3.3. Платежі за використання природних ресурсів 3.3.1. Плата за землю

Плата за землю в Україні справляється у вигляді земельного подат- ку чи орендної плати, у залежності від того, чи знаходиться земельна ді- лянка у власності або передана у користування на умовах оренди. Роз- мір плати за землю встановлюється у розрахунку на рік у вигляді плате- жів за одиницю земельної площі і залежить від якості і місцезнаходжен- ня ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі. Законодавчо стягнен- ня плати за землю регулюється Земельним кодексом України, Законом України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. в редакції від 19.09.96

№ 378/96-ВР, нормами щорічних законів про Державний бюджет (вони вносять зміни щодо розміру платежів).

Платниками є юридичні і фізичні особи — власники землі, землеко- ристувачі, орендарі земельних ділянок. Об’єкт оподатковування — зе- мельна ділянка, а також земельна частка (пай), які знаходиться у влас- ності або у користуванні, у тому числі на умовах оренди. У залежності від призначення виділені групи земель сільськогосподарського і несільсько- господарського призначення.

Плата за землі сільськогосподарського призначення. Ставки земельно- го податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах (на початок 2008 р.):

– для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

– для багаторічних насаджень — 0,03.

За земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визнача- ється річний розмір плати за одиницю площі оподаткованої земельної ді- лянки.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землекористувачів. Середні ставки земельно- го податку, встановлені з одного гектара ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей і пасовищ, також диференційовані по областях.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку вста- новлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі.

Для обчислення суми податку платник повинен мати таку інформа- цію про:

–          земельну ділянку (кадастровий номер, місце розташування, право- встановлюючий документ;

–          площу земельної ділянки;

–          грошову оцінку земельної ділянки, якщо така оцінка проведена;


–          коефіцієнт індексації грошової оцінки;

–          ставки оподаткування відповідно до Закону № 2535;

–          пільги щодо сплати земельного податку.

Плату за землю визначають залежно від грошової оцінки земель, яку здійснює Державний комітет України по земельних ресурсах за методи- кою, затвердженою Кабінетом Міністрів  України, виходячи з вартості 1 кв. м земель та за допомогою коефіцієнтів, зокрема коефіцієнтів функці- онального використання землі (окремо за землями промисловості, зем- лями комерційного використання тощо (табл. 3.2), а також локальних ко- ефіцієнтів (табл. 3.3) та встановленої індексації грошової оцінки земель за відповідний рік.

Відповідно до ст. 23 Закону № 2535 грошова І оцінка земельної ділян- ки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації.

Закон № 2535 передбачає різний підхід до обчислення земельного податку за землі, грошову оцінку яких проведено, та за землі, грошову оцін¬ку яких не проведено.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунк- тів та інших земель несільськогосподарського призначення індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт, що визначається за фор- мулою:

i

 

i

 
К = [І — 10] : 100, де К — коефіцієнт індексації;

І — середньорічний індекс інфляції року, за ре¬зультатами якого про-

вадиться індексація.

Таблиця 3.2

ф

 
Коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (К )

 

Категорія земель за функцією використання

 

Склад категорії

Значення коефіці- єнта

Землі промисловості

Землі легкої промисловості Землі важкої промисловості Землі будівництва (за винятком будівельних майданчиків)

1.2

Землі гірничої промисловості і відкритих розробок

Землі торфорозробок

Землі відкритих розробок і кар’єрів гірничої промисловості

Інші землі гірничої промисловості

1.0


Продовження  табл. 3.2

 

Землі комерційного використання

Землі автотехобслуговування

Землі оптової торгівлі та складського господарства

Землі роздрібної торгівлі та комерцій- них послуг

Землі ринкової інфраструктури

Землі досліджень і розробок

Землі іншої комерційної діяльності

2.5

Землі транспорту, зв’язку

Землі шляхів

Землі автомобільного транспорту Землі залізничного транспорту Землі трамвайного і тролейбусного транспорту

Землі трубопровідного транспорту

Землі водного транспорту Землі повітряного транспорту Землі зв’язку і телекомунікацій

0.8

Землі технічної інфраструктури

Інші землі транспорту і зв’язку

Землі санітарної очистки і благоустрою Землі водопостачання та каналізації Землі енергозабезпечення

Землі іншого інженерного забезпечення

0.65

 


 

Локальні коефіцієнти

на місце розташування земельної ділянки


Таблиця 3.3


 

Назва рентоутворюючих факторів

Назва локальних коефіцієнтів

Значення коефіці- єнтів

1

2

3

1. Інженерно- інфраструктурні фактори

Земельна ділянка, що прилягає до вулиці:

 

з твердим покриттям

1.05–1.10

з централізованим водопостачанням

1.05–1.10

з каналізацією

1.05–1.10

з тепломережею

1.05–1.10

з централізованим газопостачанням

1.05–1.10


 

2. Інженерно- технологічні фактори

Місцезнаходження земельної ділянки:

 

в межах території, що має схил поверхні понад 20%

0.85–0.90

на ґрунтах з несучою спроможністю менше 1.0 кг/кв.см при потужності більше двох метрів

0.85–0.90

в зоні залягання ґрунтових вод глибиною менше трьох метрів

0.90–0.95

в зоні затоплення повінню понад 4%, з шаром затоплення понад два метри

0.90–0.95

в зоні значної заболоченості з ґрунто- вим живленням, що важко осушується

0.90–0.95

в зоні небезпечних геологічних процесів (зсуви, карст, водна ерозія

— яри з глибиною понад 10 м)

0.85–0.90

на намивних та насипних територіях

1.02–1.07

3. Історико- культурні фактори

Місцезнаходження земельної ділянки:

 

в межах заповідної території

1.08–1.20

в зоні регульованої забудови

1.07–1.11

в зоні історичного ландшафту, що охороняється

1.06–1.12

в зоні охорони поодиноких пам’яток

1.06–1.12

4. Природно- ландшафтні фактори

Місцезнаходження земельної ділянки:

 

в межах території природоохо- ронного призначення (національних, зоологічних та дендрологічних парків, парків-пам’яток садово- паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників, заповідних урочищ, пам’яток природи)

1.07–1.11

в межах території оздоровчого призначення (курортів та округів санітарної охорони)

1.06–1.10

в межах території рекреаційного призначення (земель туризму та відпочинку, парків та зелених зон)

1.05–1.09


Продовження  табл. 3.3

 

5. Санітарно- гігієнічні фактори

Місцезнаходження земельної ділянки:

 

в санітарно-захисній зоні

0.80–0.96

у водоохоронній зоні

1.02–1.05

в зоні обмеження забудови за ступенем забруднення атмосферного повітря

0.80–0.95

в зоні обмеження забудови за рівнем напруги електромагнітного поля

0.90–0.95

в зоні перевищення допустимого рівня шуму

0.90–0.97

в ареалі забруднення ґрунтів

0.90–0.95

6. Територіально- планувальні фактори

Місцезнаходження земельної ділянки:

 

в зоні пішохідної доступності місць розселення та громадських центрів

1.04–1.20

в прирейковій зоні (ділянка промис- лового підприємства знаходиться або примикає до відводу залізниці, має під’їзну залізничну колію)

1.04–1.10

 

i

 
Якщо значення К не перевищує одиниці, індексація не провадиться. Дані про коефіцієнт індексації на початку кожного року оприлюднює

Державний комітет України по земельних ресурсах.

Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то викорис- товуються середні ставки земельного податку в грошовому вимірі (грн за

1 м2). Ці ставки згідно закону диференційовано залежно від розміру насе- леного пункту і зростають зі збільшенням чисельності населення.

При затвердженні ставок плати за землю в межах населених пунктів враховуються чисельність жителів даного населеного пункту, категорія населеного пункту, економічна оцінка території, місцезнаходження діля- нок. На основі середніх ставок і з урахуванням зазначених умов відповід- ні сільські, селищні, місцеві ради встановлюють конкретні ставки плати за землю по населених пунктах.

Законом також передбачено застосування підвищувальних коефіці- єнтів до встановлених ставок: в містах Києві, Севастополі, Сімферополі, а також обласного підпорядкування зі зростанням чисельності населен- ня; у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гір- ських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.


Таблиця 3.4

Ставки плати за землю, грошову оцінку якої не проведено

 

 

Групи населених пунктів з чисельністю населення (тис. осіб)

 

Ставка подат- ку (гривень за

1 кв. метр)

Коефіцієнт, що застосову- ється у містах Києві, Сімфе- рополі, Севастополі та міс- тах обласного значення

до 0,2

0,075

 

від 0,2 до 1

0,105

 

від 1 до 3

0,135

 

від 3 до 10

0,15

 

від 10 до 20

0,24

 

від 20 до 50

0,375

1,2

від 50 до 100

0,45

1,4

від 100 до 250

0,525

1,6

від 250 до 500

0,6

2,0

від 500 до 1000

0,75

2,5

від 1000 і більше

1,05

3,0

 

Відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, затверджують диференційовані ставки з врахуванням функці- онального використання та місцезнаходження земельної ділянки. Про- те затверджені ставки не повинні вдвічі перевищувати середні ставки по- датку з урахуванням коефіцієнтів.

Відповідно до Закону № 2535-XII ставки земельного податку визна- чені для земель населених пунктів (за винятком сільськогосподарських угідь), де не проведено грошової оцінки (в грн за 1 м2), диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із се- редніх ставок податку, функціонального використання та місцезнахо- дження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від таких серед- ніх ставок з урахуванням коефіцієнтів, установлених для міст обласно- го підпорядкування,  населених пунктів, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних та розташованих у гірських та передгірних райо- нах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької облас- тей (крім населених пунктів, віднесених чинним законодавством до ка- тегорії гірських).

Щороку, починаючи з 1997 р., згідно із законами України про держав- ний бюджет на відповідний рік здійснюється індексація ставок земельно- го податку за населеними пунктами, грошової оцінки яких не проведено.

Законодавством передбачені пільги по платі за землю. Зокрема, від плати звільняються заповідники, національні, дендрологічні і зоологічні


парки, ботанічні сади, дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю, установи культу- ри, науки і освіти, дитячі санаторно-курортні й оздоровчі установи, гро- мадські організації інвалідів, установи фізкультури і спорту (крім коопе- ративних і приватних), благодійні фонди і деякі інші організації,  а також інваліди І і ІІ груп, ветерани війни, пенсіонери та ін.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлю- ється за згодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні рахунки бюджетів сільських, селищних і міських рад, на території яких знаходяться зе- мельні ділянки. Ці кошти повинні використовуватися виключно на такі цілі:

-           фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів;

-           ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель;

-    створення земельного інноваційного фонду;

-           відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’яза- них з господарюванням на землях гіршої якості;

-           економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продук- тивності земель лісового фонду;

-           надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та ком- пенсації втрат доходів власників землі та землекористувачів внаслі- док тимчасової консервації  земель, порушених не з їх вини;

-           проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструк- тури населених пунктів.

Особливою формою податку на землю є фіксований  сільськогоспо- дарський податок для підприємств, що займаються виробництвом, пе- реробкою і збутом сільськогосподарської продукції, введений у 1999 р. Законом України  «Про фіксований сільськогосподарський податок». Об’єктом оподатковування є площа сільськогосподарських угідь, пере- даних сільськогосподарському товаровиробнику у власність  або корис- тування. Фіксований податок сплачується замість 6 податків і зборів, у тому числі плати за землю, податку на прибуток та ін. Сума фіксовано- го сільськогосподарського податку на поточний рік визначається плат- ником податку, виходячи з площі сільськогосподарських угідь і їхньої грошової оцінки, проведеної станом на 1 липня 1995 р. відповідно до ме- тодики, затвердженої Кабінетом Міністрів  України, і ставки фіксовано- го сільськогосподарського податку. Ставка фіксованого податку з одно-


го гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх- ньої грошової оцінки і є диференційованою:

-           для ріллі, косовиць і пасовищ;

-           для багаторічних насаджень;

-           для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, ри- бальськими та риболовецькими господарствами.

Нарахування і сплата податку здійснюється кожного місяця звітного року, починаючи з лютого, у розмірі третьої частини суми податку, роз- рахованої на кожний квартал від річної суми податку у таких розмірах: у І кварталі — 10%; ІІ — 10%; ІІІ — 50%; IV — 30%. Розрахунок податку за формою, затвердженою ДПА України, подається до податкових органів щорічно до 1 лютого поточного року.