2.4. Державне управління торгівлею
Зм інилися взаємовідносини підприємств роздрібної торгівлі з державними органами. Роздробленість підприємств роздрібної торгівлі, зниження платоспроможності населення, спад виробництва, інфляція, відсутність об’єктивної інформації про діяльність торгівлі – усе це негативно позначилося на торгівлі як галузі господарської діяльності країни. В наслідокі недооцінки регулюючої ролі держави ситуація в торгівлі бага- то в чому виявилася неконтрольованою, а це негативно позна- чилося не тільки на стані торговельного обслуговування на- селення, а й на функціонуванні економіки в цілому. В країнах з розвинутою ринковою економікою держава постійно тримає під наглядом весь простір торгових зв’язків між учасниками національного ринку через спеціально уповноважені на це органи виконавської влади.
Життя і досвід зарубіжних країн показують, що у сфері торгівлі необхідно здійснювати єдину державну політику. По- силення ролі держави в економіці – загальносвітова тенден- ція [74, с. 41].
Якщо відійти від ідеологічної упередженості, слід визнати, що розвиток економіки в західних країнах відбувається за ак- тивної участі держави. Сучасна європейська юридична наука виходить з того, що обов’язок держави з підтримки економіч- ного порядку в суспільстві зумовлює його обов’язок здійсню- вати певною мірою керівництво економікою [100, с. 676]. При- ватна власність, ринок, незалежність угод у країнах багатоукладної економіки поставлені в досить жорсткі умови, що, зокрема, й стало одним з дієвих важелів запобігання еко- номічних криз і зростання ефективності економіки.
Так, відмітною рисою господарського права в Німеччині є чітке визначення ролі держави в регулюванні економіки. В “соціальному ринковому господарстві” держава виступає як “третій партнер” разом з підприємцями і споживачами. Голов- не його завдання – забезпечувати досягнення суспільних, на- родногосподарських цілей. Ст. 4 Основного Закону ФРН, що
гарантує захист приватної власності, містить умову, що корис- тування нею повинне також слугувати загальному благу. Дер- жава перешкоджає проявам “неприборканого капіталізму”, в не- обхідних випадках обмежує або навіть виключає “правила гри” вільного ринку [45, с. 19]. Регулюючи господарську діяльність, західні держави використовують обмеження права власності, втручаються в договірні відносини, забезпечують індикативне й стратегічне планування економічного розвитку, що є інстру- ментом державного впливу на економіку, і орієнтують окремих підприємців і корпорації на загальнонаціональні економічні інтереси. Не дивлячись на це, державний вплив на економіку необтяжливий і дає змогу суб’єктам господарської діяльності здійснювати її з користю для себе.
У країнах з розвинутою економікою законодавці велику ува- гу приділяють регулюванню відносин у сфері роздрібної торгівлі. Так, разом з Єдиним комерційним кодексом в США діє Єдиний споживчий кредитний кодекс, Закон про єдину споживчу реалізаційну діяльність, Закон про захист кредитних прав споживачів, Закон про гарантію і повноваження Федераль- ної торговельної комісії (Закон Магнуссона-Мосса), Закон про банкрутство, в розвиток яких був виданий ряд підзаконних актів та офіційних коментарів. Наприклад, Правила кредитуван- ня, встановлені Федеральною торговою комісією, Правила Фе- деральної торгової комісії про роздрібну торгівлю з обслугову- ванням вдома та ін. [24, с. 189].
У Господарському кодексі Японії інтегровані, зокрема, зако- ни про малі й середні підприємства, торгову біржу, універсальні магазини, торгову марку, регулювання цін, експорт і імпорт, запобігання несумлінної конкуренції, фондову біржу, про стаб- ілізацію цін на сільськогосподарську продукцію та ін.
Якщо держава таким чином регулює торговельну діяльність у розвинутих країнах, то тим більше це необхідне і в нашій країні. Крім доцільності такого підходу, його актуальність пря- мо була пов’язана з намірами України вступити до Європейсь- кого Співтовариства та до Всесвітньої торгової організації. Не- доліки раніше існуючого державного регулювання торгівлі
(велика зарегулльованність, прорахунки планування, командні методи управління) не повинні настроювати на нігілістичне відношення до державного регулювання торгівлею, а навпаки – стимулювати пошуки нових шляхів і методів найефективнішо- го державного регулювання в сучасних умовах.
Для сприяння формуванню і товарному насиченню спо- живчого ринку і здійснення єдиної державної політики Прези- дентом України були видані Укази від 03.07.95 року № 560 “Про створення Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України” [214] і “Про державне регулювання відносин у сфері торгівлі” від 11.07.95 року № 603 [196]. Останнім Ука- зом Президент зобов’язав створити в складі обласних держав- них адміністрацій управління з питань торгівлі, а в складі рай- онних – відділи з питань торгівлі, які є місцевими органами Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України. Згодом питаннями торгівлі стало займатися Міністерство еко- номіки і з питань Європейської інтеграції.
Основні завдання Міністерства у сфері торгівлі:
+ реалізувати державну політику щодо розвитку роздрібної та оптової торгівлі, а також торгово-виробничої сфери на підставі використання ринкових механізмів господарюван- ня, здійснення технічної політики у сфері торгової діяльності;
+ сприяти формуванню і товарному насиченню споживчого ринку, виробництву товарів, розширенню їх асортименту і поліпшенню якості з урахуванням попиту населення;
+ розробляти і затверджувати правила торгівлі, забезпечен- ня контролю за їх дотриманням суб’єктами підприєм- ницької діяльності всіх форм власності, здійснювати за- ходи щодо вдосконалення організації торговельного обслуговування;
+ координувати роботу з питань розвитку торгової інфрас- труктури, розробляти торгово-технологічне устаткування;
+ здійснювати взаємостосунки з місцевими органами дер-
жавної влади та органами місцевого самоврядування у сфері забезпечення державного регулювання торговель- них відносин.
Змінилися і функції Міністерства. Міністерство втратило свої розпорядчі функції, залишилися лише функція контролю і функція регулювання, що має рекомендаційний характер. Очевидно, що для більш повного і ефективного керівництва торгівлею необхідно відновити Міністерство торгівлі України і конкретизувати його функції щодо підприємств різних форм власності та з інших питань.
Уже відновлено раніше скасовані органи управління тор- гівлею на місцях. Так, Кабінет Міністрів України своєю ух- валою від 13 червня 1996 року за № 647 затвердив Типове положення про управління і відділ з питань торгівлі і побу- тового обслуговування населення місцевих державних адм- іністрацій [246], яким були визначені основні завдання і по- вноваження цих органів.
Компетенція їх радикально відрізняється від компетенції колишніх управлінь і відділів торгівлі. Відпали такі функції, як керівництво підприємствами торгівлі і побутового обслугову- вання, затвердження планів товарообігу, розподіл і перерозподіл ринкових фондів товарів народного споживання, забезпечен- ня укладання договорів тощо. Державні органи управління мо- жуть тільки контролювати дотримання підприємствами роз- дрібної торгівлі чинного законодавства і надавати їм допомогу методологічного, консультативного та організаційного плану.
Питання для самоконтролю
1. Яка роль держави в управлінні роздрібною торгівлею на сучасному етапі?
2. Як у зарубіжних країнах визначається роль держави в уп- равлінні торгівлею?
3. Які способи державного управління господарською діяль- ністю використовуються в зарубіжних країнах?
4. Які завдання і функції Міністерства у сфері торгівлі?
5. Яка компетенція управлінь і відділів торгівлі місцевих державних адміністрацій?