4.4. Управління акціонерними торговельними підприємствами та розподіл прибутку

Наступним важливим моментом у регулюванні  діяльності акціонерного товариства є структура органів управління това- риства. На визначення структури органів управління акціонер- ного товариства впливає не тільки  порядок утворення майна акціонерного товариства, обмежена  відповідальність акціо- нерів, а й більшою мірою порядок визначення волі та інтересів акціонерів. У  світовій практиці відомі  різні способи залучен- ня робітників  до управління – від  встановленої законом сис- теми обов’язкової участі  в управлінні  фірмою  в Німеччині  і Нідерландах  до проведення сумісних  консультацій  у Вели- кобританії і США. Але так чи інакше ця проблема розв’язуєть- ся в усіх  розвинутих і багатьох країнах,  що розвиваються. Більше  того,  останнім часом інтерес  до даної проблеми збільшився.  На думку  зарубіжних  аналітиків,  стан і якість


 

людських ресурсів набувають усе більше стратегічного значен- ня, і XXI  ст. стане “століттям людського вимірювання економ- ки”  [150, с. 39].

Слід враховувати, що воля акціонерного товариства – це не

просто сукупність  усіх  волевиявлень акціонерів  на основі  їх інтересів.  Це волевиявлення всього колективу  акціонерів, відмінне від волевиявлень окремих акціонерів, яке виражає інте- рес усього акціонерного товариства. Воля товариства визна- чається у встановленому законодавством  порядку, тому і вла- да в акціонерному товаристві належить не окремим акціонерам, а тому органу, який  виражає загальну волю акціонерів.  Тому загальні збори акціонерів є найвищим органом акціонерного то- вариства. Компетенція  загальних зборів  нормативно не була обмежена, оскільки  до компетенції  загального збору можуть бути віднесені  будь-які  питання шляхом закріплення  цього в статуті товариства самими загальними зборами. В цьому знай- шов реальне відображення  принцип  розподілу верховенства влади в акціонерному  товаристві,  оскільки  компетенція,  обсяг влади і склад органів управління акціонерним товариством виз- начається загальними зборами акціонерів  товариств з метою проведення і виразу волі акціонерів.

Реальний обсяг прав акціонерів з участі в управлінні обумов- люється компетенцією загальних зборів, яка закріплена в ст. 41

Закону “Про господарські товариства”. Повноваження загальних зборів будуються з урахуванням розподілу влади між загальни- ми зборами і правлінням. Нормативне регулювання розмежуван- ня повноважень між цими гілками  влади в товаристві постійно потребує вдосконалення. Так званий Закон встановлював у ч. 2 ст. 41 перелік  питань, віднесених  до компетенції  загальних зборів,  але не обумовлював  виняткову компетенцію загальних зборів, не допускав передачі, згідно зі ст. 47, повноважень загаль- них зборів правлінню. Висновок про наявність виняткової ком- петенції  загальних зборів  можна було зробити лише відносно питань, що вимагають для їх вирішення 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у загальних зборах (ст. 42), що може допуска- ти спірне тлумачення.


 

22 січня 1998 року Верховна  Рада України прийняла Закон “Про внесення змін в Закон України “Про господарські това- риства”, в якому були визначені питання, які відносяться до виняткової компетенції загальних зборів, а саме: внесення  змін до статуту товариства; затвердження  річних  результатів  діяль- ності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприє- мства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, поряд- ку  розподілу прибутку,  терміну  і порядку виплати частки прибутку  (дивідендів),  визначення порядку покриття  збитків; створення, реорганізація  і ліквідація  дочірніх  підприємств, філіалів і представництв, затвердження їх статутів і положень; ухвалення рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної  комісії,  затвердження ліквідаційно- го балансу. З решти питань повноваження ж можуть передава- тися будь-якому органу управління  акціонерного товариства. Тут  була явна прогалина законодавця. Так, загальні збори мали можливість передавати повноваження  з обрання і відкликан- ня членів  наглядової Ради цій Раді, тобто практично сама на- глядова Рада має право себе обирати, скликати,  розпускати тощо.

Цю недоробку врегулював новий Цивільний кодекс, що пе- редбачив у ст. 159 винятковою компетенцією загальних зборів акціонерів обрання членів наглядової Ради, а також створення і відкликання виконавчого та інших органів товариства. Хоча слід  зазначити, що цей кодекс також передбачив можливість створення господарського товариства, крім акціонерного, одним засновником, а в акціонерному товаристві – можливість вику- пу всіх акцій одним акціонером. У цьому випадку загальні збо- ри практично будуть відсутніми.

Слід зазначити, що в зарубіжному законодавстві виявляєть- ся тенденція до звуження компетенції загальних зборів і лега- лізація незалежного положення правління від загальних зборів [31, с. 173]. Так,  закон ФРН про акціонерні товариства від

06.09.1965  р. (§119)  встановлює обмежену переліком питань компетенцію  загальних збоів,  навіть призначення  правління відносить  до повноважень наглядової ради товариства (§ 84)


 

[25, с. 63–98]. Такий підхід  до обмеження компетенції загаль- них зборів був закладений і в ст. 91 Положення про акціонерні товариства РРФСР  від 25.12.1990 р. № 60. Проте, на наш по- гляд, незалежно від  обмеження компетенції  загальних зборів наглядова Рада або, залежно від  національного  законодавства, інші виконавчі органи, повинні впроваджувати волю акціонерів, вироблену загальними зборами, інакше  втрачається  весь зміст прав акціонерів на участь в управлінні шляхом голосування на загальних зборах, а також право контролю за органами акціо- нерного товариства.

В акціонерних товариствах право на участь в управлінні справами товариства і на частину майна, що залишилося після його ліквідації, а також на отримання прибутку у вигляді ди- відендів зумовлюється акцією.  Акція  дає можливість вплива- ти на управління товариством, брати участь у загальних збо- рах з різних  питань, в ревізіях,  затвердженні  річного  звіту,  а також (що головне) – в  розподілі прибутку. На відміну від власника облігацій та інших  цінних  паперів,  акціонер,  що є власником акцій,  має пропорційно сумі  внеску право брати участь у розподілі прибутку і, отже, повністю розділяє відпов- ідальність  за ризик  у разі невдачі в господарській  діяльності свого товариства.

З урахуванням перерахованих і закріплених у законодавстві України  істотних ознак, акціонерне товариство – заснований на договорі союз осіб (акціонерів)  та їх капіталів, утворений шля- хом об’єднання в єдиний статутний фонд, виражених  і засвідче- них в акціях внесків акціонерів,  для здійснення  підприємниць- кої діяльності з метою отримання прибутку.

У даний час практично всі великі державні магазини в Ук- раїні є акціонерними товариствами. Це дало широкі можливості підприємствам торгівлі самостійно господарювати: закуповува- ти товар і визначати його асортимент, вибирати форми госпо- дарської діяльності, організації праці та її оплати.

Акціонерна  форма господарювання найкращим чином доз- воляє поєднувати інтереси особи, колективу, суспільства; є пер-


 

спективним напрямом активізації торговельної діяльності, ство- рення умов для конкуренції.

Основними умовами утворення акціонерного  товариства у

сфері торгівлі слід вважати: високий обсяг фактичної реалізації товарів (торгові центри, торгові комплекси, універмаги, універ- сами); високу вартість основних фондів і гарантоване забезпе- чення науково-технічного  прогресу цих підприємств;  високу рентабеліность.

Питання  для самоконтролю

1. Назвіть  органи управління акціонерного  торговельного підприємства.

2. Які питання відносяться  до виняткової компетенції  за- гальних зборів акціонерів?

3. Який  підхід  до визначення виняткової компетенції за- гальних зборів акціонерів  у зарубіжних країнах?

4. Які права дає акція її власнику?

5. Сформулюйте  основні  умови утворення  акціонерного товариства у сфері торгівлі.

6. Яка роль загальних зборів акціонерів відводиться в Росії?

7. Яка роль загальних зборів акціонерів відводиться в краї- нах західної Європи?