Тема 5.   Психічні властивості і стани особистості продавця

Психічний стан — поняття, що використовується для умовного вирізнення в психіці індивіда відносно статистичного моменту, на від- міну від поняття «психічний процес», що визначає динамічні моменти психіки, і поняття «психічна властивість», що вказує на стійкість про- яву психіки індивіда, їх закріплюваність і повторюваність в структурі його особистості.

До емоційних станів належать настрої, афекти, пристрасті, тривога,

страх, стрес.

Виділення сфери психічних станів заповнює прогалину в системі психології між психічними процесами (відчуття, сприйняття, мислення, пам’ять, уява) і психічними властивостями особистості (спрямованість, здібності, темперамент, характер). Адже психічний стан впливає на пе- ребіг психічних процесів, він може перетворюватися на властивість осо- бистості, яка, у свою чергу, зумовлює виникнення стану. Отже, зв’язок компонентів психіки виглядає таким чином:

процес =: стан:==: властивість.

Психічний стан тісно пов’язаний з індивідуальними  властивос-

тями особистості, оскільки він характеризує психічну діяльність не


 

загалом, а індивідуально. Стан страху в однієї людини може виявлятися у психічному збудженні, а в іншої — у психічному заціпенінні, галь- муванні психічної діяльності. Психічні стани можуть позитивно впли- вати на виконувану діяльність (трудову, навчальну, спортивну), на про- цес спілкування, а можуть і дезорганізовувати їх.

Психічний стан — це «найглибинніший» момент психічного. Це не просто сполучна ланка між психічним процесом і психічною властивіс- тю особистості. Під психічним станом розуміється не стан організму, а

«стан душі», різноманітні її відгуки на свої власні відчуття та уявлення.

Психічні стани можуть бути класифіковані як вияви психічних процесів:

•      стани емоційні — настрої, афекти, тривога та ін.;

•      стани вольові — рішучість, розгубленість тощо;

•      стани пізнавальні — зосередженість, замисленість і т. д.

Психічні стани розрізняють за глибиною і тривалістю. Пристрасть як психічний стан глибше, ніж настрій. Кожний стан тимчасовий, може поступитися іншому. З практичною метою виділяють стани миттєві (не- стійкі), довгочасні і навіть хронічні, або оперативні, поточні та перма- нентні. Кожний стан, наприклад, тривога і замисленість, за певних умов може бути і оперативним (нестійким), і поточним (тривалим), і перма- нентним (хронічним). Перехід станів із поточних у перманентні може мати як позитивний (стан тренованості в спорті, рішучості), так і не- гативний (стан утоми, розгубленості) характер. Зв’язок емоційних ста- нів і властивостей найвиразніше проявляються у стані тривоги.

Терміном «тривога» позначається емоційна відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміну «страх», яким позначається ре- акція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму виконува- ною діяльністю. Висока тривожність знижує ефективність інтелектуальної діяльності, гальмує її в напружених ситуаціях, наприклад, під час іспитів, заліків; знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість у своїх здібностях, є однією з причин негативного соціального статусу особистості, бо її поведінка характеризується емоційною неврівноваже- ністю, роздратуванням і може призвести до емоційного стресу.

Поняття стресу було запроваджене в 50-ті роки XX ст. канадським ученим Г. Сельє для визначення генералізованої  реакції організму —


 

«загального адаптаційного синдрому» — як відповіді на будь-який не-

сприятливий вплив. Реагування на екстремальний вплив має певні стадії:

1)         «фаза шоку» характеризується різким падінням опору організму;

2)         «фаза резистентності» мобілізує адаптаційні можливості організ-

му відповідно до нових умов;

3)         «фаза виснаження», якій відповідає стійке зниження резервів ор-

ганізму.

Причиною стресу може слугувати несподіванка, що порушує звич- ну течію життя. Р. Лазарус, розвиваючи вчення про стрес (1950, 1970), висунув концепцію, згідно з якою розмежовуються поняття фізіологіч- ного стресу, пов’язаного з реальним подразником, і психічного, емоцій- ного стресу, за якого людина на основі індивідуальних знань і досвіду оцінює майбутню ситуацію як загрозливу, складну. Якщо у випадках фі- зіологічного стресу адаптаційний синдром виникає в момент зіткнення з подразником, то в разі емоційного стресу адаптація передує ситуації, на- стає завчасно. Саме завдяки цьому емоційний стрес може бути цільним. Але робота в стресогенній ситуації обов’язково призводить до додатко- вої мобілізації внутрішніх ресурсів, може мати несприятливі наслідки. Типові хвороби «стресової етіології» — серцево-судинні патології, ви- разка шлунку, психосоматичні розлади, депресивні стани — характерні для сучасних видів виробничої та управлінської діяльності. Стрес існує завжди. Вплив його залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинни- ків, що такий стан викликають, і від індивідуально-психологічних осо- бливостей особистості. У складних життєвих ситуаціях, критичних мо- ментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати характерною рисою особистості — схильністю до емоційного стресу. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. Так, у схильних до стресу частіше простежуються здатність до конкуренції, тверде прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, не- спокій, експресивне мовлення, відчуття постійного браку часу. Дослід- ники стресу виявили також тенденцію відповідати на подібні стресові ситуації однаковими характерними реакціями, що пояснюється напра- цьованою в процесі індивідуального розвитку системою психологічних механізмів (зокрема мотивів).


 

Отже, у психічних станах відбувається поєднання, злиття характе- ристик психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психічного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та са- мозростання.