1.1. Державна торгівля

Діяльність державної торгівлі і правовий статус її суб’єктів регламентувалися Положенням про Міністерство торгівлі СРСР,  затвердженим ухвалою Ради Міністрів СРСР  від

22 липня 1968 року  № 560; Наказом Міністерства торгівлі СРСР від 30 липня 1968 року № 130, відповідно до якого були затверджені Положення про міністерства торгівлі союзних рес- публік;  Положенням про соціалістичне державне виробниче підприємство від 4 жовтня 1965 року, дія якого була поширена на торгівлю ухвалою Ради Міністрів СРСР  від 30 квітня

1968 року; Основними правилами роботи магазину, затвердже- ними  наказом Міністерства  торгівлі  СРСР  від 18 травня

1973 року № 102 та іншими підзаконними актами, що регулю- вали правила продажу окремих видів товарів – продовольчих і непродовольчих, легкових автомобілів та інших товарів, а також Типовими правилами обміну  товарів,  санітарними та іншими правилами роботи підприємств  роздрібної торгівлі.

Торгівля  як  галузь народного господарства покликана здійснювати рух товарів від виробника до споживача, а також деякі операції по їх доробці, зберіганню, розфасуванню, упаку- ванню і т. д. Доведення товарів до кінцевого споживача завер- шується в роздрібній торгівлі, що представляла в дореформеній економіці  сукупність  магазинів, об’єднаних у торги,  трести, орси, продпостачі  та інші  об’єднання з продажу продовольчих і непродовольчих товарів, торгові центри і комплекси. В ній дія- ли самостійно також окремі великі магазини.


 

Для здійснення  цих  основних (і багатьох додаткових) функцій суб’єкти, які діють у торговому обороті, наділялися пра- вами юридичних осіб.  В економічній і правовій  літературі був прийнятий розподіл їх на організації і підприємства. До торго- вих організацій у державній торгівлі належали торги, трести, орси, продпостачі, і інші ланки державної торгівлі, які одночас- но були планово-регулюючими і господарськими органами. Вони управляли, торговими підприємствами, які входили до їх складу, і в той же час самі  здійснювали торгово-господарську діяльність:  укладали договори, вступали у розрахунково-кре- дитні відносини з банком і т. д.

До торгових підприємств  належали магазини, універмаги, універсами,  фірми,  контори, бази, які займалися безпосеред- ньою торгово-господарською діяльністю  – здійснювали  опто- вий або роздрібний продаж товарів, знаходилися на повному господарському розрахунку і користувалися правами юридич- них осіб.  Проте розподіл цей був досить умовним,  оскільки торгові  організації,  до складу яких  входили торгові  одиниці, що не є самостійними підприємствами, діяли відповідно до

«Особливостей застосування положення про соціалістичне державне виробниче  підприємство»  як  торгові  підприємства.

Існували  три різновиди торгових організацій:

1) роздрібні торгові організації, що включали до свого складу підприємства,  які не володіли  правами юридичної особи. Такі роздрібні  торгові  організації  виступали як самостійні суб’єкти торгової діяльності.  На них повністю  розповсюджувалося По- ложення про соціалістичне  державне виробниче  підприємство, затверджене ухвалою СМ  СРСР від 4.10.1965 р. № 731 [220]. Разом з тим по відношенню до своїх структурних одиниць вони діяли як орган господарського управління;

2) роздрібні торгові організації, до складу яких були включені підприємства, що є юридичними особами (наприклад, універма- ги, гастрономи, ресторани і т. д.). При такій структурі роздрібна торгова організація керувала  самостійними підприємствами та здійснювала по відношенню до них функції вищестоящого орга- ну, і мала право централізувати повністю або частково виконан-


 

ня окремих торгово-господарських функцій, що належали цим підприємствам;

3) роздрібні торгові організації,  до складу яких входили

як  підприємства,  що є юридичними особами, так і струк- турні  (торгові)  одиниці.  В цьому випадку роздрібна  торго- ва організація  по відношенню до структурних  одиниць ви- ст упал а  я к   пі дпр иєм ство  ро здрі бно ї   то ргі влі ,   а  по відношенню  до самостійних  підпр иєм ств –  юр иди чних особів  – як   вищестояща  організація.

Роздрібна  торгова організація  укладала договори, була суб’єктом розрахункових і кредитних  правовідносин  з Держ- банком, здійснювала торговий процес, централізуючи закупів- лю товарів, їх зберігання, розфасування на своїх складах і реа- лізувала  товари через свою торгову мережу.

Таким чином, роздрібні торгові організації здійснювали такі основні функції:

1) торгово-оперативні  – організація   вивчення попиту на- селення, складання заявок, розробка і узгодження замовлень на товари, укладання договорів, організація постачання, прийман- ня, зберігання, підготовки до продажу, а також продаж товарів і обслуговування покупців;

2) господарське обслуговування підвідомчих  одиниць – ре- монт  і устаткування магазинів, забезпечення їх інвентарем, спе- цодягом, пакувальними та іншими  допоміжними  матеріалами;

3) управління – планування, облік,  контроль, організація праці, інспекція відомчих одиниць, інструктаж працівників тощо.

Найпоширенішими  господарськими торговими організаці- ями роздрібної торгівлі були торги і орси.

Торг – це   державна торгово-господарська  організація роз- дрібної торгівлі, що здійснює управління торговою, комерцій- ною та оперативною діяльністю підвідомчих їй магазинів, складів,  баз та інших  торгових одиниць і госпрозрахункових торгових підприємств.  Торги  за адміністративно-територіаль- ною ознакою були міськими, міжрайонними та районними. За товарною ознакою вони підрозділялися на продовольчі і непро-


 

довольчі. Залежно від галузевої приналежності розрізнялися оп- тові, роздрібні  та змішані  – оптово-роздрібні.

Орс – госпрозрахункова      торгова організація, створювана

для торгового обслуговування переважно працівників  найваж- ливіших галузей промисловості, будівництва, а також залізнич- ного і водного транспорту. Вони мали свою мережу магазинів, їдалень, розташованих, як правило, на території обслуговуваних підприємств або поблизу них. Роботою орсів керували управл- іння робочого постачання відповідного промислового  або транс- портного Міністерства (урси і головурси, які були організовані при виробничих об’єднаннях, управліннях  залізниць,  річкових пароплавств).

Метою створення цих торгових організацій було поліпшен- ня торгового обслуговування окремих категорій громадян. Про- те існування  паралельно  декількох  торгових систем, які були підлеглі різним міністерствам і відомствам, а регулювалися май- же єдиною законодавчою базою, себе не виправдало.  Подаль- ший розвиток економічної ситуації в країні підтвердив, що такі структури  не здатні  виживати в ринкових  умовах, що й при- звело до їх ліквідації.

Прийнятий у 1987 році Закон СРСР “Про державне підприє- мство (об’єднання)” [194] сприяв появі нових видів об’єднань у торгівлі  – роздрібних  торгових фірм і оптово-роздрібних  тор- гових фірм.

Так, у Москві було створено роздрібне  об’єднання “Прод- товари”. В Алма-Аті наказом Міністерства  торгівлі Казахської РСР були створені роздрібні об’єднання, торгові фірми “Зоря” і “Схід” з продажу взуття, швейних  виробів і тканин, які були підпорядковані Алма-Атинському міському управлінню торгівлі. В Україні  на основі оптових баз також створювалися оптово- роздрібні  об’єднання. Наприклад, оптово-роздрібне  об’єднання фірма “Взуття”  складалося  з оптового підприємства  і мережі підприємств роздрібної  торгівлі. Купуючи  і продаючи партії товару оптом великим  роздрібним  торговим підприємствам  і організаціям, фірма в той же час мала мережу своїх магазинів, які  здійснювали  роздрібний  продаж товарів.  Ці магазини


 

відігравали  важливу роль у роботі  фірми.  Вони самостійно визначали попит покупців на пропоновані товари і цим регу- лювали закупівлю товарів. Об’єднання складалося із структур- них  одиниць, які діяли на госпрозрахункових засадах.  При створенні  структурної  одиниці  об’єднання приймало поло- ження про неї, закріплювало необхідні основні фундації і обо- ротні  кошти,  визначало порядок здійснення  внутрішньогос- пода рських    відносин    і   вир ішення    суперечок    м іж структурними  одиницями,  а також відповідальність  за вико- нання ними своїх обов’язків. Структуру  об’єднання затверд- жувала вищестояща організація.

Особливістю роздрібних торгових об’єднань, з правової точ- ки  зору, було наділення  їх правами юридичної особи з одно- часним припиненням цього статусу для  підприємців, що вхо- дять до складу його структурних одиниць. У той же час структурна одиниця залишалася суб’єктом ряду фінансових, ад- міністративних, трудових правовідносин і, крім  того, наділяла- ся об’єднанням певним об’ємом прав для участі в господарсь- кому обороті: могла укладати договори від імені об’єднання за його дорученням, мати субрахунок у банку.

Формально в державній роздрібній постачі торгівлі частка об’єднань була не така значна, як у промисловості. Однак не мож- на не сказати і про те, що діючі в роздрібній торгівлі торги, тре- сти, контори, орси, продпостачі  та інші господарські організації за своєю сутю були торговими об’єднаннями.

До торгових підприємств  належали: магазини, універмаги, універсами, об’єднані магазини, фірми, контори; бази, склади, холодильники (холодокомбінати),  овочесховища, що знаходи- лися на повному госпрозрахунку.

Правове положення як торгових організацій, так і підприємств  визначалося вже згадуваним Положенням  про соціалістичне державне виробниче підприємство (далі – Поло- ження про підприємство), затверджене ухвалою Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1965 року, дія якого була поширена на тор- гівлю ухвалою Ради Міністрів СРСР від 30 квітня  1968 року. Особливості  застосування цього Положення до підприємств


 

торгівлі  полягали в тому, що ці права одержували тільки  ті підприємства роздрібної, оптової торгівлі і громадського харчу- вання, які мали закріплене в їх оперативному управлінні май- но і здійснювали силами свого колективу на основі господарсь- кого  розрахунку торгово-господарську діяльність (купівлю-продаж,  поставку,  виготовлення  і реалізацію  про- дукції, надання послуг),  мали самостійний баланс і рахунок у банку. До таких підприємств належали, головним чином, фірмові магазини, універмаги, універсами, торгові центри, тор- гові комплекси, кількість яких була порівняно невеликою. Пе- реважна більшість роздрібних магазинів на господарському роз- рахунку  не незнаходилась і була позбавлена  господарської самостійності, входивши до складу торгів та інших організацій як структурні одиниці. Їх правовий статус був недостатньо вре- гульований. Повніше було регламентовано правове положення крупних універмагів і універсамів, які на основі Положення про підприємство здійснювали свою діяльність на умовах повного господарського розрахунку.

Вони мали свої розрахункові  і спецпозикові  рахунки  у відділеннях Держбанку,  закінчену  бухгалтерську і статистичну звітність, власні основні і оборотні засоби, мали право укладати господарські договори і користувалися правами юридичної особи.

У структурних підрозділах таких універсальних магазинів застосовувався внутрішній госпрозрахунок, що передбачає гос- подарську самостійність у певних рамках. Підрозділи, що зна- ходилися на внутрішньому  госпрозрахунку, мали самостійний баланс і закінчену  бухгалтерську звітність,  але в них не було розрахункового і спецпозикового рахунків у Держбанку,  вони не мали права самостійно укладати договори з постачальника- ми. Торговельно-фінансовий  план для них встановлювався  за скороченим  колом показників. Внутрішній госпрозрахунок зо- бов’язував колектив  здійснювати  режим економії,  підвищува- ти рентабельність,  обачливо вести господарство.

Статус юридичної особи мали також фірмові  магазини, що діяли на основі Типового положення про фірмовий  магазин промислового міністерства, затвердженого наказом Міністерства


 

торгівлі СРСР від 7 травня 1982 р. за № 76. Фірмові  магазини створювалися як зразкові  роздрібні торгові підприємства.  Вони знаходилися на повному господарському розрахунку,  мали са- мостійний баланс, рахунок в банку і були юридичними особами.

Положення  про фірмовий  магазин розповсюджувалося та- кож на комплекси і станції технічного обслуговування, які мали в своєму складі магазини-салони з продажу легкових  авто- мобілів і запасних частин до них.

Основними завданнями фірмового  магазину були: вивчен- ня купівельного попиту на товари; зразкова реклама нових то- варів;  забезпечення високого рівня  культури торгового обслу- говування населення.

Фірмові магазини створювалися промисловим міністер- ством в установленому порядку за узгодженням  з Міністер- ством торгівлі  і виконкомом обласної Ради народних депу- татів у столицях союзних республік  і великих промислових центрах.  З  ухваленням Закону  СРСР  “Про  підприємство (об’єднання)”,  кожне  підприємство отримало можливість здійснювати  будь-які види господарської діяльності,  якщо вони не заборонені законом (ст.  1 п. 2),  тому будь-яке  ви- робниче підприємство,  зокрема, отримало можливість  мати свої магазини. Використання такого виду роздрібних торго- вих підприємств,  як нам здається, може сприяти стимулю- ванню виробництва і в сучасних умовах.

Важливу частину торгового процесу – доведення товарів до кінцевого споживача – здійснювали дрібні і середні магазини, що становилидо 99 % усіх суб’єктів у роздрібній торгівлі. Вони входи- ли до складу торгових організацій, самостійними учасниками тор- гового обороту не були і правами юридичної особи не наділялись.

Одним із серйозних недоліків  законодавства  було те, що правове положення  торгових підприємців  не було чітко врегу- льоване. Найчастіше  в господарських відносинах в їх інтересах виступали торги, трести, об’єднання, до складу яких вони вхо- дили. Неповним  і нечітким було законодавство, яке регулюва- ло їх внутрішньогосподарські відносини з вищестоящими організаціями,  до складу яких  вони входили. Керівники  цих


 

підприємств були позбавлені оперативної самостійності. Орга- ни планування часто не виділяли їм у повному обсязі під план товарообігу товарні  ресурси, засоби на оплату транспорту у випадках, коли оперативно необхідно було вирішувати питан- ня завезення товарів та інші питання, що штовхало директорів магазинів на зловживання. Поширеною практикою  торгових організацій був перерозподіл прибутку між добре і погано пра- цюючими підприємствами, що позбавляло працівників  мага- зинів стимулів  до підвищення  якості  праці.

У цілому, разом з іншими чинниками, недоліки регулюван- ня правового положення дрібних і середніх торгових підприємств зумовлювали низький рівень торгового обслугову- вання населення.

Особливості  роздрібної  торгівлі  товарами повсякденного попиту нескладного асортименту, що здійснювалася в наметах, кіосках, через  торгові  автомати і пересувні  засоби розвізної (візки,  автолавки, фургони)  і розносної   (лотки,  корзини) торгівлі  були відображені  в спеціальному законодавстві. Така торгівля називалася дрібнороздрібною і регламентувалася Пра- вилами роботи дрібнороздрібної мережі, затвердженим наказом Міністерства  торгівлі  СРСР від 12 вересня 1973 року № 325 [234,  с. 108–112].

Рішення  про створення дрібнороздрібної стаціонарної і пе- ресувної торгової мережі ухвалювалося організаціями і підприє- мствами торгівлі та громадського харчування, від яких працю- вала ця мережа, відповідно до планів, затверджених виконкомами місцевих  Рад народних депутатів.

Для відкриття  дрібнороздрібного торгового підприємства оформлявся спеціальний  дозвіл  на право торгівлі,  який  вида- вав районний виконком. При цьому в дозволі вказувалося кон- кретне місце, на якому повинна була здійснюватися стаціонар- на дрібнороздрібна  торгівля і пересувна торгівля.  Крім того, в дозволі  вказувався час роботи з урахуванням необхідності обслуговування населення в ранкові  години до відкриття ма- газинів, у вечірні  години та в обідні  перерви, коли магазини були закриті.


 

Для працівників дрібнороздрібної торговельної мережі ро- бочий час не обмежувався і їм дозволялося для спільної робо- ти залучати повнолітніх  членів  своїх сімей,  що проживають разом з ними.  Правила забороняли змішану  торгівлю  продо- вольчими і непродовольчими товарами і вимагали узгодження асортименту товарів з органами санітарного нагляду. Правила забороняли також продаж через дрібнороздрібну  торговельну мережу ряду товарів.

Управління державною торгівлею здійснювали, насамперед, органи загальної компетенції – Рада Міністрів СРСР, Ради Міністрів союзних і автономних республік,  виконкоми  місце- вих рад народних депутатів.

Рада Міністрів СРСР розподіляла  завдання плану розд- рібного  товарообігу державної і кооперативної торгівлі  в за- гальній сумі по країні, по союзних і автономних республіках, затверджувала ринкові  фонди продовольчих і непродоволь- чих  товарів,  рівень  цін на товари народного споживання, контроль за діяльністю торгівлі і т. д. Аналогічні функції на території союзної і автономної республік  виконували Ради Міністрів союзних і автономних республік. Важливу роль в управлінні  відігравали  виконкоми  місцевих  рад,  чиї права з розвитку виробництва товарів  народного споживання в рег- іоні, забезпеченні  населення продовольчими товарами за ра- х унок  м ісцевого  виробни цтва ,  в  плануванні  дія льності торгівлі були розширені Ухвалою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1986 року за № 876. Безпосереднє  уп- равління торгівлею здійснювали органи галузевого управлі- ння – Міністерство торгівлі СРСР, до чиєї системи входили міністерства торгівлі союзних і автономних республік, управ- ління торгівлі крайових, обласних, міських виконкомів з підвідом чим и  їм  тор гове льним и  підпр иєм ства м и .   На Міністерство  торгівлі  СРСР та його органи був покладений всебічний розвиток галузі:  виконання державних планових завдань, проведення єдиної політики  технічного  оснащення галузі, регулювання торгової діяльності, здійснюваної в тому числі іншими міністерствами і відомствами та Центросоюзом,


 

розподіл і перерозподіл ринкових  фондів товарів,  затверд- ження планів поставок товарів,  організація  вивчення  попи- ту тощо.

В межах своєї компетенції Міністерство торгівлі СРСР ви-

давало на підставі і у виконання законів, а також ухвал і роз- поряджень Ради Міністрів СРСР накази, які були обов’язкови- ми для міністерств союзних республік, усіх підприємств і організацій системи Міністерства торгівлі, а також підприємств і організацій торгівлі інших міністерств і відомств, що здійсню- вали роздрібну  торгівлю.

Істотна роль в організації і регулюванні торгівлі відводила- ся Радам народних депутатів,  у безпосередньому підпорядку- ванні яких знаходилися управління і відділи торгівлі на місцях.

Закон СРСР “Про основні повноваження крайових і об- ласних Рад народних депутатів, Рад народних депутатів ав- тономних областей і автономних округів” у ст. 16 встановив, що обласна (крайова) Рада народних депутатів керує держав- ною і кооперативною  торгівлею, громадським харчуванням на території краю, області, підприємствами, організаціями торгівлі  і громадського харчування крайового,  обласного підпор ядкува ння ,     контролю є    і   коор динує    робо ту підприємств і організацій торгівлі  і громадського харчуван- ня вищестоящого  підпорядкування.

Безпосереднє керівництво  роздрібними підприємствами  на обласному рівні здійснювали обласні  управління торгівлі, а в містах – міські відділи торгівлі.

Створення підприємств  роздрібної торгівлі  здійснювало- ся в розпорядчому порядку за рішенням (наказом) компетен- тного органу (Міністерства  торгівлі, відомства, промислово- го  міністерства)  відповідно до законодавства СРСР  або союзної республіки.

У  рішенні про створення підприємства (організації)  визна- чалися предмет і мета діяльності  створюваного підприємства, його безпосереднє підпорядкування. З моменту ухвалення да- ного рішення підприємство наділялося правами юридичної осо- би. Орган, що ухвалив рішення  про створення підприємства


 

(об’єднання) роздрібної торгівлі,  затверджував Положення  про його діяльність.

Вищестояща торгова організація на підставі рішення викон-

кому місцевої Ради визначала товарний профіль магазину з ура- хуванням забезпечення задоволення потреб населення в про- довольчих і промислових товарах (розділ  1, п.  4 Основних правил роботи магазину, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 18 травня 1973 р. за № 102 [94, с. 89–108]).

Торгове підприємство, організація володіли спеціальною правоздатністю – вони   створювалися для здійснення  строго визначеної в їх  статуті  (положенні)  діяльності:  роздрібної торгівлі, оптової торгівлі, громадського харчування. При цьому в статуті  підприємства правоздатність уточнювалася залежно від товарної номенклатури, форми обслуговування, континген- ту обслуговуваних (загальнодоступне  підприємство,  магазин з продажу товарів  за іноземну  валюту),  по території  діяльності (торг районний, міський, обласний) і т. д. Міністерство торгівлі СРСР наказом від 20 січня 1984 р. затвердило Номенклатуру основних типів організацій роздрібної торгівлі, визначивши доцільність створення відповідної організації (об’єднання, тор- гу)  залежно від об’єму товарообігу [174, с. 48].

Питання  для самоконтролю

1. Якими  нормативними актами регламентувалася торгова діяльність  у дореформений  період?

2. Які торгові організації існували в дореформеній торгівлі?

3. Які  торгові підприємства  державної торгівлі Ви знаєте?

4. Які функції  здійснювали роздрібні  торгові  організації?

5. Чим були торги?

6. Чим були орси?

7. Яким  нормативним актом регламентувалася  діяльність роздрібних торгових фірм  і оптово-роздрібних  торгових фірм? У чому полягають особливості їх діяльності?

8. Якими        нормативними          актами            регламентувалася

діяльність торговельних підприємств і в чому полягали особливості  їх діяльності?


 

9. Охарактеризуйте  правовий статус фірмового  магазину.

10. Дайте  характеристику  дрібнороздрібній  торгівлі.

11. Які  органи управляли державною  торгівлею?

12. Які повноваження і функції були в Міністерства торгівлі

СРСР?

13. Яка роль місцевих Рад народних депутатів в управлінні торговим підприємством?

14. Що  таке спеціальна правоздатність торгового підприєм- ства і в чому вона полягає?