2.4.  Мислення і мовлення.

Зв’язок мислення і мовлення з професійною діяльністю продавця

Поняття про мислення

Багато властивостей речей люди пізнають за допомогою органів чуття. Але ж наші знання не обмежуються відомостями про колір, фор- му, запах і інші поверхні ознаки об’єктів. Виявити приховані, недоступ- ні сприйняттю, властивості предметів і явищ дозволяє мислення. Мис- лення виникає і розвивається в практичній діяльності. Так, ударяючи одним каменем об інший, людина дізнається, який з них твердіший, під- даючи камінь обпаленню, виявляє його стійкість до вогню, опустивши у воду, — відсутність плавучості. Всі ці відомості неможливо одержати за допомогою відчуттів.

У міру накопичення досвіду практичні дії над предметами заміню- ються розумовими операціями. Дитина спочатку рахує за допомогою паличок, пізніше вона починає вирішувати приклади «в думці». Розу- мові дії дозволяють відкривати істинні, реальні властивості предметів і явищ, тому що вони виросли з практичних дій над об’єктами.

Які ж основні ознаки процесу мислення?

Почнемо з прикладу. Хлопчик повернувся з прогулянки з опух-

лою, розітнутою губою. Мати вирішує — син з кимось бився. Вона не


 

спостерігала безпосередньо, що відбулося з сином. Висновок зробле- ний опосередковано. Опосередковане віддзеркалення дає змогу за не- прямими ознаками (у нашому прикладі — по опухлій губі) дізнатися те, що людина не сприймала.

Ще приклад. Насувається хмара. Невідомо, чи піде дощ. Але лю- дина неодноразово помічала, що такі хмари були причиною зливи. Своє минуле знання вона поширює на все подібні хмари — і виходить на ву- лицю з парасолькою. Так виявляється інша важлива ознака мислення — узагальненість, тобто вирізнення закономірних зв’язків і відносин, що повторюються, між предметами і явищами.

Мислення — вища форма відображення мозком навколишньо- го світу, найскладніший психічний процес, суть якого полягає в тому, що він відображає: а) загальні і важливі властивості предметів і явищ, в тому числі і такі властивості, які не сприймаються безпосередньо; б) важливі ставлення і закономірні зв’язки між предметами і явищами. До основи процесу мислення покладено складне аналітико-синтетичну діяльність кори великих півкуль: утворення другосигнальних зв’язків, які спираються на першосигнальні зв’язки (нервові).

Мислення тісно пов’язане з чуттєвим пізнанням (відчуття сприй-

няття) і здійснюється в мовній формі, тому мова є засобом мислення.

Мислення являє собою процес опосередкованого й узагальненого ві- дображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх іс- тотних властивостях, зв’язках та ставленнях. Мислення є одним із про- відних пізнавальних процесів, його вважають найвищим ступенем пізнан- ня. Відображення на стадії мислення відрізняється від чуттєвого пізнання на стадії сприйняття тим, що мислення відбиває дійсність опосередкова- но, за допомогою системи засобів, зокрема мисленнєвих операцій, мови й мовлення, знань людини тощо. У підходах провідних вітчизняних пси- хологів, зокрема Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, О. М. Леонтьєва, П. Я. Гальперіна, Г. С. Костюка можна виділити такі загальні положення щодо трактування мислення як предмета психології (О. К. Тихомиров).

Мислення як процес відбувається завдяки мисленнєвим діям та опе- раціям. Мисленнєві дії — це дії з об’єктами, що відображені в образах, уявленнях та поняттях. Вони відбиваються «в думці» за допомогою


 

мовлення. Людина не діє безпосередньо з предметами, вона робить це подумки, не вступаючи в контакт із самими предметами і не вносячи ре- альних змін у їхню будову, розміщення.

Серед мисленнєвих операцій найважливішими вважаються аналіз,

синтез, порівняння, абстрагування та узагальнення. Можна назвати ще класифікацію і систематизацію. З порівняння починається пізнання, але найсуттєвіші ознаки виявляються за допомогою попереднього ана- лізу і наступного синтезу.

Як зазначає С. Л. Рубінштейн, аналіз і синтез — це дві сторони, або два аспекти, єдиного мисленнєвого процесу. Вони взаємопов’язані та взаємозумовлені. Аналіз найчастіше здійснюється через синтез (тоб- то через синтетичний акт співвіднесення умов з її вимогами).

Отже, так само як аналіз здійснюється через синтез, синтез здій- снюється через аналіз, який охоплює частини, елементи, властивості в їхньому взаємозв’язку.

Форми мислення. Процес мислення предстає в трьох основних формах.

Поняття — це віддзеркалення загальних і істотних ознак яких-не- будь предметів і явищ. Наприклад, поняття «взуття» включає величезна кількість різних предметів, об’єднаних одним загальним функцією — слу- жити захистом ногам від шкідливих дій зовнішнього середовища (пошко- джень, холоду, вологи і т. д.). На відміну від сприйнять і уявлень поняття не виступає у вигляді наочного образу, а виражається в слові.

Думка — це встановлення зв’язків між предметами і явищами. Воно може бути істинним («Спостережливість — важлива професійна влас- тивість продавця») або помилковим («Дорого — значить красиво»).

Властивості розуму. Успішність розумової діяльності людини за-

лежить від властивостей його розуму. Розглянемо найважливіші з них.

Допитливість. Перше з цих властивостей говорить про прагнення дізнатися якомога більше, друге — якомога доскональніше.

Глибина розуму припускає уміння проникати до сутності предметів і явищ, встановлювати їх істин суттєві зв’язки, передбачати хід подій.

Гнучкість розуму виявляється в умінні правильно орієнтуватися в нових обставинах, ухвалювати рішення не за шаблоном, а відповідно до змінних умов.


 

Критичність — уміння поставити під сумнів зроблені висновки,

вчасно відмовитися від невірного рішення.

Логічність розуму виявляється в умінні мислити струнко і послі- довно, а швидкість — в здатності ухвалювати правильні рішення в най- коротші терміни.

Всі перераховані властивості розуму знаходять постійне застосу- вання в роботі продавця і лежать в основі таких важливих професійних якостей, як кмітливість і винахідливість.

Форми мислення:

•           поняття — форма мислення, в якій відображаються загальні і при тому важливі властивості предметів і явищ;

•           судження — форма мислення, яка містить твердження або запе- речення будь-якого положення відносно предметів, явищ або їх, властивостей;

•           висновок — така форма мислення, у процесі якої людина зістав- ляє і, аналізуючи різноманітні судження, виводить із них нові. Розрізняють два способи висновків: індуктивний і дедуктивний. Ін-

дукція — це спосіб роздуму від окремих суджень до загальних, визначен- ня загальних законів і правил на основі вивчення окремих фактів і явищ. Дедукція — це спосіб роздуму від загального судження до власного, піз- нання окремих фактів і явищ на основі знань загальних законів і правил.

Види мислення:

•      предметно-дійове — вид мислення, пов’язаний із практичними ді-

ями і предметами;

•           наочно-образне — вид мислення, який спирається на сприйняття чи уявлення;

•      абстрактне — мислення поняттями.

Найпоширенішою класифікацією в сучасній психології є так звана трійка — виділення трьох видів мислення за його формою: наочно-ді- йове (практично-дійове), образне (наочно-образне) та словесно-логічне (або поняттєве, вербальне, дискурсивне, теоретичне).

Наочно-дійове мислення дитини включає, як правило, зовнішні дійові спроби. Воно розвивається у зв’язку з оволодінням предмет- ною діяльністю.


 

Коли дитина нагромаджує досвід практичних дій, її мислення від- бувається за допомогою образів. Замість того, щоб здійснювати реальні спроби, вона виконує їх розумово, уявляючи собі можливі дії й резуль- тати (процес інтеріоризації). Так виникає наочно-образне мислення.

Образне мислення дорослої людини співіснує з наочно-дійовим і вербальним і має досить важливе навантаження в системі інтелекту.

Образ виявляється значно багатшим, аніж сконцентроване в по- нятті логізоване пізнання. Образ насичений почуттями, емоціями (че- рез це таким важливим є зв’язок образу з пам’яттю).

У психології найбільш дослідженим вважається візуальне мислен- ня, тобто мислення, пов’язане із зоровими, візуальними образами. Воно відіграє велику роль у технічній творчості, винахідництві, конструктор- ській діяльності тощо.

Основним і, як правило, найрозвиненішим типом мислення в до- рослої людини є словесно-логічне. Це мислення, що втілюється в по- няттях, логічних конструкціях (судженнях, умовисновках) і характери- зується застосуванням мовних засобів. Теоретичне мислення розвива- ється в підлітковому віці (12–14 років).

Індивідуальні особливості мислення:

•           самостійність мислення (уміння ставити нові завдання і знаходити потрібні рішення самостійно);

•           широта розуму (широкий кругозір, різностороння цікавість);

•           глибина розуму (уміння проникнути до суті складних процесів);

•           гнучкість розуму (свобода думки від впливу минулого досвіду);

•           швидкість розуму (здатність швидко розбиратися в ситуації і при-

йняти правильне рішення);

•           критичність розуму (властивість об’єктивно оцінювати свої й чужі думки).

Мислення і мовлення. Мова й мовлення є одним із засобів мис-

лення, розуміння.

Мова є носієм пізнаного й водночас знаряддям пізнання нового (Г. С. Костюк). Однак у знаковій системі відображені вже досить фор- малізовані, фіксовані значення, які можуть забезпечити міжлюдське спілкування.


 

Чи залежить від конкретної мови мислення її носіїв? Відомі пси- холінгвісти Сепір і Ворф відповідають на це запитання позитивно. Вони —  автори так  званої гіпотези лінгвістичної відносності Се- піра — Ворфа. «Певною мірою людина перебуває над владою кон- кретної мови, яка є для даного суспільства засобом вираження, —пише Сепір. — Ми бачимо, чуємо і сприймаємо дійсність так, а не інакше пе- редусім тому, що мовні норми нашого суспільства сприяють певному вибору інтерпретації».

Один з видів мовлення — внутрішнє мовлення (без звуків). Воно є формою існування внутрішніх мисленнєвих дій, і саме тому процес ін- теріоризації (перетворення зовнішніх дій у мисленнєві), проходячи ряд етапів, про які вже йшлося, обов’язково завершується станом, коли дія коментується й контролюється за допомогою мовлення не зовнішнього (промовляння вголос), а внутрішнього, часто скороченого й згорнутого.

Сучасні психологічні дослідження свідчать про діалоговий харак- тер мислення людини, зокрема її внутрішнього мовлення. Згідно з під- ходом М. Бахтіна, відомого дослідника творчості Ф. Достоєвського, ді- алог, дискусія характеризується не стільки присутністю двох або більше співбесідників, скільки наявністю двох або більше позицій, поглядів на ситуацію, задачу, мету діяльності тощо.

Мисленнєва дія, думка часто розгортається як таке зіткнення різних позицій і підходів, яке відображається й у внутрішньому мовленні. Пе- рехід від думки до внутрішнього мовлення й від останнього до мовлення зовнішнього, повноцінного вербалізованого вираження думки — процес не тільки не прямолінійний, а загалом такий, що не може бути описаний на площині. Навіть більше: щоб його описати, недостатньо і трьох ви- мірів простору. За влучним висловом Л. С. Виготського, думка нависає хмарою змісту і може або пролитися, або не пролитися дощем слів. Пе- ретворення особистісних смислів у значення робить процес переходу від думки до слова дуже складним, а часом непереборним для людини.

Саме в значенні слова криється вузол тієї єдності, яка називаєть- ся мовленнєвим мисленням. Це відбувається тому, що значення сло- ва — явище мовленнєве й мисленнєве водночас, тобто належить як до сфери мовлення, так і до сфери мислення.


 

Однак значення слова — не більше ніж потенція, яка реалізується в живому мовленні, значення — тільки один камінець у складній будові смислу. Смислом у такому контексті є сукупність усіх психологічних фактів, які викликає в нашій думці слово, почуте або промовлене.

Внутрішнє мовлення, за Л. С. Виготським, — це мислення чистими значеннями. Воно не збігається з думкою, тому що не збігаються оди- ниці мислення й мовлення. Те, що в думці міститься симультанно (тобто одночасно), у мовленні розгортається суксесивно (тобто послідовно).

Думка, каже Л. С. Виготський, породжується не іншою думкою, а мотивуючою сферою людини. Тому й зрозуміти слово, думку означає передовсім зрозуміти мотив, те, заради чого думка промовляється.

Особистісна зумовленість мислення. Швидкість мисленнєвих процесів — дуже важлива властивість тоді, коли мислення включене в конкретну практичну діяльність, яка вимагає невідкладного прийняття нестандартних рішень, часом у складних, екстремальних умовах (лікар, слідчий, водій та багато інших професій). При цьому швидко може про- тікати як згорнутий, інтуїтивний мисленнєвий процес, переважно не- усвідомлений, так і процес логічного мислення з повним усвідомлен- ням; рефлексивним аналізом усіх етапів.

Саме швидкість мисленнєвих процесів є основним моментом, який вимірюється в так званих тестах інтелекту (Г. Ю. Айзенк), коли потрібно якнайшвидше дати правильну відповідь на поставлене в задачі запитання.

Глибина мислення —  властивість, що  сприяє аналізові, порів- нянню, знаходженню суттєвих зв’язків. У конкретно психологічному плані вона означає здатність враховувати всі відомі й необхідні дані, запропоновані в умовах задачі, і зв’язки між ними.

Зв’язок мовлення з професійною діяльністю продавця

Вимоги до мови продавця. Володіння мовою — один з головних доданків майстерності продавця. До мови працівника торгівлі пред’яв- ляється ряд вимог, які можна розділити на дві групи.

1. Вимоги до змісту мови: простота в ясність викладу (слід уни- кати довгих і складних фраз, застосування термінів, не зрозумілих по- купцю, і т. д.); послідовність і чіткість пояснення; переконливість, тобто


 

ваговитість і логічність доводів, що приводяться; націленість, тобто продавець повинен наперед знати, що він хоче довести, і відповідно підбирати аргументи.

2. Вимоги до форми мови: виразна вимова; нормальний середній темп {не скоромовка, але і не сповільнено); відповідність сили голосу (гучність повинна бути така, щоб співбесідник міг в даних умовах без напруги чути продавця, разом з тим зайва гучність може бути сприйня- та як прояв грубості, а крім того, вона підвищує загальний рівень шуму в магазині); зміна темпу, сили голосу, паузи під час розповіді, з тим щоб уникнути монотонності; багатий словарний запас, уміле його ви- користання; чистота мови — відсутність зайвих слів («значить», «ну»,

«так би мовити» і т. д.), жаргонних і вульгарних виразів.

Майстерність продавця полягає не в демонстрації своїх ора- торських здібностей, а в умінні продати товар. Тому розмова в мага- зині — це не освітня лекція, в ході якої покупець мовчки вислуховує розповідь продавця про властивості товару, а взаємний обмін думками. Спонукати покупця розкрити свої наміри — ось до чого слід прагнути. Продавець — не лектор, не розповідач, а майстер діалогу, ніколи не за- буває головного правила мовного спілкування в магазині: «Щоб про- дати товар, треба примусити покупця говорити».

Запитання для самоконтролю

1.      Охарактеризуйте мислення як психічний пізнавальний процес.

2.      Які ви знаєте мисленнєві операції?

3.         Порівняйте особливості розвитку мислення в онтогенезі та у філогенезі.

4.      Якими є основні особливості внутрішнього мовлення?

5.         Яку роль  відіграє  в діяльності продавця швидкість протікання мисленнєвих процесів?

Теми рефератів

•      Походження розумових дій та операцій.

•      Мислення та розв’язування задач.

•      Особистісна зумовленість мислення.


 

•           Проблема мисленнєвих стратегій.

•           Критичність мислення та його продуктивність.

•           Формування інтелектуальної активності особистості.

Рекомендована література

1.         Айзенк  Г. Ю. Проверьте  свои   интеллектуальные   способнос- ти. — Рига, 1992.

2.         Богоявленская Д. Б. Интеллектуальная активность как  про- блема творчества. — Ростов, 1983.

3.         Брунер Дж. Психология познания. — Москва, 1977.

4.         Величковский Б. М. Современная когнитивная  психология.  — Москва, 1982.

5.         Выготский Л. С. Мышление и речь // Собр. соч.: В 6 т. — Москва,

1984. Т. 2.

6.         Грановская Р. И., Березная И. Я. Интуиция и искусственный ин- теллект. — Ленинград, 1991.

7.         Давыдов  В. В. Виды обобщения в обучении. — Москва, 1972.

8.         Ильясов  И. И. Система  эвристических   приемов  решения  за- дач. — Москва, 1992.

9.         Костюк Г. С. Мислення і його розвиток. Про психологію розумін- ня  // Навчально-виховний процес і психічний розвиток особис- тості. — Київ, 1989.

10.    Немов Р. С. Психология: В 2 кн. — Москва, 1994.

11.    Пиаже Ж. Речь и мышление ребенка. — Москва, 1994.

12.    Солсо Р. Л. Когнитивная психология. — Москва, 1996.

13.    Теплов Б. М. Ум полководца // Избр. тр.: В 2 т. — Москва, 1985. — Т. 1.

14.    Тихомиров О. К. Психология мышления. — Москва, 1984.

15.    Уотермен Д. Руководство по экспертным системам. — Москва,

1989.

16.    Цимбалюк І. М. Психологія. — К.: Професіонал. — 2004.