2.3.3. Регіональне та місцеве оподаткування у РФ

Розглянемо досвід Російської Федерації у використанні податку на прибуток як важливого інструменту державного регулювання економіч- них і соціальних процесів в країні, зокрема і в регулюванні міжбюджет- них відносин.

З 1 січня 2004 р. в Російський Федерації запроваджено дві ставки по- датку на прибуток підприємств:

Ставка податку на прибуток зменшується в півтора рази для:


-           банків, що надають не менш 5-% загальної суми кредитів селянським господарствам, колгоспам, радгоспам і іншим сільськогосподарським підприємствам, що переробляють сільськогосподарську  продукцію, а також малим підприємствам (за винятком здійснюючу постачаль- ницько-збутову, торгівельну або закупівельну діяльність);

-           страховиків, які не менш 50% страхових внесків за звітний період одержують від страхування майнових інтересів селянських (фермер- ських) господарств, колгоспів, радгоспів і інших сільськогосподар- ських і малих підприємств.

У цих умовах для банків і страховиків ставки податку на прибуток, зменшені в півтора разу, становлять:

8,66% (13% * 100% : 150%) у республіканський бюджет РФ;

14,66% (22% * 100% : 150%) у бюджети суб’єктів Федерації.


 

Ставки податку на прибуток на регіональному та місцевому рівнях РФ


Таблиця 2.26


 

 

Розмір ставки

Орган встановлення

Напрямок зарахування

 

13%

затверджується законо- давчим органом — Феде- ральними Зборами

зараховується в республікансь- кий бюджет РФ

не більше 22% для під- приємств і організацій

встановлюється органом державної влади суб’єктів Федерації самостійно

Зараховується до місцевих бюд- жетів субєктів Федерації

не більше 30% для орга- нізацій і для банків (кре- дитних установ) і страхо- виків

встановлюється органом державної влади суб’єктів Федерації самостійно

Зараховується до місцевих бюд- жетів субєктів Федерації

 

Отже, розрахунок річної суми податку на прибуток визначається по формулі:

Н = [(Пв — Лн + Фотсн)* Сн]/100, де Н — річна сума податку;

Пв — валовий прибуток, зменшений на суму, передбачену законодав-

ством;

Лн — податкові пільги;

Фотсн  —  фактичні видатки на оплату праці понад установлену норму;

Сн — ставка податку (13% + 22%).


Сума податку визначається платником самостійно виходячи з фак- тичного прибутку на підставі бухгалтерської звітності наростаючим під- сумком з початку року. Податок сплачується щоквартально, розрахунок подається у п’ятиденний термін від дня, установленого для надання квар- тального бухгалтерського звіту, а по річних розрахунках  — у десятиден- ний термін від дня, установленого для надання бухгалтерського звіту й балансу за рік.

Протягом кварталу платники провадять авансові внески виходячи з очікуваної суми прибутку за оподатковуваний період і ставки подат- ку. Звільняються від сплати авансових внесків податку на прибуток малі підприємства, інвестиційні фонди, підприємства, що добувають дорого- цінні метали, а також підприємства із сезонним характером виробництва, з іноземними інвестиціями й бюджетні організації. Для контролю за пра- вильністю визначення й повнотою перерахування в бюджет авансових сум податку на прибуток підприємства представляють податковим орга- нам за місцем розташування  до початку кварталу довідки про очікувану суму прибутку на квартал за встановленою формою.

Авансові внески податку сплачуються всіма платниками не пізніше

15-го числа кожного місяця рівними частками в розмірі 1/3 кварталь- ної суми податку, обчисленої на базі очікуваного прибутку на квартал. При зміні протягом кварталу передбачуваного прибутку платник за узго- дженням з фінорганом може переглянути цю суму й величину авансо- вих внесків у бюджет і представити йому довідку про ці зміни не пізніше, ніж за 20 днів до закінчення звітного кварталу. Різниця між сумою подат- ку, що підлягає внесенню в бюджет між фактично отриманим прибутком, і фактичними авансовими внесками податку за минулий квартал підля- гає уточненню на суму, розраховану виходячи з відсотка за користуван- ня банківським кредитом, установленого в минулому кварталі ЦБ РФ.

Підприємства, які зменшили в довідці очікуваний прибуток, прова- дять доплату податку. До цієї суми застосовується річна дисконтна став- ка ЦБ РФ за користування банківським кредитом, що діяв на 15-е число другого місяця минулого кварталу звітного періоду, ділена на 4.

Наприклад, у довідці про передбачуваний прибуток на 1 квартал за- значена сума 2000 руб., сума авансових платежів при ставці 35% пови- нна скласти 700 руб. Фактично одержано прибуток 2500 руб. і сума аван- сових внесків — 875 руб., тобто заниження авансових внесків склало 175 руб. Отже, доплата податку на прибуток при дисконтній ставці ЦБ РФ за користування кредитом, рівної 160% річних, а на квартал 40% (160:4), складе: 175 руб. + 70 руб. (40% від 175) = 245руб.

Підприємствам, що одержали у звітному кварталі прибутку менше, чим зазначено в довідці, переплачені суми платежів з урахуванням став- ки ЦБ не вертаються.


Сума податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет, визначаєть- ся з урахуванням раніше внесених авансових платежів. Якщо при пере- вірці податковим органом установлено, що податок на прибуток підля- гає внеску в більшій сумі, чим показано в розрахунку платника, то до- нарахована сума перераховується в бюджет у п’ятиденний строк від дня повідомлення податковим органом про суму доплати. Причому після за- кінчення п’ятиденного строку від дня, установленого для подання бух- галтерського звіту й балансу, нараховується  пеня. Зайво внесені суми податку на прибуток зараховуються на рахунок або вертаються плат- никові податковим органом в 10-денний строк від дня одержання його письмової заяви.

Підприємства зобов’язані до настання строку платежу податку на прибуток здати платіжні доручення відповідним установам банку на пе- рерахування суми податку в бюджет у першочерговому порядку. Такі доручення приймаються банками до виконання незалежно від стану розрахункового (поточного) рахунку власника. Якщо на рахунку остан- ніх кошти відсутні, то зазначені платіжні доручення розміщуються в кар- тотеці № 2.

Підприємства крім податку на прибуток сплачують податки з наступ- них видів й доходів:

1)  дивіденди, відсотки, отримані по випущеним у РФ цінним паперам (крім  доходів від державних цінних паперів), що належать підпри- ємствам. Механізм податку з дивідендів по акціях наступний: акціо- нерне товариство, акціями якого володіє підприємство, отримує при- буток і обкладається податком на прибуток у загальновстановлено- му порядку, прибуток, що залишився після сплати податку, направ- ляється на виплату дивідендів по акціях, у тому числі по акціях, що належать підприємству. Із зазначених дивідендів акціонерне товари- ство платить податок по ставці 15%, а з дивідендів акціонерного бан- ку — 18%.

Підприємство, одержавши дивіденди, відображає їх у позареалізацій- них доходах, і при оподатковуванні віднімає з валового прибутку суму отриманих дивідендів, тому що податок із цієї суми вже сплачений акці- онерним товариством;

2)  доходи від участі в паях в інших підприємствах, створених на терито- рії РФ, по ставці 15%;

3)  доходів казино, ігорних будинків та іншого ігорного бізнесу — по ставці 90%;

4)  доходи від прокату відео- і аудіокасет і записів на них — по ставці

70%.

З 1 січня 2004 р. прибуток від посередницьких операцій і угод обкла- дається по ставках, що діє для підприємств.


Податок на прибуток за ставками 13% (у федеральний бюджет РФ) і

30% (максимально в бюджети суб’єктів Федерації) установлюються для банків, кредитних установ і страхових організацій. При цьому розраху- нок оподатковуваної бази для цих платників має особливості.

Відповідно до податкового законодавства валовий прибуток зменшу- ється на суми:

-           рентних платежів, внесених у бюджет у встановленому порядку із прибутку;

-           доходів (дивідендів, відсотків), отриманих по цінних паперах, що на- лежать підприємству;

-           доходів від пайової участі у діяльності іншого підприємства, крім до- ходів, отриманих за межами РФ;

-           доходів від ігорного бізнесу, відеосалонів, відеопоказу, від прокату відео-аудіокасет і запису на них, обумовлених як різниця між вируч- кою і видатками (включаючи видатки на оплату праці) від цих по- слуг;

-           прибутки від страхової діяльності, якщо ставка податку на прибуток по цьому виді діяльності, що зараховується в бюджет суб’єктів РФ, відрізняється від ставки податку по інших видах діяльності;

-           прибуток від здійснення окремих банківських операцій і угод, якщо ставка податку по цьому виді діяльності, що зараховується в бюдже- ти суб’єктів РФ, відрізняється від ставки податку по інших видах ді- яльності;

-           позитивних курсових різниць (збільшується на суми негативних кур- сових різниць), що утворилися у звітному періоді в результаті зміни курсу рубля стосовно котирування ЦБ РФ іноземних валют, що діяв на останню дату попереднього звітного періоду (відносно залишків валютних коштів), на день надходження (витрати) валютних коштів, і курсу рубля стосовно котирування ЦБ іноземних валют на день ви- значення підприємством сум оподатковуваного прибутку, тобто на останній день звітного періоду.

Після визначення валового прибутку юридичні особи розраховують оподатковуваний прибуток, складову різницю між сумами валового при- бутку, зменшеної на зазначені відрахування, і податковими пільгами, установленими законодавством РФ.

У Російській Федерації діють різноманітні податкові пільги при об- кладанні прибутку, які  постійно доповнюються й змінюються. Неста- більність податкових пільг і їхня велика кількість ускладнюють розра- хунки податку на прибуток і роботу податкових органів.

При обкладанні прибутку юридичних осіб податкові пільги мають велике соціально-економічне значення. З одного боку, вони полегшу- ють фінансове становище платника що, навіть, при високій ставці подат-


ку, не перешкоджає його розвитку, а з іншої, виконують регулюючу роль. Держава в умовах ринку за допомогою зміни податкових пільг здійснює вплив (стимулюючий або стримуючий) на процес виробництва як на міс- цевому рівні, так і федеральному. Пільги дають платникові додатковий капітал для господарських потреб, однак у Росії ця їхня роль помітно не проявлялася.

Діючі  податкові пільги можна розподілити на кілька груп. Перша група пільг стосується прибутку, що направляється на інвестиції; дру- га має соціально-культурний  напрямок; третя стимулює розвиток мало- го бізнесу й, нарешті, четверта група застосовується до певних груп плат- ників.

До першої групи відносяться податкові пільги, що створюють умови для збільшення капітальних вкладень.

Прибуток підприємств, спрямований на фінансування капітальних вкладень виробничого й невиробничого призначення, а також на пога- шення банківських кредитів, отриманих і використаних з цією метою, звільняється від оподатковування. Ця пільга надається підприємствам, що здійснюють розвиток власної виробничої й невиробничої бази, за умови повного використання ними сум нарахованого внеску на остан- ню звітну дату. При наданні пільги по прибутку, що використовується на капітальні вкладення, приймаються фактично зроблені у звітному пе- ріоді витрати незалежно від строку закінчення будівництва й уведення в експлуатацію основних коштів, врахованих по рахунку «Капітальні вкла- дення». Із зазначених витрат виключаються суми зносу, нарахованого по основним засобам, що належать підприємству, з початку року на звітну дату по рахунку «Знос основних засобів».

Прибуток для цілей оподатковування зменшується на суму відраху- вань у резервні й інші аналогічні фонди до досягнення розмірів цих фон- дів, установлених установчими документами,  але не більше 25% статут- ного фонду. При цьому сума відрахувань у зазначені фонди не повинна перевищувати 50% оподатковуваного прибутку підприємства. Такі фон- ди створюють можливість підприємству для розширення обсягу вироб- ництва.

Дивіденди, виплачувані підприємствами фізичним особам, у випадку інвестування усередині підприємства на реконструкцію, розширення ви- робництва не підлягають оподаткуванню податком на прибуток.

Велике економічне значення має податкова пільга, що надається під- приємствам на проведення й організацію НІОКР, а також внески у Ро- сійський фонд фундаментальних досліджень, Російський фонд техноло- гічного розвитку, але не більш ніж у цілому 10% від оподатковуваного прибутку, і добровільні внески до Фонду підтримки підприємництва й розвитку конкуренції.


Державні підприємства мають право виключати з оподатковувано- го прибутку суми, що направляють на погашення державного цільово- го кредиту, отриманого для поповнення оборотних коштів, у межах стро- ків його погашення.

Друга група податкових пільг включає звільнену частину прибут- ку, що витрачається на утримання об’єктів і установ охорони здоров’я, освіти, культури, спорту, дитячих дошкільних установ і дитячих табо- рів відпочинку, будинків для осіб похилого віку і інвалідів, комунально- побутової сфери й житлового фонду.

З оподатковуваного прибутку виключаються суми:

-           на утримання підприємств, що перебувають на балансі, об’єктів соціально-культурного призначення, житлового фонду, а також на аналогічні цілі при пайовій участі підприємств відповідно до затвер- джених місцевими органів влади нормативів;

-           внесків на благодійні цілі, в екологічні й оздоровчі фонди, на віднов- лення культурної й природної спадщини, громадським організаціям інвалідів, їхнім підприємствам і установам, а також коштів, перерахо- ваних підприємствам, установам, організаціям охорони здоров’я, на- родного утворення, соціального забезпечення й спорту, але не більше

3% оподаткованого прибутку, а держустановам  культури, мистецтва, кінематографії — не більше 5% оподаткованого прибутку;

-           відрахування державним і муніципальним освітнім установам, а та- кож недержавним освітнім установ безпосередньо на потреби забез- печення, розвитку й удосконалення освітнього процесу.

До третьої групи  можна віднести податкові пільги, що надаються малому бізнесу, тобто підприємствам зі середньосписковою чисельніс- тю працюючих у промисловості й будівництві до 200 чоловік, у науці й науковому обслуговуванні до 10 чоловік, у галузях невиробничої сфери й роздрібної торгівлі — до 15 чоловік. Ці підприємства крім зазначених пільг звільняються від податку на прибуток у перші 2 роки роботи. На третьому й четвертому роках вони вносять податок у розмірі відповідно

25% і 50% від основної ставки.

Дана пільга поширюється на підприємства, зайняті виробництвом і одночасно переробкою сільськогосподарської  продукції, виробництвом продовольчих товарів, товарів народного споживання, медичної техніки й лікарських засобів, а також будівництвом об’єктів житлового, виробни- чого, соціального й природоохоронного призначення. Причому на перші два роки зазначені підприємства звільняються від податку за умови, що виручка у них від даних видів діяльності перевищує 70% загальної суми виручки від загального обсягу реалізованої ними продукції (робіт, по- слуг). Пільга надається на третьому й четвертому роках роботи, якщо ви- ручка підприємств від установлених видів діяльності перевищує 90% за-


гальної суми від реалізації продукції (робіт, послуг). Мале підприємство одержує зазначену пільгу, якщо частка державної, муніципальної влас- ності й власності громадських організацій у його статутному капіталі ста- новить не більше 25%.

При припиненні малим підприємством діяльності, у зв’язку з якою йому надавалися податкові пільги, до закінчення п’ятирічного строку від дня його реєстрації сума податку на прибуток підлягає внесенню у феде- ральний бюджет РФ у повному розмірі за весь період функціонування даного підприємства.

Відповідно до Закону РФ «Про інвестиційний податковий кредит» від 20 грудня 2001 р. малий бізнес одержав особливу цільову податко- ву пільгу — інвестиційний податковий кредит. Це відстрочення плате- жу податкових сум, що надається органами державної влади або подат- кових служб. Відстрочка може бути отримана малим підприємством з по- датку на прибуток (або податку на майно підприємств) у розмірі 10% від вартості закупленого й уведеного в дію устаткування, використовуваного для заміни раніше купленого імпортного устаткування для НДР, захисту навколишнього середовища від забруднення відходами, а також від вар- тості устаткування, призначеного для створення робочих місць інвалідів. При цьому загальна сума податкового кредиту й інших податкових пільг, наданих підприємству, не повинна зменшувати суму податку на прибу- ток, фактично отриману в календарному році, більш ніж на 50%.

Для одержання податкового кредиту мале підприємство укладає з податковими органами угоду, у якій встановлюються  мета використан- ня, сума, строк погашення й ін. Повернення кредиту починає здійснюва- тися через два роки з урахуванням індексу інфляцій, при цьому загаль- ний строк погашення — п’ять років.

Крім  підприємств із обмеженою чисельністю інвестиційний подат- ковий кредит надається приватизованим підприємствам, що одержали кредит для викупу майна товариством.

Малі підприємства поряд із застосуванням на загальних підставах методу прискореної амортизації мають право списувати додатково до

50% вартості основних фондів з терміном служби понад три років. У ви- падку припинення діяльності підприємства достроково сума додатково списаного зносу підлягає відшкодуванню за рахунок прибутку.

Податкові пільги четвертої групи надаються певним категоріям плат- ників. Не підлягає оподаткуванню прибуток:

-           релігійних об’єднань і підприємств, що перебувають у їхній  влас- ності;

-           громадських організацій інвалідів і установ, що перебувають у їхній власності,  а також підприємств, установ, організацій, у яких інваліди становлять не менш 50% від загального числа працівників, за умови


використання не менш половини отриманого прибутку на соціальні потреби інвалідів;

-           підприємств, що перебувають у регіонах, що постраждали від радіо- активного забруднення;

-           підприємств із іноземними інвестиціями, зайнятих у сфері матеріаль- ного виробництва, протягом перших двох років з моменту одержання ними балансового прибутку;

-           музеїв, бібліотек, державних театрів, а з 1 січня 2004 р. — будинків культури, цирків, зоопарків;

-           підприємств від надання послуг з розміщення державних цінних па- перів;

-           організацій Пенсійного фонду РФ, отримані від капіталізації тимча- сово вільних коштів цих організацій і спрямовані на заходи щодо со- ціального захисту населення;

-           банків і кредитних установ, отримані від подання цільових кредитів на строк три роки й більше підприємствам будь-яких організаційно- правових форм, використовуваних на капітальні вкладення по роз- витку їх власної виробничої бази.

Органи державної влади суб’єктів Федерації крім зазначених пільг мають право встановлювати для окремих категорій платників додатко- ві пільги в межах сум податкових платежів, що направляють у бюджет.

Забороняється надавати пільги, що носять індивідуальний характер. Під  окремими категоріями платників  розуміється сукупність  підпри- ємств, розташованих на території району, міста, області, по видах діяль- ності або галузевій ознаці.

Для підприємств, що одержало в попередньому році збиток, звільня- ється від сплати податку частина прибутку, спрямована на його покриття протягом наступних 5 років, за умови повного використання коштів ре- зервного й інших фондів підприємства.

Проте, не зважаючи на розмаїтість податкових пільг законодавством передбачено загальне обмеженя стосовно їх застосування- загальна сума пільг не може зменшувати факичну суму прибутку більш ніж на 50%.

Лісові податки стягуються за всі види лісокористування за ставками на одиницю лісного ресурсу (продукції)  або по окремим видам лісоко- ристування за гектар використовуваної ділянки лісного фонду.

Ставки лісних податків служать також для визначення орендної пла- ти. До лісових податків відноситься  плата за: деревину, промислову  за- готовку ягід, грибів, лікарських рослин, розміщення пасік, полювання в лісних угіддях, використання лісу з туристичною, оздоровчою і спортив- ною метою.

Ставки лісових податків установлюються органами державної влади суб’єктів РФ або можуть визначатися за результатами так званих лісо-


вих аукціонів. Розмір ставки за деревину включає також податок на зем- лю. Розмір орендної плати визначається за умовами договору оренди зе- мельної ділянки. Ставки лісового податку диференційовані  за регіональ- ною ознакою, конструкція податку достатньо складна і, отже, даний по- даток складний в адмініструванні.

Доходи від лісового податку розподіляються між федеральним бю- джетом і бюджетом суб’єкта РФ у пропорції 40% : 60%.

Плата за користування водними об’єктами до 1998 р. носила назву плати за воду. Платники — організації та підприємці, котрі безпосеред- ньо користуються водними об’єктами. Плата справляється при заборі води з використанням споруд, технічних засобів і обладнання за рядом винятків (забору води для ліквідації стихійних лих, водопостачання тва- ринницьких ферм та ін.). Платіжна база: обсяг водозабору; площа аквато- рії; обсяг стічних вод, які скидають у водні об’єкти і деякі інші показники. Плата за воду диференційована за різними категоріями платників та ре- жимами використання водних ресурсів.

На федеральному рівні установлені мінімальні й максимальні ставки плати. Так, за водозабір треба платити від 30 до 176 руб. за 1 тис. куб. м. води; 0,5–5 руб. за 1 тис. кіловат-годин виробленої електроенергії, — для платників, які здійснюють експлуатацію гідроелектростанцій.

Цільовий податок на потреби установ народної освіти сплачують юридичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність. Ставка —

1% від фонду оплати праці.

Місцеві податки

На  місцевому рівні  оподатковується рухоме і нерухоме майно. Об’єктом податку на майно фізичних осіб є нерухоме майно і транспорт- ні засоби (крім автомобілів). Податкова ставка для нерухомості — 0,1% від інвентаризаційної  вартості майна, в Москві — 0,5%. Проблема  цього податку — спосіб оцінки майна. Оцінку можна здійснювати по залишко- вій чи ринковій вартості. До того ж, федеральний закон дозволяє місце- вим органам влади підвищувати ставку даного податку до 2%. Щоб зро- бити даний податок більш соціально прийнятним, розглядається зако- нопроект, який передбачає звільнення від податку житла, дешевшого 30 тис. дол. у Москві, 15 тис. дол. — у містах-мільйонерах, 10 тис. дол. — у решті населених пунктів. Оцінку  нерухомості і відповідно поріг її міні- мальної неоподатковуваної вартості намічається переглядати кожні 2–3 роки.

Ставки податку на майно фізичних осіб у формі транспортних засо- бів залежать від потужності двигуна. Наприклад, на літаки, вертольоти і теплоходи установлена ставка на рівні 10% від мінімального розміру оплати праці (МРОТ) у розрахунку на 1 к.с. потужності; на яхти і кате-


ри — 5% МРОТ на 1 к.с. Тим самим цей податок має певну соціальну на- правленість.

Платниками земельного податку виступають власники і землеко- ристувачі, крім орендарів. Ставка податку в розрахунку на гектар пло- щі призначається місцевими органами влади. Принагідно зауважити, що земельний податок — один із найбільш складних в адмініструванні по- датків. Складний не стільки для податкової служби, скільки для інших державних  відомств, зокрема федеральної служби земельного кадастру, тим, що при розробці норм оподаткування треба враховувати властиву Росії сильну різницю природо-кліматичних умов, а також місцезнахо- дження та якість земельних ділянок, численні категорії платників. У за- лежності від даних факторів ставки земельного податку диференційова- ні. Так, земельна ділянка, розташована в місті й зайнята житловим фон- дом, підсобним  господарством, дачею, гаражем або використовувана для садівництва, городництва, тваринництва оподатковується в межах 6–12 коп. за кв. м.

Розподіл надходжень від земельного податку наступний: у федераль- ний бюджет поступає 30%, бюджети суб’єктів федерації — 20%, у місце- ві бюджети — 50%.

Податком на рекламу оподатковуються підприємства і громадяни, які рекламують через засоби інформації продукцію власного виробни- цтва, а також роботи і послуги. Об’єкт податку — вартість робіт і по- слуг по виготовленню та розповсюдженню. Ставка податку — 5% вар- тості (величини) рекламних затрат без податку на додану вартість і ак- цизів.

Інші  місцеві податки та обов’язкові платежі: реєстраційний збір із підприємств; платники-підприємці  без створення юридичної особи; ставка — мінімальна місячна оплата праці; цільовий податок на утриман- ня житлового фонду та об’єктів соціально-культурної сфери сплачують юридичні особи будь-якої форми власності, що здійснюють свою діяль- ність на території, де введений даний податок, для фінансування вказа- них об’єктів. Податкова база — обсяг реалізації продукції (робіт, послуг) у вигляді виручки від реалізації. Ставку встановлюють місцеві органи, але на рівні не вище 1,5% оподатковуваної  бази.

Ліцензійний збір за проведення місцевих аукціонів і лотерей та збір за право торгівлі установлюється місцевою владою. Останній справля- ється в формі оплати разових талонів і тимчасових патентів. Загалом за російським законодавством місцеві органи влади мають право на запро- вадження 10 видів податків і цільових зборів у місцеві бюджети.