3.4.3. Перспективи розвитку оподаткування власності в Україні

Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними функції — фіскальна  і регулююча.

В усіх державах на різних етапах їхнього історичного розвитку по- датки виконували перед усім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВНП  в державному бюджеті з метою фі- нансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регу- лююча функція податків.Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності їх платників. Ця функція заснована на тому, що, ви- лучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних суб’єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповід- них напрямах, а отже, регулювати соціально-економічні процеси в кра- їні. Використання регулюючої функції податків здійснюється через по- даткову політику.

Згідно статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», пода-

ток на нерухоме майно (нерухомість) відноситься до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). Введення цього податку по- требує розробки окремого закону, який має бути прямої дії, а також од- ним із основних джерел наповнення місцевих бюджетів. З проектом та- кого Закону можна ознайомитися на сайті державної податкової адміні- страції України.

Податок на майно є прямим податком. Він накладається безпосеред- ньо на платників і розмір його залежить від розмірів об’єкта оподатку- вання.

До числа теоретичних основ, що обумовлюють необхідність існуван- ня оподаткування власності, можна віднести наступні.

По-перше, враховуючи той факт, що в основному надходження від податків на нерухомість є складовою частиною дохідної частини місце- вих бюджетів, то подібний вид оподаткування є свого роду платою за ті місцеві громадські послуги, які  отримують власники оподатковуваної цим податком нерухомості.

По-друге, податки на нерухомість в значній мірі виконують перероз- подільну роль, виходячи з передумови, що власники більшої власності мають більші фінансові можливості і відносяться до більш високих за рівнем достатку прошарків населення, ніж власники меншої власності. В зв’язку з цим, треба відмітити, що у випадку коли податок є платою


за місцеві громадські послуги, «більший» власник отримує їх в більшо- му обсязі і відповідно перерозподіл можливий лише за умови врахуван- ня того, що податок, який сплачується з нерухомості, перевищує вартість державних послуг.

По-третє, за допомогою податків на нерухомість здається можливим оподатковувати ті види доходів, які не можуть бути базою податку з до- ходів фізичних осіб (рента від використання нерухомості їх безпосеред- німи власниками).

Існує два основних способи визначення бази для цілей оподаткуван- ня податком на нерухомість.

Перший заснований на періодичній вартості рентних платежів (як правило, річних).

Другий — на основі капітальної вартості об’єкту нерухомості.

У першому випадку базою оподаткування є потік доходів, що отри- мує власник нерухомості від її використання впродовж звітного періоду. У другому випадку — капітальна  вартість являє собою вартість землі та об’єктів, що знаходяться на ній. В залежності від встановленої системи вартість може визначатися як на основі ринкової вартості об’єкту, так і на основі оціночної вартості, що являє собою деяку суму, яка може бути ви- знана задовільною для цілей оподаткування.

Оподаткування нерухомості з використанням річної накопиченої ренти є свого роду додатковим податком з доходів, тоді як податок розра- хований виходячи з капітальної вартості об’єкту нерухомості, незалежно від методу, є податком на багатство.

Податок на власність може розглядатися як  стимул до найбільш ефективного, в економічному сенсі, використання нерухомості. На прак- тиці дуже часто має місце неефективне використання в короткостроково- му періоді об’єкту нерухомості, при якому теперішній грошовий потік є нижчим, ніж максимально можливий, і при якому потенційний покупець, у випадку використання ним цієї нерухомості з більшою ефективністю, міг би потенційно заплатити більшу суму, ніж та, що була розрахована на основі поточних грошових потоків. Тобто, податкові зобов’язання, роз- раховані на основі потенційної капітальної вартості об’єкту нерухомості, були б вищі, ніж ті, що розраховані на основі щорічного грошового пото- ку нинішнього власника.

У кожного з перелічених способів визначення бази оподаткування є комплекс переваг та недоліків.

Перевагою використання в якості бази оподаткування капітальної вартості є той факт, що в більшій мірі податок на нерухомість є подат- ком на багатство, що підвищує прогресивність податкової системи. З ін- шої сторони, використання накопиченої за період ренти в якості бази оподаткування, більше зв’язує податкові зобов’язання з сумою реально


отриманого доходу від використання об’єкту нерухомості власником. Та- кож менше податкове навантаження накладається на власників необро- блених земельних ділянок, сільськогосподарських угідь і приватних во- лодінь, що безумовно приносили б більший дохід їх можливим власни- кам у випадку їх більш ефективного використання. Таким чином, опо- даткування, виходячи з максимальної потенційної вартості, що досяга- ється в результаті найбільш ефективного використання нерухомості, без- умовно виправдано з економічної точки зору, але потребує в більшій мірі саме політичного рішення, оскільки можна припустити, що воно може призвести до невиконання податкових зобов’язань нинішніх власників, а отже, буде непопулярним.

Якщо оподаткування  майна має на меті оподаткування власності як елемента багатства, то використання капітальної вартості нерухомості є більш доцільним. Але при цьому необхідно проводити періодичну пере- оцінку майна за ринковою вартістю, що є дуже затратним, з точки зору адміністрування податку. Дійсно, ринкова ціна майна є найбільш точною характеристикою цінності об’єкту для його власника. Труднощі виника- ють при розрахунку грошового еквіваленту вираження ринкової вартос- ті, особливо коли це стосується великих, або унікальних об’єктів як жит- лового так і промислового призначення. Тобто в цьому випадку оцінка може бути проведена на основі гіпотетичної ринкової вартості (ця оцінка може значно змінюватися при врахуванні або ігноруванні певних фактів).

Ще одним важливим питанням є переоцінка бази оподаткування. Не- обхідність її полягає в наступних причинах: зміна кон’юнктури ринку, що впливає на дохідність об’єктів власності; інфляція, при застосуванні спе- цифічних ставок оподаткування; амортизація фактичної та податкової бази. Частково можливо не проводити корегування через останню при- чину, якщо використовується спосіб визначення бази оподаткування на основі накопиченої ренти (включає в себе знос та старіння).

В якості двох різних альтернатив в підході до оподаткування нерухо- мості в світі існує: оподаткування безпосередньо нерухомості, незалеж- но від того, хто є її власником і хто буде сплачувати податок, та оподатку- вання платників податку — власників нерухомості. В першому випадку, розмір податку визначається виключно виходячи з особливостей об’єкту нерухомості та в залежності від встановленого порядку одним з вищезга- даних методів. Це також дає можливість гарантувати виконання подат- кових зобов’язань (право стягнення на об’єкт нерухомості у випадку не- сплати по ньому податкових зобов’язань).

Як відомо, податок на власність має властивість з плином часу капіталі- зуватися в вартість  майна — збільшення податку на майно або його запро- вадження знижує ринкову вартість одиниці власності, в силу того, що нако- пичена вартість одержуваної від володіння майном ренти зменшується на


суму податку. У випадку якщо потенційні покупці нерухомості мають не- стачу грошей для купівлі таких об’єктів, то зниження ціни на нерухомість може суттєво розширити їх можливості щодо придбання.

Оподаткування власності несе в собі ряд проблем як економічного, так і політичного характеру. У число перших потрапляють питання роз- рахунку вартості об’єктів оподаткування, визначення бази оподаткуван- ня, вибору форми оподаткування нерухомості, ставки податку, пільг та винятків з бази оподаткування, а також розрізнення деяких видів неру- хомості (наприклад, сільськогосподарських угідь, індустріальних райо- нів тощо). Прийняття рішень стосовно пільг та винятків знаходяться в області політики, бо зачіпають інтереси не всього суспільства в цілому, а лише деяку його частину, при чому, як правило, впливову, що має потуж- не політичне лоббі.

Проектом Податкового кодексу передбачено здійснити значні зміни в оподаткуванні в Україні, в тому числі передбачається запровадження оподаткування майна. Об’єктами оподаткування будуть земельні ділян- ки, які перебувають у власності або користуванні. Ставки податку на зе- мельні ділянки запропоновано диференційовані в залежності від призна- чення земель: для земель сільськогосподарського  призначення (угіддя) вони встановлюються з одного гектара у відсотках від їх грошової оцін- ки у таких розмірах:

а) для ріллі, сіножатей та пасовищ 0,1%;

б) для багаторічних насаджень 0,03%.

Ставка податку на земельні ділянки  населених пунктів,  за якими встановлено грошову оцінку, визначається у розмірі 1 процента грошо- вої оцінки.

Окрім того, проектом Податкового кодексу передбачається оподат- кування доходів громадян, що виникають в звязку із операціями з рухо- мим та нерухомим майном.

Так,  до загального оподатковуваного доходу, у  відповідності до п.п. 4.2.3–4.2.5 проекту, включаються доходи від продажу об’єктів майно- вих і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власнос- ті, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріаль- ним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими немате- ріальними активами), об’єкти права інтелектуальної промислової влас- ності та прирівняні до них права (далі — роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу; дохід від надан- ня майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або ко- ристування).

Особливості нарахування та оподаткування таких доходів регламен- туються ст. 10–13 проекту Податкового кодексу. Зокрема, ст. 12 визначає


порядок оподаткування операцій з нерухомістю, ст. 13 — порядок оподат- кування операцій з продажу або обміну нерухомого майна.

В той же час, слід відмітити похідний характер обраного в проекті Податкового кодексу порядку оподаткування майна, яке, за винятком землі та транспортних засобів не визначається в якості обєкта оподатку- вання. На нашу думку, такий підхід частково викликано тим, що порядок нарахування та сплати податку на майно винесено в інший законопроект, однак, враховучи важливість цього податку, його політичну та соціальну значущість, доцільно було б регламентувати його справляння саме По- датковим кодексом.

Для того щоб краще зрозуміти природу податку на майно, його осо- бливості, слабкі та сильні сторони, можливості впровадження необхідно дослідити досвід інших країн, що займаються оподаткуванням власності та спробувати застосувати цей досвід в практиці податкового права і по- даткової політики України.

Російська Федерація. Податок на майно юридичних осіб на регіо- нальному рівні запроваджений у 1991 році. Об’єктом оподаткування є середньорічна вартість майна підприємства (основних фондів, немате- ріальних активів, виробничих запасів). Ставка податку для підприємств становить 2 відсотки.

Порядок оподаткування нерухомого майна фізичних осіб варто роз- глянути більш детально. Ставки податку на майно фізичних осіб вста- новлюються регіональною владою. Якщо вартість майна до 300 тис.руб., то ставка податку до 0,1 відсотка, якщо від 300 тис. до 500 тис.руб., то від- повідно ставка коливається в межах від 0,1 відсотка до 0,3 відсотка, якщо вартість майна від 500 тис.руб. і вище, то ставка податку змінюється від

0,3 відсотка до 2,0 відсотків.

При передбаченій законом максимальній ставці майнового податку

2% регіони мають право установлювати величину ставки на свій розсуд. У більшості регіонів вона не перевищує 0,5% від інвентаризаційної оцін- ки майна. Остання може бути нижчою реальної ринкової вартості в 5–10 разів. Тому уряд має намір відмовитися від інвентаризаційної оцінки на користь ринкової ціни, що, за розрахунками, навіть при зниженні ставки до 0,1% призведе до реального росту податкового тягаря.

Об’єктом податку на майно фізичний осіб є нерухоме майно і тран- спортні засоби (крім автомобілів). Податкова ставка для нерухомості —

0,1% від інвентаризаційної вартості майна, в Москві — 0,5%.  Проблема цього податку — спосіб  оцінки майна: по залишковій чи ринковій вартос- ті? Тобто, власник московської квартири ринковою вартістю 300 тис. дол. має заплатити в рік 1500 дол. — у десятки разів більше, ніж при оцінці жит- ла старої забудови за інвентаризаційною цінністю. До того ж, федераль- ний закон дозволяє місцевим властям підвищувати ставку даного податку


до 2%. Щоб зробити даний податок більш соціально прийнятним, роз- глядається законопроект, який передбачає звільнення від податку житла, дешевшого 30тис.дол. у Москві, 15 тис. дол. — у містах-мільйонерах, 10 тис. дол. — у решті населених пунктів. Оцінку нерухомості і відповідно поріг її мінімальної неоподатковуваної вартості намічається перегляда- ти кожні 2–3 роки. Ставки податку на майно фізичних осіб у формі тран- спортних засобів залежать від потужності двигуна. Наприклад, на літаки, вертольоти і теплоходи установлена ставка на рівні 10% від мінімально- го розміру оплати праці у розрахунку на 1 к. с. потужності; на яхти і кате- ри — 5% мінімального розміру оплати праці на 1 к. с. Тим самим цей по- даток має певну соціальну направленість.

Намічено знизити ставку майнового податку до 0,1%, але при умові, що базою оподаткування  буде служити не формальна, зазвичай суттєво занижена, інвентаризаційна оцінка, а реальна ринкова вартість квартири чи будинку. В результаті фактична величина податкового зобов’язання зросте в декілька раз. Запровадження оподаткування в залежності від ринкових цін стримує відсутність методики оцінки житла по ринковій вартості. На випадок, якщо методику такого розрахунку не вдасться роз- робити, існує альтернативний варіант реформи. Він передбачає установ- лення мінімальної ставки майнового податку при умові скасування біль- шості пільг, що може торкнутися будь-якої з існуючих категорій пільго- виків: пенсіонерів, колишніх воїнів-афганців, родичів загиблих військо- вослужбовців, представників творчої богеми (податок не справляється з творчих студій, ательє і майстерень) і навіть садівників (не оподаткову- ються будівлі площею менше 50 кв. метрів).

На нашу думку, при введенні оподаткування майна в Україні, доціль- но врахувати російський досвід та з самого почату декларувати н оподат- кування не інвентаризаційної, а ринкової вартосі майна. В звязку з цим постає потреба в удосконаленні законодавчої бази та практики інституту незалежних оцінщиків, розвитку цієї професії, що вимагає певних фінан- сових затрат та суттєвого часового проміжку.

Німеччина. Податок на власність (майно) у Німеччині має давні тра- диції, бо був запроваджений ще в 1278 році королем Рудольфом фон Габ- сбургом. З 1995 року ставка податку для фізичних осіб була піднята до

1% від вартості майна (було 0,5%) та для промислових компаній і підпри- ємств 0,6% вартості майна. Пільга у вигляді пониженої ставки поширю- ється на майно в сільському та лісовому господарствах. Раніше не опо- датковувалося майно вартістю до 70тис.марок (а при досягненні власни- ком майна віку 60 років пільга підвищувалася до 100 тис.марок). Зараз не оподатковується цим податком майно фізичних осіб вартістю до 120 тис. євро та майно підприємств вартістю до 20 тис.євро. Оподаткуванню по- датком на майно підлягає: майно підприємств сільського і лісового гос-


подарства; нерухоме майно юридичних і фізичних осіб; виробниче май- но компаній; окремі види особистого майна. Одна з проблем майнового оподатковування — оцінка вартості майна в силу трудоємкості та затрат- ності даної операції. Переоцінка вартості майна підприємств проводить- ся кожні  3 роки. В основі оцінки вартості майна лежить сумарна оцін- ка всіх елементів майна виходячи з його прибутковості. Нерухоме май- но фірми включається в сумарний показник за ціною його реалізації на момент оцінки, виходячи із залишковій вартості, а цінних паперів — із курсової вартості. Останнім часом у ділових і наукових колах Німеччи- ни посилюється критика податку на майно. Справа в тім, що, по-перше, нерухоме майно компаній підлягає потрійному оподатковуванню: подат- ком на майно, земельним і промисловим податками. По-друге, на відміну від інших місцевих податків податок на майно не вважається витратами виробництва, на суму яких зменшується оподатковуваний прибуток. По- третє, податок на майно підлягає сплаті навіть у тому випадку, якщо ком- панія закінчила звітний період зі збитком. Тобто, податок приходиться сплачувати за рахунок позики чи продажу майна. Оподатковуванню під- лягає особисте нерухоме майно, а також цінні папери, банківські рахун- ки, внески в страхові компанії, предмети мистецтва, коштовності, при- ватні літаки, яхти й інші предмети розкоші.

Серед усіх податків податок на майно фізичних та юридичних осіб становить лише 1% загальної суми податкових надходжень.

Очевидно доцільним є використання в Україні  окремих підходів, означених вище. Так, на нашу думку, виключення податку на майно зі складу витрат, що впливають на оподатковуваний прибуток є суттєвим стимулом до ефективного використання цього майна. В той же час, слід врахувати що подвійне оподаткування майна може спричиняти конфлікт інтересів держави та платника податків, який буде стимулювати відтік майна та майнових прав в тінь. Тому, на перших етапах впровадженняя оподаткування майна в Україні, доцільно відмовитися від виключення суми нарахованого(сплаченого) податку з витрат підприємства.

Франція.  Справляння податків регламентується податковим кодек- сом, який вважають взірцевим для інших країн. Щороку кодекс уточню- ють при затвердженні закону про бюджет і видають коментарі до кодексу.

Поширені у Франції податки на власність (impot  de solidarite sur la fortune) і нерухомість (taxe fonciere) в деяких джерелах фігурують під іншими назвами: податок на доходи від грошових капіталів, податок на приріст капіталу, податок на доходи від нерухомості, податок на спеку- лятивні надприбутки при будівництві та продажі нерухомості. Оподат- куванню підлягають: нерухоме майно (будівлі та споруди, обладнання промислових і сільськогосподарських підприємств), рухоме майно (акції та облігації, кошти на поточних рахунках), права власності. Деякі види


майна повністю або частково звільнені від податку (майно, використо- вуване з метою професійної діяльності, предмети старовини тощо). Згід- но установленого обмеження, загальна сума податку на власність і при- буткового податку не повинна перевищувати 85% доходу платника. По- даток на власність не сплачується, якщо загальний капітал фізичної осо- би (нерухомість і банківські рахунки) не перевищує 732 тис. євро. Проте податок на нерухомість сплачується якщо фізична особа має у власності будь-який об’єкт нерухомості. Цей податок не фіксований і залежить від типу об’єкту нерухомості.

Ставки податку на власність є прогресивними. Максимальна ставка податку становить 1,5% вартості об’єкту нерухомості.

В структурі бюджетних доходів від податкових надходжень, обов’яз- кових платежів і внесків податок на майно фізичних та юридичних осіб складає 4,8%.

Сполучені Штати Америки. Серед місцевих податків найперше фіс- кальне значення має податок на нерухоме і рухоме майно. В загальній сумі місцевих податків доля майнового податку в окремі роки переви- щує 80%. До нерухомого майна відносять землю, будинки, будівлі та спо- руди різного призначення. Їх велика кількість природна для урбанізова- ної країни, де в одному Нью-Йорку  налічується понад 1 мільйон буді- вель. Під рухомим майном розуміють власність фактичну та віртуальну. До першої належать виробниче обладнання, товарні запаси, худоба, а та- кож деякі предмети особистого користування та побутового призначен- ня (витвори мистецтва, антикваріат, коштовності); до другої — цінні па- пери (акції, облігації), договори і патенти, що засвідчують право їх влас- ника на певний дохід.

Ключова проблема оподаткування майна  — облік та оцінка об’єктів податку. В більшості штатів вартість майна визначають спеціальні управ- ління оцінки нерухомості один раз в два роки. Видатки на адмініструван- ня майнових податків, затрати часу, зусиль, грошей на консультування й оскарження з боку платників (compliance costs) значно вищі, ніж в ін- ших податків. Ставка податку на нерухоме майно (землю і будівлі) ся- гає 6,75% від 1/3 їх оціночної вартості, але в середньому по країні скла- дає 1,4%.

Канада. Федеральний податок на індивідуальний дохід передбачає оподаткування доходу платника як сукупності всіх його матеріальних вигод, джерелом яких є трудова і підприємницька діяльність, власність на майно та інші поступлення в грошовій і натуральній формі (в т. ч. пен- сії, соціальні допомоги, доходи з капіталу, доходи від фермерства і рибо- ловства та ін). Великі корпорації сплачують додатковий податок у розмі- рі 0,175% від вартості капіталу, що складається з простих акцій, запасів, позик, облігацій, векселів, закладних).


До місцевих (муніципальних) доходів у Канаді відносяться податок на майно, податки на підприємства, інші податки і збори. База муніци- пального податку на майно  — оціночна вартість нерухомого майна (землі та будівель) без будь-якого зв’язку з платоспроможністю власника. Від даного податку звільнена власність, що належить державі, церкві, шко- лам, благодійним організаціям. Головна проблема адміністрування да- ного податку — оцінка майна на основі ринкової (реальної, фактичної) вартості. Оскільки остання коливається, то періодична переоцінка здій- снюється в більшості провінцій кожні 3–5 років, у Квебеку — щорічно. Функцію оцінки виконують органи влади провінцій або муніципаліте- тів, вони ж наперед визначають суму доходу, яка має бути одержана від податку на майно, скажімо, в межах міста. Суму доходу ділять на оціноч- ну вартість оподатковуваної власності, а одержаний результат множать на 1000. У такий спосіб визначають так звану мілль-ставку, тобто ставку податку на кожний долар оціночної вартості. 1 мілль дорівнює 1/10 цен- та. Наприклад,  при вартості майна 10 тис. доларів і податковій ставці 50 міллів сума податку складає 0,05 дол. на 1 дол. оціночної вартості, тобто розрахунок податку приймає такий вигляд: 10000 х 0,05 = 500 дол. Плат- ники мають право оскаржити суму оцінки. У випадку своєчасної неспла- ти податку на майно накладається арешт. Якщо ж податок не сплачуєть- ся до установленого терміну, то нерухомість переходе у власність муні- ципалітету  або продається з аукціону. Муніципалітети застосовують різ- номанітні податки на підприємства, базою яких служать оціночна або орендна вартість підприємства, площа торгових або складських примі- щень.

Японія. Податок на майно фізичних і юридичних осіб справляєть- ся за єдиною ставкою 1,4% від вартості оподатковуваного майна, котре переоцінюють кожні три роки. Підлягають оподаткуванню нерухомість, цінні папери, депозити. Найдавніша, а в феодальну епоху майже єдина, форма майнового оподаткування в Японії — земельний податок. У серед- ні віки вносився натурою в розмірі десятої частини урожаю, сучасний по- даток справляється на основі кадастрової оцінки землі.

Велика Британія. Основу місцевого оподаткування складає муні- ципальний податок (council tax) — податок на майно, що замінив собою в 1993 р. непопулярний суспільний збір подушного типу (community charge). Справляється з власників і орендарів нерухомого майна, вартість якого оцінюється один раз у 10 років, та в залежності від кількості чле- нів родини, проживаючих за одною адресою. В кожному з регіонів країни установлені свої норми оподаткування, тому ставки податку значно ди- ференційовані. Муніципалітети мають право встановлювати й інші міс- цеві податки та збори, для яких немає єдиного переліку.


Для постсоціалістичних країн в цілому та для України зокрема про- ведення ефективної фіскальної політики було і залишається серйозною проблемою. Вона передусім за все пов’язана з неоднозначним розумін- ням бюджету та податків як категорій, їх місця в економіці та форм впли- ву на суспільне виробництво в той чи інший період розвитку. Досвід роз- винутих країн свідчить, що ефективність та зростання виробництва ви- значається гнучкою, стабільною, динамічною та оптимальною податко- вою та бюджетною системами, розробленими в кожній країні відповідно до конкретних соціально-економічних особливостей її розвитку.

Світовий досвід свідчить, що боротьба з тіньовою економікою, коруп- цією, злочинністю, тероризмом, масштаби яких зростають у всьому сві- ті, є складною та високозатратною. У цьому сенсі в Україні  важливим механізмом такої боротьби може стати розробка комплексного закону про податок на власність та надспоживання ресурсів. Такий закон дозво- лить здійснити цивілізований облік, контроль, оподаткування власнос- ті (державної, приватної, корпоративної тощо) та споживання матеріаль- них благ і ресурсів, які належать не тільки сучасному населенню країни, але і їхнім нащадкам.

Щодо оптимізації податкового навантаження на платників  подат- ків в Україні, то воно можливе лише за умови перерозподілу податко- вого навантаження між добросовісними й недобросовісними платника- ми податків та удосконалення системи податкових пільг. В доходній час- тині бюджету України частки доходів від власності та підприємницької діяльності, а також збори за спеціальне використання природних ресур- сів — незначні, що є недоцільним при ринковій  економіці. Відповідне оподаткування власності, надспоживання матеріальних благ та ресурсів також дозволило би суттєво збільшити надходження до державного бю- джету, цивілізовано здійснити перерозподіл суспільного продукту, змен- шити соціальне напруження.

Отже, для забезпечення економічного зростання необхідно удоско- налювати податкову політику. Її фіскальна спрямованість поступово по- винна бути замінена на регулюючу. Податки мають бути розподілені між платниками у відповідності до їх економічного становища, тобто в за- лежності від доходу, споживання,  власності, загалом, — від рівня добро- буту (багатства). Потрібно зменшувати рівень податків, які чинять тиск на зростання доходів і прибутків, заробітної плати, обсягів виробництва, інвестицій, зайнятості населення. Для досягнення цього необхідно змі- нити пріоритети держави від неефективного контролю над доходами до оподаткування власності (нерухомості, транспортних засобів тощо), на- явність якої свідчить про успішність господарської діяльності. В умовах ринкової економіки податки на власніть є важливим регулятором еко- номіки й абсолютно стабільним джерелом доходів бюджетів усіх рівнів.


Питання для самоконтролю

1. Податок з власників транспортних засобів.

2. Світовий досвід оподаткування нерухомості, майна і землі.

3. Диференційоване оподаткування землі: порядок обчислення та сплати податку до бюджету.

4. Назвіть пільгові категорії платників податку на землю.

5. Перспективи розвитку оподаткування власності в Україні.