РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ 1.1. Історичні передумови виникнення і розвитку податків

В країнах з розвинутою ринковою економікою податки використо- вуються як ефективне знаряддя державного регулювання соціально- економічних процесів у суспільстві. На сьогодні податки є безальтер- нативним джерелом формування доходів бюджету держави та бага- тофункціональним інструментом перерозподілу ВВП  у соціальному, віковому, територіальному та галузевому аспектах. Податки вплива- ють на розміщення ресурсів, заохочення до бізнесу, інвестиційної ак- тивності, мотивацію до праці, визначають рівень забезпечення сус- пільними благами та є еластичним важілем антициклічного регулю- вання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон’юнктури.

Виникнення податків на початковому етапі розвитку людської циві- лізації пов’язане з найпершими людськими потребами, які могли задо- вольнятися через усуспільнену діяльність. Окремі риси сучасної дер- жавності зародилися у Давньому Римі. У мирний час громадяни Риму не платили обов’язкових платежів, оскільки витрати на управління міс- том були мінімальними. При цьому обрані магістрати виконували свої обов’язки не тільки безоплатно, але й будували суспільні споруди за ра- хунок власних коштів, адже це вважалося почесним обов’язком. Про- те під час військових дій запроваджувалися податки на доходи грома- дян відповідно до майнового та родинного стану. Сума їх визначала- ся чиновниками-цензорами на п’ять років залежно від задекларованого майна і доходів громадян.

У IV–ІII ст. до н.е. Римська держава зміцнила позиції за рахунок ко- лоній: будувалися нові міста, одночасно удосконалювалися податкові відносини. У колоніях вводились контрибуції і податки. У разі перемо- ги у війні податки зменшувалися, або взагалі скасовувались, а необхідні кошти надходили у вигляді військової здобичі, контрибуцій із завойова- них територій.

У Римській імперії населення завойованих провінцій не користува- лось правами громадянства, адже було зобов’язане платити податки, що свідчило про їх залежне становище. При цьому єдиної податкової систе- ми не існувало, оскільки у тих містах і землях, де був найбільший опір римським легіонам, вводились більш високі податі і контрибуції на ко- ристь Риму одночасно із збереженням місцевої системи оподаткування.

Основними  податками у  Стародавньому Римі  був земельний та подушний, оподатковувався товарний оборот та спадщина. Необхідність


сплати податкових зобов’язань у грошовій формі стимулювала розвиток товарно-грошових відносин, що поглиблювало процес поділу праці.

Багато давньоримських традицій перейшли до Візантії, де у VI ст. н.е. вже існував 21 регулярний податок, серед яких земельний, подушний, податки на оснащення армії, на рекрутів, мита. Широко використовува- лися і тимчасові податки на будівництво флоту, утримання найманої ар- мії та ін. Проте посилення податкового тягаря підірвало фінансову базу і призвело до падіння Імперії.

Сьогодні найбільш поширеною є думка, що податок — це плата сус- пільства за виконання державою її функцій, що має форму відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту на загальносуспільні потреби. Але такий погляд на оподаткування сформувався не так давно. У давні часи, наприклад, у Греції податки та позики вважалися надзви- чайними доходами казни.

У Стародавній Греції в VII–IV ст. до н.е. були введені податки на до- ходи у розмірі однієї десятої або однієї двадцятої частини доходів. За- стосовувалися також і акцизи у вигляді приватних зборів (наприклад, за проїзд у місто через ворота, користування суспільними спорудами). Це дозволяло державі накопичувати кошти на утримання найманих армій, на побудову захисних споруд навколо міст, зведення релігійних споруд, споруд громадського користування, водопроводів, влаштування свят і вирішення деяких соціальних питань, таких як роздача хліба і продуктів найбіднішим прошаркам населення та ін. Але була і протидія оподатку- ванню. В Афінах, наприклад, існувала думка, що податки обмежують сво- боду та носять на собі тавро рабства. Деякі громадяни вважали їх приниз- ливими для себе, виявляючи згоду платити добровільні внески, а данину збирати з переможених народів та зі своїх союзників.

До середини ХVII ст. податки вважалися необхідним злом, до якого доводилось вдаватися тимчасово, за особливих умов, при скрутному ста- новищі держави, коли інших способів покриття видатків не виявлялося. Маються на увазі доходи від доменів, казенних підприємств, регалій, різ- номанітні мита (у т.ч. судове).

Ще у ХVIIІ ст. деякі англійські економісти-теоретики до звичайних та значущих доходів держави відносили не податки, а доходи від доменів і лісів, конфіскації майна, від прав на окремі об’єкти (загублених тварин, на майно, що залишилось після загибелі кораблів). До іншої групи відно- силися так звані екстраординарні доходи — різні види податків та мита.

Така структура доходів характерна для Німеччини початку ХІХ  ст. Податки зазвичай стягувалися лише у випадку, коли доменів та регалій не вистачало на покриття видатків. І навіть у кінці ХІХ ст. німецька дер- жава надавала права міським та сільським громадам вдаватися до оподат- кування лише у разі нестачі інших надходжень (від майна громади, мита,


зборів та допомоги казни). Добровільні дарунки королівській владі в екс- трених випадках стають постійними зборами, але стягуються вони лише в окремі роки і на певні цілі. Вони все ще вважаються добровільними, адже встановлюються за згодою сторін.

У Франції, наприклад, у разі введення нових податків вони реєстру- валися і затверджувалися зборами громадян. Саме тут у 1439 році король Карл VII вводить перший постійний податок як засіб фінансування за- тяжної війни і створення хоча й невеликої,  але стабільної  армії.

В Англії податки вводились королем за згодою парламенту. В окре- мих випадках він вводив їх без згоди парламенту, наприклад, у вигляді обов’язку доставляти кораблі. Графства, розміщені всередині країни, по- винні були сплачувати цю повинність у грошовій формі.

Проте англійський парламент до середини ХVII ст. не визнавав по- стійних податків на загальні цілі. У 1660 році вперше були відмінені фео- дальні повинності. Замість них половину надходжень від акцизного збо- ру з пива, сидру, перрі та спиртних напоїв було віддано у розпорядження короля і його спадкоємців назавжди. Поява цих податків пов’язана з не- обхідністю утримувати постійну армію. Завдяки саме цьому факту доме- ніальні доходи поступилися місцем податкам не тільки в Англії, а й в ін- ших країнах Європи.

Ще до середини ХVIIІ ст. поряд з постійними податками в Англії іс- нували тимчасові акцизи, тобто панувала змішана податкова система. Лише за короля Георга ІІІ акцизи були запроваджені назавжди. Прямі ж податки зберігали тимчасовий характер до ХІХ ст.

У східних слов’ян відправною точкою в оподаткуванні також були добровільна допомога і данина, що збиралася з підкорених племен. Насе- лення «підносило» князю, що приймав владу, «дари» і «поклони». З ча- сом ці відносини перетворюються в обов’язкові і такі, що мають періо- дичний характер сплати.

Пізніше з’являється  данина на користь  татар, або «ординське  срібло». З ХІІІ ст. вона переходить у дохід московського князя і перетворюєть- ся на цільовий податок з усіх наділів на користь великого князя. Поява у ХVI ст. податків («пищальні гроші» — на утримання стрільців, 1550 р.) також пов’язана з переходом від дворянської кінноти до найманої піхо- ти — пищальників (пищаль — вогнепальна  зброя), пізніше перейменова- них на стрільців, яким платили хлібом, сіллю і грішми. Для утримання армії призначалися, крім «пищальних грошей», ямчужні (ямчуга – се- літра для виробництва пороху), податі на «городову та засічну справу» (будівництво укріплень), «полоняничні гроші» (для викупу полонених). Стягнення провадились як у натуральній, так і грошовій формах.

Найдавнішими податками були мита та винні акцизи. У  середині

ХVIІ ст. вводиться єдине мито з торгових операцій у розмірі 10 грошей


(5 коп. з карбованця обороту). Система управління податками того часу відзначалась складністю та невизначеністю. Більшість прямих податків надходили до Наказу великого приходу, місцеві до територіальних на- казів, царські землі оподатковувалися Наказом великого палацу, міські промисли — Наказом великої скарбниці, церковні та монастирські зем- лі — Казенним патріаршим наказом. Крім того, збором податків і мит за- ймались друкарський, стрілецький, ямський і посольський накази.

У 1655 році створюється Рахунковий наказ, у віданні якого були збір податків, перевірка фінансової діяльності інших наказів, аналіз прибут- кових та видаткових книг, що дозволило точно визначити бюджет Росій- ської держави на той період.

Новий період у формуванні податкової системи Росії розпочав Пет- ро І. Ведення війн, велике будівництво, державні реформи потребували додаткових фінансових ресурсів, а отже, й нових об’єктів оподаткування. В цей час вводиться гербовий збір, подушний збір з візників, податки з постоялих дворів, печей, човнів, кавунів, горіхів, продажу харчів, а також на бороди, вуса та інші.

Перша велика праця в Росії, присвячена оподаткуванню («Досвід те- орії податків» М. Тургенєва) вийшла у 1818 році. Пізніше, у 1845 році в Казані, виходить робота І. Горєлова «Теорія фінансів», в якій розгляда- ються питання теорії оподаткування, монопольних прибутків та держав- ного кредиту.

В Україні Запорозьке військо також мало свою систему оподаткуван- ня. Це було мито, що накладалося на шинки та купців за провіз товару,

«мостове» — за провіз товару через річки, плата за охорону та конвоюван- ня, «димовий  податок»  — на так званих «сиднів», тобто жонатих козаків і посполитих, які селилися біля Січі і вважалися підданими коша), «вій- ськовий оклад»  — грошовий податок з посполитих). Ці податки викорис- товувались на потреби церкви і, переважно, військової організації.

Зв’язок податків з необхідністю утримувати армію відобразився на теорії оподаткування. Спочатку вона формує уявлення про податки як засіб, до якого вдаються у разі небезпеки. Вони трактуються як плата, що вноситься кожним на захист країни.

Отже, у розвитку форм і методів оподаткування можна виділити три основних етапи. На початковому етапі — від Стародавнього світу до Се- редньовіччя держава не розглядає податки як основне джерело доходів і не має фінансового апарату для збору податків. Податки вводяться не системно, збір їх доручається місту або громаді. На другому етапі (XVI — початок XIХ ст.) у ряді країн виникає мережа фінансових установ, і дер- жава бере частину  функцій на себе. Вона встановлює ставки, базу оподат- кування, слідкує за збором податків. На третьому, сучасному, етапі дер- жава встановлює і збирає податки, визначає правила оподаткування, від-


носини між центральною і місцевою владою. Відповідно, податки про- йшли довгий шлях від тимчасового екстраординарного засобу до постій- ного джерела доходів держави.

Практика і теорія оподаткування упродовж тривалого часу залиша- лися досить інтуїтивними. Систематизовані концепції, які відобразилися в податковій теорії, з’явилися у середині ХVI ст. в умовах досить високо- го рівня розвитку державності, що відбувався одночасно з розвитком різ- них напрямів економічної думки. Причому кожна концепція відповідала сутності та проблемам фінансової системи держави, а тому змінювалася залежно від її економічної політики. Зважаючи на те, що процес оподат- кування здійснюється  державою, саме під впливом розвитку вчення про державу змінювалося уявлення про економічну сутність податків.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть історичні передумови виникнення оподаткування.

2. Визначте особливості розвитку оподаткування у континентальній

Європі.

3. З’ясуйте особливості становлення оподаткування в Київській Русі та Росії.

4. Розгляньте еволюцію форм і методів оподаткування.