можливо підвищення показників перемикання шляхом спеціального тренування.

Концентрація уваги. Увага характеризується зосередженістю на конкретному об’єкті психічної діяльності, має певну інтенсивність, а отже певний ступінь концентрації. Чим сильніше зосередження, тим більше внаслідок негативної індукції гальмується дія побічних подраз- ників, тим цілеспрямованішою і продуктивнішою стає сама діяльність.

Концентрація уваги виявляється в тому, що увага поглинається одним об’єктом. Скажімо, захопившись якою-небудь справою, ми не бачимо й не чуємо, що навколо нас відбувається (негативна індукція).


 

Класичним прикладом виняткової зосередженості уваги вважається трагічний випадок з Архімедом, який настільки був захоплений вирі- шенням оборонних проблем, що під час облоги Сіракуз не подбав про власну безпеку й поплатився за це своїм життям. Відомий неординар- ний випадок, коли грецький філософ Сократ у бесіді зі своїми учнями поринув у глибоке зосередження на обговорюваних проблемах. У не- рухомості він простояв усю ніч, не сприймаючи й не реагуючи на ото- чення навіть тоді, коли варта, грюкаючи, ходила повз нього. І тільки зі сходом сонця він вийшов з цього стану.

Стійкість уваги. Стійкість уваги виявляється у тривалості й зо- середженості на об’єкті. Вона характеризується часом, протягом якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість, а тому є необхід- ною внутрішньою умовою виконання завдання до кінця.

Стійкість уваги посилюється, коли зміст діяльності викликає за- цікавленість, коли ми щось робимо з об’єктом уваги, постійно виявляє- мо в ньому нові особливості.

Властивістю, протилежною стійкості, є відволікання уваги об’єкта- ми, що не стосуються діяльності. Чим менш стійка увага, тим частіше й легше відволікається вона побічними стимулами, внаслідок чого зни- жується ефективність пізнавальної чи продуктивної діяльності.

Зі стійкістю пов’язане також явище, що має назву коливання уваги. Воно виявляється в тому, що зосередженість та стійкість уваги періо- дично стають більш або менш інтенсивними. У природних умовах ко- ливання уваги простежуються, наприклад, коли ми намагаємося сприй- мати об’єкти вдалині, зокрема літак на небосхилі, човен на обрії в морі, людину в степу; вони то з’являються на короткий час, то знову порина- ють у марево неба, моря чи рівнини степу. За напруженої навчальної ді- яльності можливі пропуски увагою окремих елементів лекції або тексту книжки. Іноді вони частішають і знижують ефективність навчання.

Причини коливання уваги слід шукати передусім у необхідності від- новлення працездатності  виснажених  кіркових центрів та гальмування внаслідок динаміки процесів іррадіації й концентрації негативної індукції.

Розподіл уваги. Розподіл уваги полягає в тому, що людина може одночасно утримувати в зоні уваги кілька об’єктів, виконувати два, а то


 

й три види діяльності. Наприклад, водій автомобіля має одночасно сте- жити за дорожньою ситуацією на кожний момент руху (станом власно- го автомобіля, зустрічного і попутного транспорту, поведінкою пішохо- дів, дорожніми знаками, станом дорожнього полотна тощо), слідкувати за показаннями приладів (спідометра, приладів контролю за роботою двигуна), керувати маневрами руху автомобіля, координуючи дії з кер- мом і спрямовуючи автомобіль, муфтою зчеплення, подачею пального, коробкою зміни передач, гальмами та ін.

Уміння розподіляти увагу виробляється на практиці. Головною умовою успішного суміщення діяльностей є достатнє оволодіння лю- диною певними видами діяльності. Успіхи значно зростають, якщо ви- конання однієї або кількох діяльностей більш або менш автоматизоване й не натрапляє на серйозні перешкоди.

Проте майже неможливо розподіляти увагу в межах одного ана-

лізатора: слухати уважно дві промови, слухати й читати.

Обсяг уваги визначається тією кількістю об’єктів, яку можна охо- пити увагою в обмежений відрізок часу. Нормативно цей відтинок часу в експериментах на тахістоскопі дорівнює 0,1 с. Людина при цьому сприймає 4–6 об’єктів, не пов’язаних між собою.

Уважність як властивість особистості. У трудовій діяльнос- ті й повсякденному житті люди бувають уважні, неуважні та розсіяні. Ступінь уважності — це стійка властивість особистості, притаманна їй від природи, що вдосконалюється протягом життя в досить обмежено- му діапазоні залежно від обставин, потреб та досвіду. Уважний в одній галузі життя може бути зовсім неуважний в іншій.

Уважною людину можна назвати, якщо в неї переважає довільна й післядовільна увага, якщо вона має мету, добре усвідомлює, чого хоче. Неуважна людина — це та, яка не вміє зосередитися на предметі, не здатна проникнути в суть речей, у внутрішній світ іншого.

Велику суспільну цінність становить уважність як риса характе- ру, що віддзеркалює ставлення до людей, їхніх потреб, інтересів, пе- реживань, запитів. Така уважність є основою чуйності й тактовності у ставленні до інших людей і має бути неодмінною якістю керівників, пе- дагогів, громадських і державних діячів.


 

Однією з важливих характеристик уваги є зв’язок уважності з ді- яльністю і спрямованістю особистості. На певному етапі свого розвитку людина починає дедалі більше виділяти об’єкти, на які спрямовується довільна увага. Виробляється звичка, поглиблюється інтерес, посилю- ється мотивація до певної діяльності. Так складається професіоналіза- ція уваги, що починає формуватися ще в школі. Наприклад, заняття тех- нічним конструюванням спонукає майбутнього робітника чи інженера приглядатися до машин, виробити відповідні властивості уваги.

Є професії, в яких властивості уваги мають надзвичайно важливе значення і зумовлюють успіхи в роботі. Виникає проблема визначен- ня індивідуальних властивостей уваги з метою професійної орієнтації, профвідбору, організації навчання. Кожному варто знати свої індивіду- альні особливості уваги і враховувати їх у повсякденному житті.

Психологічні дослідження показали, що:

•           максимальна тривалість однієї гри в піврічної дитини складає усьо- го 14 хвилин, а до шести років вона зростає до півтори годин. В той же час встановлено, що шестирічні діти здатні активно і продуктив- но займатися однією і тією ж справою не більше 10–15 хвилин.

•           якщо в три роки за 10 хвилин гри дитина відволікається в серед-

ньому 4 рази, то в шість років всього один раз.

•           стійкість уваги в стриманих, урівноважених дітей в 1,5–2 рази вище, ніж в легко збудливих.

Що б бути уважним, потрібно мати добре розвинуті властивості уваги — концентрацію, стійкість, об’єм, розподіл і перемикання.

Уважною людину можна назвати, якщо в неї переважає довільна й після довільна увага, якщо вона має мету і волю, добре усвідомлює, чого хоче. Неуважна людина — це та, яка не вміє зосередитися на пред- меті, не здатна проникнути в суть речей, у внутрішній світ іншого. Роз- сіяна людина посідає проміжне місце за градацією уваги, має поверхову спрямованість дій, не може зосередитись на якомусь об’єкті.

Особливості уваги продавця

Мимовільна увага виникає ненавмисно, під впливом особливос- тей відбиваних предметів і явищ. Мимовільна увага дозволяє людині орієнтуватися в змінах навколишнього оточення.


 

Серед властивостей об’єктів, що привертають увагу, виділяються: їх інтенсивність (гучний звук, яскраве світло, різкий запах), новизна, рух, уривчастість, тобто різні форми контрасту одних подразників по відно- шенню до інших. Ці властивості (у сукупності або окремо) обов’язково присутні в засобах торгової реклами. Наприклад, масштабні оголошення, яскраво освітлені вітринні вікна (інтенсивність подразника); періодичні зміни вітринної експозиції, викладення товарів; організація відділів з про- дажі нових товарів (новизна); манекени, що рухаються, газосвітна рекла- ма із змінним текстом (рух, уривчастість подразника). Все це — для того, щоб привернути до рекламного повідомлення увагу можливих покупців.

Але не тільки контраст є причиною виникнення мимовільної уваги. ЇЇ може бути викликано відповідністю зовнішніх подразників внутріш- ньому стану людини. Так, все нагадує про їжу (смачні запахи, вивіски підприємств громадського харчування і т. д.) мимоволі привертає увагу зголоднілого перехожого.

Довільна увага — це свідомо регульоване зосередження на об’єкті. Людина примушує себе бути уважною, для того, щоб досягти поставле- ної мети. Довільна увага необхідна для успішного здійснення будь-якої діяльності, особливо трудової.

Чим більше обсяг уваги у продавця, тим легше йому працювати. Продавець з недостатнім обсягом уваги швидко втомлюється, коли збільшується інтенсивність купівельного потоку.

Розподіл уваги забезпечує можливість одночасно здійснювати різ- ні дії, і притому достатньо якісно. Реальні умови діяльності вимагають від людини уміння розподіляти увагу. Це уміння виховується. Недо- свідченому шоферу важко стежити за свідченнями приладів і дорож- ньою обстановкою, що змінюється. Молодий продавець спочатку теж не в силах поєднувати спостереження за покупцями з виконанням не- обхідних трудових операцій по їх обслуговуванню.

Розподіл уваги стає можливим, коли хоч би одна з необхідних дій виконується легко і автоматично. Так, коли у шофера навички управ- ління машиною досягають автоматизму, вся його увага зосереджується на дорозі. І продавець, що оволодів прийомами поводження з товарами, не відволікається при їх виконанні від бесіди з покупцем і здатний до- кладніше відповідати на його питання.


 

Перемикання уваги виявляється в швидкості, з якою вона перехо- дить з одного об’єкта на іншій. На відміну від верстатника, чия ува- га надовго зосереджується на оброблюваній деталі, продавець повинен тим швидше перемикати увагу, чим інтенсивніше купівельний потік. Здатність легко перемикати увагу допомагає продавцю краще орієнту- ватися в обстановці, що змінюється.

Залежно від обставин людина може бути уважною або розсіяною. Неуважність — це нездатність управляти своєю увагою. Неуважність виявляється, по-перше, як загальне ослаблення уваги при утомленості, емоційній напрузі, в стані афекту і, по-друге, як наслідок дуже великої концентрованості уваги на одному об’єкті і скрутності, через це, пе- ремкнутися на інші.

Іноді неуважність є не тимчасовим станом, а постійною власти- вістю особи. В цьому випадку при виконанні найрізноманітніших ви- дів діяльності увага людини надмірно легко і мимоволі переміщається з об’єкта на об’єкт, ні на чому не затримуючись.

Запитання для самоконтролю

1.         Обґрунтувати поняття «увага»?

2.         Яке місце посідає увага в житті і діяльності людини?

3.         Охарактеризуйте фізіологічні механізми уваги.

4.         Які існують види уваги?

5.         Які основні властивості притаманні увазі?

6.         Що спричинює коливання уваги?

7.         Обґрунтувати поняття «уважність»?

8.         Які умови ефективного формування уваги?

9.         Назвіть способи організації і керування увагою.

10.    Які особливості розвитку продавця?

11.    Схарактеризуйте шляхи, прийоми й засоби  вдосконалення ува- ги людини.

Завдання для самостійного опрацювання

Психологічно обґрунтуйте такі  прийоми керівництва увагою:

1) переключення (заміна слухової інформації на зорову тощо);

2) фактор півсуті;


 

3) несподівані прийоми;

4) неповне подання змісту;

5) гумор;

6) відверті попередження про те, що мова йтиме про важкі та нецікаві речі;

7) початок бесіди про справи співрозмовника.

Теми рефератів

1.         Увага, її природа та роль у навчальній і трудовій діяльності.

2.         Вікові та індивідуальні особливості уваги.

Рекомендована література

1.         Гальперин П. Я., Кабыльницкая С. Л. Экспериментальное форми- рование внимания. — Москва, 1974.

2.         Гоноболин Ф. Н. Внимание и его воспитание. — Москва, 1972

3.         Джелали А. Секреты Наполеона. Память. Внимание. Скорочте- ние. — Харьков, 1995.

4.         Дабрынин Н. Ф. О селективности и динамике внимания // Вопр.

психологии. — 1975. — № 2.

5.         Матюгин И. Ю.,  Аскоченская Т. Ю.,  Банк   Й. А. Как  развивать внимание и память вашего ребенка. — Москва, 1995.

6.         Сабуров А. С. Психология: Курс лекций. — Киев, 1996.

7.         Страхав В. И. Внимание  в структуре личности. — Саратов, 1969.

8.         Хрестоматия по вниманию / Под ред. А. Н. Леонтьева, А. А. Пу- зырея,  В. Я. Романова. — Москва, 1976.

9.         Лурия А. Р. Внимание и память. Материалы к лекциям по общей

психологии. —  М.: МГУ, 1975.