1.   Трудовий колектив і його структура

Будь-який колектив —  це  організоване об’єднання людей, які спільно вирішують загальні і притому суспільно значущі завдання. Ко- жен член колективу зацікавлений у досягненні загальної мети. Але сту- пінь зацікавленості і мотиви, з яких він до неї прагне, можуть істотно відрізнятися. Окрім загальних завдань, кожен член колективу вирішує


 

в процесі спільної діяльності і якісь свої особисті завдання, які можуть бути близькі до загальних, бути від них незалежними або знаходитися з ними в суперечності.

Від того, як поєднуються особисті і суспільні завдання у окремих членів колективу, і від того, наскільки близькі один одному завдання кожного з них, залежить цілеспрямованість, єдність і кінцевий успіх ді- яльності колективу.

Виробничі, навчальні, наукові, творчі й інші колективи є реально стійкі, достатньо самостійні осередки суспільства. Вони мають свою організацію, внутрішню структуру, забезпечуючу їх життєдіяльність і розвиток. Ця структура передбачає розподіл функцій між членами ко- лективу і необхідну систему самоврядування.

Усередині колективу існує два види відносин.

По-перше, — офіційні (або «формальні») зв’язки, які як би на- перед наказані членам колективу відповідно до тієї функції (або тим місцем в структурі колективу), яку виконує кожен учасник в процесі досягнення загальної мети. Це ті стосунки, які передбачені в будь-яко- му магазині між директором, завідуючими відділами і секціями, това- рознавцями, старшими і молодшими продавцями, касирами й іншими працівниками підприємства.

По-друге, — міжособистісні («неформальні») стосунки, які вста- новлюються між членами колективу індивіуально, в процесі безпосе- реднього спілкування. Ці стосунки цілком залежать від особистісних властивостей людей і складаються переважно на основі симпатій і антипатій. Чим ближче один до одного знаходяться люди в спільній роботі, чим тісніші їх взаємодії, тим більшу частку в їх стосунках за- ймають міжособистісні зв’язки. З  віддаленням співробітників один від одного вплив неформальних зв’язків значно слабшає, але в межах одного колективу воно звичайно повністю не зникає.

На основі подібності або взаємного доповнення особистісних ін- тересів, на базі особистих симпатій в рамках трудових колективів скла- даються так звані первинні групи. Вони можуть бути чітко обкреслені, яскраво вирізнені усередині колективу, а можуть мати відносно непо- стійний склад, включати випадкових попутників, членів, що не цілком


 

визначилися. Обов’язкова ознака первинної групи — безпосередні осо- бистісні взаємовідносини між усіма її учасниками. Тому число осіб до- залучених у групу не буває значним.

У процесі життя групи формуються загальні погляди, оцінки, ви- моги до її учасників і очікування певної поведінки від кожного з них, — тобто групові норми, які більшою чи меншою мірою розподіляються кожним членом групи.

Одна і та ж людина може бути членом декількох груп. Наприклад, окрім участі в групі на виробництві, людина може бути у складі спор- тивної команди, зустрічатися з компанією, що утворилася під час від- пустки, підтримувати зв’язки з товаришами по навчанню. Нарешті, сім’я — це теж мала група.

Група, думка яка для людини є дуже істотною, є для неї рефе- рентною (або значущою). Норми такої групи приймаються людиною як свої особисті.

На чолі кожної групи стоїть лідер — організатор групової діяльнос- ті, носій і охоронець групових норм. Лідер може висуватися з числа чле- нів групи, що вже склалася, або із самого початку «обростати» групою, що формується. Існують різні типи лідерів залежно від того, яким чином виконують вони свої завдання в групі.

У діяльності авторитарного лідера переважає особиста активність, енергія, придушення ініціативи учасників групи. Групова єдність вста- новлюється на основі підпорядкування всіх одному.

Демократичний лідер в групі не такий помітний. Він своїми діями сприяє зростанню активності і ініціативи кожного члена групи, забезпе- чує її єдність на основі взаємної пошани і загальної згоди.

Решта учасників групи також виконує в ній певні ролі. Позиція, яка відводиться кожному учаснику іншими членами, визначає його становище в групі (колективі), тобто так званий статус. Це можуть бути «зірки», що користуються загальною прихильністю в групі, що

«віддаються» перевазі, «прийняті», «ізольовані» і, нарешті, «відтор- гнуті» — ті, у яких, по суті, немає особистісних контактів в групі або вони мають негативний характер.


 

Від того, як розподіляються ролі і які статуси окремих учасників групи, залежить загальний психологічний клімат і самопочуття окре- мих членів і зрештою, успіх спільної діяльності і саме існування гру- пи як такої.

Іншим важливим чинником, що впливає на характер і результати діяльності групи (так само як і колективу), є її націленість: наскільки єдина загальна групова мета для всіх учасників групи, наскільки ясно вона виражена і яка ступінь суспільної значущості цієї мети.

Так,  наприклад, молодіжна бригада, складена з  товаришів по навчанню звичайно працює енергійно, із завзяттям, не страшиться труд- нощів. Така бригада — активний учасник змагання, в ній легко прищеп- люються нові починання. Тут розвинена ініціатива, стосунки між чле- нами бригади прямі, відкриті, доброзичливі. Така бригада, як правило, зустрічає всебічну підтримку з боку керівництва і товаришів по роботі. Користується вона також і симпатіями покупців. В результаті всі у ви- граші: і суспільство, і бригада, і кожний з її членів.

Зовсім інший характер має діяльність злочинної групи. Істинні справи і стосунки членів такої групи глибоко приховані, ретельно замас- ковані. Усе, що у них на поверхні, — фальшиве. Фальшива і їх «друж- ба» і «відданість» один одному. Насправді таку групу об’єднує жадання легкого життя, наживи і страх, кругова порука. Кожен в глибині душі не довіряє іншим і боїться їх. Справжній характер їх взаємин спливає при викритті, коли колишні «друзі» навперебій обмовлюють і «топлять» один одного, щоб хоч трохи полегшити свою власну долю. Вся діяль- ність такої групи протікає в обстановці постійної тривоги і очікування неминучої розплати у одних учасників і при безмежній самовпевненості, переоцінці своєї хитрості і винахідливості — у інших. Невпевненість в завтрашньому дні, так само як і віра у власну безкарність і невичерп- ність джерел наживи, — те і інше привчає до життя сьогоднішнім днем, життя п’янкого, що засмоктує. Рано чи пізно у людини на цьому шля- ху наступає пересичення, спустошеність. Але одуматися, зупинитися не вистачає рішучості, та і решта членів злочинної групи всіма силами не дає цього зробити, оскільки їм для «загального блага» потрібен кожен активний учасник і, інавпаки, небезпечний кожен «вибулий з гри» і обі-


 

знаний в їх справах. А який результат діяльності подібної групи? — Він загальновідомий.

Будь-які норми, що стали колективними (у тому числі і негатив- ні), прищеплюються (або нав’язуються) надалі кожному новому члену колективу. І чим менший власний життєвий досвід новачка, чим вуж- че його кругозір, тим більше абсолютний, обов’язковий характер мати- муть для нього внутрішні засади його першого колективу. Навпаки, чим краща попередня підготовка, чим вища власна культура людини, тим більше у нього можливостей для правильної оцінки того середовища, в якому він опинився, і тим більше відповідально він будуватиме свої вза- ємостосунки з нею.

Ми бачимо, що не всяка група і не всякий колектив мають пози- тивний вплив на особистість і тому особлива роль колективу в нашому житті зовсім не виключає повної особистої відповідальності людини за свою поведінку і навіть певної особистої відповідальності за колективні норми і дії. Посилання на колектив при негативних вчинках («Я, мов- ляв, поступаю, як усі») ні до чого. Які б не були колективні норми, у лю- дини завжди залишається можливість вибору: чи прийняти їх повністю або частково, відхилитися від приєднання до них або виступити активно проти. І навіть якщо людина не знайде в собі сили протистояти неприй- нятними для неї нормами або зазнає в боротьбі поразки, у неї залишаєть- ся можливість піти з цього колективу. Проте, коли людина любить свою справу, бачить її суспільний сенс, вонй не відступить так просто і буде послідовно і активно відстоювати свої передові позиції.