Тема 12. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОТЕРАПІЇ ЯК СКЛАДОВОЇ ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Поняття психотерапії. ЇЇ специфіка, мета та завдання.

Загальна характеристика психологічних мо­делей психотерапії.

Групова психотерапія. Поняття психотера­певтичної групи.

 

1

Психотерапія посідає особливе місце серед різновидів профе­сійної допомоги особистості. Непростим є питання про профе­сійну приналежність психотерапії. У Радянському Союзі психо­терапія відносилась до медичних спеціалізацій. На Заході психотерапія традиційно була напрямом практичної психології. Таке подвійне розуміння діяльності психотерапевта зберігається і дотепер. Діяльність психотерапевта розглядають відповідно до двох його професійних ролей:

фахівця-медика, який здійснює лікування пацієнта за допо­могою як психологічного впливу, так і за допомогою специфіч­них медичних засобів (медикаменти, гіпноз тощо) [46, 10];

фахівця-психолога, покликаного допомагати особистості вижити у різноманітних життєвих і соціальних ситуаціях та оріє­нтованого на роботу з глибинними смисложиттєвими проблема­ми клієнта [34, 287]. У цьому випадку він користується лише психологічними засобами діяльності.

Звичайно, фахівець з практичної психології може здійснюва­ти психотерапію лише у другому сенсі цього поняття і не має права використовувати медичні засоби. Тому приймемо за вихі­дне наступне твердження. Психотерапія спрямована на гли­бинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень у її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприй­мання та передбачає створення умов для повноцінного станов­лення особистості [34].

Мета психотерапії — сприяння у становленні повноцінної осо­бистості, здатної займати активну і творчу позицію відносно себе та своєї життєдіяльності, справлятися із травмуючими ситуаціями і переживаннями, приймати рішення і продуктивно, нешаблонно та гідно діяти у відповідних соціально-культурних умовах

Прийнято виділяти групову та індивідуальну психотерапію.

Індивідуальна психотерапія — це діалог між психотерапевтом і клієнтом з метою психологічної допомоги останньому.

У сучасній психологічній літературі склалося кілька підходів, які характеризують співвідношення між психологічним консуль­туванням і психотерапією:

психотерапія і психологічне консультування — це різні за змістом і завданнями види діяльності;

психотерапія і психологічне консультування тотожні, ма­ють ідентичні теоретичні і практичні основи, але відрізняються у деталях;

психологічне консультування має справу з міжособистіс-ними проблемами, а психотерапевт — із внутрішньо особистіс-ними.

О.Ф.Бондаренко стверджує, що основні відмінності психоло­гічного консультування від психотерапії виявляються щодо трак­тування людини як об'єкту впливу.

В процесі психотерапії люди змінюються разом із їхніми мо­делями світу.

Сьогодні відомо близько 100 різноманітних психотехнік пси­хотерапії. Всі вони не лише знаходять прихильників, але й дозво­ляють ефективно надавати психологічну допомогу.

Кожна з різновидів психотерапії спрямована на те, щоб допо­могти клієнтам успішніше діяти у світі.

 

2

Аналіз психотерапевтичної літератури дозволяє стверджувати, що на сьогоднішній день в цій галузі практичної психології не склалося єдиного підходу до вирізнення основних напрямків психотерапії. Це зумовлено її розглядом то як методу лікування (частіше цей підхід зустрічається в зарубіжній психологічній лі­тературі), то як різновиду психологічної допомоги клієнту.

Так, наприклад, Ю. Г. Дем'янов виділяє такі методи психоте­рапії, що використовуються в практиці: раціональна психотерапія; психоаналітична психотерапія; когнітивно-аналітична психотерапія; психотерапія на основі транзактного аналізу; особистісно-орієнтована психотерапія; гештальттерапія;

аутогенне тренування;

емоційно-стресова терапія;

            1"—- ~       І    І

групова психотерапія;

•           позитивна психотерапія [14].

Класифікацію моделей психотерапії, як різновиду лікувальних дій, описує Х.Ремшмідт. Він пропонує класифікацію моделей психотерапії здійснювати за такими принципами:

теоретичної концепції, яка лежить в основі психотера­пії (психоаналіз, поведінкова психотерапія, когнітивна терапія тощо);

організаційних форм лікування (індивідуальна, групова та сімейна терапія);

специфікою коригованого розладу (психози, синдром аути­зму, невротичні порушення, депресивні стани, синдром страхів, синдром нав'язливості тощо) [46].

У психологічній літературі теж немає одностайності у виді­ленні основних моделей психотерапії. Так, зокрема, Г. Они-щенко, В. Панок виділяють три основні моделі психотерапії [34]:

психодинамічну психотерапію, яка зорієнтована на психо­аналіз;

гуманістичну психотерапію та її основні течії — роджеріан-ська, екзистенційна, гештальттерапія;

біхевіоральна (поведінкова) психотерапія.

Дещо відмінний підхід представлений О. Ф. Бондаренком. Він виділяє чотири основні теоретичні підходи до психотерапії:

психодинамічний;

гуманістичний;

когнітивний;

поведінковий або біхевіористичний [9].

 

3

Групова психотерапія була запроваджена в практику психоло­гічної допомоги у 1932 році Дж.Морено, а через 10 років вже іс­нували журнал з групової психотерапії та професійна організація групових психотерапевтів.

Під груповою психотерапією розуміють такий метод психоте­рапії, при якому одночасно надається допомога кільком клієнтам. Поява групової психотерапії обумовлена, на думку Морено, не­достатньою кількістю психотерапевтів та значною економією ча­су [46].

Найпершим методом групової психотерапії була психодрама.

У 40-х роках з'являються Т-групи (К.Левін), що передбачали формування міжособистісних стосунків і вивчення процесів у малих групах та у їх різновиді — групі сенситивності.

Сьогодні ці групи трансформувалися у групи, які розвивають спеціальні вміння, та групи особистісного розвитку або групи зу­стрічей.

Психотерапевтичні групи — це невеличкі тимчасові об'єднання людей під керівництвом психолога або соціального працівника, які мають спільну мету міжособистісного дослі­дження, особистісного зростання та саморозкриття.

Це групи, в яких відбувається цілісний глибинний розвиток особистості та самоактуалізація здорової людини, прискорюється процес її психічного визрівання.

Залежно від загальної мети група має відносно чітку ієрархіч­ну структуру. Один з членів психотерапевтичної групи виступає в ролі лідера, інші перебувають в ролі підлеглих. Ця структура може змінюватися залежно від цілей психотерапії. Загальні цілі в поєднанні з потребами окремих членів групи визначають групові норми, тобто форми і стиль поведінки всіх учасників групи.

Варто, на думку Лемкуля, відрізняти груповий тренінг та ро­боту з групою від власне групової психотерапії. Ремшмідт пояс­нює це так: «Груповий тренінг сконцентрований на подоланні певних порушень поведінки і вимагає високої структурованості (цілеспрямовані вправи, жорсткий терапевтичний план), при гру­повій психотерапії йдеться про набуття емоційного досвіду і до­сягнення інтрапсихічних змін; при цьому ступінь структурування малий» [46].

Всі форми групової терапії застосовують переважно вербальні методи, а також методи, орієнтовані на дію або біхевіоральні мето­ди. Останнім часом все більшого значення набувають підходи, оріє­нтовані на діяльність. Вони містять терапевтичні елементи і основні принципи обох вказаних вище методів, але відрізняються від них акцентом на активну діяльність і проведення групових вправ.

Успішність групової психокорекції та психотерапії багато в чому залежить від особистості керівника (тренера групи). Керів­ник групи виконує, зазвичай, чотири ролі: експерта, каталізатора, диригента та зразкового учасника. Тобто він коментує групові процеси, допомагає учасникам об'єктивно оцінювати свою пове­дінку та її вплив на ситуацію; сприяє розвитку подій; вирівнює внески кожного учасника до групової взаємодії; відкритий та ав­тентичний [34].

Запитання для самоконтролю

Що розуміють під психотерапією?

Як співвідносяться психотерапія та психологічне консультування?

Які теоретичні підходи до психотерапіїВам ві­домі?

Що таке індивідуальна та групова психотерапія?

Якими ознаками відзначається психотерапевтична група?