2.4. Державне управління торгівлею

Зм інилися  взаємовідносини  підприємств  роздрібної торгівлі  з державними органами. Роздробленість  підприємств роздрібної  торгівлі, зниження  платоспроможності населення, спад виробництва, інфляція, відсутність об’єктивної інформації про діяльність  торгівлі  – усе     це негативно позначилося на торгівлі як галузі господарської діяльності країни. В наслідокі недооцінки регулюючої ролі держави ситуація в торгівлі бага- то в чому виявилася неконтрольованою, а це негативно  позна- чилося не тільки  на стані  торговельного обслуговування на- селення, а й на функціонуванні економіки в цілому. В країнах з розвинутою ринковою економікою держава постійно тримає під  наглядом весь простір  торгових зв’язків  між учасниками національного ринку  через спеціально  уповноважені на це органи виконавської влади.

Життя  і досвід зарубіжних країн показують, що у сфері торгівлі  необхідно здійснювати єдину державну політику.  По- силення ролі держави в економіці  – загальносвітова   тенден- ція [74, с. 41].

Якщо відійти від ідеологічної упередженості, слід визнати, що розвиток економіки  в західних  країнах відбувається за ак- тивної участі  держави. Сучасна європейська  юридична наука виходить з того, що обов’язок держави з підтримки  економіч- ного порядку в суспільстві зумовлює його обов’язок здійсню- вати певною мірою керівництво економікою [100, с. 676]. При- ватна власність, ринок, незалежність  угод у країнах багатоукладної економіки  поставлені  в досить жорсткі  умови, що, зокрема, й стало одним з дієвих важелів запобігання еко- номічних  криз і зростання ефективності  економіки.

Так,  відмітною  рисою господарського права в Німеччині  є чітке визначення ролі держави в регулюванні економіки. В “соціальному ринковому господарстві”  держава  виступає як “третій партнер” разом з підприємцями  і споживачами. Голов- не його завдання – забезпечувати досягнення суспільних,  на- родногосподарських цілей. Ст. 4 Основного Закону ФРН,  що


 

гарантує захист приватної власності, містить умову, що корис- тування нею повинне також слугувати загальному благу. Дер- жава перешкоджає проявам “неприборканого капіталізму”, в не- обхідних випадках обмежує  або навіть виключає “правила гри” вільного ринку [45, с. 19]. Регулюючи господарську діяльність, західні  держави використовують обмеження права власності, втручаються в договірні  відносини,  забезпечують індикативне й стратегічне планування економічного розвитку, що є інстру- ментом державного впливу на економіку, і орієнтують окремих підприємців  і корпорації  на загальнонаціональні  економічні інтереси. Не  дивлячись на це, державний вплив на економіку необтяжливий і дає змогу суб’єктам господарської діяльності здійснювати її з користю для себе.

У країнах з розвинутою економікою законодавці велику ува- гу приділяють регулюванню відносин у сфері роздрібної торгівлі.  Так, разом з Єдиним комерційним  кодексом в США діє Єдиний споживчий кредитний кодекс, Закон про єдину споживчу реалізаційну діяльність, Закон про захист кредитних прав споживачів, Закон про гарантію і повноваження Федераль- ної торговельної комісії (Закон Магнуссона-Мосса), Закон про банкрутство, в розвиток яких  був виданий ряд підзаконних актів та офіційних коментарів. Наприклад, Правила кредитуван- ня, встановлені Федеральною торговою комісією, Правила Фе- деральної торгової комісії про роздрібну торгівлю з обслугову- ванням вдома та ін. [24, с. 189].

У Господарському кодексі Японії інтегровані, зокрема, зако- ни про малі й середні підприємства, торгову біржу, універсальні магазини, торгову марку, регулювання цін, експорт і імпорт, запобігання несумлінної конкуренції, фондову біржу, про стаб- ілізацію цін на сільськогосподарську продукцію та ін.

Якщо держава таким чином регулює торговельну діяльність у розвинутих країнах,  то тим більше  це необхідне  і в нашій країні. Крім доцільності такого підходу, його актуальність пря- мо була пов’язана з намірами України вступити до Європейсь- кого Співтовариства та до Всесвітньої торгової організації. Не- доліки  раніше  існуючого  державного регулювання  торгівлі


 

(велика  зарегулльованність,  прорахунки планування, командні методи управління)  не повинні  настроювати на нігілістичне відношення до державного регулювання торгівлею, а навпаки – стимулювати пошуки нових шляхів і методів найефективнішо- го державного регулювання в сучасних умовах.

Для сприяння формуванню і товарному насиченню спо- живчого ринку і здійснення єдиної державної політики Прези- дентом України  були видані Укази  від 03.07.95 року № 560 “Про створення Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі  України”  [214]  і “Про державне регулювання  відносин у сфері торгівлі” від 11.07.95 року № 603 [196]. Останнім Ука- зом Президент  зобов’язав створити в складі обласних держав- них адміністрацій управління  з питань торгівлі, а в складі  рай- онних – відділи   з питань торгівлі,  які є місцевими  органами Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України. Згодом питаннями торгівлі стало займатися Міністерство еко- номіки і з питань Європейської інтеграції.

Основні завдання Міністерства  у сфері  торгівлі:

+  реалізувати державну політику щодо розвитку роздрібної та оптової торгівлі,  а також торгово-виробничої сфери на підставі використання ринкових механізмів господарюван- ня, здійснення технічної політики у сфері торгової діяльності;

+  сприяти формуванню і товарному насиченню споживчого ринку, виробництву товарів, розширенню їх асортименту і поліпшенню  якості  з урахуванням попиту населення;

+  розробляти і затверджувати правила торгівлі, забезпечен- ня контролю за їх дотриманням суб’єктами підприєм- ницької діяльності всіх форм власності, здійснювати за- ходи щодо вдосконалення  організації  торговельного обслуговування;

+  координувати роботу з питань розвитку торгової інфрас- труктури, розробляти торгово-технологічне устаткування;

+  здійснювати  взаємостосунки з місцевими  органами дер-

жавної влади та органами місцевого  самоврядування  у сфері  забезпечення державного регулювання торговель- них відносин.


 

Змінилися  і функції  Міністерства.  Міністерство втратило свої розпорядчі функції, залишилися лише функція контролю і  функція  регулювання,  що має рекомендаційний  характер. Очевидно, що для більш повного і ефективного  керівництва торгівлею  необхідно  відновити Міністерство  торгівлі  України і конкретизувати його функції щодо підприємств різних форм власності та з інших питань.

Уже відновлено раніше скасовані органи управління тор- гівлею  на місцях.  Так, Кабінет Міністрів  України  своєю ух- валою від 13 червня 1996 року за № 647 затвердив Типове положення про управління і відділ з питань торгівлі і побу- тового обслуговування населення місцевих  державних адм- іністрацій [246], яким були визначені основні завдання і по- вноваження цих органів.

Компетенція  їх радикально відрізняється  від  компетенції колишніх управлінь і відділів торгівлі. Відпали такі функції, як керівництво  підприємствами  торгівлі і побутового обслугову- вання, затвердження планів товарообігу, розподіл і перерозподіл ринкових  фондів  товарів  народного споживання,  забезпечен- ня укладання договорів тощо. Державні органи управління мо- жуть тільки  контролювати дотримання підприємствами роз- дрібної торгівлі чинного законодавства  і надавати їм допомогу методологічного,  консультативного та організаційного  плану.

Питання  для самоконтролю

1. Яка роль держави в управлінні роздрібною торгівлею  на сучасному етапі?

2. Як у зарубіжних країнах визначається роль держави в уп- равлінні  торгівлею?

3. Які способи державного управління господарською діяль- ністю використовуються в зарубіжних країнах?

4. Які завдання і функції Міністерства у сфері торгівлі?

5. Яка компетенція управлінь  і відділів  торгівлі  місцевих державних адміністрацій?