Тема 6. ОСОБИСТІСТЬ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

Критеріїпрофесійноїпридатності практич­ного психолога.

Модель особистості практичного психолога.

Вміння спілкуватися з клієнтом — стрижнева спеціальна здібність практикуючого психолога.

Етичний кодекс практичного психолога.

Формування особистості практикуючого психолога у ВНЗ.

 

1

До людини, яка претендує на посаду практичного психолога, висувається система вимог, яка містить два компоненти. Це ви­моги як до професійної компетентності фахівця, так і до його особистості. Освітньо-кваліфікаційні вимоги вже розглянуто, на часі висвітлення вимог до особистості практичного психолога.

Особлива увага у дослідженнях проблем підготовки практич­ного психолога приділяється виявленню компонентів професіо­налізму психолога, його спеціальних здібностей та визначенню процедури підготовки психологів.

Д. Б. Богоявленська вважає, що особистість психолога-профе-сіонала повинна відзначатися двома параметрами:

досконалим володінням теоретичними знаннями і способа­ми роботи;

здатністю до швидкої адаптації.

Для становлення професіоналізму психолога, як зазначає О. Ф. Бондаренко, необхідно забезпечити системність, науковий універсалізм у професійній та особистісній підготовці [9].

Враховуючи модель особистості практичного психолога, ско­нструйовану В. Панком та Н. Чепелєвою, при прогнозуванні ус­пішності практичної діяльності психолога слід звернути увагу на ряд складових його особистості [34].

Визначення професійної придатності особистості здійснюєть­ся за такими критеріями:

—фізичний стан. Необхідність його врахування обумовлена, по-перше, зв'язком між деякими соматичними захворюваннями (виразка, діабет, серцево-судинні захворювання тощо) і рисами характеру людини. Крім того, психолог повинен мати потужну енергетику і засоби її відновлення, інакше робота може негатив­но вплинути на здоров'я психолога. По-друге, існує ряд фізичних вад, які несумісні з посадою практикуючого психолога. До таких вад відносять інвалідність, глибокі косметичні дефекти, дефекти мовлення тощо;

—психічне здоров'я належить до надзвичайно важливих ви­мог, оскільки психологічними спеціальностями часто прагнуть оволодіти акцентуйовані особистості або люди з помітними осо-бистісними проблемами, які переноситимуть на роботу свої вла­сні проблеми. Це робитиме їх діяльність неефективною або й шкідливою та небезпечною;

—інтелект, особливо його вербальний компонент. Досвід за­свідчує, що практикуючі спеціалісти з показниками інтелекту ниж­че середнього, як правило, мають багато ускладнень у роботі, особ­ливо консультаційній. Саме інтелект забезпечує ефективний аналіз рис і якостей особистості, дає змогу долати стереотипи (як особис-тісні, так і професійні), є центральним механізмом у розумінні по­ведінки іншої людини. Особливу роль відіграє соціальний інтелект;

—система механізмів особистішої регуляціїта емоційної витривалості;

—особливості мотиваційної сфери. Професія практичного психолога мотивується інтересом до інших людей та бажанням надавати допомогу у розв'язанні проблем спілкування, діяльнос­ті, життя в цілому. Психологічним механізмом такого інтересу, як стверджують В.Г.Панок і Л.Уманець, є усвідомлення та подо­лання власних проблем аналогічного плану.

Основу мотиваційної сфери повинна складати гуманістична спрямованість особистості. В це поняття вкладається кілька осо-бистісних якостей і рис, в основному мотиваційної і світоглядної природи: альтруїстичні позиції, ролі, установки у міжособистіс-ному спілкуванні, високий рівень мотивації до професії, перева­жання пізнавальних, альтруїстичних, емпатичних мотивів у робо­ті з клієнтами, готовність до роботи з клієнтами та націленість на позитивний результат.

 

2

Для розробки моделі особистості психолога важливим джере­лом знань виступає порівняння характеристик особистості різних фахівців (див. схему 3).

Зокрема, американські вчені встановили, що для фізиків влас­тиві висока інтелектуальна та емоційна енергія, недостатня соці­альна пристосованість, незалежність від особистісних зв'язків.

Психологи, навпаки, більш залежні від батьків, чутливі, де­якою мірою агресивні, здатні до опору авторитетам і більше ці­кавляться людиною [48].

Серед психологів виділяють підгрупи з різною професійною спрямованістю: практиків та дослідників. Порівняємо їх за допо­могою наступної схеми.

Схема 3

 

Властивість

Готовність до контактів

Практик

> Дослідник

Уміння підтримувати контакти

Практик

< Дослідник

Загальна інтелектуальність

Практик

< Дослідник

Для практика також важливий фактор — ненасичуваність ко­нтактів з іншими [3].

На думку більшості дослідників (Н. В. Чепелєва, Н. І. Пов'я-кель, В. Г. Панок та ін.), конструювання моделі особистості пси­холога-практика повинно відображати комплекс його професій­но-психологічних завдань:

вектор взаємодії суб'єкта з довкіллям (змістом його є ідея про багаторівневий характер взаємодії суб'єкта з навколишнім природнім і соціальним середовищем. Тут вирізнено п'ять рівнів взаємодії та відповідних їм рівнів аналізу особистості практично­го психолога: психосоматичне здоров'я, суб'єкт діяльності, осо-бистісні риси, соціальна поведінка, значеннєвий (смисловий);

вектор структурної організації суб'єкта (когнітивна, моти­ваційна і операційна складові структури суб'єкта);

вектор часу дає можливість простежити динаміку системи і спрогнозувати подальший її розвиток.

Модель особистості практикуючого психолога, запропоно­вана Н. В. Чепелєвою та Н. І. Пов'якель, за включає наступні складові [56].

Мотиваційно-цільова підструктура особистості передба­чає сформовану позитивну мотивацію до професійної діяльності, до надання психологічної допомоги, прийняття себе та інших. Базовою особистісною якістю на цьому рівні виступає діалогізм, що включає діалогічну готовність, безумовне прийняття іншого, особистісну рефлексію, розвинену систему особистісних смислів, орієнтованість на досягнення взаєморозуміння.

Когнітивна підструктура, до якої відноситься сфера знань особистості: особистісне знання, знання себе й інших; Я-кон­цепція фахівця (адекватність і сталість самооцінки, емпатичність, асертивність, відсутність хронічних внутрішньоособистісних конф­ліктів, які зумовлюють проекції та психологічні захисти тощо); професійно важливі якості пізнавальних процесів (уважність, спо­стережливість, вміння помічати деталі вербальної і невербальної поведінки, тобто розпізнавати психосоматичні стани, гнучкість, пластичність та динамічність мислення, вміння виділяти суттєве та узагальнювати, прогнозувати реакції та дії клієнта, моделювати на­слідки роботи). Базовими особистісними якостями когнітивної під-структури є професійна рефлексія та професійний інтелект.

Операційно-технологічна підструктура передбачає розви­нену компетентність особистості фахівця-психолога. Вона вклю­чає володіння основними професійними вміннями і навичками, які забезпечують практичне використання наявних теоретичних знань. Найважливішим компонентом цієї підструктури є практи­чний інтелект.

Комунікативно-рольова підструктура передбачає розвинену комунікативну компетентність психолога. Вона містить соціально-когнітивні і комунікативні уміння (слухати іншого, розмовляти та вмовляти, встановлювати соціальний контакт, переконувати іншого, навіювати тощо). Ця підструктура включає також специфічні якості — акторські та режисерські, організаційні, які дозволяють ефектив­но впроваджувати активні психотехніки і групові засоби психоко­рекції. Базовою особистісною якістю є професійна ідентифікація та соціальний інтелект. Остання — це здатність у процесі спілку­вання визначати будь-які відхилення від нормального функціону­вання або розвитку людини чи групи, яка є найважливішою складо­вою спеціальних здібностей до психологічної діяльності.

Регулятивна підструктура забезпечує толерантність до фру-страцій, високу працездатність і саморегуляцію особистості, від­сутність схильності до збудження та швидкого виснаження. Про­відним компонентом виступає професійна саморегуляція.

Як бачимо, ефективність діяльності психолога залежить від складної системи його спеціальних здібностей.

 

3

Розглядаючи питання про професійно необхідні якості прак­тикуючого психолога, важливо виходити з успішності його про­фесійної діяльності. Саме вони визначатимуть мету, зміст, трива­лість, форму його професійної підготовки.

Ядром діяльності практикуючого психолога є спілкування, яке розгортається у вигляді комунікації, інтеракції та перцепції.

Ефективність психоконсультування, психотерапії та психоко­рекції значною мірою визначається вмінням спілкуватися з кліє­нтом, що передбачає щирий інтерес до людей, їхнього способу життя, емоцій, думок, вміння добирати правильні слова й тон, які забезпечують встановлення необхідного контакту, вміння слуха­ти, терпіння.

Отже, талант спілкування є найнеобхіднішою здатністю для професійної реалізації психолога-практика. В її структурі виділяють такі складові:

уміння повно і правильно сприймати людину (спостереж­ливість);

уміння розуміти внутрішні властивості і особливості люди­ни (інтуїція);

уміння співпереживати (емпатія);

уміння аналізувати власну поведінку (рефлексія);

вміння керувати собою і процесом спілкування.

У процесі спілкування психолог визначає як зміни в поведінці людини, так і впливи психолога на цю поведінку, здійснює соціа­льну фасилітацію (від англ. Гасііаїе — полегшувати) або підтрим­ку, допомогу клієнту. Останнє особливо важливо для психолога-практика. Люди, які мають високі показники у соціальній фасилі-тації, схильні і мають здібності до роботи в сфері практичної психології.

У процесі спілкування з клієнтом психолог, на думку Р.С.Нємова, повинен виявляти такі якості [29]:

Здатність до емпатії, співпереживання, співчуття. Під ці­єю здатністю розуміють вміння глибоко проникати у внутрішній світ іншої людини — клієнта, розуміти його, бачити те, що від­бувається, з його позиції, сприймати світ його очима, визнавати його точку зору правомірною та допустимою. Головним в емпатії є готовність, бажання і здатність людини психологічно відчувати і розуміти іншу людину. Саме завдяки цій якості психолог здатен краще та глибше розуміти клієнта та допомагати йому.

Відкритість. Як властивість особистості відкритість має кілька проявів. По-перше, це готовність психолога бути відкри­тим як особистість для клієнта (правда не настільки, щоб позиції клієнта і психолога помінялися). Міра відкритості повинна ви­значатися почуттями клієнта: якщо він вважає психолога відкри­тою людиною і не боїться розкриватися перед ним, то це свідчить про бажаний рівень відвертості психолога. По-друге, відкритість

це прагнення психолога в особистому спілкуванні з клієнтом залишатися самим собою, виявляючи при цьому свої переваги і недоліки. Демонстрація клієнту своїх недоліків психологом від­бувається для того, щоб продемонструвати, що сам консультант

це звичайна жива людина, якій, як і всім людям, притаманні недоліки. По-третє, відкритість виявляється в тому, що психолог показує клієнту готовність обговорювати з ним будь-які питання.

 

Емпатія супроводжує відкритість, одне без іншого існувати практично не може. Разом вони дозволяють створити атмосферу партнерства між психологом та клієнтом.

Вияв особистої турботи про клієнта за допомогою спів­чуття до нього, а також міміки, пантоміміки, жестів. Тобто такої зовнішньої поведінки психолога, яка демонструє щиру зацікав­леність, турботу психолога про клієнта. Така турбота однак не повинна бути надмірною. Психологу не рекомендується у спіл­куванні з клієнтом бути занадто емоційним.

Доброзичливість. Емоційно позитивне ставлення до клієн­та, особиста зацікавленість і участь у розв'язанні його проблем. Хоча ця особистісна якість корелює практично з усіма перерахо­ваними вище якостями особистості, але вона має і свої індивідуа­льні прояви. До них, зокрема, відноситься вміння в будь-яких си­туаціях, за будь-якої поведінки клієнта зберігати рівний, доброзичливий стиль спілкування.

Особливе місце в практиці психологічної допомоги займає довіра до клієнта, віра в його здібності і можливості самостійно подолати проблеми. Довіра виявляється також і в тому, що пси­холог готовий розділити думку клієнта і прийняти її, відмовив­шись від своєї власної, якщо вона виявляється необ'єктивною.

Вміння вибирати і зберігати оптимальну психологічну ди­станцію у спілкуванні з клієнтом. Тобто психолог повинен вміти так спілкуватися з клієнтом, щоб зберігати відкритість і довіру. Разом з тим стосунки психолога і клієнта не повинні бути надмі­ру близькими, інтимними. При цьому у клієнта не повинно вини­кати відчуття, що консультант психологічно то віддаляється, то наближається.

 

4

Значні вимоги ставляться до моральної сфери особистості психолога. Систему моральних норм його діяльності регламентує Етичний кодекс психолога.

Етичний кодекс — це збірник моральних правил поведінки, на базі яких будується діяльність і взаємини людей в тій чи іншій сфері діяльності та спілкування.

Етичний кодекс грунтується на нормах моралі, а не права. Ио-го порушник не притягується до юридичної відповідальності, але дотримання Етичного кодексу є ознакою професіоналізму. Недо­тримання — викликає осуд колег, аж до дискваліфікації.

Джерелами норм етичного кодексу є:

філософія, релігія, культура, звичаї, традиції, ідеологія, політика, як сфери або атрибути людської діяльності, що задають базові принципи моралі для створення і функціонування етичного кодексу.

Етичний кодекс психолога (Див. Додаток М) було прийнято 20 грудня 1990 року на першому Установчому з'їзді Товариства психологів.

Прийнятий кодекс є сукупністю етичних норм та правил по­ведінки, які склалися в психологічному співтоваристві, регулю­ють його діяльність і сприяють більш ефективному та успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності.

Етичний кодекс складається з 7 розділів:

Відповідальність.

Компетентність.

Захист інтересів клієнта.

Конфіденційність.

Етичні правила психологічних досліджень.

Кваліфікована пропаганда психології.

Професійна кооперація.

При Товаристві психологів України створена Комісія з етики, яка стежить за додержанням Етичного кодексу та здійснює робо­ту, спрямовану на правильне його тлумачення.

 

5

Нами були розглянуті основні характеристики особистості практичного психолога, які дають змогу ефективно діяти у відпо­відних ситуаціях, розв'язуючи відповідні професійні завдання.

На сьогодні формування особистості практичного психолога проходить три етапи [34]:

Світоглядний, що передбачає формування професійної сві­домості майбутнього спеціаліста;

Професійний, який спрямований на оволодіння необхідною системою знань, технологією практичної діяльності майбутнього психолога, формування його психологічної культури. Психологі­чна культура передбачає високий рівень професійних знань та культури спілкування, емоційну культуру, культуру мислення.

Культура спілкування передбачає вміння користуватися у від­повідних ситуаціях адекватними стереотипами взаємодії, творчо розв'язувати суперечливі ситуації, вести діалог з клієнтом.

Емоційна культура передбачає вміння вибирати адекватну фо­рму прояву своїх емоцій, здатність володіти собою, керувати своїми емоційними станами. Сформованість емоційної культури сприяє повноцінному спілкуванню та вирішенню конфліктних ситуацій.

3. Особистіший, метою якого є формування професійно важ­ливих якостей особистості, гуманістичної спрямованості, «діало­гічності», здатності до професійної ідентифікації. Професійна ідентифікація передбачає прийняття провідних професійних ро­лей, цінностей, норм, наявність мотиваційних структур, які спо­нукають особистість до ефективної діяльності. Формування про­фесійної ідентифікації пов'язане з самопізнанням (самодіагнос-тикою), самокорекцією, самоаналізом та самореабілітацією.

Організація зовнішніх умов формування особистості практич­ного психолога відповідно до його етапів включає з блоки.

Перший блок — підготовчий — на цьому етапі здійснюється професійний відбір на відповідні спеціальності. Здійснюється диференціація студентів на різні напрямки професійної підготов­ки: психолог-викладач, психолог-дослідник, психолог-терапевт. Цей же блок передбачає адаптацію студентів до майбутньої про­фесії. Реалізація початкової професійної підготовки (1—2 курси) передбачає оволодіння базовим концептуальним апаратом пси­хологічної науки, отримання загального уявлення про майбутню професію. Знайомство відбувається і через різні тренінгові курси, що також сприяє професійній ідентифікації студентів та їх осо-бистісному росту.

Другий блок — діагностичний — передбачає оволодіння ос­новами психодіагностики, самопізнання (3—4 курси). На цьому етапі студенти отримують інформацію про якості свого характе­ру, про свої здібності, пізнавальні та інші можливості. Виявля­ються також особистісні проблеми студентів, які можуть стати на заваді успішної професійної діяльності. Тому для їх подолання та з метою самопізнання та саморозвитку застосовуються також спеціальні тренінгові техніки, бесіди, консультування.

Третій блок — особистісно-професійна корекція — передба­чає корекцію та формування професійно значущих комунікатив­них умінь. Основними у цьому блоці є курси психоконсульту-вання, психокорекції та психотерапії. Необхідною умовою є здій­снення студентом індивідуальної самокорекції та самовдоскона­лення.

 

Запитання для самоконтролю

Сформулюйте критеріїпрофесійноїпридатності до професійної діяльності практичного психолога.

Охарактеризуйте складові моделі особистості практи­куючого психолога.

Чому спілкування вважають ядром професійної діяльнос­ті практичного психолога ?

Які якості повинен виявляти практичний психолог у про­цесі спілкування?

Розкрийте роль Етичного кодексу психолога? Яка його структура?

Охарактеризуйте основні положення Етичного кодексу психолога.

Охарактеризуйте рівні особистісної підготовки практи­чного психолога.