4.2. Роль уяви у роботі продавця. Уява. Поняття про уяву

Що така уява, напевно, знає кожний. Ми дуже часто говоримо один одному: «Уяви собі таку ситуацію…», «Уяви собі, що ти…» або

«Ну, придумай же що-небудь!» Так от, для того щоб все це робити —


 

«представляти», «уявляти», «придумувати» — нам необхідна уява. До цього лаконічного визначення поняття «уява» слідує додати лише де- кілька штрихів.

Коли людина уявляє (звичайно, в доброму сенсі цього слова), в її свідомості виникають різноманітні психічні чини. І залежно від того, який характер їх походження, прийнято розрізняти уяву репродуктив- ну (або відтворюючу) і продуктивну (або творчу). Чини репродуктивної уяви виникають на основі словесного або графічного опису. Наприклад, при читанні книги уява допомагає уявити собі ситуацію, в якій знахо- диться головний герой, «побачити» на основі словесного опису його об- личчя, одяг. Чини творчої уяви завжди оригінальні. Вони синтезуються людиною самостійно, без опори на який-небудь опис. Якщо спробувати придумати яку-небудь цікаву історію, але щоб вона не була схожа на вже відомі сюжети, то стане зрозуміло, про що йдеться, оскільки серед чинів, які у вас при цьому виникнуть, будуть і чини творчої уяви.

Уява — це процес побудови чину продукту діяльності ще до його виникнення, а також створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю.

Особливість уяви полягає в тому, що воно дозволяє ухвалювати рішення і знаходити вихід в проблемній ситуації навіть за відсутності знань, які в таких випадках необхідні мисленню. Фантазія (синонім по- няття «уява») дозволяє як би «перестрибнути» через якісь етапи мис- лення і уявити собі кінцевий результат.

Види і прийоми уяви

Пасивна і активна уява

Пасивною називають уяву, яка виникає «сама собою», без поста-

новки спеціальної цілі.

Активна уява направлена на розв’язання певних задач. Залежно від характеру цих задач воно ділиться на репродуктивне (або відтворююче) і продуктивне (або творче).

Репродуктивна уява відрізняється тим, що створює чини, відпо-

відні опису. Наприклад, при читанні літератури, при вивченні карти


 

місцевості або історичних описів уява відтворює те, що відображено в цих книгах, картах, розповідях. Коли відтворюються чини об’єктів, для яких важливе значення мають просторові характеристики, говорять ще про просторову уяву.

Продуктивна уява, на відміну від відтворюючої, припускає само- стійне створіння нових чинів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. Продуктивна уява явилася невід’ємним елемен- том творчої діяльності.

Уява — психічний (інтелектуальний)  процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями. Уява надає людині можливість вихо- дити за межі реального світу, переміщувати речі та події в майбутнє, ми- нуле, в інші світи та простори.

Принциповим є те, що уява пов’язана з образами, уявленнями, хоча продукт уяви оформлюється знаково — у вигляді, наприклад, опису, тексту, тобто вербально (скажімо, як фантастичний твір). Уче- ні вважають, що уява виникла в людини як відповідь на потребу пе- редбачати результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи.

Пасивна уява —це щось на зразок сурогату реальності, її заміни в уяві. Ця уява пов’язана з аутичним мисленням, вона створює образи про- грами, які не здійснюються або взагалі є нездійсненними. Пасивна уява може виникати довільно (тут ідеться про образи, створені спеціально, однак ніяк не з метою втілення їх у життя) або мимовільно (в умовах без- діяльності свідомості, під час сну, в стані афекту, галюцинацій тощо).

В активній уяві теж можна виділити два типи — відтворюючу і творчу уяву.

Відтворююча уява створює образи на основі опису (в широкому смислі), який може проводитися в різних знакових системах, скажімо, в словесній, числовій, формульній, графічній, нотній та ін. Коли такий образ відтворюється, людина, по-перше, має розуміти принципи функ- ціонування відповідної знакової системи (мову, ноти, формули та ін.), по-друге, доповнювати цей процес відтворення своїми знаннями та ві- домими образами.


 

Відтворююча уява наслідує творчу уяву автора художнього або му- зичного твору, графіки або креслення, і в цьому смислі вона другорядна, не оригінальна.

Незаперечно важливою є роль відтворюючої уяви в навчанні. Остан- нім часом ця проблема тісно пов’язана з комп’ютерним навчанням. Річ у тім, що сучасні комп’ютерні навчаючі системи пропонують нові мож- ливості для створення навчальних середовищ — комбінацію тексту, ма- люнків, анімації, звуку, так звані гіпертексти, в яких можна вільно пе- реходити з одного семантичного рівня знань на інший, встановлювати власні уявні зв’язки між подіями, явищами тощо, моделювати явища та події з відмінними від реальних якостями та результатами.

Творча уява вимальовує нові, оригінальні образи та ідеї. Саме вона, доповнюючи творче мислення і взаємодіючи з ним, становить основу людської творчості. Продуктом творчої уяви є художній образ. Синтез в уяві здійснюється у різних формах, які називаються прийомами уяви. Та- кими прийомами (операціями) уяви є:

•           гіперболізація, що характеризується збільшенням або зменшен- ням предмета, а також аналогічною зміною окремих частин; крім того, може змінюватися і кількість окремих частин (Змій Горинич з трьома та більше головами тощо);

•           схематизація — окремі уявлення зливаються, відмінності сти-

раються, а риси схожості виступають чітко;

•                       типізація — виділення суттєвого, яке повторюється в однорідних образах (так створюється, як правило, художній образ);

•           загострення — підкреслювання окремих ознак. Саме на базі за-

гострення створюються шаржі та карикатури.

Дуже поширеним прийомом уяви є аглютинація, тобто «поєднан- ня» різних, звичайно не об’єднуваних якостей, деталей, частин (це дже- рело багатьох казкових образів — русалка, кентавр та ін.).

А ось в одному англійському патенті запропоновано поєднати в од- ній автомобільній фарі функції звичайної фари та фари, яка світить уго- ру та вбік, щоб освітлювати дорожні знаки. На внутрішньому боці скла фари робиться виступ у вигляді призми. При переключенні на ближнє світло частина пучка світла від фари ухиляється вбік і вгору й освітлює дорожні знаки на відстані 25 м від автомобіля.


 

Дуже важливим прийомом створення творчого образу є аналогія, коли будується образ, чимось схожий на реально існуючу річ, організм, дію. Саме на цьому принципі ґрунтується спеціальна галузь знання бі- ології та інженерної справи — біоніка. Біоніка вирізняє певні якості жи- вих організмів, застосовує їх для створення механізмів. Так було ство- рено багато нині діючих приладів (наприклад, локатор — аналог органів орієнтації кажана).

Фізіологічні основи уяви

Уява, як і всі інші пізнавальні процеси, становить результат діяль- ності мозку людини, функцію кори великих півкуль. Однак уява, най- важливішою роллю якої є програмування, створення планів діяльності, пов’язана фізіологічно не тільки з корою, а й з більш глибокими від- ділами мозку, зокрема з гіпоталамо-лімбічною системою. Принциповим є зв’язок уяви з «блоком програмування, регуляції й контролю» мозку, який міститься в лобних долях. Усе це сприяє зворотному впливу фанта- зійних та уявлюваних образів мозку на периферичні частини організму.

Спостереження за письменниками, музикантами, іншими людьми, з багатою уявою і вразливими, свідчать, що уява впливає на протікання фізіологічних процесів. Відомо, що Вольтер постійно захворював у річ- ницю Варфоломіївської ночі —у нього підвищувалася температура від однієї думки про тисячі вбитих внаслідок релігійного фанатизму людей.

О. Р. Лурія описав феномен — людину з винятковою пам’яттю (Шерешевський), що мала також і яскраву точну уяву, через яку могла впливати на власний організм (цей факт, до речі, ще раз доводить най- тісніший зв’язок пам’яті з образним мисленням та уявою). Так, йому було достатньо уявити, що в одній руці він тримає шматок льоду, а в іншій гарячий предмет, як температура однієї руки знижувалась, а дру- гої — підвищувалась.

Якщо людині запропонувати уявити, що вона піднімає певну вагу, то її м’язи напружуються і можна зареєструвати біоструми м’язів. За цим принципом виконані протези з біострумовим керуванням.

У професіях, пов’язаних зі спілкуванням з людьми, треба вра-

ховувати, що вплив на уяву людини може принципово змінити її стан


 

здоров’я, поведінку тощо. Так, відомо, що студенти-медики нерідко по- мічають у себе або у своїх близьких уявні симптоми тих хвороб, які вони вивчають. Стан хворих погіршується, якщо вони почують роз- мову лікарів щодо їхньої хвороби, від необережного слова лікаря вони починають уявляти, що хворі дуже небезпечно, смертельно, Такі хво- роби в медицині називають ятрогенними. Трапляються також нервові розлади в дітей, викликані помилками вчителів або вихователів, їх не- обережними, нетактовними вчинками чи словами — такі нервові роз- лади називаються дидактогенними.

З механізмами уяви пов’язані проблеми посттравматичного стре- су — психічного й фізіологічного стану людини, яка зазнала психотрав- ми навіть у далекому минулому. Психологи та психотерапевти, що пра- цюють з евакуйованими чорнобильцями й ліквідаторами аварії на ЧАЕС, людьми, які пережили землетрус у Спітаку, інші трагедії, війни, пожежі та вигнання тощо, зазначають, що їхні пацієнти терплять муки від яскра- вих уявлень пережитих подій, їхні ейдетичні образи доповнюються й модифікуються уявою, постійним страхом бути поверненим у ту пси- хотравмуючу ситуацію.

Розвиток уяви

Уява — це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення. Г. Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик творчої особистості. Уява, на його дум- ку, пов’язана з незалежністю мислення і мусить поєднуватися з розумін- ням важливості уявлюваного. Багато відкриттів, які звичайно вважають випадковими, насправді народилися завдяки великій силі уяви, яка мит- тєво малює різноманітні висновки з випадкового спостереження (Г. Се- льє). Як приклад Г. Сельє наводить у цьому зв’язку винахід інсуліну фон Мерінгом і Мінковським, поштовхом стало випадкове спостереження, що сеча собак з видаленою підшлунковою залозою притягує рої мух.

Крім терміна «уява» часто синонімічно використовується термін

«фантазія». Однак існує думка, що за цими словами криється трохи різ- на психологічна реальність. Так, відомий філософ Л. Голосовкер вважає, що людині й людству властивий вищий інстинкт — культури й творчості


 

(на відміну від низьких інстинктів — вегетативного й сексуального). Цей інстинкт здійснює свою функцію через імажинацію — уяву. Звідси й його назва — імажинативний абсолют. У цьому підході принципово розрізняються фантазія і уява. Вони не збігаються, оскільки фантазія не пізнає, вона не вгадує, а тільки грає, її основна діяльність — комбінуван- ня. І саме цим інколи зайвим комбінуванням вона може заважати уяві в її творчо-пізнавальному процесі.

Зазначаючи негативну роль фантазії, яка заважає дослідженню іс- тини уявою, слід підкреслити, що розрізнити їхні функції дуже важко, подібно до того, як «у річці важко відділити холодну течію від загаль- ного потоку її вод» (Л. Голосовкер). Фантазія теж створює, однак на- самперед те, чого бути не може. Це казки, міфи, пов’язані з естетичним почуттям, зокрема, дитини.

Одначе наукова, технічна творчість і взагалі професійна творчість пов’язані вже не з фантазією, а з уявою, фантазією стимульованою. Не фантазія, а уява підказує вченим-винахідникам  нові образи, інсайти тощо. Стимульована фантазією уява створює «задуми поета» та «іма- жинативні світи», сила яких не в тому, що вони дублюють дійсність, а в тому, що вони роблять явним і характерним те, що сховане в предметах та їхніх взаємовідносинах, вони розкривають дійсність.

Уява і фантазія розвиваються в нормі за звичайними законами роз- витку вищих психічних функцій — від мимовільної уяви до довільної, від репродуктивної до творчої. Так, не викликає сумніву, що розвиткові творчої уяви, зокрема дитини, сприяють казки, художня література, хо- роші фантастичні твори, загалом мистецтво, природа. Однак існують і безпосередні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву. Людині можна запропонувати тему для невеличкого оповідання, наприклад:

«Театр», «Магазин», «Мандрівка за місто». Однак розкрити тему по- трібно так, щоб усі події були описані у зворотному порядку — нібито на кінострічці, яка прокручується назад. Така вправа, безумовно, тренує розвиток уяви, оскільки для того, щоб повернути події назад, потрібно дуже детально уявити собі їх природний хід.

Одним з ефективних прийомів розвитку уяви є «робота з уявними предметами».


 

Серед форм уяви, які треба розвивати, варто назвати таку глибинну й емоційну її форму, як емпатія. Розвинена уява сприяє емпатичному розумінню — важливій якості особистості. Емпатичне розуміння іншої людини об’єднує здатність слухати й передавати почуте іншому. Точ- не емпатичне розуміння включає процеси адекватного представлення (тобто сприйняття того, що і як людина переживає) і комунікації (тоб- то переконання інших у своєму розумінні їхніх почуттів, поведінки й досвіду). Воно є важливим для будь-якої спільної діяльності (зокрема, творчої спільної діяльності).

У технічній творчості дуже вагомою є здатність емпатії неживих предметів, уявного перевтілення в механізм, прилад або його деталь. Та- кий метод широко застосовується в синектиці — одному з підходів до активізації винахідництва.

На цьому ж умінні заснований «метод маленьких людей» (Г. Альт- шуллер), згідно з яким емпатія певного технічного елемента (або тех- нічної системи) не повинна відбуватися цілісно (скажімо, людина уявляє себе криголамом), а потрібно, навпаки, «оживляти» цю систему, уявля- ючи на її місці групу «маленьких людей», які тримаються за руки. Такий емпатичний прийом допомагає розділити систему на частини («розімк- нуті руки»), знову зібрати її та ін. «Люди» можуть перегруповуватися, розривати свій потік у будь-якому місці, ставати ближче або далі тощо. Відповідно до цього модифікується технічний пристрій.

Для розвитку емпатії можна запропонувати, скажімо, таку вправу. Учасники тренінгу розповідають про якийсь предмет або зображують його (а ще краще — роблять це одночасно). Це може бути ліфт, стілець, дерево, гітара та ін.. Зрозуміло, що для хорошої відповіді потрібно «уя- вити себе» цією річчю, зрозуміти, що її оточує, як вона «живе», чи можна якось поліпшити її «життя». Ось як, наприклад, один з учасників занять із розвитку уяви описує життя ліфта: «Я — перевожу людей і речі вго- ру-вниз, вгору-вниз… Весь час. Відпочинку немає ні вдень, ні вночі, не- має вихідних і відпусток. Рабське, важке життя, голова болить, тиск ви- сокий. Ламають мене постійно, ріжуть, б’ють дверима. Ой, важко мені, погано, вмираю! (Зображує падіння.) Ходіть тепер пішки!».


 

Уявлення можуть бути як результатом роботи пам’яті, так і про- дуктом діючи тільності уяви. У першому випадку уявлення відтворюють те, що зустрічалося в досвіді людини, а в другому — є образами пред- метів і явищ, яких він ніколи не сприймав.

Неможливо уявити що-небудь, не спираючись на попередній до- свід. Навіть найфантастичніші картини уяви є своєрідне поєднання еле- ментів реально існуючих предметів і явищ (ангел — людина з крилами, сфінкс — істота з головою людини і тулубом лева і т. д.)

Найважливіше призначення уяви полягає в тому, що воно дозволяє уявити результат праці до його початку. І не тільки кінцевий продукт праці, але і проміжні його етапи.