5.4. Податкова політика у реалізації соціальної стратегії держави

Найхарактернішою ознакою сучасного етапу цивілізаційного розви- тку вважається соціалізація економічних систем і підпорядкування еко- номічної функції  держави соціальним цілям. Домінування соціальної спрямованості відтворилося у конституційному закріпленні у тій чи ін- шій формі моделі соціальної держави. Соціальні здобутки найрозвинені- ших країн світу спонукають інші регіони світу до соціально результатив- них дій. Не стала винятком у цьому процесі і Україна, де створення підва- лин соціальної держави за аналогом провідних країн світу визначає осно- вний напрям трансформації суспільних відносин і головний зміст соці- альної стратегії держави.

Чільне місце в реалізації цього завдання посідає податкова політика, оскільки оподаткування як соціальний інститут виступає одним із осно- вних інструментів соціальної політики держави, призначення якої — забез- печити існування і відтворення цілісної сукупності соціальних суб’єктів у рамках суспільства як єдиної соціальної системи та сприяти формуванню умов для розвитку і самореалізації соціального потенціалу людини, її сут- нісних сил як основи подальшого розвитку соціуму в цілому.

Основними  напрямами соціальної політики  у  контексті  завдань, пов’язаних з розбудовою соціальної держави, є:

-           формування і розвиток соціального ринкового господарства;

-           досягнення у суспільстві соціальної злагоди та стабільності на основі утвердження соціальної справедливості;

-           розвиток соціально-трудових, сімейно-шлюбних, соціально-демогра- фічних, етнонаціональних, територіально-поселенських відносин;

-           розвиток гуманітарної сфери.

Формування і розвиток соціального ринкового господарства спри- яє посиленню соціальної безпеки людини й суспільства, соціальної за- хищеності особистості, її незалежності від держави. Розвиток соціально- трудових відносин і насамперед ринку праці та зайнятості населення за- безпечує підвищення ефективності використання трудового потенціалу, продуктивної зайнятості, зниження рівня прихованого безробіття, ство- рення нових і ефективне використання наявних робочих місць, передба- чає здійснення політики ефективної підтримки самозайнятості населен- ня, підвищення його територіальної мобільності з метою перерозподілу робочої сили між регіонами. Більш повній реалізації соціального потен- ціалу сприяє розвиток територіально-поселенських відносин через регу- лювання соціально-просторових форм організації суспільства (насампе- ред розселення), соціально-культурних процесів урбанізації, а також мі- граційних процесів, дотримання необхідних пропорцій для розширеного


відтворення частки міського й сільського населення. Основна мета ет- нонаціональної політики полягає в забезпеченні умов вільного розвитку народів країни, дотриманні конституційних прав, свобод і рівності грома- дян всіх національностей перед законом, участі їх в усіх сферах суспіль- ства, оптимальному врахуванні інтересів, створенні сприятливих умов для розвитку кожної національності, у всебічному розвитку мови, задо- воленні мовних потреб національних меншин, поєднанні етнонаціональ- ного і загальнолюдського, етичного і соціального в національному.

Крім зазначеного, добробут і можливості самореалізації індивіда як го- ловне завдання соціальної політики держави залежать від якості і безпеки того навколишнього середовища, у якому живе і діє кожна людина. Наразі життєвою цінністю стає екологія буття людини, а однією з найважливіших соціальних проблем є взаємодія людини з навколишнім середовищем.

Практично кожний  із зазначених напрямів соціальної політики пе- редбачає використання державою фіскальних підойм регулювання, най- важливішими серед яких є податки. Так, необхідним у створенні умов для забезпечення достатнього рівня життя кожної людини є формуван- ня системи державних соціальних стандартів і державних соціальних га- рантій та їх фінансове забезпечення за рахунок бюджетних коштів і ко- штів державних цільових позабюджетних коштів, які формують податки, а також через систему податкових  пільг. Зменшенню диференціації дохо- дів населення можуть сприяти державне регулювання оплати праці пра- цівників бюджетної сфери та застосування прогресивних ставок оподат- кування тощо.

В розвинених країнах на сьогодні від 80 до 95% урядових доходів за- безпечують податки. Наприклад, в країнах-членах ОЕСР  паралельно зростанню ВВП спостерігається підвищення як абсолютної суми подат- ків, так і їх питомої ваги у ВВП: кожні 10 років частка податків у ВВП збільшується приблизно на 5%. Якщо в 70-ті роки вона складала 30%, то до кінця 90-х років вже досягла 40%. Ця тенденція, відома як закон Ваг- нера, об’єктивно обумовлена дією трьох основних факторів:

-           перший — збільшення  частки осіб похилого віку в розвинених краї- нах, у зв’язку з чим повинні підвищитися витрати на їх утримання;

-           другий — збільшення витрат, пов’язаних з обслуговуванням держав- ного боргу;

-           третій — проведення  політики егалітаризму, спрямовану на забезпе- чення загальної рівності, згладжування майнових відмінностей, стри- мування розриву в доходах громадян.

Податкові інструменти використовуються в реалізації майже усіх складових соціальної політики. В ринкових умовах податкова система стає, по суті, єдиним гнучким засобом державного впливу на економіч- ну активність громадян, рівень їх доходів, стан соціальної безпеки, соці-


альну мобільність, розвиток соціальної інфраструктури та ін., тобто на явища і процеси, які у значній мірі визначають умови і рівень людсько- го розвитку.

Саме виходячи з прагнення рівномірного справедливого розподілу податкового навантаження виникли різні ставки податків і системи опо- даткування. На практиці це знаходить свій вираз у використанні пропор- ційної, прогресивної і регресивної систем оподаткування. Податки на особисті доходи частіше всього розраховуються за прогресивною шка- лою, оскільки вважається, що такий підхід більше відповідає принципу соціальної справедливості. Податок на прибуток підприємств, соціаль- ні внески і податок на власність як правило носять пропорційний харак- тер. Соціально несправедливими вважають непрямі податки, тобто акци- зи і мито, оскільки вони перекладаються через механізм ціноутворення на споживчі товари в однаковій мірі на осіб з високими і низькими до- ходами, поглинаючи відносно більшу частку доходів низькооплачуваних верств населення.

Серед умов розвитку і реалізації соціального потенціалу людини, у формуванні яких податки відіграють надзвичайно важливу роль, однією з головних є зростання суспільного добробуту, що стає можливим лише тоді, коли він опирається на потужну фінансову основу. Характеристи- кою ефективного фінансового забезпечення суспільного  добробуту висту- пає рівень життя — це економічна категорія, що виражає ступінь задово- лення матеріальних і духовних потреб людей, забезпеченості споживчими благами і характеризується переважно кількісними показниками такими, як: розмір оплати праці, інші доходи, обсяг споживчих благ і послуг, рівень споживання продовольчих і непродовольчих товарів, тривалість робочо- го і вільного часу, житлові умови, рівень освіти, охорони здоров’я, культу- ри тощо.

Вплив податків на рівень життя населення через реалізацію їх фіс- кальної функції знаходить свій вираз у фінансовому забезпеченні вико- нання державою її соціальної функції. Від того, які обсяги коштів має держава у своєму розпорядженні, залежать:

-           можливості держави щодо регулювання економіки з метою підви- щення ефективності її функціонування як головної і загальної умови зростання добробуту людей;

-           рівень доходу працюючих у бюджетній сфері та тих, хто потребує со- ціального захисту;

-           рівень фінансового забезпечення охорони здоров’я, освіти, культури та інших сфер життєдіяльності людей, рівень розвитку яких визначає рівень суспільного добробуту в країні.

Якщо проаналізувати роль податкових надходжень у формуванні бюджетів та централізованих фондів як основного ресурсу для самовід-


творення соціальної системи, можна зробити висновок, що держава не має інших рівноцінних джерел фінансового забезпечення виконання по- кладених на неї функцій, ніж податки (табл. 5.3).


 

Питома вага податкових надходжень


 

Таблиця 5.3


(з урахуванням соціальних внесків) у ВВП в країнах ЄС

%

 

 

2004

2005

2005 до 2004 (+/–)

Бельгія

45.0

45.5

+0.5

Болгарія

35.3

35.9

+0.6

Чехія

36.8

36.3

–0.5

Данія

49.3

50.3

+1.0

Німеччина

38.8

38.8

0.0

Естонія

31.4

30.9

–0.4

Ірландія

30.5

30.8

+0.2

Греція

34.3

34.4

+0.1

Іспанія

34.5

35.6

+1.1

Франція

43.1

44.0

+0.8

Італія

40.7

40.6

-0.1

Кіпр

33.5

35.6

+2.1

Латвія

28.5

29.4

+0.9

Литва

28.3

28.9

+0.5

Люксембург

28.5

29.4

+0.9

Угорщина

38.6

38.5

–0.1

Мальта

34.2

35.3

+1.1

Нідерланди

37.7

38.2

+0.5

Австрія

42.8

42.0

–0.8

Польща

32.6

34.2

+1.6

Португалія

34.2

35.3

+1.1

Румунія

27.3

28.0

+0.7

Словенія

39.6

40.5

+0.8

Словаччина

29.7

29.3

–0.4

Фінляндія

43.4

43.9

+0.5

Швеція

50.5

51.3

+0.7

Великобританія

43.8

44.3

+0.5

 

Для  порівняльного аналізу розглянемо податкові надходження в

Україні у відсотках до ВВП (табл. 5.4).


Таблиця 5.4

Податкові надходження у відсотках до ВВП в Україні

у 2000–2006 роках (без урахування соціальних внесків)

%

 

 

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Всього надходжень

33,3

33,2

35,7

35,9

35,0

41,3

31,9

Разом податкові надход- ження

 

28,2

 

27,9

 

30,3

 

20,6

 

29,2

 

35,0

 

23,4

Неподаткові надходження

5,1

5,3

5,4

5,3

5,8

6,3

8,5

Примітка. Складено за даними Міністерства фінансів України та розрахунками фахів- ців Світового банку1; Звіту Кабінету Міністрів  України «Про виконання Закону України

«Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Як видно, в Україні, як і в інших країнах світу, податки відіграють ключову роль у фінансовому забезпеченні виконання державою покла- дених на неї функцій.

Прагнення держави максимізувати податкові надходження з метою найбільш повного фінансового забезпечення державного регулювання соціально-економічних процесів може привести до надмірного податко- вого навантаження, що пригнічує економічний розвиток та звужує по- даткову базу, безпосередньо впливаючи на рівень доходів платників по- датків. Тому оптимізація податкового тягаря є надзвичайно важливим інструментом державного впливу на суспільний добробут.

Одним з інструментів забезпечення соціальної підтримки малозабез- печених верств населення, що у поєднанні із застосуванням диференці- йованого та прогресивного оподаткування сприяє реалізації принципу соціальної справедливості як у оподаткуванні, так і в суспільстві, є засто- сування неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Його економіч- ним змістом має бути відповідність розміру неоподаткованого мінімуму прожитковому мінімуму. Тобто, ті мінімальні кошти, які необхідні люди- ні для того, щоб вона могла вижити як фізіологічна і соціальна істота, не повинні обкладатися податком.

Соціальну спрямованість мають податкові пільги, які  дають право юридичній або фізичній особі на повне або часткове звільнення від опо- даткування. За допомогою пільг держава має можливість забезпечувати певні параметри соціально-економічної  системи, забезпечуючи її відтво-

1 Створення фіскального простору для економічного зростання. Огляд державних фі- нансів України: звіт № 36671-UA, 14 вересня 2006 р. / [Світовий банк]. Підрозділ з пи- тань подолання бідності та економічного розвитку. Регіон Європи і Середньої Азії / Марк Девіс (підгот.). [Електронний ресурс].  — Режим доступу: http://www- wds.worldbank.org/ external/default/WDSContentServer/ WDSP/IB/2006/11/15/00031060720061115170202/ Rendered/PDF/366710UKRAINIAN0UA0PFR.pdf.


рення, цілісність та розвиток. Так, податкові пільги використовуються з метою соціальної підтримки та пом’якшення соціальної нерівності. Зо- крема, це податкові пільги багатодітним сім’ям, переселенцям з-за кор- дону на свою історичну батьківщину, студентам і особам, які підвищують свою кваліфікацію; вирахування з особистих доходів та прибутку, які ви- користовуються для оплати освітніх, медичних та страхових послуг, жит- лового будівництва тощо.

Безперервне погіршення стану навколишнього середовища, спричи- нене втручанням людини у природні закономірності і порушення їх вна- слідок різноманітних екологічних і техногенних катастроф, вимагає не- відкладного вирішення соціально-екологічних проблем. Основну відпо- відальність за збереження навколишнього середовища, його охорону, ра- ціональне і науково обґрунтоване природокористування несе держава, в системі економічних важелів впливу якої на екологічні процеси найваж- ливішими є фінансові, оскільки вони мають найбільшу дію на суб’єкти господарювання і здатні суттєво змінити їх відношення до екології. З комплексу фінансових важелів особливо виділяються податкові. У дано- му випадку податки виступають не тільки як головне джерело фінансу- вання відповідних урядових заходів (впровадження ресурсозберігаючих технологій, виробництво екобезпечної продукції, участь господарюючих суб’єктів у природоохоронних  заходах, компенсація суспільству шкоди, яка завдається природоруйнівною діяльністю людини), але й як актив- ний інструмент регулювання різноманітних процесів і подолання нега- тивних наслідків зовнішніх ефектів. До податків, які мають безпосеред- ній вплив на екологічні процеси, можна віднести: енергетичні, неенерге- тичні, транспортні, за користування природними ресурсами, за забруд- нення навколишнього середовища і т.п.

Встановлюючи екологічні податки (платежі), держава обмежує над- мірне використання природних ресурсів. За понадлімітне споживання природних ресурсів оплата проводиться з чистого прибутку підприємства, що сприяє більш раціональному споживанню природних ресурсів. Процес виробництва, побудований на ощадливому природокористуванні, є могут- нім поштовхом розвитку науково-технічного прогресу, стимулом створен- ня новітньої серії устаткування для вирішення екологічних завдань.

При успішній реалізації цього етапу скорочується кількість шкідли- вих викидів, що позитивно впливає на збереження екологічного балан- су. Наслідком цих заходів є поліпшення здоров’я і добробуту населен- ня. Окрім  безпосереднього введення екологічних податків (платежів), ресурсозберігаюча функція реалізується, і при утриманні штрафів за за- бруднення навколишнього середовища.

В системі фіскальних інструментів регулювання соціально-еконо- мічних процесів важливу роль відіграє податковий контроль, який є од-


ним з інтегруючих і стабілізуючих факторів соціального розвитку, оскіль- ки він створює умови для реалізації таких принципів у оподаткуванні, як обов’язковість, рівність, соціальна справедливість. Крім того, податковий контроль сприяє збільшенню надходжень до бюджету, створюючи тим самим сприятливі умови для вирішення завдань, які входять до переліку соціальних повноважень держави.

Однією з найголовніших функцій соціальної держави є забезпечен- ня соціального захисту громадян. За класифікацією Міжнародного бюро праці соціальний захист громадян включає соціальну допомогу та соці- альне страхування.

Соціальна допомога спрямована на підтримку державою тих кате- горій громадян, які через певні життєві обставини не спроможні брати участь у суспільно корисній праці. Це інваліди з дитинства, діти-сироти, багатодітні та одинокі матері тощо. Суспільство має піклуватися про та- ких громадян і забезпечувати їм соціальний захист, використовуючи для цього бюджетні кошти.

Соціальне страхування, на відміну від соціальної допомоги, призна- чене для матеріального забезпечення тих громадян, які брали (або бе- руть) участь у суспільно корисній праці, отримуючи за це заробітну пла- ту — основне джерело свої доходів. В умовах, коли заробітна плата стає основним (або єдиним) джерелом доходів для переважної більшості гро- мадян, ризик втрати працездатності або втрати роботи набуває масового, суспільно значимого характеру. Це створює об’єктивні передумови побу- дови загальнодержавної системи соціального страхування, яка поєднує можливості державного обов’язкового і недержавного соціального стра- хування. Тягар організації матеріального забезпечення у цьому випадку повинна брати на себе держава, виконуючи свою соціальну функцію. Фі- нансову базу системи державного соціального страхування створюють державні цільові фонди, які формуються за рахунок надходжень соціаль- них податків (внесків, зборів).

Реальна соціальна стабільність і соціальний мир, відсутність соціаль- них конфліктів, як невід’ємні риси соціальної держави, створення підва- лин якої за аналогом розвинених країн світу визначає основний зміст со- ціальної стратегії України, можливі тільки за умови досягнення соціаль- ної справедливості у суспільстві, суттєвим фактором забезпечення якої є податкова політика держави, оскільки вона може істотно впливати на ба- зові умови реалізації цього важливого принципу стійкого розвитку соці- альної системи, якими є ефективність господарювання, умови розподі- лу суспільного продукту, пропорції відтворення, розвиток продуктивних сил, справедливість у оподаткуванні.

Отже, оподаткування як соціальний інститут виступає одним із основних інструментів вирішення багатьох соціальних проблем. Воно


виступає важливим механізмом національної та соціальної інтеграції, а податок – одним із основних засобів політичного управління й еконо- мічного регулювання соціальними процесами в сучасному суспільстві. Ефективність оподаткування найбільшою мірою розкривається в сус- пільних відносинах перерозподілу обмежених ресурсів соціуму, через які здійснюється регулювання економічними, політичними,  соціальними, культурологічними процесами суспільства. В такому разі воно сприяє виробленню достатньої кількості суспільних благ і загалом забезпечен- ню соціально-економічних адаптаційних засад життєдіяльності особи та суспільства.

Питання для самоконтролю

1. Зміст соціальної політики держави.

2. Вплив податків на соціальні процеси.

3. Форми і методи реалізаціії податкової політики в соціальній сфері.