Тема 3. МІЖНАРОДНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ

Забезпечення прав людини як умова іі само­вдосконалення.

Основні групи прав людини, що фіксуються документами ООН.

Регіональні угоди про права людини.

Документи про права дитини.

 

1

Необмежені можливості самовдосконалення, здатність до спі­лкування, перетворююча діяльність — основоположні якості, що роблять людину людиною — вищою істотою, яка піднімається над усім природним світом.

Найкращі людські якості є результатом виховання, суспільно­го піклування. Вони становлять основу прогресу суспільства, ін­акше — у людства немає майбутнього. Умовою розвитку особис­тості людини є захист її прав у суспільстві, які забезпечують якнайповніше виявлення нею своїх можливостей.

Права і свободи особи — спільне надбання і досягнення людської цивілізації. В переломні історичні періоди одними з перших з'являються документи про права людини, що є озна­кою зростання у більшості населення усвідомленості своїх прав, посилення прагнення до їх розширення та захисту. Зок­рема, найбільш відомі документи про права людини з'явились під час революцій:

англійський Біль про права (1689 рік — державний перево­рот, так звана Славна революція в Англії);

американський Біль про права (1789—1791 роки — війна за незалежність у США);

французька Декларація прав людини і громадянина (1789 рік — французька буржуазна революція);

російська «Декларація прав трудящого і експлуатованого народу (12 січня 1918 року — період Жовтневої революції).

У 1945 році реакцією на руйнівні наслідки II Світової війни було прагнення людства не допустити повторення масштабних воєн, для чого була створена Організації Об'єднаних Націй. Од­ним з перших принципових документів ООН стала «Загальна Де­кларація прав людини», прийнята Генеральною Асамблеєю 10 грудня 1948 року [43]. Цей документ становить важливу частину правової бази практичної психології в Україні, закладені у ньому принципи виступають вихідними положеннями діяльності пси­холога.

 

2

«Декларація прав людини» містить 30 статей (див. Додаток А), які фіксують чотири групи основоположних прав людини:

Елементарні права і свободи: право на життя, свободу, недоторканість, свободу від поневолення, заборону тортур, жорс­токого поводження або покарання, рівність перед законом, захист від вторгнення в особисте та сімейне життя, від замахів на честь і репутацію, недоторканість житла, таємницю листування тощо;

Громадянські права: права на визнання правосуб'єктності особи, свободу пересування і вибору місця проживання, право на громадянство, право створювати шлюб, сім'ю, володіти майном тощо.

Політичні права і свободи: свобода совісті, думки, релігії, переконань та їх висловлювання, мирних зборів, право брати участь в управлінні своєю державою.

Економічні, соціальні, культурні права і свободи: право на працю, вільний вибір роботи, рівну платню за рівну працю, право на об'єднання і професійні спілки, на відпочинок, дозвілля, на певний життєвий рівень, освіту тощо.

У першій статті, зокрема, зазначено:

«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти один щодо одного в дусі братерства.» [39].

Слід зауважити, що Генеральна Асамблея ООН проголосила Декларацію як задачу, до виконання якої повинні залучатися всі народи і держави.

У 1950 році день прийняття Декларації був оголошений Днем прав людини, який відзначається щорічно 10 грудня.

За наступні роки Декларацію було доповнено ще трьома до­кументами, які конкретизували зміст основних груп прав люди­ни. Це:

Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.

Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Ці чотири документи (в сукупності з Декларацією) утворюють «Хартію прав людини».

 

3

Сьогодні права людини задекларовані також і у регіональних міжнародних документах про права людини. Серед них:

Американська   декларація   прав   і   обов'язків людини

(02.05.1948);

Американська конвенція про права людини (22.11.1969), за якою створено міжамериканський суд з прав людини;

Африканська Хартія прав людини і народів ( червень 1981

року);

Європейська соціальна Хартія (18.10.1961, переглянута 3 тра­вня 1996 року у Страсбурзі). У ній проголошено ряд прав та прин­ципів, які повинні запроваджуватися всіма відповідними засобами як національного, так і міжнародного характеру (див. Додаток Б). Серед них право на захист дитинства та юнацтва (стаття 7, в якій йдеться про обмеження у залученні дітей до праці, умови та оплату праці, професійне навчання дітей та підлітків (до 15 років); право на соціальне забезпечення (стаття 12, яка передбачає створення систе­ми соціального забезпечення, підтримування її на задовільному рів­ні); право інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства (стаття 15, яка визначає систему заходів по сприянню всебічній соціальній інтеграції та участі в житті суспільс­тва інвалідів); право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист (стаття 17), право осіб похилого віку на соціа­льний захист (стаття 23) та ряд статей (статті 24, 25, 26, 27), які ре­гулюють взаємини роботодавця та робітника (право на роботу, на­лежні умови та оплату праці, умови звільнення тощо).

«Європейська конвенція з захисту прав людини» (4.11.1950 рік, переглянута та ухвалена 11.05.1994 року) містить положення про повноваження Європейського суду з прав людини, який функ­ціонує на постійній основі і покликаний забезпечити права людини, що задекларовані у Європейській соціальній Хартії. Україна підпи­сала цей документ 17.07.1997 р., він набув чинності 14.09.1997 р.

На протязі всього свого існування ООН приділяє велику увагу правам людини, створенню документів у цій галузі.

Так, у Підсумковому документі Віденської зустрічі предста­вників держав-учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі (1989 рік) зазначається:

«Забороняти тортури та інші види жорстокого, нелюдського або принижуючого людську гідність поводження та покарання»;

«Захищати осіб від будь-якої психіатричної або іншої медич­ної практики, яка порушує права людини і основні свободи» [39].

Ці положення прямо стосуються етики та відповідальності практикуючого психолога.

Розглянуті документи носять найбільш загальний характер, фіксуючи основні права людини. Існує ряд міжнародних докуме­нтів, які стосуються прав людини в окремих сферах. Так, напри­клад, Україною ратифіковано понад 40 Конвенцій Міжнародної організації праці. Серед них:

Конвенція про примусову чи обов'язкову працю.

Конвенція про свободу асоціацій і захист права на організацію.

Конвенція про рівну оплату чоловіків і жінок за рівноцінну працю.

Конвенція щодо дискримінації в галузі праці і занять.

Конвенція про політику в галузі праці й зайнятості.

Державами-членами Ради Європи, іншими державами та Єв­ропейським співтовариством підписано «Конвенцію про права людини та біомедицину (04.04.1997 року)». Ця Конвенція прого­лошує ряд положень, серед яких такі:

«Пріоритет людини». Інтереси та благополуччя окремої лю­дини превалюють над інтересами суспільства і науки (стаття 2).

«Захист осіб, що страждають психічними розладами» .

Особа, яка страждає серйозними психічними розладами, може без її згоди піддаватися медичному втручанню, яке спрямоване на лікування такого розладу, лише в тому випадку, якщо відсут­ність такого лікування може нанести серйозну шкоду її здоров'ю і за умови дотримання передбачених законом прав захисту, включаючи процедури нагляду, контролю, та подання апеляцій (стаття 7). Ряд положень визначають порядок проведення науко­вих досліджень у медицині.

Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (14.12.1960 року) має 19 статей. Була ратифікована Президією Верховної Ради УРСР і набула чинності для УРСР з 19 березня 1963 року (див. додаток В).

У цьому документі визначається, що поняття дискримінація в галузі освіти охоплює «будь-яке розмежування, виключення, обме­ження чи переваги за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, ре­лігії, політичних чи інших переконань, за національним або соціа­льним походженням, економічним становищем або народженням, що мають своєю метою або наслідком знищення чи порушення рів­ності взаємовідносин у галузі освіти» [40].У статтях Конвенції ви­значаються випадки, які не є проявами дискримінації, проголошу­ються права батьків у виборі освіти, умови забезпечення закладів освіти викладацькими кадрами, стверджується, що «освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особистості і на по­вагу прав людини та основних свобод; повинна сприяти взаєморо­зумінню, терпимості між народами, расовими та релігійними гру­пами, розвитку діяльності ООН у підтримці миру» [40].

З метою роз'яснення положень Конвенції про боротьбу з дис­кримінацією в галузі освіти на 18 сесії ООН 17 жовтня — 23 лис­топада 1974 року було прийнято «Рекомендацію про виховання в дусі Міжнародного взаєморозуміння, співробітництва і миру та виховання в дусі поваги прав людини і основних свобод». Це складний за змістом документ (у 10 розділах міститься 45 поло­жень), що охоплює широкий діапазон проблем використання різ­номанітних рівнів і форм освіти для різних категорій населення в дусі поваги прав людини і основних свобод. Проте головна увага у Рекомендації приділяється тезі про необхідність виховання, встановлюється порядок повідомлення про заходи, вжиті для здійснення Конвенції, розв'язання спорів, порядок приєднання до Конвенції та ін. З цією метою в Рекомендації сформульовано і закріплено основні керівні принципи політики в галузі освіти, уточнюється специфіка діяльності в різних аспектах і секторах освіти. У розгорнутому вигляді подаються поради і методи підго­товки викладачів, використання навчального обладнання і мате­ріалів, проведення досліджень і експериментів.

 

4

Низка документів ООН окремо присвячена захисту прав дитини.

20 листопада 1959 року було прийнято «Декларацію прав дитини» (див. Додаток Д), яка проголошує 10 основних принци­пів, серед яких:

Закони про дитинство повинні забезпечувати інтереси ди­тини (принцип 2);

Право дитини на ім'я та громадянство (принцип 3);

Право дитини на належне харчування, житло, розваги і ме­дичне обслуговування (принцип 4);

Дитина для її повного і гармонійного розвитку потребує любові і розуміння. Малолітню дитину не слід (крім виключних обставин) примусово розлучати зі своєю матір'ю (принцип 6).

5. Право дитини на освіту. Початкова освіта повинна бути обов'язковою і безоплатною. Забезпечення інтересів дитини по­винно бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту та навчання (принцип 7).

Права розумово відсталих дітей та інвалідів частково закріп­лені у Декларації прав дитини, а також у «Декларації про права розумово відсталих осіб» (прийнята 20.12.1971 р.) і «Декларації про права інвалідів» (прийнята 9.12.1975 р.).

Таким чином, сукупність міжнародних документів декларує права людини у різних сферах взаємодії її з суспільством, держа­вою і визначає можливість їх захисту на рівні суспільства.

 

Запитання для самоконтролю

Яке значення мають документи про права людини для професійної діяльності практичного психолога?

Які міжнародні документи про права людини вам ві­домі?

Які міжрегіональні документи про права людини вам відомі?

Перерахуйте групи прав, які закріплено у цих доку­ментах.

Як слід розуміти термін «дискримінація в освіті»?

Які основні права закріплено у Конвенції про права дитини?

Як ви думаєте, з якою метою створюється значна кількість міжнародних документів про права людини у різних сферах?