7.2. Воля

Поняття про волю

З часів Аристотеля і дотепер воля розглядається як проблема по- родження реальної дії (В. Вундт, І. Сєченов, В. Джеймс, Л. Виготський, Ш. Чхартишвілі, В. Іванников), але двома основними шляхами, двома основними лініями.

1.         Лінія Аристотеля — поняття волі пов’язується з проблемою на-

родження не всякої дії, але дії на основі розуму, роздумів.

2.         Лінія Декарта — воля розглядається у контексті породження будь-

якої дії. Тривалий час домінувало саме таке розуміння.

Воля — це психічна функція, яка передбачає: регулювання лю- диною своєї поведінки відповідно до найбільш значущих для неї мо- тивів; гальмування інших мотивів, спонукань, намагань; організація дій, учинків згідно зі свідомо поставленими цілями. Саме в цих діях і виражається воля.

Воля невід’ємна від свідомості, від свідомих дій. Вона передбачає регулювання поведінки особистості, панівну роль людини в регулю- ванні дій у зв’язку з пізнаною необхідністю на основі знань. Тому це панування — і компонент свободи волі, і вияв цієї свободи.


 

Процес регулювання не відірваний від потреб. Воля детермінуєть- ся потребами, але не підкоряється їм. Воля зумовлена мотивами, скла- дом особистості — це її перша особливість (детермінізм). Друга особ- ливість — це особистісний характер вольових дій. Вольова дія — не імпульс у процесі автоматичної розрядки, вона опосередковується сві- домістю, це прояв особистості, її свідомої спрямованості.

Воля — єдність двох тенденцій: потягів і повинності. Вона вини- кає тоді, коли людина здатна до рефлексії щодо власних потягів бажань, може так чи інакше поставитись до них.

Історії психології відомі спроби як ототожнити волю з інтелекту-

альними чи емоційними процесами, так і відмежувати її від них.

У межах інтелектуалістичної теорії воля зводиться до асоціації від-

чуттів, уявлень. Головне у волі — це асоціація уявлення мети з дією.

В емоційній теорії воля — це особлива форма емоцій. Вундт вва- жав, що воля є афект, який з метою отримати задоволення і запобігти стражданням намагається перетворитися в дію. Але потяги є лише спо- нукальної причиною нашої практичної діяльності. Ми керуємося не лише потягами, а й повинністю (я мушу).

У волюнтаристичній теорії В. Джеймса воля не виводиться ні з емоційних, ні з інтелектуальних явищ. Вона розглядається як само- стійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається ви- конати людина. Думка сама по собі містить силу, що може викликати поведінку людини.

Такі підходи до розуміння волі лише підкреслюють взаємопроник-

нення афективної й інтелектуальної сфер нашої свідомості.

Фізіологічним механізмом волі є кіркова рефлекторна діяльність, що безперервно співвідноситься, врівноважує організм із зовнішнім се- редовищем на основі створення оптимального осередку збудження. Зри- мо, явно воля виражається в діях і вчинках.

Осередок оптимального збудження не передбачає сам по собі суті дії, вчинку. Людина або відмовиться від боротьби у хвилину небезпеки, чи вона буде втікати, чи кинеться на допомогу слабкому. Спонукання тут — це запобігання небезпеці. Але волі в полоні спонукань, потягів ще


 

немає. Потрібне усвідомлення ставлення до наслідків своїх дій. І лише тоді вчинком може стати і втеча, і підіймання рук, і активна боротьба.

Отже, визначальними є психологічні механізми, що зумовлюють вольову специфіку регуляції діяльності.

Потреби можуть слугувати спонуканням до дії. Але між спонукан- ням і реальною дією у власне волі присутній момент усвідомлення, реф- лексії. Воля являє собою певну структуру, що має початок і кінець. Оди- ницею вольового процесу є вольовий акт, у якому виділяються чотири фази, що розкривають суть вольової поведінки. Від обмірковування того, як досягти мети, які шляхи до неї ведуть, до прийняття рішення ді- яти саме так, а не інакше, тобто від виникнення наміру дії і до здійснення рішення, — так розгортається вольова дія. Вона пов’язана з боротьбою мотивів при прийнятті рішення і з вольовим зусиллям. Воля підкоряє по- ставленій меті всі дії особистості.

Розгляд мотивації як обов’язкової умови виникнення вольової пове- дінки пов’язаний з ім’ям Д. М. Узнадзе. Основою теорії Узнадзе є вчення про потреби як джерела активності та об’єктивну ситуацію їхнього задо- волення. За цією теорією, активність, спрямована на задоволення потреб, пов’язаних із добуванням засобів для задоволення потреб, має дві форми:

•           поведінка-обслуговування (вужче — імпульсивна поведінка) жи- виться від джерела актуальної потреби. Колись об’єкт дії звер- тається до зовнішнього середовища для задоволення потреби, для нього створюється актуальна ситуація, яка є умовою виникнення відповідної установки;

•           вольова поведінка, спрямована на задоволення не актуальної по- треби суб’єкта, а можливої потреби, яка може виявитися у даного суб’єкта через деякий час. Активність, що «має силу діяти без ак- туальної потреби», — це воля.

Здійснення вольового акту залежить від прийняття рішення. Актові рішення передує період обмірковування та пошуку потрібної для даної особистості поведінки, за яку суб’єкт готовий нести відповідальність. Це поведінка, в якій людина виходить із загальних потреб, а не керуєть- ся імпульсом актуальної потреби.


 

Дії людини можуть бути мимовільними (машинальними, інстинк- тивними) і довільними (свідомо направленими). Всі довільні дії людини є вольовими. Воля — це особлива форма активності, в якій здійснюєть- ся здатність людини здійснювати цілеспрямовані дії.

Типово вольовими можна назвати такі дії, виконання яких пов’яза- не з подоланням перешкод на шляху до поставленої мети. Ці перешко- ди можуть бути зовнішніми (складність самої справи, важкі умови ро- боти, опір інших людей) і внутрішніми (недостатня працездатність, від- сутність уміння, неуважність, стомлення, погані звички та ін.). Воля не- обхідна не тільки для того, щоб примусити себе зробити щось, не див- лячись на певні труднощі. Вона ж дозволяє утриматися від дій, що за- важають досягненню мети.

Таким чином, воля виявляється в свідомому, вільному регулюванні людиною своєї поведінки, в умінні управляти собою.

Вольові якості особистості

В процесі діяльності, спрямованої на досягнення різної мети, формуються і виявляються вольові якості особистості. Розглянемо го- ловні з них.

Самостійність полягає в умінні ставити перед собою цілі і діяти, ке- руючись власними переконаннями, знаннями і уявленнями про те, як по- ступати у відповідних ситуаціях. Протилежна якість — навіюваність тоб- то легке і некритичне запозичення чужих поглядів у форми поведінки.

Рішучість виявляється в тому, що людина своєчасно і без зайвих одиниць ухвалює остаточно обдумані рішення. Протилежна власти- вість — нерішучість.

Настійливість — якість, що забезпечує довге і неослабне напру- ження енергії, спрямованої на досягнення мети. У спотвореному вигляді наполегливість виявляється в упертості, тобто небажанні відмовитися від помилкового рішення.

Витримка (самовладання) — уміння володіти собою.

Інші вольові властивості особистості — сміливість, мужність, стій- кість,дисциплінованість, старанність — є похідними від якостей, наве- дених вище.


 

Головна вольова якість продавця — витримка, що дозволяє йому за будь-яких обставин зберігати спокій, успішно справлятися з обслугову- ванням навіть найважчих покупців.

Наполегливість продавця виявляється в тому, що він не опускає руки при невдачах, а прагне винести з них урок на майбутнє. Без наполегливості неможливе просування до вищих ступенів професій- ної майстерності.

При обслуговуванні покупців рішучість продавця знаходить найбільш яскравий вираз в його умінні узяти ініціативу в свої руки, якщо це доцільно.

Важлива вольова якість продавця — самостійність. Буває, що не- дбале ставлення до виконання своїх обов’язків з боку окремих працівни- ків магазину заражає і інших членів колективу. Справжній продавець са- мостійний в своїх вчинках. Він завжди працюватиме так, як диктує йому професійний обов’язок.

Безвілля продавця обертається нестриманістю, він легко піддається чужому, деколи несприятливому впливу, проявляє безглузду упертість, не бажаючи в чомусь поступитися покупцю і утрудняючи тим самим ви- хід з складної ситуації. Безвільна людина не в силах справитися з труд- нощами, яких немало в торговій професії.

Знайомство з психічними процесами і станами дозволяє майбут- нім продавцям краще розбиратися в людях і в самих собі, показує, які психічні якості необхідно розвивати, для того, щоб успішно пра- цювати в торгівлі.

Стрес — термін, який використовується для означення широкого спектру станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екс- тремальні впливи (стресори). У залежності від виду стресора і характе- ру його впливу вирізняють фізіологічний і психологічний стрес. Остан- ній поділяється на інформаційний і емоційний. Інформаційний стрес ви- никає в ситуаціях інформаційних перенавантажень, коли людина не ви- конує завдання, не встигає приймати правильні рішення у належному темпі. Емоційний стрес виявляється у ситуаціях загрози, небезпеки, гні- ву та ін. Стрес може здійснювати як позитивний, мобілізуючий, так і не- гативний вплив на діяльність (дистрес), аж до повної дезорганізації.


 

Переживання

Взаємовідносини коли щось подобається, а щось ні, одне приємне, інше неприємне. Приємним у переживаннях відображається оцінка лю- диною явищ, спонукання до дії, передбачення її наслідків.

Переживання завжди суб’єктивні, інтимні. На відміну від речей, явищ, предметів вони не існують поза психікою людини. Наприклад, грає музика. Вона звучить незалежно від нас. Ми сприймаємо мелодію. І вже від нашого досвіду, віку, потреб залежить, що ми відчуваємо — за- доволення чи незадоволення і що переживаємо — радість чи смуток.

Наші переживання завжди реальні. Наприклад, подія вже минула, а ми переживаємо страх або печаль, коли згадуємо про неї. Переживання — це форма вияву нашого ставлення до об’єкта, ситуації, іншої людини, до себе, до того, що нас оточує, це факт нашого внутрішнього досвіду.

Органічні зміни

Аналіз емоцій не обмежується аналізом феноменології переживань. Форма даності нашого ставлення до навколишньою середовища й до себе як реальності цього середовища виявляється також і в органічних змінах, які ми відчуваємо. Органічні зміни — це не диференційовані емо- ційні відчуття приємного і неприємного, напруженості й розрядки, збу- дження і пригніченості. В переживаннях же наше ставлення виявляється диференційовано — смуток, радість, гнів. Полюси переживань і органіч- них змін не завжди збігаються.

Даність органічних змін і переживань в емоціях свідчить про їх по-

двійний характер, складну природу.

Емоційність

Властивість людини, яка характеризує якість і динаміку її емо- ційних почуттів. Змістові аспекти емоційності відображають явища і симпатії, що мають особливе значення для суб’єкта. Вони нерозривно пов’язані зі стержневими особливостями особистості, її моральним по- тенціалом: спрямованість мотиваційної сфери, світогляду, ціннісними орієнтаціями та ін.


 

Якісні характерності емоційності визначають ставлення індивіда до навколишнього світу і знаходять своє відображення в знакові і мо- дальності домінуючих емоцій. До динамічних особливостей емоційності можна віднести особливості виникнення, проходження і закінчення емо- ційних процесів і їх зовнішнього прояву. Емоційність є однією з осно- вних складових темпераменту.

Емпатія (від грецького «співчуття») — розуміння емоційних ета- пів іншої людини у формі співчуття. Термін уведений Е. Тітченером, який узагальнив у ньому близькі за змістом ідеї про симпатії, а також положення концепції у відчутті. Як особливі форми емпатії вирізняють співпереживання — переживання суб’єктом емоційних станів, які від- чуває інший на основі співставлення з ним, і співчуття — переживання суб’єктом з приводу почуттів іншого.

Встановлено, що емпатична властивість індивідів зростає з рос- том минулого досвіду; емпатія легше реалізується також у випадку по- дібності поведінки й емоційних реакцій суб’єктів, а також у високотри- вожних індивідів.

Настрій — це загальний емоційний етап, що забарвлює протягом значного часу окремі психічні процеси й поведінку людини.

При розрізненні почуттів за силою виділяють пристрасті як склад- не психічне явище, у якому тісно переплітаються емоційні, вольові та пізнавальні процеси.

Пристрасть — це можливість ідеї постійно, впродовж тривалого часу викликати сильну емоційну реакцію.

Прояви емоції й почуттів мають, крім загальних, і специфічні ха-

рактеристики.

Структура і мотивація вольового акту

У кожній вольовій дії можна вирізнити два етапи.

Перший — підготовчий етап — на якому усвідомлюється мета, ви-

значаються шляхи її досягнення і приймаються рішення.

Другий — виконавчий етап — на якому виконується прийняте рі-

шення і здійснюється самооцінка виконаної дії.


 

Основу волі, як і активності суб’єкта в цілому, складають його потреби, що породжують розгалужену і різноманітну мотивацію дій і вчинків. Під мотивацією в психології розуміють три відносно самостій- них види психологічних явищ. Це по-перше, мотивація, як мотив, що ви- ступає як збудження до діяльності, пов’язаної із задоволенням потреб; по-друге, мотивація як причини, що визначають вибір напрямку пове- дінки, створюють в своїй спільності напрямок розвитку особистості лю- дини; по-третє, мотивація як спосіб саморегуляції поведінки і діяльності людини (емоції, бажання, потяги і т. д.).

Потяг — мотив у діяльності, що являє собою недостатньо чітко усвідомлену потребу. Бажання як мотив характеризуються достатньою мірою усвідомленістю потреби. Зі зміною значення різних потреб у людини в ряді випадків відбувається боротьба мотивів. У результаті обговорення чи боротьби мотивів приймається рішення, яке може бути одразу втілено в життя чи відхилено, тоді виникає довготривалий на- мір. При переході рішення в дію відбувається виконання — останній момент вольової дії.

Позитивні якості волі: мужність, самостійність, витримка, дисцип- лінованість, сміливість, рішучість, наполегливість. Вирішальне зна- чення для формування позитивних якостей особистості має моральне виховання волі, яка залежить від соціальної важливості мотивів, що по- кладені до основи вольового акту.

Локус контролю

Локус контролю (від лат. «місця» і «перевірка») — поняття, запро- поноване американським психологом Д. Реттером для означення стійкої властивості індивіда, що формується у процесі соціалізації. Доведено, що люди, які мають внутрішній локус контролю, більш упевнені в собі, послідовні і впевненні у досягненні поставленої мети, схильні до аналізу, комунікабельні і незалежні. Схильність до зовнішнього локусу контро- лю навпаки, проявляється поряд з такими рисами як невпевненість в сво- їх діях, неврівноваженість, прагнення постійно відкладати реалізацію своїх намірів, тривога, підозрілість, конформність і агресивність.


 

Самоконтроль — раціональна оцінка суб’єктом власних дій на основі особистісно значимих мотивів і установок, що полягає у зістав- ленні, аналізі і корекції відношень між цілями, засобами і наслідками дій. Здатність особистості до систематичного самоконтролю є одним із показників розвитку її вольової сфери.

Люди помітно розрізняються за тим, кому вони схильні адресувати відповідальність за власні дії і вчинки. Якість, що характеризує схиль- ність людини визначати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам і обставинам або ж, навпаки, власним зусиллям і здіб- ностям, називають локалізацією контролю.

Якщо люди розуміють причини своєї поведінки, як зовнішній фак- тор, то йдеться про зовнішню (екстернальну) локалізацію контролю, якщо ж індивід бере на себе відповідальність за власні дії, то це засвід- чує про внутрішню (інтернальну) локалізацію контролю. Інтернальна й екстернальна локалізації контролю вольової дії, який має як позитивні, так і негативні соціальні наслідки, є стійкими якостями особистості, що формуються в процесі розвитку і виховання.

Ризик та його види

Одним із найхарактерніших проявів волі виступає людська пове- дінка в умовах ризику. Ризик — це характеристика діяльності при не- визначеності для суб’єкта її результату і наявності його пропозиції мож- ливі небажані наслідки у випадку невдачі.

Сучасна психологія розрізняє дві взаємопов’язані причини ризи- кованої поведінки або два види ризику. Перший — розрахунок на ви- граш, очікувана величина якого у вдалому випадку перевищує ступінь небажаних наслідків при невдачі (ситуативний ризик). Виправдований ризик і не виправданий.

Інший вид ризику — надситуативна активність особистості, безко- рисний ризик, заради ризику. Такі люди найчастіше зустрічаються серед монтажників-висотників, спортсменів-гонщиків, монтерів високовольт- них ліній та ін.


 

Запитання для перевірки

1.         Проаналізуйте поняття «Воля».

2.         Розкрийте суть волюнтаристичної теорії.

3.         Поясніть фізіологічні механізми волі.

Теми для рефератів

1.         Шляхи розвитку волі.

2.         Ознаки волі у людини.

Рекомендована література

1.         Рувинский   Л. И. Самовоспитание  личности.   —   М.:   Мысль,

1984. — С. 22–30, 89–102.

2.         Рувинский Л. И.,  Хохлов   С. И. Как   воспитать  волю   и  харак- тер. — М.: Просвещение, 1986. — 142 с.

3.         Селиванов Л. И. Воля  и  ее  воспитание. — М.: Знание, 1976.  —

64 с.

4.         Франкл В. Человек  в поисках смысла. — М.: Прогресс,  1990.  — С. 93–156.

5.         Хеккаузен Х. Мотивация и деятельность: в 2 т. / Пер. с нем. — М.: Педагогика, 1986. — Т. 1. — 408с.

Запитання для перевірки

1.         У чому суть емоцій і почуттів?

2.         Проаналізуйте психологічні та фізіологічні механізми емоцій.

3.         Поясніть виразні рухи як зовнішню форму  існування емоцій.

4.         Розкрийте загальні властивості емоцій і почуттів.

5.         У чому суть естетичних почуттів?

Теми для рефератів

1. Емоції та особистість.

2. Управління емоціями.