5.2. Механізм податкової політики України

З урахуванням особливостей фінансової політики, а також структури й характеру джерел наповнення державного бюджету, податкову політи- ку можна розглядати в широкому й вузькому смислах.

У широкому смислі сутність податкової політики полягає у форму- ванні державного бюджету за рахунок різних джерел, які можна розді- лити на дві частини:

–          податкові й неподаткові надходження (обов’язкові платежі) від юри- дичних і фізичних осіб;

–          інші джерела, до яких відносяться внутрішні державні позички, що, в кінцевому рахунку, за своєю суттю є відстроченими податками, оскіль- ки джерелом їх покриття є податкові вилучення в майбутньому.


У вузькому смислі під державною податковою політикою розуміють систему оподаткування, що складається з податків та їх елементів, меха- нізмів і строків сплати і т.ін.

Принципи податкової політики. Еволюція принципів і систем опо- даткування відбувається перманентно. Побудова концепції податкової системи держави, орієнтованої на гранично допустиму величину подат- кового вилучення, вимагає, відповідно до методології оподаткування, знань фундаментальних принципів  продуктивного (еластичного) опо- датковування. Такі принципи названі ще Ф. Кене в XVII столітті, пізні- ше вони систематизовані А. Смітом, а ще через майже сторіччя розвинені й доповнені А.Вагнером. У цей час ці принципи (справедливість, рівно- напруженість, прозорість, економічна ефективність й ін.) одержали назву

«золотих правил» оподатковування.

На їх фундаменті сучасні закордонні й вітчизняні вчені розробили систему принципів, відповідно до яких формуються й удосконалюють- ся національні податкові системи різних держав. Вони націлюють всі елементи податкової  серед на максимально продуктивний результат, що може бути прийнятий обома сторонами податкового процесу: суб’єктами сфер «бізнес» й «бюджет» і служать орієнтиром для вдосконалювання податкової практики.

Податкова політика проводиться виходячи з певних принципів, що відображають її задачі, основними з яких є:

-           соціальна справедливість;

-           рівнонапруженість;

-           економічна ефективність;

-           стабільність;

-           гнучкість.

Податкова політика не має самостійного характеру, оскільки подат- ки, як інструмент впливу на економіку, використовуються у комплексі з іншими методами регулювання (схема 5.1).

Політика макроекономічного регулювання

Подпись: фіскальнаПодпись: монетарнаПодпись: кредитнаПодпись: Платіжного
балансу
Подпись: структурнаПодпись: податковаПодпись: бюджетнаСхема 5.1. Податки в системі політики макроекономічної стабілізації


Вплив податків на макроекономічні процеси можна розглядати тіль- ки через призму фіскальної політики держави, яка передбачає збільшен- ня чи зменшення доходів бюджету (податків) чи витрат для досягнення певної мети. Можуть використовуватися комбінації зазначених заходів: зниження податків при зменшенні витрат і навпаки.

Фіскальна політика як засіб макроекономічного регулювання, ши- роко використовується в усіх економічно розвинених країнах, але най- більшого значення їй надають у США, де бюджетно-податкові проблеми знаходяться у центрі політичної боротьби республіканців і демократів.

Податкова політика направлена на розв’язання  задач, які стоять перед суспільством і серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Пе- ред урядами розвинених країн стоять такі довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і добробуту населення. Корот- костроковими цілями стосовно податкової політики можуть бути попо- внення державного бюджету, його збалансованість на тому чи іншому рів- ні по відношенню до ВВП, стимулювання інвестиційної діяльності.

Дискреційна  та не дискреційна податкова політика. Якщо подат- кову політику не відривати від фіскальної, можна виокремити такі типи бюджетно-податкової політики:

-           дискреційну фіскальну;

-           не дискреційну, або політику «вмонтованих стабілізаторів».

Дискреційною  політика  називається тоді, коли  парламент і уряд свідомо вносять зміни у податкову систему і видатки бюджету з метою впливу на реальний ВВП, зайнятість, інфляцію. Таким чином, при про- веденні дискреційної політики зміни у податковій системі залежать від рішень уряду.

Дискреційна політика може бути стимулюючою і стримуючою. Вва- жається, що стимулюючу політику доцільно проводити при економічно- му спаді. У сфері податків вона передбачає зменшення податкових вилу- чень з доходів громадян з метою збільшення сукупного попиту. Напри- клад, якщо внаслідок зменшення податкових ставок або введення додат- кових пільг у оподаткуванні особистих доходів громадяни почнуть спла- чувати податки на загальну суму менше 10 млрд грн., то це означає, що їхні доходи зростуть на ту ж суму. Чи збільшиться при цьому сукупний попит на 10 млрд грн.? Це відбудеться лише у тому випадку, якщо всі гро- ші будуть використані на споживання. Однак відомо, що частину коштів громадяни заощаджують. Таким чином, на споживання піде лише не зе- кономлена частина доходу.

В теорії і практиці бюджетно-податкової політики часто використо- вують дві важливі категорії — «гранична схильність до споживання» і

«гранична схильність до заощаджень». Перша характеризує частку до- даткового доходу, яку громадяни витрачають на споживання, друга —


частку заощаджень в доходах. Так, якщо гранична схильність до спожи- вання складає 0,75, то з 10 млрд. грн на споживання підуть 7,5 млрд. грн, і на таку ж суму зросте сукупний попит, а 2,5 млрд. грн будуть відкладе- ні як заощадження. Збільшення попиту повинно стимулювати зростання ВВП і зайнятість. Сукупний попит можна підвищити шляхом не тільки зміни податків,  а й збільшення видатків бюджету.

Стримуюча бюджетно-податкова політика доцільна тоді, коли еко- номіка знаходиться у стані надмірного підйому і попит перевищує про- позицію. У такому випадку виникає інфляція попиту і з’являється не- обхідність обмеження споживчих витрат населення. Це можна зробити, або зменшуючи  видатки бюджету, або збільшуючи податкові вилучення шляхом підвищення ставок оподаткування або раціоналізації податко- вих пільг.

Виникає питання: які методи регулювання більш доцільні: шляхом зміни податків або видатків бюджету? Вчені-економісти відповідають на нього по-різному в залежності від того, як вони ставляться до втручання уряду в економіку. Одні вчені вважають, що роль держави в регулюванні економічних процесів повинна бути мінімальною, тому і частка ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет, не може бути значною. Ви- ходячи з таких посилок, вони пропонують збільшувати сукупний попит у період спаду шляхом зменшення податків і знижувати його в роки над- мірного економічного зростання шляхом зменшення державних витрат. Інші економісти вважають, що ринковий механізм не в змозі справитися з циклічними коливаннями кон’юнктури, тому держава повинна актив- но втручатися в економічні процеси, для чого допускається перерозподіл досить високої частки ВВП через бюджет. Вони рекомендують у період економічного спаду розширювати попит за рахунок збільшення бюджет- них видатків,  а у періоди підйому — збільшувати податки.

Не дискреційна бюджетно-податкова політика, або політика «вмон- тованих стабілізаторів», базується на теоретичному припущенні, що по- даткова система сама по собі має здатність автоматично впливати на еко- номічний цикл, оскільки навіть без її зміни податкові вилучення збіль- шуються при зростанні ВВП і зменшуються при його спаді, тобто має місце стабілізуючий ефект. Він є найбільш високим при прогресивній податковій системі, яка передбачає підвищення податкових вилучень при збільшенні доходів. Слід відмітити, що «вмонтовані стабілізатори» здатні лише послабити циклічні  коливання; для серйозних же змін у кон’юнктурі нерідко потрібна  саме дискреційна політика.

В  процесі розвитку  бюджетно-податкової політики  склалися два підходи  до регулювання економіки  фіскальними методами. Один  з них базується на теорії англійського вченого Джона Мейнарда Кейнса (1883–1946), який у 1936 р. опублікував свою працю «Загальна теорія


зайнятості, процента і грошей». Суть цього підходу полягає у тому, що основним фактором економічного зростання вважається «ефективний попит». Ринкова економіка, відповідно до концепції Кейнса, не може автоматично забезпечити економічну рівновагу при повній зайнятос- ті, тому необхідним є активне втручання держави в регулювання еконо- мічного циклу. Основним інструментом такого регулювання проголошу- ється бюджетно-податкова політика. Для розширення сукупного попиту пропонується збільшувати видатки державного бюджету. Активна роль у стимулюванні попиту належить також податкам, причому ті чи інші фіс- кальні заходи реалізуються в залежності від фази економічного циклу. У фазі кризи необхідно збільшувати витрати і зменшувати податки; коли ж економіка виходить на фазу підйому, пропонується зменшити витрати і підвищувати податкові вилучення.

Особливого значення Дж. Кейнс надавав податкам з урахуванням їх впливу на основний «психологічний закон», згідно з яким люди схильні збільшувати споживання зі збільшенням доходів, але споживання зростає меншими темпами, ніж доходи. Із зростанням доходів у людей підвищу- ється «схильність до заощаджень», тому необхідна така податкова систе- ма, яка б вилучала ці заощадження. На думку вченого, прибутковий пода- ток повинен стягуватися за прогресивною ставкою, причому ступінь про- гресії повинна бути досить високою. Він підкреслював, що подібні погля- ди часто розглядаються як посягання на капітал, який є необхідним для розширення виробництва. Тим не менш, виникає необхідність вилучення частини фінансових фондів, не вкладених у інвестиції. Зайві заощаджен- ня можуть стимулювати економічне зростання лише в умовах повної за- йнятості, у кризові ж роки вони перешкоджають такому зростанню. Звід- си виведені рекомендації щодо складання такої шкали ставок прибутко- вого оподаткування, яка б сприяла перерозподілу доходу від осіб, що ма- ють заощадження, до осіб, які їх інвестують. Зайві заощадження, вилучені за допомогою податків, через державний бюджет повинні направлятися в інвестиції. Кейнсіанські підходи до бюджетно-податкової політики засто- совувалися в економічно розвинених країнах, починаючи з «Великої де- пресії» 1929–1933 рр. до початку 80-х років ХХ ст.

Інший  підхід до фіскального регулювання виник на противагу теорії Кейнса і одержав широке визнання на початку 80-х років, коли проявилася криза останньої. Нова теорія отримала назву «економіка пропозиції». Її при- бічники вважали, що збільшення сукупного попиту без створення адекват- них стимулів для зростання пропозиції веде до інфляції, яка стримує еконо- мічне зростання. Крім того, збільшення соціальних виплат з бюджету і пере- розподіл доходів на користь бідних верств населення через податкову сис- тему зменшує заощадження, що, в свою чергу, скорочує запозичені ресур- си фінансових установ, підвищує рівень процентних ставок і, таким чином,


стримує процес капіталоутворення. За підрахунками одного з авторів теорії

«економіки пропозиції» американського вченого М.Еванса, скорочення по- даткових ставок на 10% збільшує особисті заощадження приблизно на 2%. Таким чином, нова теорія переносить центр фіскальної політики з бюджет- них видатків на податки. Вважається, що для стимулювання виробництва необхідно знижувати особистий прибутковий податок і податки на корпора- ції. На користь зменшення податків висуваються такі аргументи:

-           скорочення податкових ставок підвищує стимули до заощадження для окремих осіб, оскільки збільшує норму прибутку, яку вони одер- жують від своїх активів. Зростання заощаджень знижує процентну ставку і стимулює інвестиції;

-           зменшення податків на прибутки корпорацій або такі заходи, як при- скорена амортизація, збільшують частку прибутків, які залишаються після сплати податків, і тим самим безпосередньо сприяють збіль- шенню інвестицій;

-           збільшення інвестицій веде до зростання продуктивності праці, що означає виробництво більшої кількості товарів і послуг на одиницю витрат, а це, в свою чергую уповільнює зростання витрат на одинцю продукції і, таким чином, інфляцію;

-           більш низькі податкові ставки сприяють зростанню реальних дохо- дів, що створює додаткові стимули до праці.

Прибічники  «економіки пропозиції» для ілюстрації справедливості своїх аргументів часто наводять графік залежності доходів бюджету від ставок податків, який називають кривою Лаффера (рис. 5.1), іменем його автора — професора  Південнокаліфорнійського університету А. Лаффе- ра. За його розрахунками, оптимальна велична вилучення не повинна пе- ревищувати 35%. У кінці 70-х початку 80-х років ХХ ст. А.Лаффер попу- ляризував ідеї про те, що висока ставка оподаткування бентежить пра- цівника та заохочує лінощі. Свої висновки він підтверджував графіком, згідно з яким податкові надходження є одночасно продуктом і податко- вої ставки, і податкової бази (суми прибутку). По мірі зростання подат- кової ставки база скорочується. По горизонтальній осі на кривій Лаффе- ра відкладається рівень податкових ставок, по вертикальній — податко- ві надходження до бюджету. По мірі збільшення податкових ставок зрос- тають і надходження (зона І на рис. 5.1). Коли ж ставки стають настільки високими, що не викликають бажання працювати і стимулюють ухилен- ня від сплати податків, їх подальше підвищення приводить до зменшен- ня податкових надходжень (зона ІІ). Графік показує, що рівень податко- вих вилучень має оптимальну величину — межу (М), перевищення якої веде до зменшення надходжень до бюджету. Якщо підприємці зацікавле- ні у чистому, за вирахуванням податків, доході, то введення податку пе- решкоджає виробництву оподатковуваного товару.


Под. надходження


 

Зона І  М         Зона ІІ

Рис. 5.1. Крива Лаффера


Под. ставки


 

Звідси і був зроблений загальний висновок: задачу пожвавлення ді- лової (перш за все інвестиційної) активності потрібно вирішувати шля- хом радикального зменшення податкового тягаря.

Ідеї прибічників  «економіки  пропозиції» були покладені в осно- ву бюджетно-податкових реформ США у 1981 і 1986 рр., що привело до значного зменшення граничних ставок особистих і корпоративних при- буткових податків, суттєвому зменшенню прогресивності шкали оподат- кування, розширенню бази оподаткування за рахунок зменшення кіль- кості пільг. Особливо великий виграш завдяки реформам одержали плат- ники податків з високими доходами.

Податкова політика  будується на певних принципах. Тут  дореч- но більш детально розглянути принцип справедливості податкової сис- теми в силу його великої актуальності. Справедливість у оподаткуван- ні пов’язана з проблемою розподілу податкового навантаження. Голо- вне питання, яке вирішується при проведенні податкової політики: хто і скільки повинен платити податків? Є два підходи  до його вирішення — за критерієм платоспроможності і одержаних вигод.

Згідно з критеріями платоспроможності податки необхідно розподі- ляти в залежності від здатності платників їх сплачувати. При цьому ви- конуються два специфічні принципи. Відповідно до першого відношення до усіх людей за однакових умов повинно бути однаковим. Це так званий принцип горизонтальної справедливості, згідно з яким ставки податків


повинні прямо залежати від доходу і багатства. Якщо для обчислення по- датку використовується дохід, то особи з однаковим доходом зобов’язані сплачувати однакові суми податку. На практиці дотримання принципу

«горизонтальної справедливості» пов’язано з рядом проблем і представ- ляє собою складний комплекс заходів, оскільки важко дати вичерпне ви- значення самого ключового поняття «рівність».

Другим  специфічним принципом, який  витікає з критерію плато- спроможності, є різний підхід до різних людей — принцип «вертикальної справедливості», згідно з яким групи громадян з високим рівнем доходу повинні платити більш високі податки, ніж ті, які мають низькі доходи.

Визначення оптимального розподілу податкового навантаження між різними групами платників податків пов’язано з великими труднощами. Для вирішення цього питання запропоновані різні системи оподаткуван- ня: регресивна, пропорційна і прогресивна (табл. 5.1).


 

Види податкової політики


Таблиця 5.1


 

 

Податкова система

Доход платника податків, грош. од.

Структура доходу

до сплати податку, %

 

Сума податку, грош. од.

 

Ефективна ставка податку, %

Структура доходу

після сплати податку, %

 

Регресивна

20000

+

_ 80000

100000

20

+

_ 80

100

3000

+

_ 7000

10000

 

15

8,75

18,9

+

_ 81,1

100,0

 

Пропорцій- на

20000

+

_ 80000

100000

20

+

_ 80

100

2000

+

_ 8000

10000

 

10

10

20

+

_ 80

100,0

 

Прогресив- на

20000

+

_ 80000

100000

20

+

_ 80

100

1200

+

_ 8800

10000

 

6

11

20,9

+

_ 79,1

100,0

 

Система оподаткування є регресивною, якщо ефективні податкові ставки (відношення сплаченої суми податку до поточного доходу) для платників з високою платоспроможністю нижче, ніж для тих, у кого ця здатність низька. Система оподаткування є прогресивною, якщо ефек- тивні податкові ставки для платників з високою платоспроможністю є вищими, ніж для тих, у кого така здатність низька. І, нарешті, система оподаткування є пропорційною, якщо ефективні податкові ставки для усіх груп платників однакові. Таким чином, поведінка ефективних подат- кових ставок визначає характер структури оподаткування.


Іншими словами, якщо податок зростає швидше, чим дохід, такий по- даток називають прогресивним. Якщо ж податок зростає повільніше, чим дохід, такий податок називають регресивним. У випадку регресивного податку більше податкове навантаження припадає на людей з меншими доходами. Пропорційний податок дозволяє рівномірно розподілити по- даткове навантаження між усіма групами платників. Прогресивне опо- даткування зміщує відносне податкове навантаження на групи з більши- ми доходами.

Коли при розробці податкової політики до питання розподілу подат- кового навантаження підходять на основі критерію одержаних вигод, то мають на увазі, що сума податку, сплачувана платником, повинна дорів- нювати тій сумі, яку він погоджується платити за одержувані ним сус- пільні блага. Під суспільними розуміють профінансовані з державного бюджету блага, які споживають усі члени суспільства. На основі крите- рію вигоди податки розглядаються як ціна, яку слід заплатити за послуги держави, подібно до того, як це відбувається при купівлі товарів індиві- дуального споживання. Сильною стороною такого підходу є те, що у ньо- му податкові надходження пов’язуються з видатками бюджету. Однак не до усіх суспільних благ цей критерій можна застосувати в однаковій мірі. Його зручно використовувати при встановленні ставок державного мита (плати за послуги державних установ) або при визначенні розміру пла- тежів до соціальних фондів (наприклад, пенсійний) і складно  — стосов- но суспільних послуг загального характеру (національна оборона, систе- ма правосуддя і т.п.). Фактично критерій вигоди застосовується в проце- сі розробки і прийняття державного бюджету. Платник податку оцінює податкову систему по тому, наскільки видатки бюджету і податки узго- джені між собою. Тому критерій вигоди слід враховувати при розробці податкової політики.

Податкове  навантаження.  Важливою характеристикою податкової політики є рівень податкового навантаження на платника податків. Для його вимірювання використовують декілька показників. Так, на макрорів-


1

 
ні його визначає частка податкових надходжень П


до бюджету у ВВП:


 

Ï           =  Ï Í 

1          ÂÂÏ


 

100% ,


де ПН — податкові надходження до бюджету;

ВВП — валовий  внутрішній продукт.

За оцінкою експертів, загальне податкове навантаження в Україні у

2002 р. майже вдвічі перевищувало цей показник у групі країн, куди вона входить за рівнем ВВП на душу населення.

При  характеристиці податкового навантаження на  підприємство можна використовувати такі показники:


-           частка податкових виплат підприємства в загальній сумі прибутку:

Ï Í 


Ï 1  =

ÂÂÏ


100% ,


де ПВ — податкові виплати підприємства;

ВП — валовий  прибуток підприємства;

-           частка податкових виплат підприємства у загальному обсязі продаж:

Ï Í 


Ï 1  =

ÂÂÏ


100% .


З урахуванням того, що базова ставка податку на прибуток в Украї- ні складає 25% (станом на 01.01.2008 р.) і, крім податку на прибуток, під- приємство сплачую інші податки (як з прибутку, так і з реалізації), показ- ник для підприємств складає 25% і більше.

Оскільки підприємство не завжди працює прибутково (наприклад в

1998 р. питома вага збиткових підприємств в Україні складала 60%), по- казник є більш надійним для характеристики податкового навантаження на підприємство. Він визначає, яку частину з одержаних коштів прода- вець сплачує у вигляді податків. Величина цього показника може зміню- ватися від 20 до 60% в залежності від сфери діяльності  підприємства.  Так, якщо підприємство ввозить в Україну і реалізує товар, який обкладаєть- ся митом, акцизним збором і ПДВ, показник буде більш високим; якщо ж воно реалізує вироблений в Україні непідакцизний товар, то цей показ- ник буде складати біля 20%.

Можна сказати, що податкове навантаження — це не що інше, як час- тина доходу фізичних і юридичних осіб, яка перерозподіляється через державний бюджет. Такий перерозподіл не може не впливати на пове- дінку платників податків, які прагнуть, по-перше, перекласти податко- вий тягар на інших, а по-друге,  уникнути податків. Перекладання подат- ків відбувається шляхом підвищення цін на величину податку, в резуль- таті чого реальним платником податків стає покупець товару. Перевес- ти податок у ціну удається не завжди. Частіше усього це відбувається, коли товар монопольний або ж попит на нього нееластичний за ціною. Якщо ж попит на товар еластичний, то незначне підвищення ціни ви- кликає значне зменшення обсягу продаж. У такій ситуації перекладан- ня податків на покупців неможливе. Фінансовій науці і практиці відомі й інші приклади впливу податків на прийняття економічних рішень. На- приклад, при розробці заходів податкової політики необхідно враховува- ти дію «податкового клина», який представляє собою різницю між сума- ми доходу до і після сплати податків. Американські вчені наводять такі приклади впливу «податкового клина» на вибір учасників економічної діяльності:


-           високі податки на додатковий особистий дохід можуть спонукати ро- бітників вибрати більше годин відпочинку, а не більше годин праці;

-           високі ставки податків на тютюнові вироби і алкогольні напої у дея- ких штатах спонукають їх жителів до придбання цих товарів у сусід- ніх штатах, де встановлені  більш низькі ціни;

-           оскільки можна зменшити оподатковуваний дохід фізичних осіб на суму витрат, пов’язаних з поїздкою на професійні конференції, такі заходи часто проводять у курортних місцевостях. Їх учасники поєд- нують таким чином відпочинок зі справами, зменшуючи у той же час свої податкові зобов’язання;

-           фірми з високими доходами віддають перевагу розміщенню капіта- лу у державні облігації, проценти за якими не обкладаються податка- ми, аніж придбавати високопродуктивне обладнання, доходи від ви- користання якого підлягають оподаткуванню.

Вплив податкової політики на поведінку людей може бути різним, але серед вчених-економістів популярною є ідея про те, що податки по- винні бути «нейтральними», тобто податкова система повинна як можна менше впливати на прийняття економічних рішень.

З метою пом’якшення податкового тягаря для окремих платників по- датків або стимулювання певних видів діяльності застосовуються подат- кові пільги — повне або часткове звільнення  від оподаткування платників податків або доходів від окремих видів діяльності. У практиці оподатку- вання використовуються такі форми пільг:

1.   Податковий кредит. Це вирахування із суми розрахованого подат- ку. Наприклад, в Україні  при обчисленні податку на прибуток під- приємств від суми розрахованого податку віднімається сума податку, сплаченого підприємством при виплаті дивідендів

2.   Неоподатковуваний мінімум доходів. Частіше усього застосовується при оподаткуванні особистих доходів, коли сума валових доходів громадян зменшується на законодавчо встановлену величину, яка не оподатковується податком. Таким чином захищаються інтереси гро- мадян з низькими доходами.

3.   Виключення із об’єкту оподаткування. Частіше усього це частина до- ходу, прибутку або інших об’єктів оподаткування, спрямованих на цілі, в реалізації яких зацікавлена держава. Наприклад, законодав- ство деяких країни дозволяє виключати з оподатковуваного доходу витрати підприємств на природоохоронні заходи.

4.   Звільнення окремих платників від сплати податку. Оскільки  звіль- нення від оподаткування рівноцінно виплатам з бюджету, то держава таким чином підвищує реальні доходи окремих суб’єктів. Наприклад, відповідно до законодавства України, від податків звільняються інва- ліди Великої Вітчизняної війни.


5.   Зниження податкових ставок. В Україні за зниженими ставками опо- датковується податком прибуток, одержаний від продажу інновацій- ного продукту власного виробництва.

6.   Прискорена амортизація  основних засобів. Оскільки  при визначен- ні прибутку з метою оподаткування валовий дохід зменшується на суму амортизаційних відрахувань, то прискорені темпи амортизації дозволяють зменшити податки підприємств. Особливо це важливо в умовах високих темпів інфляції.

Податкові пільги дозволяють створювати податкову систему, яка б у більшій мірі виконувала регулюючу функцію. Але зараз більшість вчених притримуються точки зору, що податковий тягар краще зменшувати за рахунок загального зниження податкових ставок, а не спеціальних пільг, оскільки останні створюють нерівні умови для конкуренції. Особливо небажаними є особисті пільги.

Питання для самоконтролю

1. Що таке податкова політика і які задачі уряд повинен вирішувати методами бюджетно-податкової  політики?

2. Коли доцільно застосовувати стримуючу бюджетно-податкову по- літику, а коли — стимулюючу?

3. Охарактеризуйте  основі положення теорії Кейнса.

4. У чому полягає основна ідея кривої Лаффера?

5. Назвіть переваги і недоліки прогресивної, регресивної і пропорцій- ної податкових систем.

6. Які показники податкового навантаження ви знаєте? Охарактери- зуйте їх.

7. Що таке «податковий клин»? Які податки впливають на прийнят- тя рішень у сфері підприємництва?

8. Назвіть основні форми податкових пільг і охарактеризуйте їх.