4.6. Принципи оцінки бізнесу

 

Можна виділити три групи взаємозалежних принципів оцінки:

засновані на уявленнях власника;

пов'язані з експлуатацією власності;

обумовлені дією ринкового середовища.

У кожному випадку виділяються основні і допоміжні прин­ципи. Коли мова йде про принципи, то з'являються лише основні закономірності поводження суб'єктів ринкової економіки. У реа­льному житті цілий ряд факторів може змінити їхню дію. Напри­клад, державне втручання іноді не дає правильної картини реалі­зації тих або інших принципів оцінки.

Недосконалість ринкових відносин, яка характерна для етапу переходу до ринкової економіки, ще більше деформує дію прин­ципів оцінки.

З цих причин принципи оцінки відображають лише тенден­цію економічного розвитку суб'єктів ринкових відносин, але не гарантують визначеного курсу їхнього розвитку. Разом з тим у міру розвитку в нашій країні ринкових відносин дія об'єктивних принципів оцінки бізнесу буде посилюватися.

Розглянемо першу групу принципів.

Ключовим критерієм вартості будь-якого об'єкта власності є його корисність. Бізнес має вартість, якщо може бути корисний реальному або потенційному власникові. Корисність для кожно­го споживача індивідуальна, але якісно і кількісно визначена в часі і вартості. Однак як загальну корисність об'єкта для власни­ка в ринковій економіці можна виділити його здатність приноси­ти дохід.

Корисність бізнесу - це його здатність приносити дохід у конкретному місці і протягом даного періоду. Чим більше кори­сність, тим вище величина оцінної вартості.

Принцип корисності полягає в тому, що чим більше пі­дприємство здатне задовольняти потреби власника, тим вище йо­го вартість.

З погляду будь-якого користувача оцінна вартість підприємс­тва не повинна бути вище мінімальної ціни на аналогічне підпри­ємство з подібною корисністю. Крім того, за об'єкт не потрібно платити більше, ніж може коштувати створення нового об'єкта з аналогічною корисністю в прийнятний термін. І ще один аспект застосування принципу корисності: якщо інвестор аналізує потік доходу, то максимальна ціна визначається за допомогою вивчен­ня інших потоків доходів з аналогічним рівнем ризику і якості. При цьому об'єкт, що заміщається, необов'язково повинний бути точною копією, але повинний бути схожий на оцінюваний об'єкт, і власник розглядає його як бажаний замінник. Межі «простору однаково бажаних замінників» визначаються потребами і бажан­ням користувача.

Другий методологічний принцип оцінки вартості підпри­ємства - це принцип заміщення: максимальна вартість підпри­ємства визначається найменшою ціною, за якою може бути прид­баний інший об'єкт з еквівалентною корисністю.

1.3. З принципу корисності випливає ще один принцип оцін­ки — принцип очікування або передбачення. Корисність будь-якого бізнесу, підприємства визначається тим, яким значенням сьогодні оцінюються прогнозовані майбутні вигоди (доходи). На оцінці підприємства безпосередньо позначаються уявлення про чисту віддачу від функціонування підприємства й очікуваний ви­торг від його перепродажу. При цьому дуже важливі величина, якість і тривалість очікуваного майбутнього доходу. Однак очі­кування щодо доходу можуть змінюватись.

Принцип очікування полягає у визначенні поточної вартості доходу або інших вигод, що можуть бути отримані в майбутньо­му від володіння даним підприємством.

Друга група принципів оцінки обумовлена експлуатацією власності і пов'язана з уявленням про це виробників.

Прибутковість будь-якої економічної діяльності визначається чотирма факторами виробництва: землею, робочою силою, капі­талом і керуванням.

Прибутковість бізнесу - це результат дії всіх чотирьох фак­торів, тому вартість підприємства як системи визначається на ос­нові оцінки доходу.

Для оцінки підприємства потрібно знати внесок кожного фактора у формування доходу підприємства. Звідси випливає принцип внеску, що зводиться до наступного: включення будь-якого додаткового активу в систему підприємства економічно доцільно, якщо приріст вартості підприємства, який буде отри­мано, більше витрат на придбання цього активу.

Принцип залишкової продуктивності.

Кожен фактор повинен бути оплачений з доходів, які створе­ні даною діяльністю. Оскільки земля фізично нерухома, фактори робочої сили, капіталу і керування повинні бути притягнуті до неї. Спочатку повинна бути зроблена компенсація за ці фактори, а сума грошей, що залишилася, йде в оплату користування земе­льною ділянкою її власникові.

Залишкова продуктивність може бути результатом того, що земля дає можливість користувачеві отримувати максимальні до­ходи або до мінімуму зменшувати витрати.

Наприклад, підприємство буде оцінено вище, якщо земельна ділянка здатна забезпечувати більш високий дохід або якщо його розташування дозволяє мінімізувати витрати. Залишкова продук­тивність земельної ділянки визначається як чистий дохід після того, як сплачені витрати на менеджмент, робочу силу і експлуа­тацію капіталу. Це принцип залишкової продуктивності.

Принцип граничної продуктивності (зростаючої або зменшуваної віддачі).

Зміна того або іншого фактора виробництва може збільшува­ти або зменшувати вартість об'єкта. З цього важливого положен­ня економічної теорії випливає ще один принцип оцінки бізнесу, зміст якого можна звести до наступного: при додаванні ресурсів до основних факторів виробництва чиста віддача має тенденцію збільшуватися швидше темпу росту витрат, однак після досяг­нення визначеної точки загальна віддача хоча й росте, однак вже уповільненими темпами. Це уповільнення відбувається доти, до­ки приріст вартості не стане менше, ніж витрати на додані ресур­си. Цей принцип базується на теорії граничного доходу і назива­ється принципом граничної продуктивності.

Підприємство - це система, а однією з закономірностей розвитку й існування системи є збалансованість, пропорцій­ність її елементів.

Найбільша ефективність підприємства досягається при об'­єктивно обумовленій пропорційності факторів виробництва. Різні елементи системи підприємства повинні бути погоджені між собою за пропускною здатністю й іншими характеристи­ками. Додавання якого-небудь елемента в систему, що приво­дить до порушення пропорційності, призводить до росту вар­тості підприємства.

Отже, при оцінці вартості підприємства необхідно враховува­ти принцип збалансованості (пропорційності), відповідно до якого максимальний дохід від підприємства можна одержати при дотриманні оптимальних величин факторів виробництва.

Одним з важливих моментів дії даного принципу є відповід­ність розмірів підприємства потребам ринку. Так, якщо підпри­ємство є занадто великим для задоволення потреб ринку, те його ефективність падає, особливо якщо ускладнено доставку ресурсів або товарів.

2.5. Принцип оптимального розміру (масштабу) — будь-який фактор виробництва повинний мати оптимальні розміри.

Третя група принципів прямо обумовлена дією ринкового се­редовища.

Провідним фактором, що впливає на ціноутворення в ринко­вій економіці, є співвідношення попиту та пропозиції. Якщо по­пит та пропозиція знаходяться у рівновазі, то ціни залишаються стабільними.

3.1.      Принцип відповідності.

Як уже зазначалося, корисність визначена в часі і просторі. Ринок враховує цю визначеність насамперед через ціну.

Якщо підприємство відповідає ринковим стандартам, то ціна на нього буде коливатися навколо середньоринкового значення; якщо ж об'єкт не відповідає вимогам ринку, то це, як правило, ві­дбивається через нижчу ціну на дане підприємство.

З дією такої закономірності пов'язаний принцип відповідно­сті, який полягає у тому, що підприємства, які не відповідають вимогам ринку за оснащеністю виробництва, технологією, рів­нем прибутковості, швидше за все будуть оцінені нижче серед­нього.

3.2,      3.3. Із принципом відповідності пов'язані принципи ре-
гресії і прогресії.

Регресія має місце, коли підприємство характеризується зай­вими стосовно даних ринкових умов поліпшеннями. Ринкова ці­на такого підприємства, імовірно, не буде відбивати його реальну вартість і буде нижче реальних витрат на його формування.

Прогресія має місце, коли в результаті функціонування сусі­дніх об'єктів, наприклад об'єктів, що забезпечують поліпшену інфраструктуру, ринкова ціна даного підприємства швидше за усе виявиться вище його вартості.

3.4. Принцип конкуренції.

Якщо галузь, у якій діє підприємство, приносить надлишко­вий прибуток, то у вільній ринковій економіці в цю область на­магаються проникнути й інші підприємці. Це збільшить пропо­зицію в майбутньому і знизить норму прибутку. Звідси випливає, що при оцінці вартості підприємств необхідно враховувати сту­пінь конкурентної боротьби в даній галузі у даний час і в майбу­тньому.

Зміст принципу конкуренції зводиться до наступного: якщо очікується загострення конкурентної боротьби, то при прогнозу­ванні майбутніх прибутків даний фактор можна врахувати або за рахунок прямого зменшення потоку доходів, або шляхом збіль­шення фактора ризику, що знову ж знизить поточну вартість майбутніх доходів.

3.5.      Принцип залежності від зовнішнього середовища.
Вартість підприємства, його майна значною мірою залежить від

стану зовнішнього середовища, ступеня політичної й економічної стабільності в країні. Отже, при оцінці підприємства необхідно вра­ховувати принцип залежності від зовнішнього середовища.

Зміна політичних, економічних і соціальних сил впливає на кон'юнктуру ринку і рівень цін. Вартість підприємства зміню­ється. Отже, оцінка вартості підприємства повинна проводитися на визначену дату. У цьому полягає суть принципу зміни варто­сті. Тому для того, щоб розглянути можливі способи викорис­тання даного підприємства, необхідно виходити з умов ринково­го середовища.

Принцип економічного поділу.

При розгляді альтернатив розвитку може виникнути питання про економічний поділ майнових прав на власність, якщо таке до­зволить збільшити загальну вартість. Економічний поділ має місце, якщо права на об'єкт можна розділити на два або більш майнові ін­тереси, у результаті чого загальна вартість об'єкта зростає.

Принцип економічного поділу говорить, що майнові права варто розділити і поєднати таким чином, щоб збільшити загальну вартість об'єкта.

Визначення найкращого і найбільш ефективного викори­стання власності, що забезпечує власникові максимальну вар­тість оцінюваного майна. У цьому полягає принцип найкращо­го і найбільш ефективного використання. Даний принцип за­стосовується, якщо оцінка проводиться з метою реструктурування. Якщо її метою є визначення вартості діючого підприємства без ура­хування можливих змін, то даний принцип не застосовується.