1.2. Економічний зміст та функції податків

Одним із  найважливіших питань фінансової науки  є визначення змісту економічної категорії «податок». Для цього виявимо специфічні риси, які відрізняють її від інших.

Податки — це обов’язкові платежі юридичних і фізичних осіб, що стя- гуються до бюджету держави (державного і місцевих) та державних ці- льових фондів. На відміну від зборів та інших обов’язкових платежів, які стягуються до фондів загальнообов’язкового соціального страхування (наприклад, пенсійного фонду, фонду соціального страхування на випа- док безробіття), податки не мають конкретного цільового призначення. Використовувати  збори не за призначенням не дозволяється.

Податку властива індивідуальна безоплатність. Це означає, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язку щодо надання кожному окремому платнику певного еквіваленту, рівного їх платежу.

Податки — це обов’язковий вид платежу. Обов’язковість виражаєть- ся у тому, що за порушення встановленого терміну сплати, розміру пла- тежу, ухилення від сплати передбачена відповідальність платника, тобто існує необхідність примусового виконання даного платежу, що відрізняє його від добровільної пожертви.


Податок може стягуватися у формі натуральної чи грошової сплати. Однак в сучасних умовах грошова форма практично переважає, проте іс- нують окремі випадки сплати податків і в натуральній формі.

При сплаті податку частина коштів переходить з власності окремих платників у власність держави. Іншими словами, податкові надходження мають односторонній характер і пов’язані з перерозподілом частини вар- тості ВВП, доходів юридичних та фізичних осіб. Такого переходу не іс- нує при внесенні до бюджету обов’язкових платежів державними підпри- ємствами. Такі платежі будуть податками лише за формою, а не за зміс- том, бо зміни форм власності при цьому не відбувається.

Для податку характерна регулярність його стягнення, а це означає, що даний платіж вноситься періодично, в чітко встановлені законодав- ством строки.

Податок — категорія не тільки економічна, але й правова. Право- вий зміст проявляється  через систему специфічних зобов’язань, право- вих норм, інститутів. Отже, податки встановлюються виключно держа- вою на підставі закону за юридично закріпленими правилами. Встанов- лення державою податків — це своєрідна  форма прояву її державного су- веренітету і здійснення належних функцій владності. Мобілізація і ви- користання податкових надходжень отримують правове обґрунтування, стають об’єктом контролю з боку законодавчих структур.

Податки є невід’ємним атрибутом держави, які встановлюються для фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій і вирі- шення соціально-економічних завдань.

Таким чином, логіка аналізу характерних ознак податків дає можли- вість визначити дану категорію. Податки — це об’єктивна економічна ка- тегорія, яка відображає фінансові відносини, що складаються між органа- ми державної влади, юридичними та фізичними особами з приводу мобі- лізації до бюджетів та цільових фондів частини вартості ВВП, визначеної на законодавчому рівні щодо забезпечення громадян суспільними блага- ми та послугами.

Як  відомо, функція  —  це зовнішній  вияв властивостей будь-якого об’єкта в даній системі відносин. Щодо економічної категорії податку, то функції означають виявлення сутності в дії, тобто суспільного її призначен- ня як інструменту вартісного розподілу і перерозподілу доходів держави.

Головною функцією податків, яка найбільш послідовно реалізується, є фіскальна. За її допомоги здійснюється головне суспільне призначен- ня податків — формування  централізованого  фонду фінансових ресур- сів держави, необхідних для виконання власних функцій та проведення соціально-економічної політики.

Поширеним є трактування регулюючої функції податків. Дійсно, на перший погляд, регулююча функція є об’єктивним явищем, тобто не за-


лежить від волі держави. Але держава, використовуючи її, може здійсню- вати регулювання соціально-економічного розвитку суспільства за допо- могою податків.

Проте регулююча функція не охоплює всіх економічних процесів у суспільстві. Зокрема, за допомогою податків здійснюється певний пере- розподіл частки ВВП між населенням. Ці процеси характеризують скорі- ше соціальні відносини, тому другу функцію податків краще визначити як соціально-економічну.

Отже, податкові відносини поєднують у собі ознаки як фіскально- го, так і соціально-економічного характеру. Функції податків існують не окремо, а лише в єдності. Однак першоосновою є саме фіскальне їх при- значення, бо без фіскальної дії не може бути і соціально-економічної.

З наведеного вище визначимо об’єктивність існування податків з властивими їм функціями і необхідність відрізняти від суб’єктивного їх використання державою в процесі проведення податкової політики. Вияв функцій податків в дії є об’єктивним процесом. Податкова ж полі- тика, яка проводиться державою, — це вже вияв ролі економічної катего- рії «податок» в суспільному відтворенні. Дане положення дозволяє роз- ділити об’єктивність категорії «податок» і суб’єктивність дії держави, яка проводить податкову політику, виходячи із певних категорій.

Загальні принципи побудови податкових систем визначаються в еле- ментах податку, які враховують суб’єкт, об’єкт, джерело, одиницю опо- даткування, ставку, пільги та податковий період.

Суб’єктом податку є платник (фізичні і юридичні особи), який несе юридичну відповідальність за сплату податку, або носій податку чи кін- цевий його платник, який формально не несе юридичної відповідальнос- ті, але є фактичним платником через законодавчо прийняту систему пе- рекладання податку.

Об’єктом, або предметом, оподаткування є різні форми доходів, то- вари і послуги, а також різні форми накопиченого багатства чи майна. Предмет оподаткування пов’язується з джерелом податку — ВВП, тому що всі предмети оподаткування визначають ту чи іншу його форму. Вод- ночас окремі форми цього доходу (заробітна плата, прибуток, відсоток, рента) мають самостійне значення, звідси предмет оподаткування і дже- рело податку не завжди співпадають.

Одиниця  оподаткування залежить від  предмета оподаткування і може бути як в грошовій, так і в натуральній формі. З точки зору рівно- сті і справедливості розподілу податкового тягаря, питання про одини- цю оподаткування є найбільш серйозною проблемою. Принцип рівності і справедливості розподілу податкового тягаря, що складає основу тео- рії побудови конкретної податкової системи, реалізується через розраху- нок податкових ставок чи величини податку на одиницю оподаткування.


Податкові ставки поділяються на тверді (абсолютна сума на одини- цю предмета оподаткування) та процентні. В свою чергу процентні став- ки можуть бути пропорційними чи прогресивними. Пропорційні став- ки побудовані за принципом єдиного процента, який стягується з пред- мета оподаткування, прогресивні — за принципом зростання процента в міру зростання об’єкта оподаткування і складають шкалу ставок з про- стою або складною прогресією. Проста прогресія визначається зростан- ням податкової ставки до всього об’єкта оподаткування, а складна  — по- діл об’єкта на частини, кожна наступна з яких оподатковується  за підви- щеною ставкою.

Не менш суттєвою є система податкових пільг, що зменшує об’єкт оподаткування. Вона має різноманітні форми і визначається окремо для кожного податку з урахуванням пріоритетів національної фіскальної по- літики.

Податкове зобов’язання — загальна сума податку, одержана (нарахо- вана) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Податковий період — це термін, за який платник податку зобов’язаний проводити розрахунок податку та сплачувати його до бюджету.

Податок стягується у трьох формах:

•           з джерела (стягування податку до отримання доходу);

•           за декларацією (стягування податку після отримання доходу);

•           за кадастром (перелік типових об’єктів оподаткування, що класифі- куються за зовнішніми ознаками, з урахуванням середньої прибутко- вості об’єкта).

Стягування податків з джерела застосовується при оподаткуванні за- робітної плати та інших фіксованих доходів. Оподаткування за деклара- цією здійснюється, як правило, для оподаткування доходів при множин- ності джерел. Кадастровий спосіб застосовується при оподаткуванні зем- лі, житла, промислу.

В цілому система побудови окремих видів податків формується, як правило, з урахуванням уникнення подвійного оподаткування на різних рівнях адміністративного управління.

Актуальними залишаються питання класифікації податків. Почи- наючи з Ж. Бодена (кінець XVI  ст.) і до сьогодні існує поділ податків на прямі і непрямі. Прямі податки виходять з прямої, а непрямі — з по- середньої (менш точної) оцінки платоспроможності платника, виходя- чи з його споживання. Якщо прямий податок  — дохідний, майновий, то непрямий — витратний, залежить від обсягу споживання. Цей розпо- діл залежить від взаємовідносин держави і платника об’єкта оподатку- вання.


Прямі податки справляються безпосередньо з доходу та майна плат- ника податку. Класичним прикладом є прибутковий податок з грома- дян. До непрямих податків відносяться податки на товари та послуги, що сплачуються в ціні. Платником виступає споживач товару або по- слуг.

Можна класифікувати податки відповідно до природи доходів і ви- датків.

Податки можуть справлятися:

•           на ринку товарів і факторів виробництва (праця та капітал);

•           з продавців товарів або покупців;

•           з домашніх господарств або компаній;

•           з джерела доходу або зі статті видатків.

Відмінності в податках залежать від характеру доходів і видатків, що оподатковуються. Таким чином, оподаткуванню можуть підлягати дохо- ди домашніх господарств, видатки кінцевих споживачів, доходи від роз- дрібної торгівлі, валові доходи від підприємницької діяльності, підпри- ємницькі доходи за мінусом амортизаційних відрахувань, фонд оплати праці, заробітна плата, дивіденди, заощадження.

Податки в розвинутих країнах приймають такі основні форми: пода- ток з доходів фізичних осіб, податок з доходів юридичних осіб, податок з обороту, відрахування в фонди соціального страхування, особливі види податків на споживання. За ці рамки виходять податки на капітал, або на «багатство». Основні їх види: майновий податок, податок на спадщи- ну та дарування.

Залежно від органу, який вводить податок і в розпорядження якого вони надходять, податки поділяють на загальнодержавні (центральні) і місцеві. Перші стягуються центральним урядом і направляються в бю- джет, другі збираються і використовуються місцевими органами самоу- правління.

В сучасних умовах з’явився особливий вид міжурядових податків. У країнах Європейського Союзу податок на імпорт сільськогосподар- ської продукції надходить до міжурядового фонду — бюджету  ЄС.

Податки залежно від впливу на доходи платника поділяються на про- порційні, прогресивні і регресивні. Вони пропорційні, якщо частка по- датку не змінюється від розміру доходу платника, хоча сума податково- го платежу збільшується зі зростанням доходу. Прогресивні, якщо част- ка в доході збільшується із зростанням доходу, регресивні, якщо — змен- шуються.

Непрямі податки стягуються по твердих або пропорційних ставках, проте вони є регресивними, тому що із зростанням доходу платника їх частка в доході скорочується. З точки зору рівності і справедливості опо- даткування, вони найбільш уражають людей з меншими доходами.


Отже, особливість прогресивного податку полягає у тому, що він зростає швидше щодо доходу, у більшого доходу податок забирає біль- шу частину, ніж у меншого. «Регресивний податок» зростає значно мен- ше від доходу: він становить більшу частину низького доходу та меншу

—  високого. Перерозподільне прогресивне оподаткування пов’язане в основному з градацією прямих податків на доход та спадок. Пропорцій- не та регресивне оподаткування більше пов’язане з непрямими податка- ми, які стягуються як акцизні збори та податок на додану вартість на пев- ні товари.

Прямі податки, в свою чергу, можна поділити на дві підгрупи: осо- бисті та реальні. Вони розрізняються у визначенні співвідношення між платником і об’єктом оподаткування. Якщо первинне місце займає плат- ник, а вторинне об’єкт оподаткування, такий податок називається осо- бистим. При реальних податках в першу чергу визначається об’єкт опо- даткування.

Таким чином, ці ознаки реальних і особистих прямих податків свід- чать про те, що між ними існує різниця у пріоритетності платника подат- ку і об’єкта оподаткування. Отже, прямими податками виступають ті, що стягуються державою безпосередньо з доходів чи майна платників, які є власниками цих доходів або майна. Тобто, розмір прямих податків для окремого платника визначається величиною його доходів. Більше пла- тять ті члени суспільства, які мають вищі доходи.

Історичний розвиток системи оподаткування привів до поступово- го стирання відмінностей між прямими і непрямими податками. Так чи інакше оподатковуються доходи споживачів — носіїв податків, тільки в одному випадку — в прямій формі, в іншому — в опосередкованій. При- кладом цього можуть бути такі універсальні форми непрямих податків, як акцизи. При перенесенні їх зі сфери реалізації у сферу виробництва вони набувають ознак прямого оподаткування, зокрема, об’єкт оподат- кування — обсяг обороту чи додана вартість, частину яких складає при- буток, тобто пряма форма — податок  на прибуток і непряма форма — по- даток на додану вартість, частину якої складає той же прибуток. З точки зору платника — це практично однакові податки. Тільки податок на дода- ну вартість безпосередньо включається в ціну, а податок на прибуток вра- ховується при встановленні ціни тільки опосередковано  — через рівень рентабельності (прибутковості) товарів, робіт та послуг.

Прямими і непрямими податками однаково обкладаються доходи споживачів — носіїв податків, оскільки в одному випадку непрямі подат- ки встановлюють у вигляді надбавки до ціни, а в іншому — прямі подат- ки включаються в ціну товарів на стадії виробництва.

Оцінюючи  прямі і непрямі податки за ступенем їх відповідності основним принципам оподаткування та те, наскільки і як вони стосу-


ються інтересів різних верств населення, як виконують своє фіскальне призначення, з’ясуємо переваги та недоліки прямих податків перед не- прямими.

До переваг прямих податків, на наш погляд, можна віднести те, що:

–          прямі податки дають реальну можливість встановити пряму залеж- ність між доходами платника та його платежами в бюджет;

–          прямі податки є важливим дійовим фінансовим регулятором еко- номічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного споживання, ділової активності, підприємництва і т.д.), а також регу- люють доходи юридичних і фізичних осіб, на відміну від непрямих, які впливають на ціну товарів;

–          прямі податки сприяють розподілу податкового тягаря таким чином, що значні податкові витрати несуть ті члени суспільства, які мають більш високі доходи;

–          прямі податки справляють значний вилив на саму державу, яка по- винна забезпечити сприятливі умови для ефективного розвитку ви- робництва, адже якщо обсяг вітчизняного  виробництва продукції зростає, то більшими стають надходження до бюджету;

–          при прямому оподаткуванні податкові служби вступають у безпосе- редні взаємовідносини з платниками податку, що спонукає до розви- тку економічної та політичної самосвідомості: виникають запитання, на які цілі спрямовуються кошти та чи раціонально їх використову- ють. При непрямому оподаткуванні сплата податку не так помітна, тому платники інертні щодо податкової політики держави;

–          історія розвитку прямих податків свідчить про те, що вони призво- дять до сильної зміни як структури виробництва, так і споживання. У разі, якщо держава привласнює весь прибуток або більшу його час- тину, поступово виникає ситуація, коли споживання зменшується, а підприємства зупиняються. У свою чергу, доходи господарських оди- ниць, які зростають при помірних прямих податках, стають одним із основних джерел інвестицій в економіку, зростання ділової актив- ності, а значить, і обсягу споживання.

Механізм прямого оподаткування  має і певні недоліки. До цього пе- реліку відносять такі позиції:

—   при формуванні державного бюджету пряме оподаткування не може бути стабільним джерелом його доходів, оскільки, наприклад, податок на прибуток та особисті прибуткові податки — це результат  ефектив- ної діяльності вітчизняного виробника. І навпаки, непрямим подат- кам властиве більш швидке надходження. Перерахування податків до бюджету здійснюється після реалізації продукції. Крім того, фіскаль- на ефективність непрямих податків пов’язана з тим, що вони охо- плюють величезну кількість людей, які їх сплачують при придбанні


кожної одиниці оподаткованого  товару, через що вони дають більш стабільний доход;

—   оскільки прямими податками охоплюються прибутки та доходи під- приємств і населення, то досить низькою є ймовірність їх повного чи майже повного надходження. Більш надійнім об’єктом оподаткуван- ня є товари і послуги, процес споживання яких зупинити важко;

—   прямі податки є досить поширеними для платників, ніж непрямі, де одразу вимагається сплата значної суми. Непрямі ж податки менш помітні  для споживачів, оскільки  вони сплачуються невеликими частками, шляхом включення їх до ціни товарів, що купуються. Крім того, перевага цих податків полягає ще й у тому, що їх стягнення не пов’язане з неприємним для платника втручанням податкових орга- нів у його приватне життя. Тому протидія непрямим податкам з боку платників значно менша, ніж прямим;

—  пряма форма оподаткування  потребує складного механізму стягнен- ня податків, оскільки пов’язана з досить складного методикою прове- дення бухгалтерського обліку та звітності;

—   контроль за сплатою прямих податків також досить складний, оскіль- ки податкова адміністрація має справу з великою групою платників прямих податків. А це в свою чергу вимагає розширення податкової служби і розробки різноманітних методів обліку та контролю дохо- дів громадян і підприємств. Недосконалість законодавства і відсут- ність належного контролю за сплатою податків створюють сприятли- ві умови для ухилення від їх сплати.

В сучасних системах оподаткування країн–учасниць ОЕСР (OECD)

податки класифікуються  за укрупненим об’єктом оподаткування:

1.   Податки на прибутки, доходи:

—   прибутковий податок з громадян;

—   податки на прибуток корпорацій;

—   інші прямі податки корпорацій.

2.   Внески до фонду соціального страхування:

—   з роботодавців;

—   з найманих робітників;

—   із самозайнятих осіб.

3.   Внутрішні податки на товари і послуги:

—   ПДВ;

—   акциз.

4.   Податки на зовнішньоекономічну діяльність.

5.   Платежі за використання природних ресурсів.

6.   Інші податки і збори.


Питання для самоконтролю

1. Назвіть причини виникнення оподаткування.

2. Дайте визначення податків, охарактеризуйте їх економічну при- роду.

3. Розкрийте суть функцій та роль податків у сучасних демократич- них суспільствах.

4. Розгляньте еволюцію форм і методів оподаткування.