Тема 13. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ПСИХОТЕРАПІЇ

Психодинамічний напрям.

Біхевіоральна (поведінкова) психотерапія.

Гуманістичний напрям психотерапії

Когнітивний напрям психотерапії

 

1

Психодинамічний напрям, за О.Ф.Бондаренком, базується на принципі визначального впливу минулого досвіду на формування світовідчуття, певної манери поведінки людини, її внутрішніх і зовнішніх проблем. Психотерапевт розв'язує питання, пов'язані з динамічними аспектами психіки клієнта (мотивами, внутрішніми конфліктами, суперечностями), існування й розвиток яких забез­печують функціонування та розвиток особистісного «Я».

Основною метою психологічної допомоги у класичному пси­хоаналізі є:

усвідомлення неусвідомленого (мотивів, захисних механіз­мів, способів поведінки) і прийняття адекватної та реалістичної його інтерпретації;

посилення Ego-свідомості для вироблення більш реалістич­ної поведінки [9].

Позиція і роль психотерапевта у класичному психоаналізі до­сить жорстко фіксована. О.Ф.Бондаренко виділяє такі основні вимоги до нього: невтручання, відстороненість, нейтралітет і особистісна закритість; уміння і здатність витримувати перене­сення і працювати з контрперенесенням; тонка спостережливість і здатність до адекватних інтерпретацій. Одна з найважливіших вимог до консультанта — усвідомлення власних проблем, реак­цій та їх можливого впливу на клієнта. Недарма проходження тривалого й детального курсу психоаналізу є неодмінною умо­вою професійної підготовки психоаналітика.

Класичний психоаналіз включає 5 базових психотехнік:

метод вільних асоціацій, передбачає породження мимовіль­них, таких, що випадково спадають на думку, висловлювань, зміст яких може відображати будь-які переживання клієнта. Для психотерапевта важливими є зміст і послідовність висловлювань;

тлумачення сновидінь. У сновидіннях розрізняється мані-фестований і латентний зміст (останній включає в себе витіснені і неусвідомлювані, втілені в алегоричну форму, переживання). Враховується те, що під час сну послаблюються Ego-захисні ме­ханізми і виявляються приховані від свідомості переживання, а також те, що сновидіння — це процес трансформації переживань у більш прийнятну для сприйняття і оволодіння форму;

інтерпретація, тобто тлумачення, пояснення, що включає три процедури: ідентифікацію (позначення, роз'яснення), власне тлумачення і переклад на мову повсякденного життя клієнта;

аналіз опору, забезпечує усвідомлення клієнтом своїх Ego-захисних механізмів і прийняття необхідності конфронтації щодо них;

аналіз перенесення (трансферу). Перенесення є неодмінним атрибутом психотерапії у психоаналізі. Аналіз перенесення спри­яє усвідомленню фіксацій, які визначають поведінку і пережи­вання клієнта [9], [34].

В аналітичній психотерапії Карла Юнга центральне місце посідають наступні ідеї: 1) подолання будь-якої однобічності у розвитку особистості, особливо пов'язаної зі схильністю до об­стоювання свідомих патернів та ідеалів і заперечення «темного боку» особистого й громадського життя; 2) індивідуації як всебіч­ного, повного розвитку самості, що синтезує свідоме і несвідоме.

Сам К. Юнг підкреслював емпіричний, досвідний характер психотерапії, яку розлядав як різновид освітнього процесу. Він говорив про «загальний невроз віку», а не про хворобу клієнта. Метою психотерапевтичної допомоги є навчити розумінню внут­рішнього світу і самопізнанню через переживання всієї повноти свого буття, що в перспективі веде до поглиблення повноти гар­монійного буття.

У цьому напрямку психотерапії відсутня будь-яка фіксація по­зиції психотерапевта. Він будує свої психотерапевтичні стосунки з клієнтом через використання перенесення і контрперенесення, прийняття клієнта у роботі з його внутрішнім світом. Важливим моментом є допомога клієнту у розмежуванні усвідомлюваних і неусвідомлюваних інстанцій та встановлення комунікацій між ними.

Індивідуальна психотерапія Альфреда Адлера (за О. Ф. Бон­даренком) обстоює необхідність сприйняття світу з позиції «сис­теми відліку» клієнта, при цьому не заперечується об'єктивне зумовлення поведінки, але воно вважається менш важливим, ніж цінності, цілі, уявлення, висновки, якими керується людина. Осо­бистість виступає неподільною цілісністю, яка є інтегральною частиною соціуму. Звідси і значна увага до міжособистісних про­блем, і твердження, що вся людська поведінка має цілеспрямова­ний характер. Почуття неповноцінності, його компенсація й соці­альне середовище — ось ті три змінні, результативна сила впливу яких сприяє формуванню в особистості прагнення до значущості й зверхності.

Адлерівська психотерапія виходить з переконання, що задово­леність життям багато в чому залежить від «соціального інтере­су». Здорова особистість — це особистість, здатна до продуктив­ної активності, яка передбачає соціальні, особистісні почуття та когнітивні припущення.

В адлерівській психотерапевтичній моделі цілі психологічної допомоги — це зниження почуття неповноцінності, розвиток со­ціального інтересу, корекція цілей і мотивів з перспективою змі­ни стилю життя.

Психологи, які працюють в межах цього напрямку, прагнуть, перш за все, знайти одну з чотирьох типів помилок в «картині світу» клієнта: недовіра, себелюбство, нереалістичні амбіції й брак впевненості. Вихідна позиція психотерапевта — діагности­ка. Важливе значення для неї має інформація про «сімейне су­зір'я» клієнта та його «ранні спогади». Стосунки з клієнтом бу­дуються за принципом «контракту» [9] .

Техніка психотерапевтичної роботи даного напрямку включає такі процедури: встановлення правильних психотерапевтичних стосунків, аналіз і вироблення особистісної динаміки клієнта, за­охочення саморозуміння і допомога в переорієнтації.

 

2

Біхевіоральна (поведінкова) психотерапія за основну мету має створення нових умов для навчання людини, завдяки чому вона може оволодіти своїми діями та змінити поведінку [34]. Сьогодні в біхевіо-ральній психотерапії існують три головні течії: класичне зумовлення, оперантне зумовлення та «мультимодальне програмування».

Як зазначає О. Ф. Бондаренко, зумовлювання — поняття, що охоплює всю сукупність стимулів поведінки. Розрізняють два види зумовлювання: класичне (павловське), коли навчання відбу­вається лише за допомогою поєднання стимулів, та оперантне (скіннерівське), коли навчання проводиться шляхом вибору сти­мулу, який супроводжується позитивним (на противагу негатив­ному) підкріпленням. Розрізняють також безумовне навчання, що відбувається поза спеціально організованими стимулами.

Головна мета біхевіоральної психотерапії — забезпечити нові умови для навчання, виробити нову систему стимулів і на цій ос­нові допомогти оволодіти новою поведінкою у процесі тренінгу. Людина розглядається як продукт і творець навколишнього сере­довища. Психолог виступає у чітко окресленій ролі вчителя, на­ставника або лікаря, який слугує соціально-психологічною мо­деллю, зразком для наслідування, яким він виступає в очах клієнта.

Техніка психотерапевтичної роботи цього напрямку будується на твердженні, що певна поведінка є наслідком певного впливу. Це означає, що невротична (дезадаптивна) поведінка — це ре­зультат неправильного навчання. Тому в основу психотерапії по­кладено сукупність прийомів формування нової поведінки (пере­учування), встановлених шляхом експериментальних досліджень і теоретичних припущень біхевіоризму.

 

3

Гуманістичний напрям психотерапії базується на цінності актуальної ситуації, відчуттів і досвіду клієнта, з вірою у його конструктивні сили. Як зазначає Г.Онищенко, в центрі гуманіс­тичного підходу є людина, її особистість. Але увага приділяється її сьогоденню, вірі клієнта в свої сили [34].

У межах цього напрямку розрізняють три основні течії: власне екзистенційну («переживальну»), центровану на клієнтові (ро-джеріанську) та гештальт-терапію.

Головною метою екзистенційної психотерапії є допомога клі­єнтові у пошуку сенсу життя, усвідомленні своєї особистісної свободи та відповідальності і у розкритті своїх потенцій як осо­бистості в повноцінному спілкуванні. Одночасно завданням ек-зистенційної психотерапії виступає безумовне визнання особис­тості клієнта та його долі надзвичайно важливим, унікальним явищем, існування якого є самоцінним [34].

Позиція психотерапевта відзначається розумінням клієнта в семантиці його власного внутрішнього світу, образу «Я» та дійс­ності. Головна увага приділяється теперішньому моменту життя клієнта та його актуальним переживанням, як зазначає О. Ф. Бон­даренко [9]. Складність позиції психотерапевта полягає в тому, що психолог повинен уміти поєднувати своє розуміння клієнта із здатністю до конфронтації з тим, що називається «обмеженим іс­нуванням» у клієнті.

Представники європейської та американської екзистенційної психології заперечують значення будь-яких психотехнік у психо­терапії, а лише підкреслюють значення процесів розуміння, усві­домлення й прийняття рішень, тобто тих особистісних дій, які за­перечують «методику» психотерапії, не вимагаючи нічого, крім уміння вислуховувати й співпереживати.

К. Роджерс у центр своєї психотерапевтичної практики по­ставив особистість клієнта, що почуває свою безпорадність, закритість для істинного спілкування тощо. Основною гіпоте­зою К.Роджерса стало те, що стосунки між клієнтом та психо­терапевтом є каталізатором, умовою позитивних особистісних змін [9]. К.Роджерс визначає головну мету психологічної до­помоги як забезпечення становлення «цілковито діючої особи­стості», допомога особистісному зростанню, завдяки якому людина сама розв'язує свої проблеми, а другорядна мета — створити відповідний «психологічний клімат», терапевтичні стосунки. Увага концентрується не на проблемах людини, а на її особистості.

Основна вимога до психотерапевта при цьому — відмовитися від програвання будь-яких ролей і намагатися бути самим собою.

Структура психотерапевтичного процесу складається з семи етапів:

заблокованість внутрішньої комунікації, заперечення наяв­них проблем, відсутність бажання змін;

самовираження, коли клієнт в атмосфері прийняття починає потроху відкривати свої проблеми, почуття;

розвивається саморозкриття і прийняття себе клієнтом в усій своїй складності і суперечливості, обмеженості та незавер­шеності;

відбувається процес ставлення до власного феноменологіч­ного світу як до свого, тобто долається відчуженість від власного «Я» і, як наслідок, зростає потреба бути самим собою;

розвиток конгруентності, самоприйняття й відповідальнос­ті, встановлення внутрішньої комунікації; поведінка і самовід­чуття «Я» стають органічними, спонтанними. Відбувається інтег­рування особистісного досвіду в єдине ціле;

особистісні зміни, відкритість собі й світові, клієнт стає конгруентним зі світом і собою, відкритий власному досвіду [9].

Роджеріанський підхід знайшов широке застосування у розв'язанні конфліктів, у роботі з підлітками.

Гештальт-психотерапія спрямована на посилення психо­логічних позицій особистості, розширення особистісної само­свідомості та має яскраво виражену функціональну спрямова­ність.

Головною метою гештальт-терапії є допомога людині у повній реалізації свого потенціалу. У ній виділяються допоміжні цілі:

забезпечення повноцінної роботи актуальної самосвідомості;

зміщення фокусу контролю всередину, заохочення незалежно­сті і самодостатності; 3) виявлення психологічних блоків, які за­важають зростанню і подолання їх.

О. Ф. Бондаренко зазначає, що у гештальт-терапії психотерапевт розглядається як «каталізатор», «помічник» і співтворець інтегрова­ної в єдине ціле, в «гештальт» особистості клієнта. Психотерапевт намагається уникати безпосереднього втручання в інтимні почуття клієнта, намагається полегшити виявлення цих почуттів.

 

4

Когнітивний напрям психотерапії почав виділятися в останні десятиліття XX століття. Він пов'язаний з розвитком ко-гнітивної психології, яка приділяє головну увагу пізнавальним структурам психіки, займається особистісними конструктами та логічними здібностями. Когнітивний напрям, на думку О. Ф. Бон­даренка, об'єднує три основні підходи: раціонально-емотивну те­рапію (PET) А. Елліса, когнітивну терапію А. Бека, реалістичну терапію У. Глассера.

Раціонально-емотивна терапія (PET) передбачає, що дже­рело психологічних порушень при всій їх різноманітності — сис­тема ірраціональних уявлень про світ, що засвоюється звичайно у дитинстві від значущих дорослих. Серцевиною емоційних пору­шень є, як правило, самозвинувачення.

Центральним поняттям у PET є поняття «пастка», тобто всі ті когнітивні утворення, які викликають необгрунтовану (невротич­ну) тривогу, роздратування тощо.

Головною метою психотерапевта є допомога у перегляді сис­теми переконань, норм і уявлень. Окрема мета — звільнитися від ідеї самозвинувачення, формування соціального інтересу, інтере­су до себе, саморегулювання, терпимості, гнучкості, самоприй-няття, здатності до ризику, реалізму тощо [9].

Позиція психотерапевта — директивна. Він роз'яснює, пере­конує. Він — авторитет, який спростовує помилкові судження, вказуючи на їх неточність, довільність тощо.

Цей психотерапевтичний напрям знаходить широке застосу­вання серед соціальних працівників, у сімейному консультуванні та на промислових підприємствах.

Когнітивна психотерапія А.Бека головну увагу приділяє емоційним розладам, зокрема депресіям. Мета, прийоми роботи та вихідні передумови, на думку О. Ф. Бондаренка, в цілому збі­гаються з PET. Процедура психотерапії полягає у спеціальній ор­ганізації спілкування з психологом, коли ставляться питання: «Що ти втрачаєш, якщо?...» або «Звідки ти знаєш, що безглуздо спробувати ?..» тощо. Потім визначається більш складна програ­ма дій, на основі якої встановлюється співробітництво з психоло­гом. Вживаються заходи для зниження рівня самокритики й са­мозвинувачення, вироблення альтернативних рішень і способів дій. Велике значення має гумор, іронія, за допомогою яких дося­гається когнітивне зрушення у сприйнятті ситуації [9].

Реалістична терапія призначалася для психокорекційної ро­боти з молодими правопорушницями з метою навчання відпові­дальної і реалістичної поведінки у конкретних ситуаціях. Може використовуватися у випадках, коли потрібне нетривале психо­логічне втручання: у суїцидологічних центрах, у сімейному кон­сультуванні, при підготовці менеджерів і в різних центрах психо­логічної допомоги.

Головною метою психотерапії, як зазначає О. Ф. Бон­даренко, є допомога клієнтові стати розважливим та емоційно витривалим, досягнути особистісної незалежності, піднесення рівня самосвідомості й розробити план особистісного вдоско­налення.

Позиція психотерапевта близька до позиції вчителя. Потрібні такі цілком певні професійні якості: сенситивність, емпатичність, здатність бути вимогливим і виступати моделлю поведінки [9].

Головний інструмент практичної роботи полягає у послідов­ній реалізації семи кроків спільної з клієнтом роботи, які в суку­пності забезпечують досягнення психопедагогічних цілей:

встановлення стосунків з клієнтом (заприязнитися, прийня­ти, вміти вислухати й виявити щире піклування);

забути про минуле й головну увагу приділяти теперішній поведінці;

заохочувати клієнта до оцінювання своєї поведінки;

допомогти клієнтові у пошукові альтернативних способів дії та виробленні плану, який повинен бути простим, ясним, кон­кретним;

зобов'язати виконати план;

відмовитися прийняти пробачення;

бути жорстким, але не застосовувати покарання [9].

Вибір однієї з психотерапевтичних моделей визначається не лише характером психологічної проблеми, специфікою замов­лень клієнта, але й можливостями психотерапевта, часом та міс­цем проведення психотерапії.

 

Запитання для самоконтролю

Визначте мету, роль психотерапевта та основні пси­хотехніки психодинамічного напряму психотерапії.

Визначте мету, роль психотерапевта та основні різ­новиди гуманістичного напряму психотерапії.

Визначте сутність біхевіорального напряму психотерапії.

Визначте мету, роль психотерапевта та основні різ­новиди когнітивного напряму психотерапії.

 

ЗАКРІПЛЕННЯ І КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ ПО МОДУЛЮ 3:

Види діяльності практичного психолога Завдання 1

Визначте, які принципи психологічного консультування були порушені в поданих нижче ситуаціях-діалогах та які помилки це спричинило:

а)         Мати: «Я прийшла до вас порадитися. У мене дуже складне стано-
вище — син став погано вчитися, вчителі скаржаться на його слабкі знан-
ня. Можливо, це пов'язано зі станом його здоров'я? В дитинстві він часто
хворів, а нещодавно їздив в санаторій і дуже відстав він однокласників».

Психолог: «Так, ослаблене здоров'я найчастіше визначає невдачі у навчанні. Вам потрібно розпочати загартування сина, більше бувати з ним на свіжому повітрі, записати його в спортивну секцію».

б)         Мати: «Останнім часом мене турбує те, що всі скаржаться на
Олега. Тут якось зайшла Марія Іванівна — наша сусідка, колега мого
чоловіка, у неї дуже добрі стосунки з ним — ось вона й говорить ....»

Психолог (перебиваючи): «Розкажіть, будь ласка про свої взаємини в сім'ї».

в)         Мати: «Ночами я перестала спати, мені сняться кошмари. Сусіди
і знайомі за моєю спиною говорять: «Ось, це мати хулігана».

Психолог: «Ви не повинні так хворобливо реагувати на те, що відбува­ється з сином. Все, що з ним відбувається, не виходить за межі норми».

г)         Клієнт — молодий чоловік 20 років: «Я нарешті зрозумів, що мені
подобаються лише чоловіки, я не можу зустрічатися з жінками і тим бі-
льше, створювати з ними сім'ю. Від цієї думки мене кидає у холодний піт і я стаю надмірно дратівливим і агресивним. Домашні ж постійно мені почали нагадувати, що пора одружуватись.»

Психолог: «Я категорично не поділяю ваших поглядів і вважаю, що ваші близькі мають рацію. Це все не сприймається в суспільстві. Ви по­винні одружитися з гарною дівчиною.»

 

Завдання 2

За поданими нижче діалогами визначте етап консультування та дай­те його характеристику:

ДІАЛОГ 1.

Психолог: І чим зараз займається Ігор?

Мати: Він працює в страховій компанії, хоча і не закінчив 11 кла­сів... Впродовж всього навчання йому регулярно вдавалося отримувати пільги. Ігор вважає, що йому не вдалося завершити шкільне навчання, бо йому не підходить шкільна система. Спочатку він працював охорон­цем у в'язниці. Одружився, а потім вступив до університету.

Психолог: Це означає, що йому важко слідувати певним вимогам?

Мати: Так, дуже важко. І він одинак. У нього немає друзів. А ось мій старший брат Олег, як і Петро, дуже безпосередній і працює вчителем!

Психолог: Скільки років Олегу?

Мати: Він на три роки старший за мене. Він дуже простий. Йому байдуже, у що він одягнений. Я теж вважаю, що якщо не подобаєшся комусь у звичайному одязі, то не сподобаєшся і в розкішному. Моя ма­ти ставилася до Олега, як я до Петра. А до Ігоря ми ставимося однако­во. Останні 10 років Ігор намагається вгодити моїй матері і батьку — купує їм подарунки, робить багато приємного, але вони все ж його не­долюблюють. Все дуже боляче. Мені здається, що Ігор лише тоді стане самим собою, коли не намагатиметься «купити» когось.

Психолог: А вам відомо, чи Олег ставиться до Ігоря, як і ви?

Мати: ...

ДІАЛОГ 2.

Чоловік: (звертається до дружини) Мені здається, що ти стала менш емоційною.

Дружина: Так, набагато менше.

Психолог: (звертаючись до чоловіка) Ви бачите в цьому певні зміни? Чоловік: Звичайно. Великі зміни.

Дружина: Раніше, дочка зовсім виводила мене з рівноваги... Я так боялася, що вона знову почне приймати наркотики. Чоловік: Так, і дочка бачила, як ти на неї реагуєш. Дружина: Звичайно, бачила.

Психолог: Здається, у вашому ставленні до багатьох речей останнім часом відбулися великі зміни.

Дружина: Так.

Психолог: Як ви вважаєте, для вас ці зміни позитивні?

Дружина: Дивно, але ми стали тепер більше думати про себе, це ме­ні подобається. Я цьому рада. Не хочу сказати, що через це я страждаю почуттям провини, але інколи я дивуюся тому, що у мене з'явилися власні інтереси.

Психолог: Я вас розумію.

Дружина: І нічого не можу з цим зробити.

Психолог: Так чи інакше, але ви не жалкуєте, що вони у вас з'явилися.

Дружина: Так. Раніше мені здавалося, що я — зразкова мати. То­му... Кілька тижнів тому ми були на вечірці, де були присутні численні наші друзі-однокласники. Там були три подружні пари, які впродовж останнього року проходили сімейну терапію. Одна з жінок багато років займалася соціальною роботою, але ми про це не знали. Ніхто з друзів не припускав, що ми будемо на цій вечірці, тому що ми бачилися не ча­стіше, як раз на кілька років. Не думаю, що в цьому є лише наша про­вина, але досі не перестаю дивуватися, чому ми не могли зустрітися ра­ніше.

Чоловік: Тепер багато чого змінилося. Не думаю, що ми будемо цьому дивуватися.

Дружина: Можливо, не знаю.

Психолог: Є питання, на які важко знайти відповіді... Дружина: Так, мабуть. Чоловік: Так.

Психолог: Три чи чотири сесії назад ви, здається, говорили про свої далекі плани. Більше про це ви не думали? Чому ви збираєтеся присвя­тити свій вільний час?

Дружина: Ми хотіли б подорожувати світом.

Чоловік: Так.

Психолог: Мене вразило ваше прагнення здійснити подорож до Ла­тинської Америки. Дружина: Гм-м. Чоловік: Це лише сира ідея.

Дружина: Через кілька років наш син буде вступати в університет і молодша дочка, сподіваюся, також. Тому, ви розумієте.

Чоловік: Якщо б вони перебували влітку вдома хоча б один місяць, ми змогли б їх залишити самих. Вони б обходилися без нас чудово. Хо­ча син не зміг би доглядати як слід за басейном.

Психолог: Дякую вам за те, що ви поділилися зі мною своїми вра­женнями. Схоже, що багато чого змінилося з того часу, коли ми почали цю роботу.

ДІАЛОГ 3

Клієнт (телефонує): Ви — психолог? Психолог: Так.

Клієнт: Мені вас рекомендував наш сімейний лікар. Він сказав, що ви працюєте з сім'ями, в яких є важкі діти. Психолог: Так.

Клієнт: У нас є певні проблеми з 16-річною дочкою. Останнім часом вчителі на неї часто скаржаться, а ми не можемо ніяк на неї вплинути.

Психолог: Чи не могли б ви сказати, що саме в її поведінці вас турбує?

Клієнт: її виключали вже з двох шкіл, погрожують виключити і з третьої. Вона зв'язалася з дуже поганою компанією. Ні я, ні дружина не можемо нічого з нею зробити.

Психолог: Скажіть, який склад вашої сім'ї?

Клієнт: Крім 16-річної дочки, у нас ще двоє дітей.

Психолог: Скільки вашим дітям років? Якої вони статі?

Клієнт: Найменшому — 13 років, його поведінка нормальна. Дочці 15 років, вона добре вчиться і є прямою протилежністю старшій дочці. Ми турбуємося лише за старшу дочку.

Психолог: А як оцінює цю ситуацію ваша дружина?

Клієнт: Вона у відчаї, дуже стурбована долею дочки. Коли вона ду­має про неї або говорить, то не може стримати сліз. Я телефоную тому, що моя дружина настільки пригнічена, що їй було б важко з вами роз­мовляти.

Психолог: Чи зверталися за допомогою з цією проблемою до інших спеціалістів? Чи, можливо, зараз з вашою сім'єю працює спеціаліст?

Клієнт: Ми зверталися до шкільного психолога і до дитячого психі­атра, але це нам не допомогло. Навпаки, поведінка найстаршої дочки лише погіршувалися.

Психолог: Хто спілкувався з цими спеціалістами?

Клієнт: Я, моя дружина і старша дочка відвідували разом дитячого
психіатра, але дочка відмовилася з ним розмовляти. Вона сказала, що в
неї немає проблем і вона не бажає мати справу з психіатром    

Завдання 3

Проаналізуйте короткий поетапний запис корекційної програми та визначте її зміст, мету, основні етапи та впорядкуйте їх відповідно до логіки психокорекційної роботи:

а)         На цьому етапі психолог складає корекційну програму з враху-
ванням індивідуальних та вікових особливостей клієнта, його соціаль-
но-психологічної ситуації вдома та в школі. У програмі розробляються
задачі трьох рівнів:

задача-максимум — повернення хлопчика до школи; задача-мінімум — продовження навчання в домашніх умовах; проміжна задача — відвідування приватних навчальних закладів. Відбувається також визначення основних етапів, відповідних їм те­рмінів, завдань та осіб, відповідальних за ці види робіт.

б)         На цьому етапі психолог прогнозує подальший розвиток особис-
тості за умови своєчасної корекції та за її відсутності.

Без спеціального втручання й допомоги хлопець через один-два роки вийде з-під впливу сім'ї та навчально-виховних закладів. За умови здійс­нення психокорекційної роботи підліток може відчутно підвищити рівень самоорганізації поведінки для нормалізації навчання протягом року.

в)         На цьому етапі здійснюється аналіз результатів та визначається,
наскільки було ефективним застосування програми. Для цього здійсню-
ється вимірювання властивості, яка була об'єктом корекції, та порів-
няння отриманих показників властивості з отриманими результатами
вимірювання до корекції.

г)         На цьому етапі на основі психологічної діагностики з викорис-
танням відповідного інструментарію було зафіксовано показники пси-
хічного розвитку, їх відповідність нормам та сформульоване припу-
щення щодо причин відхилень.

Шкільна дезадаптація з вираженим відхиленням у розвитку мотива­ційно-вольових процесів у навчанні та поведінці в цілому. Рівень само­контролю, імпульсивність поведінки відповідають нормам старшого шкільного віку. Можливі причини — загострення індивідуальних особ­ливостей характеру та регрес у самоконтролі у зв'язку з кризою підліт­кового віку і психотравмуючою ситуацією у сім'ї.

д)         На цьому етапі кожен зі спеціалістів: психолог, батьки, вчителі,
медики, соціальні працівники або гувернантка реалізовує певні дії, пе-
редбачені корекційною програмою під контролем психолога.

Завдання4

Проаналізуйте зразок психокорекійної програми (її фрагменту) та визначте: а) завдання корекційної програми;

б)         зміст психокорекційної програми;

в)         контингент корекційного впливу;


г)         основні форми роботи та можливі