1.3. Тенденції зміни й оптимізації структури потенціалу підприємства

Основні виробничі фонди зростають, значно випереджаю­чи ріст інших елементів виробничого потенціалу.

Техніка нових поколінь веде до зміни зв'язків між всіма еле­ментами виробничого потенціалу. Тому закономірно постає пи­тання про пошук оптимального співвідношення між основними виробничими фондами і іншими елементами потенціалу підпри­ємства, що забезпечує найвищу для даної економічної ситуації ефективність його використання.

Промислово-виробничий персонал підприємств має об'єк­тивну тенденцію до відносного зменшення.

Цьому в значній мірі сприяє НТП: прогресивне устаткування і технології створюють трудозвільнюючий ефект.

При цьому економія живої праці досягається за рахунок до­даткових витрат на підвищення фондоозброєності працівників. Тому важливим моментом формування потенціалу є визначення і підтримка оптимального співвідношення між фондоозброєністю і продуктивністю праці за рахунок зміни ролі інших його елемен­тів. Однак нерідко має місце однобічна орієнтація на використан­ня головним чином або основних виробничих фондів, або трудо­вих ресурсів.

Тенденція до поляризації кваліфікаційної структури виро­бничого персоналу і поглиблення її внутрішньої суперечливості.

Наприклад, гнучкі автоматизовані виробничі системи (ГАВС), у яких керування, програмування, налагодження і ре­монт здійснюють фахівці з вищою інженерною підготовкою, а сам виробничий процес (завантаження магазинів, бункерів) вико­нують низькокваліфіковані робітники.

Таким чином, основні напрямки удосконалення цього елеме­нту виробничого потенціалу складаються:

із забезпечення пропорційності чисельності і професійно-кваліфікаційної структури персоналу масштабам і рівню розвитку інших елементів потенціалу, у першу чергу осно­вних виробничих фондів, технології, системи господарю­вання;

із реалізації політики трудозвільнення;

із постійного підвищення кваліфікації і перепідготовки ка­дрів.

 

Масовий перехід до малоопераційних технологій при фондо­місткості, що знижується, з високим рівнем автоматизації, з повним використанням корисних властивостей вихідної сировини.

Однією з найважливіших задач удосконалення технологій є підвищення темпів її відновлення. Для цього використовується система атестації ефективності технологічних процесів з метою виявлення можливості досягнення ними таких режимів, що до­зволяли б на максимальному рівні використовувати наявне устат­кування, забезпечувати необхідну якість і необхідні обсяги випу­ску продукції.

Наступна задача: раціоналізація структури технологічних процесів шляхом виключення низькопродуктивних і ресурсоєм-ких, підвищення частки найбільш прогресивних технологій, що забезпечують різкий приріст усіх показників ефективності виро­бництва.

Це вирішується за допомогою технологічного планування, зміст якого полягає у складанні «балансу технологічних зв'язків».

Тенденція: витрати з економії енергоресурсів у три рази нижчі витрат на їхнє виробництво і транспортування. Отже, на­прямок удосконалення енергетичної складової потенціалу - дося­гнення оптимальної пропорційності між енергією й іншими еле­ментами потенціалу, що реалізується на практиці в різних формах енергозбереження. А саме:

 

підвищення якості енергоносіїв;

зміна структури споживаних енергоресурсів у напрямку більш дешевих і поновлюваних енергоносіїв;

3)         досягнення оптимальної пропорційності між енергією й ін-
шими елементами потенціалу, що виявляється на практиці у
формі енергозбереження;

4)         застосування енергозберігаючих технологій і устаткування.
6. Актуалізується роль інформаційного ресурсу й інформа-
ційних технологій. Очевидно, що в умовах НТП темпи росту ін-
формації будуть випереджати ріст всіх інших елементів виробни-
чого потенціалу.

Таким чином, удосконалення структури потенціалу підпри­ємства в остаточному підсумку означає економію живої й урече­вленої праці, енергетичних і фінансових ресурсів, оскільки за до­помогою меншої їх кількості (елементів потенціалу), але кращої якості можна задовольнити більшу за обсягом суспільну потребу.