6.3. Захист прав споживачів за кордоном

Успіхи в справі захисту прав споживачів, які були досягнуті за кордоном, багато в чому зумовлені активністю самих спожи- вачів.  Громадський рух із захисту прав споживачів (консюме- ризм) у Європі став масовим у 60–70-і роки. Це було виклика- но незадоволеністю  рядових споживачів товарів  і послуг, низьким рівнем забезпеченості їх інтересів. В результаті бороть- би демократичних сил в останні 20-30 років у Франції, та і в інших зарубіжних країнах, стало формуватися право споживан- ня. У французькій юридичній літературі воно розглядається іноді як галузь права, що регламентує відносини, пов’язані із спожи- ванням, незалежно від того, про яке споживання йдеться – ви- робниче  чи особисте.  . Згідно з іншою, що переважає у Фран- цузькому правознавстві,  точкою зору, правом споживання є сукупність норм, спрямованих на захист інтересів рядового спо- живача товарів і послуг. При цьому під споживачем розуміють не підприємця, а фізичну особу, яка придбає той або інший про-


 

дукт або послугу не для своєї професійної діяльності,  свого промислу, а для цілей  особистого або сімейного споживання. Закон України  “Про захист прав споживачів” виходить саме з такого розуміння. Згідно з положенннями  закону, споживач – це громадянин, що придбає товари, послуги для особистих по- треб. Німецькі правознавці називають такого споживача кінце- вим споживачем. В інших  країнах законодавство також розд- іляє споживачів у виробничій  сфері  і кінцевих  споживачів. Так, у ст. 12 англійського  Закону «Про непорядні  умови до- говорів» 1977 р. [28, с. 59] йдеться про те, що в договорі сто- рона виступає як споживач по відношенню до іншої сторони, якщо вона під час виконання договору не займається комер- ційною діяльністю,  а друга сторона займається нею. В ст.14 цього закону сказано, що термін “комерційна діяльність” об’єднує яку-небудь діяльність громадянина, а також діяльність якого- небудь державного  департаменту і місцевого  або центрально- го державного органу.

У §6 Закону ФРН “Про право відмови від договору, укла- деного на ходу, та інших договорів такого типу” від 16.01.86 р. вказується,  що положення цього закону не застосовуються, якщо покупець укладає договір  у процесі своєї підприємниць- кої діяльності або інша сторона діє не в рамках підприємниць- кої діяльності. Цей же принцип закріплюється в §24 Закони ФРН “Про загальні умови правочинів” [28, с. 66] від 09.12.79 р., який передбачає, що ці правила не пошитрюються на загальні умови договорів, які укладаються комерсантом, якщо договір торкаєть- ся здійснення його торгового промислу.

Основним нормативним актом, спрямованим на захист інте- ресів споживачів у Франції, є Закон №78-23 від 10.01.78 р. “Про захист і інформацію споживачів продуктів і послуг”. Цей Закон ввів систему контролю за змістом  договорів за участю спожи- вачів. Були передбачені умови, які можуть бути визнані в под- ібних договорах недійсними, якщо вони були нав’язані спожи- вачеві  економічно  сильнішою  стороною і дають останній невиправдані переваги. Декрет від 09.02.61 р. заборонив поси- лання клієнту  незамовленого товару.


 

Але не слід вважати, що у Франції  до 60–70 років не було ніякого правового захисту споживачів. Ще Закон від 01.08.1905 р. “Про обманні дії і фальсифікацію продуктів і послуг” встанов- лював відповідальність за обман покупця товару або особи, що отримала послугу з боку комерсанта.

Угорський  Закон “Про заборону недобросовісної комерцій- ної практики”  від 20.11.1990 р. також забороняє обман спожи- вачів з метою збуту товарів. Законом було передбачено припи- нення не тільки  помилкової реклами  під час введення в обіг товарів і послуг, але й будь-якої інформації, що вводить спожи- вачів в оману.

До такої інформації відносяться:

1) неточне твердження або помилкове представлення точних фактів щодо істотних властивостей товару, його складу, використання, дії  на здоров’я і навколишнє середовище;

2) некоректне порівняння  товарів;

3) приховання фактів невідповідності товарів вимогам пра- вових положень, звичаїв;

4) маркування товарів  товарними знаками,  що вводять в оману;

5) реклама товарів, які не знаходяться у розпорядженні спо- живачів або знаходяться в їх розпорядженні в недостатній кількості або в недостатньому асортименті.

Введенням в оману споживача, згідно даному закону є не тільки  затвердження яких-небудь помилкових відомостей,  але і замовчання деяких властивостей товару. Забороняється також зіставляти  і порівнювати  властивості різних  товарів  в реклам- них цілях [36, с. 88].

В Україні таке законодавство тільки почало створюватися. В

1996 році був прийнятий  Закон “Про захист від недобросовіс- ної конкуренції” [199], але в ньому немає згадки про захист прав споживачів. У тому ж році був прийнятий Закон “Про рекламу” [215], який  забороняє представляти відомості або закликати до дій, які заподіюють або можуть заподіяти шкоду здоров’ю людей. Він  також передбачає створення Міжвідомчої  ради з реклами, яка покликана контролювати цей процес в Україні.


 

У  США  рекламу контролюють Федеральні  торговельні комісії. Комісія вважається провідним законотворцем та розроб- ником нормативної бази і займається захистом прав споживачів. У Канадському парламенті є постійно діюча комісія, яка розроб- ляє відповідні законодавчі акти, а Міністерство з питань захи- сту прав споживачів контролює виконання цих нормативних документів [33, с. 3].

Французький  Ордонанс № 86-1243 від 01.12.86 р. “Про свободу цін і конкуренції” встановлює, що в секторах або об- ластях, де конкуренція цін була обмежена внаслідок існуван- ня монополії або тривалих труднощів з постачанням, або об- межена  положеннями законів або регламентом, Держрада може своїм декретом регламентувати ціни після консультації з Радою з питань конкуренції.  Тимчасові  заходи проти над- мірного  зростання цін,  продиктовані  кризовим положенням, надзвичайними обставинами,  публічною  дією  або явно не- нормальним положенням на ринку в певному секторі еконо- міки застосовуються на строк до шести місяців.  Цей самий Закон з деякими обмовками заборонив продаж з премією  і продаж з навантаженням.

У Франції держава забезпечує захист споживачів через різні організації і служби. До них насамперед відносяться:

1) служба запобігання обману покупців і контролю за які- стю товарів, підлегла Міністерству сільського господарства. Ця служба займається всілякими порушеннями кількісного  і якіс- ного характеру; її лабораторії стежать за дотриманням санітар- них норм в торгівлі  продовольчими товарами;

2) національний інститут споживання, створений у 1967 році. Цей інститут є державною організацією і знаходиться у віданні Міністерства  споживання. Його  завданням є надання допомо- ги об’єднанням споживачів. З цією метою він проводить тесту- вання продукції, а результати його публікує в журналі “50 millions de consommateurs” (“50 мільйонів споживачів”).

Результатом їх діяльності  є те, що в 1971 р. було введено обов’язкове проставляння цін на товарах; в 1972 р. – етикету- вання  продовольчих товарів; в 1982 р. стала обов’язковою вка-


 

зівка  продажної ціни товару за одиницю вимірювання в мага- зинах самообслуговування; також був регламентований продаж товарів  удома. Були прийняті  нові  правила відносно  деяких методів продажу (продаж з премією, розпродаж товарів зі зниж- кою). В 1976 році був створений Державний секретаріат з пи- тань споживання [59, с. 178].

Українські вчені В.К. Мамутов, А.А. Чувпіло вважають, що захист прав споживачів у європейському законодавстві слід роз- глядати як складову частину Європейського антимонопольно- го законодавства. Згідно з їх точкою зору, норми права, що за- хищають права споживачів,  є третьою ланкою,  яка замикає відносини  між виробниками і споживачами. Перші  дві  –  це конкурентне  і антимонопольне законодавство [73, с. 352].  Це твердження – обгрунтоване і підтверджується зарубіжним за- конодавством. Так, англійський закон “Про справедливу торгі- влю” 1973г., який представляється деяким англійським юристам законодавчим актом, що потенційно далеко [28, с. 50] відобра- жає значно поширене в Англії, та і в інших Європейських краї- нах, переконання про існування причинного зв’язку між поло- женням споживачів і “вільною  конкуренцією”.  Цей Закон установлює систему державних органів, покликаних забезпечу- вати “справедливу торгівлю”. До числа таких органів відносять- ся: Генеральний  директор з питань справедливої торгівлі, Кон- сультативний комітет із захисту споживачів, а також Комісія з питань монополій і злиття у сфері захисту прав споживачів. За- кон надає Генеральному директорові повноваження, реалізація яких  значною мірою залежить від  розсуду самого директора. Так, згідно зі ст. 34 закону, він має право вимагати від конк- ретних осіб припинити ведення комерційної діяльності, що завдає збитки як економічним  інтересам,  так здоров’ю і без- пеці споживачів у Великобританії  і є, на його думку, неспра- ведливою по відношенню  до останніх. Він має право вимага- ти від порушників  зобов’язань вживати заходів з безпеки торгівлі, і якщо такого зобов’язання отримати не вдалося або воно не дотримується, Генеральний директор має право пред’я- вити до таких осіб  позов у спеціальному суді з обмежуваль-


 

ної практики. У разі задоволення позову і невиконання нака- зу суду відповідачем  останній  може притягатися до відпові- дальності  за неповагу до суду.

Цей  закон так само визначає дії  і повноваження Комісії з

питань монополії і злиття з таких питань, як  існування або можливе існування монопольної ситуації, а так само здійснен- ня або можливе здійснення злиття, яке   дає підстави для про- ведення розслідування. При цьому під монопольною ситуацією мається на увазі така: коли не менше однієї чвертї всіх товарів даного виду, що поставляються в Сполученому Королівстві, по- ставляється однією і тією ж особою або одній і тій же особі; або не менше за одну четверту частину всіх товарів певного виду, що поставляються в Сполученому Королівстві,  поставляються учасниками однієї і тієї ж групи взаємопов’язаних корпоратив- них утворень або учасниками такої групи; або не менше за одну четверту всіх товарів даного виду, що поставляються в Сполу- ченому Королівстві,  поставляються учасниками однієї й тієї самої групи, яка складається  з двох або декількох  осіб, назва- них в частині (2) статті, або учасникам однієї і тієї самої групи, що складається з двох або декількох третіх осіб; або діє одна або декілька  угод, результат або сукупний  результат яких вираже- ний у тому, що товари певного виду взагалі не поставляються в Сполученому Королівстві  (ст.6 розділу 1 закону).  Закон та- кож  регулює питання конкуренції,  відносячи їх до ведення Комісії з питань монополій і злиття.

Все вищевикладене  дозволяє стверджувати, що питання захисту прав споживачів, розвитку конкуренції  і обмеження монополізму  на ринку  товарів і послуг повинні  розглядатися законодавцем  як  взаємозв’язаний  і взаємозалежний  процес, оскільки зрештою вони мають загальну мету – насичення  рин- ку високоякісними товарами. Це можна представити у вигляді таблиці  (табл. 6.1).

Практика  і аналіз  чинного законодавства  нашої країни, вступ України до Ради Європи, а також прагнення стати чле- ном Всесвітньої  торгової організації,  вимагають подальшого вдосконалення правої бази господарювання, її реформування


 

відповідно до законодавства світових об’єднань (ГААТу, Ради

Європи та ін.).

Таблиця 6.1

Види законодавства, регулюючого конкуренцію і монополізм в зарубіжних країнах

Аналіз зарубіжної практики  і тенденції розвитку українсь- кого  законодавства і української правової науки  дозволяють зробити висновок про те, що питання захисту прав споживачів слід розглядати як окремо взятий правовий інститут. При цьо- му його нормативний зміст  повинен розвиватися в комплексі з іншими  публічно-правовими інститутами, зокрема з антимо- нопольним і конкурентним  законодавством.

Питання  для самоконтролю

1. Дайте  поняття і характеристику  «консюмеризму».

2. Дайте  поняття і характеристику  права споживання.

3. Дайте  поняття споживача.

4. Коли  і який  перший нормативний акт,  що регламентує захист прав споживачів, був прийнятий  у Франції?

5. Що відноситься до інформації, що вводить споживача в оману?

6. Як співвідноситься законодавство про захист прав спожи- вачів  і законодавство  про недобросовісну конкуренцію?

7. Як  співвідноситься законодавство  про захист прав спо-

живачів  і антимонопольне законодавство?

8. Які державні органи в зарубіжних країнах займаються пи- таннями захисту прав споживачів і які  їх повноваження?