2.3.  Пам’ять. Розвиток професійної пам’яті продавця

Поняття про пам’ять

Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою проце-

сів відчуття і сприйняття, фіксується, упорядковується, зберігається в її


 

мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовуєть-

ся в подальшій діяльності.

Пам’ять — це відображення предметів і явищ дійсності у пси- хіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати й ви- користовувати потрібну інформацію. Пам’ять включає такі процеси: запам’ятовування, зберігання, забування та відтворення. Запам’я- товування пов’язане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду, використання якого вимагає відтворення запам’ятованого. Регулярне використання досвіду в діяльності суб’єкта сприяє його збереженню, а невикористання — забуванню.

У пам’яті вирізняють такі основні процеси: запам’ятовування (по- в’язано з накопиченням в процесі життєдіяльності індивідуального до- свіду), зберігання, відтворення (використання в подальшій діяльності того, що запам’яталось), забування (випадання певного матеріалу з ді- яльності). Як найважливіша характеристика всіх психічних процесів, пам’ять забезпечує єдність і цілісність існування особистості.

Матеріальною основою процесів пам’яті є здатність мозку утво- рювати тимчасові нервові зв’язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу безпосередньо, немає. Запам’ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв’язків, забування — на їхньому гальмуванні, відтворення — на їхньому відновленні.

Процеси і види пам’яті

Види пам’яті виділяють за такими критеріями:

1)         залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, яка діяль- ність переважає, пам’ять поділяють на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну;

2)         за тривалістю закріплення і збереження матеріалу — на коротко-

часну (оперативну) і довгочасну;


 

3)         залежно від того, як процеси пам’яті включаються у структуру діяльності, як вони пов’язані з її цілями та засобами, — на ми- мовільну й довільну;

4)         за усвідомленням (розумінням) змісту матеріалу пам’яті — на смислову й механічну.

Рухова пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні лю- диною своїх рухів. Така необхідність виникає переважно в практичній діяльності людини: виробничій, спортивній, навчальній, ігровій та ін. Велике значення цього виду пам’яті пояснюється тим, що вона служить основою для різних практичних навичок, особливо трудових, побуто- вих, життєво важливих (навички ходіння, письма тощо).

Емоційна пам’ять — це запам’ятовування і відтворення своїх емо- цій і почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відобра- жають наше ставлення до оточення. Емоційна пам’ять може виявитися сильнішою за інші. Почуття запам’ятовується ґрунтовно і надовго, але таке почуття не безпредметне. Тому емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом з об’єктами, що їх викликають.

Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища навколишнього світу, властивостей і зв’язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою, залежно від аналізаторів, з якими пов’язане її походження. Завдяки їй ми запам’ятовуємо й відтворюємо картини природи, мелодії пісень, па- хощі весни, смак чаю тощо.

Словесно-логічна пам’ять є специфічно людською пам’яттю, що ба- зується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій. Змістом словесно-логічної пам’яті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивос- тями, істотними зв’язками та ставленнями. Думки не існують без мови, тому таку пам’ять називають не тільки логічною, а й словесною. Запам’я- товування може відбуватися за тими самими словами або змістом, що ви- магає взаємодії з різними психічними процесами і має різну ефективність.

Короткочасна пам’ять  характеризується швидким  запам’ято- вуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким строком зберігання.


 

Виділяють також оперативну пам’ять — запам’ятовування, збе- реження і відтворення інформації в міру потреби для досягнення мети в конкретній діяльності або виконання окремих операцій. Після завер- шення діяльності матеріал пам’яті має зразу ж забуватися, інакше він може негативно вплинути на наступні операції.

Довгочасна пам’ять базується на довгостроковій функції пам’яті, характеризується тривалим зберіганням і наступним використанням ін- формації в діяльності людини.

Оперативний, короткочасний і довгочасний різновиди пам’яті по- в’язані між собою, що зумовлюється як змістом запам’ятовуваного, так і цілями й засобами діяльності, в яку включаються процеси пам’яті.

Мимовільна пам’ять полягає в запам’ятовуванні та відтворенні ма- теріалу без спеціальної мети його запам’ятати або пригадати. Без спеці- альних намірів і зусиль ми збагачуємо пам’ять під час нашої діяльності, непомітно для нас самих формується основна частина нашого досвіду.

Довільна пам’ять — це запам’ятовування і відтворення, коли лю- дина ставить перед собою мету запам’ятати, коли виникає потреба в на- вмисному заучуванні.

Смислова пам’ять пов’язана з розумінням того змісту, що запа- м’ятовується. Вона спирається на смислові зв’язки, які вже утворили системи словесних і образних асоціацій і становлять основу досвіду людини.

Механічна пам’ять діє у тих випадках, коли не досягається розу- міння заучуваного матеріалу, а навмисне чи ненавмисне запам’ятову- ються речі, які до кінця не усвідомлюються

Засвоюваний матеріал найчастіше буває більш або менш зро- зумілим. Тому в кожному випадку необхідне поєднання смислової й механічної пам’яті.

Запам’ятовування і умови його ефективності

Особливістю пам’яті є те, що її складові виступають водночас і  як автономні процеси. Аналізуючи окремі процеси пам’яті, дово- диться абстрагуватися від зв’язків і визначати кожний з них за до- мінуючими ознаками.


 

Запам’ятовування — це закріплення образів сприйняття, уявлень, думок, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом. Процес запам’ятовування відбувається у трьох формах: відбиття, мимовільного й довільного запам’ятовування.

Первинне відбиття нерідко відіграє вирішальну роль у запам’ято-

вуванні, становить основу для закріплення матеріалу.

Мимовільне запам’ятовування виступає як продукт і умова здій- снення пізнавальних і практичних дій або результат багаторазового по- вторення. Це досить продуктивна форма запам’ятовування, яка до того ж не вимагає спеціальних зусиль для засвоєння. Запам’ятовування здій- снюється в процесі виконання завдань ніби саме по собі. Активно діючи з об’єктами, людина мимохідь їх запам’ятовує.

Незважаючи на ефективність мимовільного запам’ятовування, провідною формою запам’ятовування вважається довільне. Воно дає змогу запам’ятати те, що треба в даний момент, і настільки, щоб забез- печити успіхи в навчанні, розвитку, виконанні завдань. Це вимагає часу й додаткових зусиль, проте забезпечує необхідний рівень готовності ін- дивіда до виконання певних завдань.

Збереження — це процес утримання в пам’яті відомостей, одер- жаних у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якос- ті та глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності. Без використання матеріал пам’яті поступово забувається.

Забування — процес, протилежний збереженню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес ґрунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв’язків під впливом різних чинників і згасання слідів, що утворилися раніше.

Цікавими щодо цього є думки З. Фрейда, який пов’язував забуван- ня з потребами, емоціями, мотивами діяльності. Він стверджував, що часто причиною забування є не зовсім усвідомлюваний мотив — неба- жання пам’ятати. Негативні емоції, брак погреби теж сприяють виник- ненню умов для підсвідомого забування. Люди нерідко схильні швидше забути неприємне, уникнути згадок про сумні випадки у своєму жит- ті, позбавитись від усього, що викликає внутрішній протест, негативні переживання, порушує комфорт.


 

Згадування — це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимовільним (наприклад, нена- вмисне згадування) або довільним, коли ставиться репродуктивне завдан- ня, робиться вольове зусилля, організуються спеціальні мнемічні дії.

Однак часом нам не вдається згадати щось потрібне одразу. Таке згадування вимагає напруження розумових зусиль, переборення труд- нощів і називається пригадуванням. При ньому людина вирішує іноді досить складні мнемічні задачі, аналізує умови, обдумує логічні зв’яз- ки, залучає все відоме, по-новому його впорядковує, глибше усвідом- лює завдання, виявляє активність і наполегливість. Як один з різновидів відтворення виділяють спогади — локалізовані в часі й просторі зга- дування людини про своє минуле життя, переважно в яскравій образно- логічній формі, з усіма обставинами.

Індивідуальні особливості пам’яті

Особистісні особливості пам’яті полягають в індивідуальних поєд- наннях видів пам’яті, специфіці окремих процесів і властивостей, зміс- ту надбань і професійній спрямованості. Відмінності в рівні розвитку пам’яті значною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової діяльності і передаються людині у спадок. Швидкість і стійкість тимча- сових нервових зв’язків зумовлені наявністю сильних процесів збуджен- ня і гальмування, а це сприяє швидкому й міцному запам’ятовуванню. Низька рухливість основних фізіологічних процесів знижує швидкість запам’ятовування, а слабке гальмування — точність запам’ятовування, негативно впливає на його міцність. Більш сприятливі передумови го- товності до відтворення пов’язані з рухливими нервовими процесами збудження і гальмування.

Індивідуальні відмінності виявляються не тільки в загальному рів- ні розвитку пам’яті, а й у рівні розвитку окремих видів пам’яті кожної людини: словесно-логічної, образної, рухової та емоційної.

Людина з домінуванням логічної нам’яті легко запам’ятовує понят-

тя в словесній формі, теоретичні ідеї, логічні конструкції суджень тощо.

Говорячи про виняткову роль того чи іншого виду пам’яті в діяль-

ності особистості, слід зазначити, що найчастіше йдеться про зорову і


 

слухову пам’ять. Очевидно, що природною основою цих двох видів па- м’яті є не тільки й не стільки робота відповідних аналізаторів, скільки особливості діяльності півкуль головного мозку. Адже їх специфічни- ми функціями визначаються всі сторони діяльності, і пам’ять зокрема. Функція правої півкулі стосується переважно образної пам’яті, а лівої, в якій розташовані мовні центри, — словесно-логічної.

Залежно від того, який зміст матеріалу і з якою метою його запа- м’ятовує людина, в неї формується професійна пам’ять. Образний вид пам’яті властивий інженерам і працівникам матеріального виробництва, художникам, письменникам, акторам і музикантам, зокрема, зоровий тип інтенсивніше формується в художників, інженерів, виробничників, а слуховий — у музикантів, акторів. Споріднений матеріал краще асо- ціюється і запам’ятовується. Так, інженер-конструктор легко схоплює будову й функції технічного пристрою, а музикант без труднощів за- пам’ятовує нову мелодію.

Роль пам’яті в розвитку дитини важко переоцінити. З її допомо- гою вона засвоює знання про навколишній світ і про саму себе, опа- новує нормами поведінки, набуває різні уміння і навики. І робить вона це в основному мимовільно. Дитина звичайно не ставить перед собою ціль що-небудь запам’ятати, що поступає до нього інформація запа- м’ятовується як би сама по собі. Правда, не будь-яка інформація: легко запам’ятовується те, що привертає своєю яскравістю, незвичністю, що справляє щонайбільше враження, що цікаво.

В пам’яті розрізняють такі процеси як запам’ятовування, збере- ження, відтворення і забування. Залежно від цілі діяльності пам’ять ді- лять на мимовільну і довільну.

Мимовільна пам’ять — це запам’ятовування і відтворення, в яко- му відсутня спеціальна ціль щось запам’ятати або пригадати. Запам’я- товування і відтворення здійснюються безпосередньо в діяльності і не залежать від волі і свідомості. Довільна пам’ять — це мнемічна ді- яльність, спеціально направлена на запам’ятовування якого-небудь матеріалу, допускаюча самостійну постановку цілі запам’ятати і при- гадати цей матеріал і зв’язана з використанням особливих прийомів і способів запам’ятовування.


 

Залежно від особливостей матеріалу, який запам’ятовується і від- творюється, розрізняють також пам’ять образну і словесно-логічну. Об- разна пам’ять забезпечує запам’ятовування наочних чинів, колір пред- метів, звуки, запахи, смак, осіб і т. п. Вона буває зоровою, слуховою, до- тиковою, нюховою і смаковою. Словесно-логічна пам’ять — це пам’ять на окремі слова, поняття, думки.

За тривалістю запам’ятовування і збереження матеріалу пам’ять підрозділяється ще на короткочасну і довготривалу. Крім того, виділя- ють і оперативну пам’ять, яка обслуговує безпосередньо здійснювану людиною діяльність і використовує інформацію як короткочасної, так і довготривалої пам’яті. Оперативна пам’ять має важливе значення при здійсненні будь-яких більш менш складних дій, коли потрібно утриму- вати в думці деякі проміжні результати (наприклад, при арифметичних обчисленнях, при читанні, списуванні).

Розвиток професійної пам’яті продавця

Продавець повинен добре знати товари, які він продає. Але невір- но думати, що робота пам’яті продавця зводиться до механічного за- пам’ятовування властивостей товарів, різних психологічних рецептів обслуговування, порядку заповнення торгової документації і т. д. Важ- ливо не тільки набути ці відомості. Потрібно їх вчасно, уміло засто- совувати. Тому найважливіша професійна характеристика пам’яті про- давця — її готовність, тобто уміння швидко пригадати те, що потрібно у кожному конкретному випадку.

Запитання для самоконтролю

1.         Охарактеризуйте пам’ять та її місце в системі психічних про- цесів.

2.         Чим довільне запам’ятовування  відрізняється від мимовільно- го?

3.         Охарактеризуйте оперативну пам’ять, її особливості та від- мінності від короткочасної.

4.         Які чинники впливають на ефективність довгочасної пам’яті?

5.         Охарактеризуйте індивідуальні особливості пам’яті.


 

Теми рефератів

1.         Пам’ять і розвиток особистості.

2.         Найважливіші теорії пам’яті в психологічній науці.

3.         Види пам’яті.

4.         Пам’ять людини і пам’ять машини.

5.         Пам’ять у навчальній діяльності людини.

6.         Розвиток пам’яті у філогенезі.

7.         Умови доброго запам’ятовування і збереження.

9.         Індивідуальні особливості пам’яті та здібності людини.

10.   Взаємодія розвитку пам’яті, мислення й уяви.

Рекомендована література

1.         Асмолов А. Г. Принципы организации памяти человека:  Учеб. по- собие. — Москва, 1985.

2.         Аткинсон Р. Человеческая память и процесс  обучения / Пер. с англ. — Москва, 1980.

3.         Ашмарин И. П. Загадки и откровения биохимии памяти. — Ле- нинград, 1975.

4.         Бузан  Т. Скоростная память. — Москва, 1995.

5.         Громова Е. А. Емоциональная память и ее механизмы. — Москва, 1980.

6.         Зинченко П. И. Непроизвольное запоминание. — Москва, 1961.

7.         Иванов — Муромский К. А. Мозг и память. — Киев, 1987.

8.         Ильюченок Р. Ю. Память хорошая, память плохая. — Москва, 1991.

9.         Клацки Р. Память человека. Структура и процесы / Пер. с англ. — Москва, 1978.

10.    Корсаков И. А., Корсаков Н. К. Наедине с памятью.  — Москва, 1984.

11.    Лапп Д. Улучшаем память — в любом возрасте / Пер. с фр. — Мо- сква, 1993.

12.    Лезер Ф. Тренировка памяти / Пер. с нем. — Москва, 1979.

13.    Матюгин И., Чакаберия Е. Зрительная память. — Москва, 1992.

14.    Матюгин И., Рыбникова И. Методы развития памяти, образно- го мышления, воображения. — Москва, 1996.

15.    Цимбалюк І. М.,Яницька О. Ю. Загальна психологія. — К.: Профе- сіонал.  — 2006.


 

Завдання для самостійного опрацювання

Психологічно обґрунтуйте способи керівництва пам’яттю:

1.         Чітко сформульована мета діяльності;

2.         Активна розумова праця з матеріалом;

3.         Переказ  тексту своїми словами;

4.         Складання плану заучування матеріалу;

5.         Негативна емоційна оцінка важкого  матеріалу;

6.         Нелегкий мотив запам’ятовування;

7.         Самостійний висновок.